Постанова
Іменем України
18 травня 2023 року
місто Київ
справа № 442/9001/21
провадження № 61-10105св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Меденицька селищна рада Дрогобицького району Львівської області,
третя особа - приватний нотаріус Дрогобицького районного нотаріального округу Петрів Віолетта Янівна,
особа, яка звернулася із апеляційною скаргою, - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 01 вересня 2022 року, ухвалену колегією суддів у складі Савуляка Р. В., Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І.,
ВСТАНОВИВ:
І. ФАБУЛА СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_1 у листопаді 2021 року звернувся до суду з позовом до Меденицької селищної ради Дрогобицького району Львівської області
(далі - селищна рада), третя особа - приватний нотаріус Дрогобицького районного нотаріального округу Петрів В. Я. (далі - приватний нотаріус), у якому просив визнати за ним право власності на житловий будинок АДРЕСА_1, в порядку спадкування за законом після смерті сестри ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що він є братом ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
12 квітня 1946 року позивача та його сестру на підставі рішення органів НКВС СРСР примусово виселено із належного їм житлового будинку АДРЕСА_1, а житловий будинок із усім майном вилучили та конфіскували.
ОСОБА_1 зазначав, що в 1948 році його та сестру звільнено із заслання, а на підставі Закону Української РСР від 17 квітня 1991 року "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" їх визнано реабілітованими з поверненням конфіскованого майна або його вартості.
Позивач посилався на те, він є спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_3, оскільки прийняв спадщину та має право успадкувати повернене їй як реабілітованому політичному в`язню конфісковане майно.
З метою оформлення спадкових прав він звернувся до приватного нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом, проте отримав відмову у зв`язку з браком правовстановлюючих документів на спадкове майно.
Стислий виклад позиції інших учасників справи
Селищна рада та приватний нотаріус не заперечували проти задоволення позову.
Стислий виклад змісту рішення суду першої інстанції
Рішенням від 29 грудня 2021 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області задовольнив позов ОСОБА_1 .
Суд визнав за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок АДРЕСА_1, в порядку спадкування за законом після смерті сестри ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Задовольняючи позов, суд першої інстанції керувався тим, що факт реабілітації родини позивача підтверджено, позивач є єдиним спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_3 та на час смерті проживав на території відкриття спадщини. Позивач звернувся до приватного нотаріуса з метою оформлення спадкових прав, проте йому відмовлено через ненадання оригіналів правовстановлюючих документів на спадкове майно. З наведених підстав суд першої інстанції дійшов переконання про визнання за ОСОБА_1 права власності на спірне майно в порядку спадкування за законом після смерті спадкодавця.
Стислий виклад змісту рішення суду апеляційної інстанції
ОСОБА_2 як особа, прав та інтересів якої стосується рішення суду першої інстанції, звернувся до апеляційного суду із апеляційною скаргою.
Постановою від 01 вересня 2022 року Львівський апеляційний суд задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_2, рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 29 грудня 2021 року скасував, ухвалив нове рішення, яким відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Суд апеляційної інстанції обґрунтував постанову тим, що на момент ухвалення судом першої інстанції рішення по суті спору в провадженні Дрогобицького районного суду Львівської області перебувала та перебуває на цей час цивільна справа № 442/9424/21 за позовом ОСОБА_2 до селищної ради про визнання права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом. Суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, не встановив коло осіб, які претендують на спірне майно, не врахував, що пред`явлений позов безпосередньо стосується прав та обов`язків ОСОБА_2, відтак не можуть бути розглянутий і вирішений судом без залучення його співвідповідачем у цій справі, оскільки лише за наявності належних відповідачів у справі суд у змозі вирішувати питання про обґрунтованість позовних вимог та розв`язати цей спір по суті.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_1 12 жовтня 2022 року із застосуванням засобів поштового зв`язку надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 01 вересня 2022 року, залишити в силі рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 29 грудня 2021 року.
Ухвалою від 28 жовтня 2022 року Верховний Суд залишив касаційну скаргу без руху та надав заявнику строк для усунення її недоліків.
ОСОБА_1 18 листопада 2022 року із застосуванням засобів поштового зв`язку надіслав до Верховного Суду заяву про усунення недоліків касаційної скарги разом із виправленою редакцією касаційної скарги, у якій належно виклав підстави для касаційного оскарження постанови Львівського апеляційного суду від 01 вересня 2022 року.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
ОСОБА_1 , наполягаючи на тому, що оскаржуване судове рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, як підстави касаційного оскарження наведеного судового рішення визначив те, що:
- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норму права без урахування висновків, викладених в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 504/2457/15-ц (провадження № 14-762цс19), у постанові Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі № 237/6159/18 (провадження № 61-14202св20), відповідно до яких учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково;
- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми права без урахування правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13-ц (провадження № 61-41547сво18), в якій зазначено, що суд апеляційної інстанції має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи невирішення судом першої інстанції питання про права та інтереси особи, яка не брала участі у справі, лише в межах відкритого апеляційного провадження. Якщо такі обставини не підтвердяться, апеляційне провадження підлягає закриттю на підставі пункту 3 частини першої статті 362 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України);
- суд апеляційної інстанції під час ухвалення рішення не врахував докази, які є в матеріалах справи.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
ОСОБА_2 у січні 2023 року із застосуванням засобів поштового зв`язку надіслав до Верховного Суду відзив, у якому просив касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою від 30 листопада 2022 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі та відмовив у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення дії постанови Львівського апеляційного суду від 01 вересня 2022 року.
