Постанова
Іменем України
10 травня 2023 року
м. Київ
справа № 507/2099/21-ц
провадження № 61-11851св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю.,
Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: навчально-виховний комплекс "Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів - ліцей", Відділ освіти, молоді та спорту Любашівської селищної ради Одеської області,
третя особа - директор навчально-виховного комплексу "Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів - ліцей" Слусаренко Наталія Григорівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Любашівського районного суду Одеської області від 27 січня 2022 року у складі судді Дармакука Т. П. та постанову Одеського апеляційного суду від 21 червня 2022 року в складі колегії суддів: Колеснікова Г. Я., Вадовської Л. М., Сєвєрової Є. С.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до навчально-виховного комплексу "Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів -ліцей", (далі - НВК "Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів-ліцей", школа), відділу освіти, молоді та спорту Любашівської селищної ради Одеської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - директор НВК "Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів - ліцей" Слусаренко Н. Г., про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення виконання трудових обов`язків та стягнення середньої заробітної плати за час відсторонення від роботи.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вона працює на посаді асистента вчителя інклюзивного класу в НВК "Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів - ліцей", смт Любашівка Подільського району Одеської області.
Зазначала, що 05 листопада 2021 року їй вручено повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19, з яким вона не погодилася, а 08 листопада 2021 року - копія наказу № 86-к про її відсторонення із 08 листопада 2021 року від роботи без збереження заробітної плати.
Посилаючись на те, що обмежувальні протиепідемічні заходи є протиправними та неконституційними, наказ від 08 листопада 2021 року № 86-к грубо порушує її конституційне право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, ОСОБА_1 просила визнати його незаконним та скасувати; поновити її у виконанні трудових обов`язків за посадою асистента вчителя інклюзивного класу у НВК "Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів - ліцей" з 08 листопада 2021 року та стягнути з відділу освіти, молоді та спорту Любашівської селищної ради Одеської області середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 08 листопада 2021 року до дати ухвалення судового рішення.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Любашівського районного суду Одеської області від 27 січня 2022 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 21 червня 2022 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, мотивоване тим, що на асистента вчителя інклюзивного класу в НВК "Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів - ліцей", ОСОБА_1 поширюється дія наказу МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153 про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, тому директор школи, видавши наказ № 86-к, як керівник виконувала вимоги постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 і правомірно застосувала до позивача відсторонення від роботи, оскільки це прямо передбачено законодавством України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
26 листопада 2022 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду і прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.
Аргументи учасників справ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 02 серпня 2018 року у справі № 465/2454/16-ц, від 23 січня 2018 року у справі № 273/212/16-ц, від 06 лютого 2020 року у справі № 334/4230/16-ц, постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 2610/27695/2012, від 13 січня 2021 року у справі № 440/2722/20, постановах Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 913/204/18, від 10 березня 2020 року у справі № 160/1088/19, постанові Верховного суду України від 10 лютого 2016 року у справі № 537/5837/14-а (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Крім того, підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункти 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Відзив на касаційну скаргу не подано.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд встановив, що ОСОБА_1 працює на посаді асистента вчителя інклюзивного класу у НВК "Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів - ліцей", смт Любашівка, що підтверджується трудовою книжкою.
05 листопада 2021 року ОСОБА_1 повідомлено про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19.
Як відомо з повідомлення, адресованого ОСОБА_1, їй запропоновано до 08 листопада 2021 року надати документ, який підтверджуватиме отримання повного курсу вакцинації або однієї дози дводозної вакцини від COVID-19: міжнародний, внутрішній сертифікату або іноземний сертифікат, що підтверджував би вакцинацію від COVID-19 однією дозою або двома дозами дводозної вакцини, які включені Всесвітньою організацією охорони здоров`я до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях.
Також зазначено про можливість надати довідку про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 01 вересня 2011 року № 595.
Разом з тим, ОСОБА_1 попереджена, що в разі ненадання одного із зазначених документів вона буде відсторонена від роботи без збереження заробітної плати на підставі статті 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" від 06 квітня 2000 року № 1645-ІІІ (далі - Закон № 1645-ІІІ).
Наказом директора НВК "Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів - ліцей" Слусаренко Н. Г. від 08 листопада 2021 року № 86-к ОСОБА_1 відсторонено від роботи без збереження заробітної плати з 08 листопада 2021 року у зв`язку з відмовою від обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 до усунення причин, що зумовили таке відсторонення.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною першою статті 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі:
- появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння;
- відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;
- в інших випадках, передбачених законодавством.
Термін "законодавство" широко використовується у правовій системі, в основному в значенні сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин. Цей термін використовує і Конституція України (статті 9, 19, 118, пункт 12 розділу XV Перехідних положень Конституції України). У законах залежно від важливості та специфіки суспільних відносин, що регулюються, цей термін вживається в різних значеннях: в одних маються на увазі лише закони; в інших в обсяг поняття "законодавство" включаються як закони та інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а в деяких випадках - також і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади.
Конституційний Суд України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 КЗпП України (Рішення від 09 липня 1998 року № 12-рп/98) офіційно розтлумачив термін "законодавство". Конституційний Суд України дійшов висновку, що термін "законодавство", який вживається в частині третій статті 21 КЗпП України щодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, потрібно розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.
У Рішенні від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 у справі № 1-14/2020(230/20) за конституційним поданням Верховного Суду Велика Палата Конституційного Суду України зазначила, що обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України, як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України.
Відповідно до абзацу другого частини четвертої статті 4 ЦК України, якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону.
Згідно з пунктами "б", "г" статті 10 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я" громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.
Закон України "Про захист населення від інфекційних хвороб" визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.
Згідно зі статтею 11 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.
Частиною першою статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.
Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (частина друга статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб").
У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб").
Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України.
Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань (частини четверта-шоста статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб").
Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України (далі - Положення про МОЗ), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), МОЗ є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.