Постанова
Іменем України
22 травня 2023 року
місто Київ
справа № 132/3321/20
провадження № 61-11649св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду від 18 жовтня 2022 року, ухвалену колегією суддів у складіСала Т. Б., Ковальчука О. В., Якименко М. М.,
ВСТАНОВИВ:
І. ФАБУЛА СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_1 у жовтні 2020 року звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2, у якому просила:
- визнати протиправними дії ОСОБА_2 : з приводу того, що в межах судової справи № 0240/3058/18-а, яка розглядалася Вінницьким оружним адміністративним судом, ОСОБА_2 у протизаконний спосіб та власними діями навмисно позбавила ОСОБА_1 гарантованої Державою України професійної правової допомоги; з приводу того, що внаслідок протиправних дій ОСОБА_2 порушено право ОСОБА_1 на судовий захист в судах України; з приводу того, що через протиправні дії ОСОБА_2 ОСОБА_1 змушена була витрачати власний час та кошти на написання та направлення заяв та звернень до органів влади щодо вчинення протиправних дій відповідачкою, які стали підставою для припинення правової допомоги позивачці; з приводу того, що через протиправні дії ОСОБА_2 фактично зобов`язано ОСОБА_1 в подальшому в судовому порядку визнавати дії відповідних центрів із надання правової допомоги незаконними, що також потребувало додаткових матеріальних та моральних зусиль для організації життя позивачки; з приводу того, що в результаті протиправних дій відповідачки у позивачки через хвилювання за своєчасно не отриману правову допомогу погіршився стан здоров`я та ОСОБА_1 тривалий час лікувалася в медичних закладах; з приводу того, що ОСОБА_2 умисно власними діями подала недостовірні звернення до Вінницького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, які стали підставою для видання наказу Вінницького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги від 20 червня 2019 року № 47/10 про припинення надання безоплатної вторинної правової допомоги ОСОБА_1, яка надавалася згідно з наказом цього центру від 28 березня 2019 року № 323/04; з приводу того, що протиправними діями ОСОБА_2 була створена, а в подальшому подана заява до Вінницького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги від 05 червня 2019 року із документами, які не відповідали реальним обставинам справи № 0240/3058/18-а; з приводу того, що діями ОСОБА_2 умисно порушено у справі № 0240/3058/18-а Закон України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", Закон України "Про безоплатну правову допомогу" та "Стандарт якості надання безоплатної вторинної правової допомоги у цивільному, адміністративному процесах та представництва у кримінальному процесі";
- стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірними діями, у розмірі 30 000, 00 грн.
Пред`явлений позов ОСОБА_1 обґрунтовувала тим, що вона звернулася з адміністративним позовом до Вінницького окружного адміністративного суду, провадження у справі № 0240/3058/18-а було відкрито. Оскільки розгляд справи розпочато за правилами спрощеного позовного провадження, інтереси позивачки представляв її син ОСОБА_3 .
Згодом, ухвалою від 11 березня 2019 року суд вирішив надалі розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. З цього моменту представник ОСОБА_3 міг бути лише споглядачем (вільним слухачем), тому позивачка звернулася до Вінницького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги щодо призначення адвоката для представництва її інтересів в суді у справі № 0240/3058/18-а.
Наказом від 28 березня 2019 року № 323/04 Вінницький місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги призначив адвоката Ткачук І. В., з якою підписано угоду та договір на представництво інтересів позивачки у справі № 0240/3058/18-а. Проте, не бажаючи виконувати вимоги законодавства та доручення Вінницького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, 05 червня 2019 року адвокат Ткачук І. В. подала до центру заяву про припинення надання вторинної безоплатної допомоги, до якої додала копії протоколів судових засідань за період до 11 березня 2019 року, коли повноваження її представника у зазначеній справі виконував ОСОБА_3
ОСОБА_1 посилалася на те, що на підставі заяви адвоката Ткачук І. В. Вінницький місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги видав наказ від 20 червня 2019 року № 47/10 про припинення в наданні їй правової допомоги та анулювання договору з адвокатом Ткачук І. В. в справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 . Відтак Вінницький місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги в протиправний спосіб та на підставі незаконних дій ОСОБА_2 позбавив її права на правову допомогу в справі № 0240/3058/18-а. Також, нехтуючи основами чинного законодавства про звернення громадян та Законом України "Про безоплатну правову допомогу", Вінницький місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги на підставі поданої недостовірної заяви ОСОБА_2, наказом від 11 липня 2019 року № 604/04 повторно відмовив їй в наданні правової допомоги в межах зазначеної судової справи.
