Постанова
Іменем України
18 травня 2023 року
місто Київ
справа № 759/3563/22
провадження № 61-4713св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 15 листопада 2022 року, додаткове рішення Святошинського районного суду міста Києва від 02 грудня 2022 року, постановлені суддею Ключником А. С., постанову Київського апеляційного суду від 16 березня 2023 року та постанову (додаткове судове рішення) Київського апеляційного суду від 23 березня 2023 року, ухвалені колегією суддів у складі Мережко М. В., Ігнатченко Н. В., Савченка С. І.,
ВСТАНОВИВ:
І. ФАБУЛА СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивачки
ОСОБА_1 у лютому 2022 року звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3, третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації, у якому просила позбавити ОСОБА_3 батьківських прав стосовно малолітньої доньки ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що вона та ОСОБА_3 26 жовтня 2014 року зареєстрували шлюб у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану Святошинського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис № 1729.
Сторони мають дочку ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням від 11 червня 2019 року у справі № 760/8463/19 Солом`янський районний суд міста Києва розірвав шлюб між цим подружжям.
Рішенням від 21 жовтня 2020 року у справі № 760/5726/20 Солом`янський районний суд міста Києва визначив місце проживання дитини сторін разом із матір`ю.
Позивачка стверджувала, що відповідач як батько належно не піклується про дитину, не виявляє заінтересованості в її подальшій долі, не цікавиться успіхами, станом її здоров`я, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, не займається підготовкою до самостійного життя, зокрема, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання. Не спілкується з дитиною в обсязі, потрібному для її нормального самоусвідомлення, не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей, не сприяє засвоєнню нею загальних норм моралі, не виявляє інтересу до її внутрішнього світу, не створює умов для отримання нею освіти.
Стислий виклад заперечень відповідача та позиція третьої особи
Відповідач заперечував проти задоволення позову, зазначав, що не ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків.
Служба у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації надала висновок про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 стосовно його малолітньої доньки ОСОБА_4, просила розглянути справу з урахуванням найкращих інтересів дитини.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням від 15 листопада 2022 року Святошинський районний суд міста Києва відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виснував, що невиконання відповідачем своїх батьківських обов`язків щодо виховання та утримання дитини на час звернення позивача з позовом до суду відбувалося з поважних причин, а саме через неприязні стосунки між позивачем та відповідачем, який бажає опікуватися донькою, займатися її вихованням та матеріальним забезпеченням.
Суд зазначив, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом і може мати місце за умови доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Додатковим рішенням від 02 грудня 2022 року Святошинський районний суд міста Києва частково задовольнив заяву ОСОБА_3 про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат.
Суд стягнув із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у розмірі 25 000, 00 грн.
В іншій частині вимог заяви відмовив.
Стягуючи з позивача на користь відповідача судові витрати, суд першої інстанції зазначив, що, враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи, а також значимості таких дій у справі, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення їх розміру та стягнення з позивача на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу з 45 000, 00 грн до 25 000, 00 грн.
Постановою від 16 березня 2023 року Київський апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1, рішення Святошинського районного суду міста Києва від 15 листопада 2022 року та додаткове рішення Святошинського районного суду міста Києва від 02 грудня 2022 року - без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, додатково зазначив, що позивачка не надала до суду безсумнівних, належних і допустимих доказів, які свідчать про свідоме нехтування відповідачем ОСОБА_3 своїми обов`язками з виховання дочки, а всі доводи позову зводяться виключно до того, що ОСОБА_3 не бере достатньої участі у вихованні дитини, що не може бути безумовною підставою для задоволення позову.
Постановою (додаткове судове рішення) від 23 березня 2023 року Київський апеляційний суд задовольнив заяву ОСОБА_3 про ухвалення додаткового судового рішення.
Суд стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судові витрати на правову допомогу у розмірі 30 000, 00 грн.
