1. Правова система ipLex360
  2. Судові прецеденти
  3. Постанова суду


ПОСТАНОВА

Іменем України

22 травня 2023 року

Київ

справа №420/5019/22

адміністративне провадження №К/990/34495/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),

суддів: Усенко Є.А., Яковенка М.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу №420/5019/22 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРОПЕЙСЬКІ ДОРОГИ УКРАЇНИ" до Головного управління ДПС в Одеській області, утвореного як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України, про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління ДПС в Одеській області, утвореного як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України, на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 травня 2022 року (суддя Єфіменко К.С.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2022 року (головуючий суддя - Домусчі С.Д., судді: Семенюк Г.В., Шляхтицький О.І.),

ВСТАНОВИВ:

У березні 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ЄВРОПЕЙСЬКІ ДОРОГИ УКРАЇНИ" (далі - позивач, ТОВ "ЄВРОПЕЙСЬКІ ДОРОГИ УКРАЇНИ") звернулось до суду з позовом до Головного управління ДПС в Одеській області, утвореного як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України (далі - відповідач, ГУ ДПС), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 01 лютого 2022 року №0019330710, №0019340710.

Адміністративний позов вмотивовано тим, що господарські операції між позивачем та ТОВ "МАРІН КАРГО СТРОЙ", ТОВ "АРІЯ СТРОЙ ГРАД" мали товарний характер, що підтверджено належними первинними документами, складеними відповідно до вимог Закону України від 16 липня 1999 року №996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон №996-XIV).

Висновок податкового органу про дефектність видаткових накладних та актів надання послуг з огляду на відсутність в них такого реквізиту як "місце складання" та "місцезнаходження техніки" відповідно не ґрунтується на вимогах статті 9 Закону №996-XIV, якою встановлено перелік обов`язкових реквізитів, які мають бути зазначені у первинних документах.

Недоліки в оформленні товарно-транспортних накладних (щодо місця навантаження, реєстраційного номера транспортного засобу, номерів посвідчення водія, кількості вантажу тощо) є формальними та не можуть бути розцінені як свідчення нереальності спірних господарських операцій. При цьому за усталеною позицією Верховного Суду товарно-транспортні накладні (далі - ТТН) не є документом, який підтверджує факт придбання товару.

На переконання позивача, податковий орган протиправно не дослідив та не відобразив в акті перевірки рапорти-наряди про роботу будівельних машин, в яких були відображені відомості про: місце та період виконання робіт, кількість відпрацьованих днів, адресу, час виконання робіт, відповідний транспортний засіб, виконавця (ПІБ водіїв), табельні номери, рух палива, дату, підписи відповідальних осіб та інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь в господарській операції.

Посилання відповідача на низку ухвал судів, слідчих суддів є безпідставними, оскільки указані процесуальні документи стосувались надання дозволів на проведення окремих слідчих дій стосовно осіб, з якими позивач взагалі не укладав договорів та не здійснював фінансово-господарські операції.

Ухвалою від 08 квітня 2022 року Одеський окружний адміністративний суд відкрив провадження у справі та вирішив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 18 травня 2022 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2022 року, у задоволенні клопотання ГУ ДПС про розгляд справи за правилами загального позовного провадження відмовив. Адміністративний позов задовольнив, визнав протиправними і скасував податкові повідомлення-рішення від 01 лютого 2022 року №0019330710, №0019340710. Здійснив розподіл судових витрат.

Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили наступні обставини.

Посадові особи ГУ ДПС провели документальну планову виїзну перевірку ТОВ "ЄВРОПЕЙСЬКІ ДОРОГИ УКРАЇНИ" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2017 року до 30 вересня 2021 року, за результатами якої складено акт від 12 січня 2022 року №392/15-32-01- 10/40838605.