Позивачка звертала увагу на те, що рішенням від 18 грудня 2019 року у справі № 120/3352/19-а Вінницький окружний адміністративний суд визнав протиправною бездіяльність Координаційного центру з надання правової допомоги, яка полягає у нерозгляді заяви ОСОБА_1 від 14 серпня 2019 року та неповідомленні про наслідки розгляду заяви у строк, визначений статтею 20 Закону України "Про звернення громадян". Суд зобов`язав Координаційний центр з надання правової допомоги розглянути зазначену заяву та повідомити про наслідки її розгляду; визнав протиправними дії Вінницького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги щодо видання наказів від 20 червня 2019 року № 47/10 та від 11 липня 2019 року № 604/04. Цим судовим рішенням встановлено, що підстав для припинення надання безоплатної вторинної правової допомоги на підставі наказу від 28 березня 2019 року № 323/04 не існувало, а обставини, викладені у заяві адвоката Ткачук І. В. від 05 червня 2019 року, визнано такими, що не підтверджені належними доказами.
Обґрунтовуючи розмір відшкодування завданої моральної шкоди, ОСОБА_1 посилалася на те, що у зв`язку з протиправними діями ОСОБА_2 втрачено нормальні життєві зв`язки, змінено налагоджений спосіб життя, що призвело до того, що вона змушена була докласти додаткових зусиль для організації свого життя та життя сім`ї, відстоювати свої права в суді. Також через протиправні дії відповідачки вона отримала істотне погіршення стану здоров`я, змушена була тривалий час лікуватися. Неотримання належної правової допомоги призвело до того, що суд не задовольнив адміністративний позов у справі № 0240/3058/18-а.
Стислий виклад заперечень інших учасників справи
Відповідачка ОСОБА_2 заперечувала проти задоволення позову, вважаючи його безпідставним, необґрунтованим та не доведеним належними та допустимими доказами.
Стислий виклад змісту рішення суду першої інстанції
Рішенням від 12 липня 2022 року Вінницький районний суд Вінницької області частково задовольнив позов ОСОБА_1 .
Суд стягнув із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди суму 30 000, 00 грн.
В інший частині вимог позову відмовив. Здійснив розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що рішеннями судів в інших справах встановлено, що саме первісними неправомірними діями адвоката ОСОБА_2, які знайшли прояв у написанні нею на ім`я директора Вінницького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги заяви від 05 червня 2019 року, за наслідком вирішення якої прийнято два неправомірні накази, які визнанні судами протиправними, порушено право позивачки користуватися правничою допомогою, передбачене статтею 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), та право на професійну правничу допомогу, гарантоване статтею 59 Конституцією України.
З наведених підстав суд першої інстанції виснував, що вимога позову про відшкодування моральної шкоди є обґрунтованою, а сума відшкодування в розмірі 30 000, 00 грн є достатньою та розумною сатисфакцією за завдану моральну шкоду. У такому висновку суд керувався тим, що ОСОБА_1 завдано душевні страждання, порушився її звичайний ритм життя, в неї погіршився стан здоров`я, позивачка докладала значних зусиль для відновлення її порушених прав.
Суд першої інстанції також зробив висновок, що в задоволенні позову в частині вимог про визнання протиправними дій ОСОБА_2 потрібно відмовити, оскільки такі обставини вже встановлені рішеннями судів, які набрали законної сили, та відповідачка ці обставини не спростувала.
Стислий виклад змісту рішення суду апеляційної інстанції
Постановою від 18 жовтня 2022 року Вінницький апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_2, рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 12 липня 2022 року в частині стягнення з ОСОБА_2 відшкодування моральної шкоди скасував, ухвалив у цій частині нове рішення, яким відмовив у задоволенні позову.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін.
Суд апеляційної інстанції врахував, що судовим рішенням у справі № 120/3352/19-а встановлено лише одну обставину, яка стосується адвоката Ткачук І. В., а саме написання нею заяви на ім`я директора Вінницького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомогипро припинення дії доручення щодо представництва інтересів ОСОБА_1 у справі № 0240/3058/18-а, яка стала підставою для припинення надання безоплатної правової допомоги, а в подальшому і для відмови у наданні такої допомоги. Також суд у цьому рішенні зазначив, що обставини, наведені ОСОБА_2 у заяві, є такими, що не підтверджені належними доказами, що, за висновками апеляційного суду, не є обставиною, встановленою в рішенні, а є правовою оцінкою, яка не є обов`язковою для суду при вирішенні іншої справи. Також враховано, що ОСОБА_2 не була учасником розгляду справи № 120/3352/19-а, тож не існують підстави для застосування частин четвертої, п`ятої статті 82 ЦПК України, які звільняють від обов`язку доказувати обставини, встановлені рішенням в іншій справі.