Розподіляючи витрати, понесені ОСОБА_3 на професійну правничу допомогу, апеляційний суд врахував, що у задоволенні апеляційної скарги позивача суд відмовив. За таких обставин, враховуючи складність справи та виконані роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, апеляційний суд зробив висновок про наявність підстав для задоволення клопотання ОСОБА_3 про стягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судових витрат та витрат на правничу допомогу.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_1 04 квітня 2023 року із застосуванням засобів поштового зв`язку направила до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Святошинського районного суду міста Києва від 15 листопада 2022 року, додаткове рішення Святошинського районного суду міста Києва від 02 грудня 2022 року, постанову Київського апеляційного суду від 16 березня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду (додаткове судове рішення) від 23 березня 2023 року, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Також заявник просить розгляд справи проводити за її участю, вирішити питання про стягнення витрат на правничу допомогу, пов`язаних з розглядом справи.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Заявник, наполягаючи на тому, що оскаржувані рішення суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили з порушенням норм процесуального права і неправильним застосуванням норм матеріального права, визначила як підстави касаційного оскарження цих судових рішень те, що:
- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування правових висновків, викладених у:
постанові Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі № 459/3411/18 (провадження № 61-10531св21), відповідно до яких виключно факт заперечення відповідачем проти позову про позбавлення його батьківських прав не свідчить про його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку на краще, а позбавлення батьківських прав не тягне невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє особу права спілкуватися з дитиною, бачитися з нею, звернутися до суду з позовом про поновлення батьківських прав;
постанові Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі № 203/3505/19 (провадження № 61-14351св21), згідно з якими підставою для позбавлення батьківських прав є ухилення від виконання батьківських обов`язків з виховання дитини, що знаходить прояв у тому, що батьки (один з батьків) тривалий час не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, не забезпечують потрібного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, потрібному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі, а своєю негативною поведінкою дають поганий приклад і створюють небезпеку для її життя і здоров`я, не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти;
постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18), у постановах Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 199/3939/18-ц
(провадження № 61-15441св19), від 09 червня 2020 року у справі № 466/9758/16-ц (провадження № 61-39474св18), від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20), у яких визначено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги, документи, що доводять оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Ненадання документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування;
постанові Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 922/1163/18, відповідно до яких незазначення в договорі про надання правничої допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитися у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару. Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність";
- суд апеляційної інстанції розглянув справу за відсутності ОСОБА_1, належно не повідомленої про дату, час і місце судового засідання;
- суд апеляційної інстанції не врахував усіх доказів та обставин, що мають значення для розгляду справи.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
ОСОБА_3 у травні 2023 року із застосуванням електронного зв`язку надіслав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
На переконання відповідача, посилання у касаційній скарзі на правові висновки Верховного Суду, зроблені у постановах від 29 вересня 2021 року у справі № 459/3411/18 та від 26 січня 2022 року у справі № 203/3505/19, є нерелевантним. Водночас суди обґрунтовано застосували до спірних правовідносин правовий висновок Верховного Суду, зроблений у постанові від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19, відповідно до якого факт заперечення відповідачем проти позову про позбавлення його батьківських прав свідчить про його інтерес до дитини, свідоме нехтування відповідачем своїми обов`язками має бути доведено.
Також стверджує, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили оскаржувані судові рішення з дотриманням норм процесуального права, вирішили справу відповідно до закону, повно і всебічно з`ясували обставини, на які сторони посилалися, а також дослідили у судовому засіданні надані до суду докази.
Відповідач також просить розгляд справи проводити за його участю та вирішити питання про стягнення з позивача на його користь судових витрат.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою від 11 квітня 2023 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 .
За змістом правила частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 26 жовтня 2014 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зареєстрували шлюб у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану Святошинського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис № 1729.
Сторони мають спільну дитину - дочку ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням від 11 червня 2019 року у справі №760/8463/19 Солом`янський районний суд міста Києва розірвав шлюб, укладений між цими сторонами.
Рішенням від 21 жовтня 2020 року у справі № 760/5726/20 Солом`янський районний суд міста Києва визначив місце проживання дитини з матір`ю.
У висновку від 12 вересня 2022 року № 108-7343 Служба у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації зазначила про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 стосовно його малолітньої доньки ОСОБА_4 .
Служба зазначила, що у бесіді з працівниками служби 03 серпня 2021 року малолітня ОСОБА_4 повідомила, що живе з мамою та батьком ОСОБА_3, пізніше повідомила про Іслама, який є іншим татом. Про батька ОСОБА_3 знає, але бачила його давно, засобами телефонного зв`язку спілкувалася з ним давно, подарунків також давно не отримувала від нього. Щодо побачень з батьком не заперечує, не проти погуляти з ним декілька годин в парку.
Під час спілкування з працівниками служби 01 серпня 2022 року ОСОБА_4 повідомила, що проживає з мамою, займається додатковими розвиваючими заняттями перед школою, на свята її вітають рідні, бабуся, дід, дядько, про батька не згадувала.
Згідно з висновком експертного дослідження від 28 січня 2022 року виявлено негативні наслідки для психоемоційного стану ОСОБА_4, що знайшло прояв у підвищенні тривожності при згадуванні про батька, страху його побачити, зустрічі з батьком можуть бути тільки за згодою дитини, на безпечній для дитини території, прив`язаність до батька порушена, ставлення дитини до батька характеризується емоційним відторгненням, дистанціюванням, наявністю негативного ставлення, негативної оцінки його дій.