За наслідками перевірки податковий орган зафіксував порушення:

- пунктів 44.1, 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункті 134.1 статті 134 Податкового кодексу України (далі - ПК України), пункту 2 статті 3, пунктів 1, 2 статті 9 Закону №996-ХІV, пунктів 5, 7, 8, 21 Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 "Дохід", затвердженого Наказом Міністерства Фінансів України від 29 листопада 1999 року №290 (далі - НП(С)БО 15 "Дохід"), пункту 1.2 статті 1, пунктів 2.1, 2.2, 2.4 статті 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995року №88 (далі - Положення №88), пунктів 5, 6, 7, 11, 19 Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України №318 від 31 грудня 1999 року (далі - НП(С)БО 16 "Витрати"), в результаті занижено податок на прибуток на 3527722 грн, у тому числі ІІІ кв. 2019 року - на 1104207 грн, ІV кв.2019 року - на 878515 грн, ІІ кв. 2020 року - на 1545000 грн;

- пунктів 44.1, 44.2 статті 44, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 ПК України, пункту 1.2 статті 1, пунктів 2.1, 2.2, 2.15, 2.16 статті 2 Положення №88, статті 8, пунктів 1, 2 статті 9 Закону №996-XІV, в результаті чого занижено податок на додану вартість (далі - ПДВ) на 2828025 грн, у тому числі: за липень 2019 року - на 445619 грн, за серпень 2019 року - на 405300 грн, за вересень 2019 року - на 297057 грн, за жовтень 2019 року - на 641747 грн, за листопад 2019 року - на 115097 грн, за грудень 2019 року - на 298205 грн, за квітень 2020 року - на 375000 грн, за червень 2020 року - на 250000 грн.

Такі висновки податкового органу вмотивовані наступним:

- господарські операції з ТОВ "МАРІН КАРГО СЕРВІС" не підтверджені документально, встановлено неможливість придбання (фактичного отримання) товарів - будівельних матеріалів позивачем (піску, щебню, бітумної емульсії) на загальну суму 13037074 грн (у тому числі, ПДВ - 2172846 грн, без ПДВ - 10846228 грн). Зокрема, в усіх видаткових накладних відсутні відомості про їх місце складання, прізвище, ім`я та по батькові осіб, які здійснювали фактичну передачу товару як з боку постачальника, так і з боку отримувача товару. Акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) не містять інформації щодо їх змісту, зокрема, щодо транспортного засобу, яким надавались послуги, маршруту транспортування, найменування вантажу. За результатами аналізу долучених до перевірки рапортів про роботу будівельних машин і товарно-транспортних накладних, контролюючий орган встановив низку дефектів, що полягає у: 1) незазначенні конкретної адреси завантаження; 2) відсутності даних про посвідчення водія; 3) здійсненні двох поставок в один день одним гудронатором і одним водієм у різних областях (враховуючи відстань перевезень і максимальну швидкість транспортного засобу здійснити відповідне перевезення, а також розігрів і подачу бітумної емульсії з урахуванням робочого часу було неможливо); 4) рапорти не містять інформації щодо руху пального, розрахунку заробітної плати; 5) завантаження на транспортні засоби вантажу у розмірі, що значно перевищує технічні характеристики останнього; 6) вказівка у пункті завантаження міст Вишневе і Бортиничі, які відсутні в Україні. Крім того, податковий орган вказав на те, що ТОВ "МАРІН КАРГО СЕРВІС" отримувало бітумну емульсію від ТОВ "СВЄТСТРОЙ", яке не є імпортером чи виробником зазначеного товару, а також фігурує у низці кримінальних проваджень;