За змістом правила частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що згідно з довідкою Інформаційного центру Управління внутрішніх справ Львівської області від 11 листопада 1992 року № 4/5-15899с ОСОБА_3, 1922 року народження, та ОСОБА_1, 1934 року народження, 12 квітня 1946 року за рішенням НКВС СРСР виселені із с. Літиня Дрогобицького району на спецпоселення в Кіровську область, з якого звільнені в листопаді 1948 року.
02 лютого 1947 року після укладення шлюбу із ОСОБА_5 ОСОБА_3 змінила дошлюбне прізвище на " ОСОБА_3".
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла.
На підставі статті 3 Закону Української РСР "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" ОСОБА_3 та ОСОБА_1 були реабілітовані з поверненням конфіскованого майна або його вартості.
07 квітня 1993 року Комісія з питань поновлення прав реабілітованих скерувала в нотаріальну контору м. Дрогобича листа з вимогою виготовити свідоцтво про право на спадщину по реабілітованій, нині посмертно реабілітованій ОСОБА_3, уродженці с. Літиня Дрогобицького району.
Селищна рада 28 січня 2021 року надіслала до Комісії з питань поновлення прав реабілітованих листа (інформацію) № 3, у якому повідомила, що в будинку на АДРЕСА_1, в якому до конфіскації в 1946 році проживала сім`я ОСОБА_1, на цей час ніхто не проживає та не зареєстрований. Право власності на цей будинок станом на 01 січня 2021 року не оформлено. За будинком закріплена земельна ділянка, площею 0, 12 га. Технічну документацію на землю не оформлено, кадастровий номер не присвоєно.
Відповідно до довідки Комунального підприємства Львівської обласної ради "Дрогобицьке міжміське бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" від 02 квітня 2021 року № 11 інформації щодо права власності на будинковолодіння АДРЕСА_1 немає.
У довідці селищної ради від 25 жовтня 2021 року № 509 зазначено, що згідно із записами в погосподарських книгах виконкому Літинської сільської ради за 1952 рік ОСОБА_3 до дня смерті проживала в АДРЕСА_1 .
15 листопада 2021 року селищна рада видала довідку № 544 про те, що ОСОБА_1 був присутнім у місці відкриття спадщини у зв`язку зі смертю рідної сестри ОСОБА_3 в с. Літиня Дрогобицького району Львівської області.
Також суди встановили, що на підставі нотаріально посвідченої довіреності, виданої 28 вересня 2021 року та зареєстрованої в реєстрі за № 3087, ОСОБА_9 звернувся до приватного нотаріуса із заявою ОСОБА_1 про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_3, 1922 року народження, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Постановою від 15 листопада 2021 року приватний нотаріус відмовив ОСОБА_1 у виданні такого свідоцтва про право на спадщину за законом у зв`язку з відсутністю документів, що посвідчують право власності спадкодавця на майно.
Право, застосоване судом
Відповідно до статті 524 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року
(далі - ЦК УРСР), в редакції, чинній на момент відкриття спадщини, спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.
Згідно зі статтею 525 ЦК УРСР часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим - день, зазначений в статті 21 цього Кодексу.
У статті 526 ЦК УРСР зазначено, що місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця (стаття 17 цього Кодексу), а якщо воно невідоме, - місцезнаходження майна або його основної частини.
При відсутності спадкоємців першої черги або при неприйнятті ними спадщини, а також в разі, коли всі спадкоємці першої черги не закликаються до спадкування, успадковують у рівних частках брати і сестри померлого, а також дід та бабка померлого як з боку батька, так і з боку матері (друга черга) (стаття 530 ЦК УРСР).
Для придбання спадщини потрібно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини (стаття 548 ЦК УРСР).
Згідно з частинами першою, другою статті 549 ЦК УРСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
Також у пунктах 3, 11, 12 Положення про порядок виплати грошової компенсації, повернення майна або відшкодування його вартості реабілітованим громадянам або їхнім спадкоємцям, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1993 року № 112, зазначено, що "громадянам, реабілітованим згідно із статтями 1 і 3 Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні", повертаються вилучені у них будівлі та інше майно або відшкодовується їх вартість (за винятком майна, цивільний обіг якого було заборонено на час піддання репресіям). У разі смерті реабілітованого вилучені будівлі та інше майно повертаються (відшкодовується їх вартість) спадкоємцям першої черги. Не підлягають поверненню (компенсації) будівлі та інше майно, що було націоналізовано (муніципалізовано) на підставі відповідних нормативних актів. Вилучені будівлі та інше майно (якщо будинок не зайнятий, а майно збереглося) повертаються реабілітованому або його спадкоємцям. При відсутності такої можливості заявнику відшкодовується вартість будівель і майна".
Подібні правила містяться у пунктах 4, 5 Положення щодо виплати компенсації, повернення майна або відшкодування його вартості реабілітованим особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 травня 2021 року № 535 "Деякі питання реалізації Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", відповідно до яких уразі смерті реабілітованої особи право на повернення вилучених будівель та іншого майна або відшкодування їх вартості набувають спадкоємці реабілітованої особи. Вилучені будівлі та інше майно за можливості (якщо будинок незайнятий, а майно збереглося) повертаються реабілітованій особі або її спадкоємцям натурою. Не підлягають поверненню (компенсації) будівлі та інше майно, що були націоналізовані (муніципалізовані) на підставі відповідних нормативних актів. У разі неможливості повернення будівель та іншого майна реабілітованій особі, а в разі її смерті - спадкоємцям проводиться відшкодування їх вартості.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).
Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами, та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.
За результатами розгляду справи суд приймає рішення, в якому, серед іншого, робить висновок про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову, вирішуючи питання про права та обов`язки сторін (позивача та відповідача).
Згідно зі статтею 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
У постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.