Також у висновку зазначено, що ОСОБА_3 є фізичною особою-підприємцем, матеріально та житлом забезпечений. Печерський районний у місті Києві центр соціальних служб 12 липня 2021 року здійснив оцінку потреб сім`ї ОСОБА_3 . Ознак складних життєвих обставин не виявлено.
З огляду на такі обставини Служба у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації дійшла висновку про недоцільність позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав щодо його малолітньої доньки ОСОБА_4 .
Суди встановили, що між позивачкою та відповідачем виникли неприязні стосунки, проте відповідач цікавиться станом здоров`я дитини, її розвитком, а також бажає надалі піклуватись про дитину.
Право, застосоване судом
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України "Про охорону дитинства").
Частиною першою статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України "Про охорону дитинства").
Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша статті 155 СК України).
Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема, не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини, проте лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді цієї категорії справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
У справі "Мамчур проти України" від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте потрібно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку треба враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).
У §§ 54, 57, 58 рішення ЄСПЛ "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі, щодо вирішення судами спору по суті
Верховний Суд в оцінці обставин справи керується тим, що суд на перше місце ставить якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, потрібними для постановлення рішення. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, тощо), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
В оцінці доводів касаційної скарги Верховний Суд застосовує системний аналіз норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та враховує, що позбавлення батьківських прав як крайній захід впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків,допускається виключно тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Вирішуючи спір, враховуючи наведені норми матеріального права, повністю встановивши фактичні обставини справи, які мають істотне значення для її вирішення, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, зробив висновок, що позивачка не довела існування достатніх підстав для застосування до відповідача такого крайнього заходу як позбавлення батьківських прав.
В оцінці цих висновків судів першої та апеляційної інстанцій Верховний Суд врахував таке.
У справі, що переглядається, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, встановив, що в матеріалах справи немає доказів свідомого ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, його винної поведінки, оскільки ОСОБА_3, заперечуючи проти позову, зазначав, що він бажає спілкуватися з донькою, однак з боку матері останнім часом створюються в цьому перешкоди. Суди встановили, що між позивачкою та відповідачем виникли неприязні стосунки, проте відповідач цікавиться станом здоров`я дитини, її розвитком, а також бажає надалі піклуватися про дитину.
Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що за браком безсумнівних, належних і допустимих доказів, які свідчать про свідоме нехтування відповідачем ОСОБА_3 своїми обов`язками щодо виховання дочки, а всі доводи позову зводяться лише до того, що ОСОБА_3 не бере достатньої участі у вихованні дитини, не можуть слугувати переконливими підставами для позбавлення його батьківських прав.
З огляду на встановлені судами обставини справи, що переглядається, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про неіснування достатніх підстав для позбавлення відповідача позбавлення батьківських прав, оскільки докази, подані позивачкою, беззаперечно не підтверджують факт свідомого нехтування відповідачем його батьківськими обов`язками. Брак спілкування між сторонами зумовлений передусім існуванням складних (напружених) стосунків між ними, водночас дії відповідача свідчать, що він не втратив інтерес до участі у вихованні дочки, відновлення стосунків із нею.
Водночас Верховний Суд наголошує, що за умови невстановлення винної поведінки одного з батьків, обставин нехтування ним своїми батьківськими обов`язками суд не може відмовити в позові з тих підстав, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, адже такі висновки свідчать про існування обставин винної поведінки одного з батьків, нехтування ним своїми батьківськими обов`язками. Таких обставин недостатньо для позбавлення батька батьківських прав, проте у разі незміни поведінки батька у вихованні дитини, у подальшому такі обставини можуть слугувати підставою для задоволення позову про позбавлення батьківських прав.
У справі, що переглядається, суди не встановили обставин винної поведінки відповідача, а також нехтування ним своїми батьківськими обов`язками, а тому не є підставою відмови у позові те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, адже позивач не довела винної поведінки відповідача та нехтування ним своїми батьківськими обов`язками, та саме недоведеність позовних вимог і є підставою у відмові у задоволенні позову у цій справі.
Проте такі порушення, допущені судами першої та апеляційної інстанції, не призвели до неправильного вирішення спору по суті та не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.
Суд касаційної інстанції також відхиляє доводи касаційної скарги про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі № 459/3411/18 (провадження № 61-10531св21), від 26 січня 2022 року у справі № 203/3505/19 (провадження № 61-14351св21).