- за результатами аналізу господарських операцій з ТОВ "АРІЯ СТРОЙ ГРАД" встановлено, що реальність надання платнику податків указаним контрагентом техніки в оренду (гусеничних екскаваторів JCB JS220LC, JCB JS260LC, екскаваторів Cat 336, JCB ЗСХ 2007, екскаватора - навантажувача Caterpillar, колісних екскаваторів Doosan DX190WA, Doosan DX210WA на загальну суму 10300000 грн., в т.ч ПДВ - 1716666,67 грн) не підтверджена належними первинними документами. Це призвело до завищення витрат на 8583333 грн. Надані до перевірки акти не містили відомостей про "місце складання", місце фактичної передачі техніки, її реальний стан і залишки паливно-мастильних матеріалів, інформацію про водіїв, їх посвідчення, про спеціальні дозволи, що дають право на експлуатацію орендованої техніки, а також про довіреності осіб, відповідальних за здійснення господарської операції. До перевірки не надано товарно-транспортну документацію, супровідні документи, які посвідчують якість і комплектність техніки. Відповідно до наявної у ГУ ДПС податкової інформації ТОВ "Арія Строй Град" зареєстроване за адресою: вул. Троїцька, буд.43-а в м. Одесі, але при державній реєстрації не зазначений конкретний офіс, поверх, де фактично знаходиться юридична особа. Статутний капітал указаного контрагента сформовано тільки на 30 тис грн, відсутні показники декларування за 2019 рік, середньооблікова кількість штатних працівників за травень 2020 року - 14 осіб.

На підставі вказаного акта перевірки ГУ ДПС 01 лютого 2022 року прийняті податкові повідомлення-рішення:

- №0019330710, яким позивачу збільшена сума грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на 3803774 грн (за податковим зобов`язанням - на 3527722 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - на 276052 грн);

- №0019340710, яким позивачу збільшена сума грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 3535031 грн (за податковим зобов`язанням - на 2828025 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - на 707006 грн.

Задовольняючи вимоги адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що надані позивачем первинні документи відповідають вимогам Закону №996-ХІV та підтверджують реальність господарських відносин з контрагентами. Вироки щодо позивача чи його контрагентів, якими посадових осіб останніх було б визнано винними у вчиненні діянь, направлених на ухилення від сплати податків, вчинення злочинів у сфері господарської діяльності тощо, відсутні. При цьому сам по собі факт порушення кримінального провадження стосовно контрагента не є беззаперечним свідченням відсутності реальних господарських операцій.

Суд першої інстанції також не знайшов підстав для задоволення поданого відповідачем 26 квітня 2022 року клопотання про розгляд цієї справи за правилами спрощеного позовного провадження. Такий висновок суду вмотивований тим, що справа №420/5019/22 не належить до переліку справ, визначеного частиною четвертою статті 257 КАС України, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження. Натомість, характер спірних правовідносин та предмет доказування у цій справі не вимагають переходу до її розгляду за правилами загального позовного провадження. Суд, вирішуючи зазначене клопотання, також врахував обставини установлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19 та введення в Україні воєнного стану.

Апеляційний суд в повній мірі погодився з такими висновками суду першої інстанції. Додатково зазначив, що відповідно до умов договорів поставки товар отримувався позивачем партіями, у зв`язку з чим після отримання певної кількості товару, виписувалась видаткова накладна та отримувалась товарно-транспортна накладна на всю партію товару, яка містила відомості про загальну вагу товару. З огляду на це, апеляційний суд відхилив доводи податкового органу про неможливість завантаження на транспортні засоби кількості вантажу, зазначеного у товарно-транспортних накладних. Довід ГУ ДПС про неможливість виконання транспортними засобами робіт в один день у різних місцях також був визнаний безпідставним, оскільки є таким, що не підтверджений належними та допустимими доказами. Водночас, за висновком суду, відстань між місцями виконання робіт була незначною та могла бути подолана транспортними засобами в один день.

Посилання податкового органу на неврахування судом першої інстанції правових позицій Верховного Суду апеляційний суд визнав недоречними, оскільки фактичні обставини у приведених апелянтом справах є відмінними від обставин цієї справи.

Суд апеляційної інстанції також відхилив доводи ГУ ДПС про порушення судом першої інстанції норм процесуального права шляхом розгляду цієї справи за правилами спрощеного позовного провадження. Апеляційний суд зауважив, що позивач, оскаржуючи рішення суб`єкта владних повноважень, не заявляв вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної таким рішенням, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Відтак, підстав для розгляду справи за правилами загального позовного провадження не було. Та обставина, що суд першої інстанції не розглянув клопотання ГУ ДПС про продовження строку надання доказів у справі, не вплинуло на правильність висновків суду першої інстанції.