Апеляційний суд, проаналізувавши зміст заяви ОСОБА_2 від 05 червня 2019 року, виснував, що адвокат просила Вінницький місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги ухвалити рішення про припинення дії доручення для надання правової допомоги ОСОБА_1 . Адвокат не відмовлялася від покладених на неї законом обов`язків, і сама вона не самоусувалася від їх виконання. Суд врахував, що рішення про припинення надання правової допомоги ухвалила не ОСОБА_2, а Вінницький місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги, і саме на підставі його рішення припинено надання правової допомоги, а не внаслідок дій адвоката Ткачук І. В. Без видання такого наказу ОСОБА_2 продовжувала б надавати правову допомогу ОСОБА_1 .
З наведених підстав суд апеляційної інстанції зробив висновок, що позивачка не довела наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідачки та шкодою, на завдання якої вона посилається, відтак, не довела наявність однієї із обов`язкових умов цивільно-правової відповідальності, що виключає застосування видів відповідальність до відповідачки.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_1 18 листопада 2022 року із застосуванням засобів поштового зв`язку направила до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Вінницького апеляційного суду від 18 жовтня 2022 року, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою від 06 грудня 2022 року Верховний Суд залишив без руху касаційну скаргу та надав строк для усунення її недоліків.
Заявниця 20 грудня 2022 року із застосуванням засобів поштового зв`язку направила до Верховного Суду заяву про усунення недоліків касаційної скарги разом із новою редакцією касаційної скарги, у якій належно викладені підстави для касаційного оскарження постанови Вінницького апеляційного суду від 18 жовтня 2022 року.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
ОСОБА_1 , яка переконана, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, як підстави касаційного оскарження наведеного судового рішення визначила те, що:
- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми права без урахування правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 20 січня 2020 року у справі № 902/803/17, від 30 січня 2020 року у справі № 904/1093/19, від 05 лютого 2020 року у справі № 924/196/19, відповідно до яких суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевіряти доводи сторін;
- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми права без урахування правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), щодо доктрини venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки) як складової принципу добросовісності;
- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми права без урахування правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17, від 31 березня 2021 року у справі № 923/875/19, від 13 жовтня 2021 року у справі № 923/1379/20, відповідно до яких обставини, наведені заявником, підлягають доказуванню так, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається найбільш вірогідним, ніж протилежний;
- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми права без урахування правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 9901/847/18 (провадження № 11-44заі19), від 03 липня 2019 року у справі № 9901/939/18 (провадження № 11-1521заі18), згідно з якими звернення до суду з використанням правничої допомоги інших осіб, зокрема адвоката, при реалізації права на справедливий суд (стаття 131-2 Конституції України, статті 16, 57 Кодексу адміністративного судочинства України
(далі - КАС України) та стаття 10 Закону України "Про судоустрій і статус суддів") передбачає надання до суду належних доказів дійсної волі особи, яка є учасником справи, на уповноваження іншої особи на право надання правничої допомоги;
- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми права без урахування правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 487/4889/16-ц
(провадження№ 61-25413св18), відповідно до якого у разі припинення представництва обов`язковому повідомленню підлягають суд та особа, повноваження якої обмежуються чи припиняються. Це повинна зробити особа, яка припиняє або обмежує представницькі повноваження. Якщо такого повідомлення не надійшло, тоді усі негативні наслідки дій, вчинених представником з перевищенням повноважень або без таких, покладаються на довірителя;
- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми права без урахування правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 360/1536/17
(провадження № 61-37381св18), згідно з яким про припинення представництва або обмеження повноважень представника за довіреністю має бути повідомлено суд шляхом подання письмової заяви (частини перша, друга, четверта статті 64 ЦПК України);
- суд апеляційної інстанції не дослідив докази, які мають значення для вирішення справи;
- суд апеляційної інстанції необґрунтовано відхилив клопотання заявника про витребування доказів.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_2 до Верховного Суду не надійшов.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою від 28 грудня 2022 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі.
За змістом правила частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 26 березня 2019 року ОСОБА_1 звернулася із заявою до Вінницького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомогипро надання правової допомоги.
Наказом Вінницького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомогивід 28 березня 2019 року № 323/04 надано безоплатну вторинну правову допомогу ОСОБА_1 та призначено адвоката Ткачук І. В. для надання безоплатної вторинної правової допомоги позивачці ОСОБА_1 у справі № 0240/3058/18-а.
05 червня 2019 року адвокат Ткачук І. В. подала до Вінницького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги заяву, в якій просила припинити дію доручення від 29 березня 2019 року № 159, виданого для надання правової допомоги ОСОБА_1, через те, що їй не вдалося зустрітися із клієнткою. Зазначила, що інтереси ОСОБА_1 представляє її син - ОСОБА_3, який неодноразово підписував заяви як представник позивачки, що підтверджується копією заяви від 12 травня 2019 року, яку адвокат отримала в Вінницькому окружному адміністративному суді. З наведених підстав вважала, що існують підстави, передбачені пунктом 3 частини першої статті 23 Закону України "Про безоплатну правову допомогу", для припинення доручення від 29 березня 2019 року № 159, виданого адвокату ОСОБА_2 для надання безоплатної вторинної правової допомоги ОСОБА_1 .