Не погодившись з рішеннями судів, ГУ ДПС подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Скаржник наголосив, що суд першої інстанції помилково відніс цю справу до категорії справ незначної складності, що призвело до порушення норм процесуального права в частині встановлення обставин справи та дослідження зібраних доказів. Предметом судового розгляду у справі №420/5019/22 було визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень на загальну суму 7338805 грн. Натомість, правила пункту 4 частини четвертої статті 257 КАС України встановлюють, що не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження справи у спорах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

Таке процесуальне порушення призвело до неналежного встановлення обставин справи щодо реальності спірних господарських правовідносин, а саме щодо поставок будівельних матеріалів (пісок з відсівів, бітумна емульсія у великих об`ємах) та надання в оренду спеціального технологічного транспорту. Зокрема, ГУ ДПС в суді першої інстанції заявляло клопотання про продовження строку для надання доказів у справі, а саме отримання відповіді від Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області з приводу інформації про реєстрацію транспортних засобів, належних ТОВ "АРІЯ СТРОЙ ГРАД". Проте, останнє судом першої інстанції взагалі не було розглянуте. Водночас, запитувані відомості надійшли ГУ ДПС лише 10 червня 2022 року, тобто, уже після прийняття оскаржуваного рішення судом першої інстанції. Суд апеляційної інстанції також залишив поза увагою відповідні доводи податкового органу в цій частині.

Крім того, скаржник вважає, що судові рішення підлягають скасуванню з підстав касаційного оскарження, визначених пунктами 1, 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв`язку з пунктом 1 частини другої статті 353 КАС України. Застосовуючи норми статей 1, 9 Закону №996-ХІV, пункту 44.1 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 ПК України, суди попередніх інстанцій не врахували висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 17 вересня 2020 року (справа №816/2211/18), від 16 червня 2020 року (справа №400/987/19), від 20 травня 2021 року (справа №826/16627/18), від 28 травня 2021 року (справа №819/357/16), від 31 травня 2021 року (справа №802/2103/15-а).

Судові рішення жодним чином не спростовують та не обґрунтовують того, яким чином один транспортний засіб міг виконувати роботи за віддаленими одна від одної адресами (у різних областях). Відсутні і обґрунтовані пояснення щодо кількості вантажу, що перевозилась транспортними засобами, враховуючи їх вантажопідйомність згідно з технічними характеристиками та те, що товарно-транспортна накладна визначена як єдиний документ для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення. З приводу господарських операцій між позивачем та ТОВ "АРІЯ СТРОЙ ГРАД" суди попередніх інстанцій зазначили, що вказаний контрагент придбав орендовані позивачем транспортні засоби у ФОП ОСОБА_1, який не є платником ПДВ, тому відповідні операції з їх придбання і не були відображені в Єдиному реєстрі податкових накладних. Разом з тим, ТОВ "АРІЯ СТРОЙ ГРАД" як платник ПДВ у декларації за квітень 2020 року повинно було відобразити операції з придбання зазначеної техніки. Поза оцінкою судів залишились і доводи скаржника щодо недоліків актів приймання-передачі таких транспортних засобів (відсутність відомостей про: місце складання; місце фактичної передачі транспортних засобів, їх стану, залишків паливно-мастильних матеріалів; водіїв, наявності у них спеціальних дозволів; довіреності на осіб, відповідальних за здійснення господарської операції), ненадання транспортної документації, документів, що посвідчують якість та комплектність техніки. За змістом касаційної скарги ГУ ДПС привело детальний зміст наявних у нього претензій до наданих позивачем до перевірки та до суду первинних документів.

Скаржник наполягає, що сама по собі наявність первинних документів не є безумовним доказом реальності господарської операції, особливо, якщо обставини, що свідчать про недостовірність інформації в цих документах та в сукупності дають підстави вважати безтоварними відповідні господарські операції.

Скаржник наголосив, що в порушення пункту 3 частини четвертої статті 246 КАС України судові рішення не містять мотивованої оцінки кожного аргументу, наведеного відповідачем. Проте, такий підхід суперечить позиції Верховного Суду, висловленій в постанові від 26 червня 2018 року у справі №826/24815/15.

Верховний Суд ухвалою від 14 грудня 2022 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ГУ ДПС з метою перевірки доводів щодо неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права у випадку, передбаченому пунктами 1, 4 частини четвертої статті 328 КАС України.

Позивач надав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін як законні та обґрунтовані. Наголошує, що реальність господарських операцій між позивачем та контрагентами - ТОВ "МАРІН КАРГО СЕРВІС", ТОВ "АРІЯ СТРОЙ ГРАД", підтверджується належними первинними документами, які містять усі обов`язкові реквізити, передбачені нормами Закону №996-ХІV, Положення №88. Факт придбання будівельних матеріалів у ТОВ "МАРІН КАРГО СЕРВІС" також підтверджується сукупністю первинних документів про виконання робіт для замовників (ТОВ "СК Автострой", ТОВ "Автомагістраль Південь", Управління дорожнього господарства Одеської міської ради, Роздільнянська міська рада Одеської області, ДП "Сумський облавтодор", ДП "Харківський облавтодор").

Твердження скаржника про відсутність у видаткових накладних такого реквізиту як "місце складання" є необґрунтованим, оскільки відповідно до частини другої статті 9 Закону №996-ХІV такий реквізит не є обов`язковим. Уся інформація про фактичний стан транспортних засобів, залишки паливно-мастильних матеріалів, водіїв тощо містилась у рапортах-нарядах про роботу будівельних машин/механізмів (екскаваторів). При цьому наказ Мінстату України від 13 червня 1997 року №149, на підставі якого складені указані рапорти, не передбачає зазначення інформації про водійські посвідчення та спеціальні дозволи. Довід скаржника про відсутність транспортної документації, інших документів щодо приймання, передавання, здавання техніки є безпідставним, оскільки умови договорів з оренди транспортних засобів передбачали, що передача об`єкта оренди відбувається саме на підставі акта приймання-передачі.

Щодо посилань скаржника на неможливість завантажити на транспортні засоби указаної в товарно-транспортних накладних кількості вантажу позивач зазначив, що товар поставлявся партіями відповідно до умов договорів поставки і ТТН отримувалась саме на усю партію товару. Ці обставини підтверджуються подорожніми листами до кожної ТТН, аналіз яких підтверджує позицію позивача. Зазначені подорожні листи також містять усі необхідні реквізити для точної ідентифікації змісту господарської операції та кількості отриманих будівельних матеріалів.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та відзиву на неї, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України (в редакції, чинній з 08 лютого 2020 року) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів встановила, що в межах визначених скаржником підстав касаційного оскарження, перевірці підлягають питання: 1) правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права при формулюванні висновку про реальний характер здійснених позивачем господарських операцій і, як наслідок - правомірність формування позивачем даних податкового обліку на підставі первинних документів щодо цих операцій; 2) дотримання судами попередніх інстанцій норм процесуального права при обранні форми адміністративного судочинства.

Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які визначені відповідними положеннями цього Кодексу.

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про доходи підприємства та її розкриття у фінансовій звітності визначає П(С)БО 15 "Дохід".

Відповідно до пункту 5 НП(С)БО 15 "Дохід" дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов`язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена. Критерії визнання доходу, наведені в цьому Національному положенні (стандарті), застосовуються окремо до кожної операції. Проте ці критерії потрібно застосовувати до окремих елементів однієї операції або до двох чи більше операцій разом, якщо це випливає із суті такої господарської операції (операцій).

Згідно з пунктом 6 НП(С)БО 16 "Витрати" витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Пункт 7 НП(С)БО 16 "Витрати" визначає, що витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов`язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (абзац перший пункту 198.6 статті 198 ПК України).

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону №996-XIV (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.


................
Перейти до повного тексту