За результатами розгляду поданої заяви, наказом Вінницького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомогивід 20 червня 2019 року № 47/10 припинено надання безоплатної вторинної правової допомоги ОСОБА_1, що надавалася згідно з наказом від 28 березня 2019 року № 323/04, оскільки підтвердилися факти, викладені у заяві адвоката Ткачук І. В. Про це свідчать копії журналів судових засідань від 19 грудня 2018 року та від 25 березня 2019 року, складених під час розгляду Вінницьким окружним адміністративним судом справи № 0240/3058/18-а.
08 липня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Вінницького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомогиіз заявою про призначення їй адвоката, зазначивши, що не було підстав для припинення надання безоплатної вторинної правової допомоги згідно з наказом від 20 червня 2019 року № 47/10.
Наказом від 11 липня 2019 року № 604/04 Вінницький місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомогивідмовив ОСОБА_1 у наданні безоплатної вторинної правової допомоги у зв`язку із тим, що їй раніше вже надавалася безоплатна вторинна правова допомога з одного і того ж питання за зверненням від 26 березня 2019 року.
Ухвалою від 31 липня 2019 року у справі № 0240/3058/18-а Вінницький окружний адміністративний суд задовольнив заяву ОСОБА_1 про надання безоплатної вторинної допомоги у цій справі та забезпечив ОСОБА_1 безоплатною вторинною правовою допомогою.
Рішенням від 11 вересня 2019 року у справі № 0240/3058/18-а Вінницький окружний адміністративний суд відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 до Жмеринського районного відділу освіти Жмеринської районної державної адміністрації, начальника Жмеринського районного відділу освіти Жмеринської районної державної адміністрації Цимбал Інни Володимирівни про визнання протиправними дій, скасування рішень та зобов`язання вчинити дії. Зазначене судове рішення не оскаржувалося та набрало законної сили.
ОСОБА_1 17 жовтня 2019 року звернулася до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Координаційного центру з надання правової допомоги, Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Вінницькій області, Вінницького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги щодо визнання протиправної бездіяльності, визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії (справа № 120/3352/19-а).
Рішенням від 18 грудня 2019 року у справі № 120/3352/19-а, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 20 серпня 2020 року, Вінницький окружний адміністративний суд частково задовольнив позов ОСОБА_1 .
Суд визнав протиправною бездіяльність Координаційного центру з надання правової допомоги, яка полягає у нездійсненні розгляду заяви ОСОБА_1 від 14 серпня 2019 року та неповідомленні про наслідки розгляду заяви у строк, визначений статтею 20 Закону України "Про звернення громадян"; зобов`язав Координаційний центр з надання правової допомоги розглянути заяву ОСОБА_1 від 14 серпня 2019 року та повідомити про наслідки її розгляду у строк, визначений статтею 20 Закону України "Про звернення громадян"; визнав протиправними дії Вінницького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги щодо винесення наказів від 20 червня 2019 року № 47/10 та від 11 липня 2019 року № 604/04; в іншій частині вимог позову - відмовив.
Право, застосоване судом
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (частина перша статті 23 ЦК України). Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб (абзац перший частини третьої статті 23 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (абзац другий зазначеної частини).
Під моральною шкодою потрібно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, потрібні для відновлення попереднього стану. Водночас суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
За загальним правилом, зобов`язання з відшкодування шкоди (майнової та немайнової) є прямим наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб`єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. Одне і те ж правопорушення може призводити до негативних наслідків як у майновій, так і немайновій сферах, тобто бути підставою для відшкодування майнової та моральної шкоди одночасно.
Завдання моральної шкоди та компенсація відповідних немайнових втрат може відбуватися як у договірних, так і в деліктних правовідносинах (поза межами існуючих між потерпілим і завдавачем шкоди договірних чи інших правомірних зобов`язальних відносин).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц (провадження № 14-714цс19) зроблено такі висновки. "Виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її завдання - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства. Статті 4 та 22 Закону України "Про захист прав споживачів" у чинній редакції прямо передбачають право споживача на відшкодування моральної шкоди у правовідносинах між споживачами та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг. Вирішуючи спір щодо відшкодування моральної шкоди за порушення споживчого договору, зокрема у справі про порушення банком зобов`язання з повернення вкладу, суди мають враховувати, що моральна шкода за порушення цивільно-правового договору як спосіб захисту суб`єктивного цивільного права може бути компенсована і в тому разі, якщо це прямо не передбачено законом або тим чи іншим договором, і підлягає стягненню на підставі статей 16 та 23 ЦК України і статей 4 та 22 Закону України "Про захист прав споживачів" навіть у тих випадках, коли умовами договору право на компенсацію моральної шкоди не передбачено".