ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 травня 2023 року
м. Київ
справа № 161/16054/21
провадження № 51-576км23
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисника ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргупрокурора у кримінальному провадженні на ухвалу Волинського апеляційного суду
від 28 жовтня 2022 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021030580001591, за обвинуваченням
ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Червонограда Львівської області, жителя АДРЕСА_1, раніше судимого, останнього разу вироком Червоноградського міського суду Львівської області від 10 червня 2016 року за ч. 1 ст. 395 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді арешту на строк один рік,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 289, ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 186 КК.
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 березня 2022 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 289 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк п`ять років без конфіскації майна, що належить йому на праві приватної власності; за ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 186 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк чотири роки.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк п`ять років без конфіскації майна, що належить йому на праві приватної власності.
На підставі ст. 75 КК звільнено ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю три роки та покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 76 КК, а саме: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання.
Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_7 скасовано та звільнено його з-під варти негайно.
Цим же вироком вирішено питання щодо судових витрат і речових доказів.
Ухвалою Волинського апеляційного суду від 28 жовтня 2022 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_7 залишено без змін.
Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 29 червня 2021 року приблизно о 03 год. 00 хв., повторно, діючи з прямим умислом, з корисливих мотивів та керуючись метою незаконного заволодіння транспортним засобом, підійшов до припаркованого біля будинку АДРЕСА_2 автомобіля марки "MERCEDES-BENZ", номерний знак " НОМЕР_1", вартість якого становила 138 730 грн 71 коп., що від ста і до двохсот п`ятдесяти разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, шляхом відчинення бокових дверей автомобіля проник у салон, де шляхом змикання проводів завів двигун, після чого поїхав за межі міста Луцька Волинської області, таким чином всупереч волі його володільця - ОСОБА_8 вилучив вказаний транспортний засіб, спричинивши потерпілому майнову шкоду на вказану суму.
Крім того, 09 серпня 2021 року приблизно о 23 год. 40 хв. ОСОБА_7, діючи умисно, керуючись корисливим мотивом та метою таємного викрадення чужого майна, шляхом вільного доступу, через незачинені двері незаконно проник до господарського приміщення, розташованого на території домоволодіння АДРЕСА_3, звідки таємно викрав бензопилу марки "Expert" моделі "GS 3800" вартістю 766 грн 67 коп. і кутову шліфувальну машинку марки "Зенит" моделі "ЗУШ-125/900 М профи" вартістю 650 грн 33 коп., що належали ОСОБА_9, спричинивши йому майнову шкоду на загальну суму 1417 грн.
Однак ОСОБА_7, будучи викритим на місці вчинення злочину ОСОБА_10 та ОСОБА_11, усвідомлюючи, що його дії стали очевидними та утримуючи викрадене майно, продовжив відкрито вчиняти дії, спрямовані на заволодіння ним, проте виконавши усі дії, які вважав необхідними для доведення кримінального правопорушення до кінця, але кримінальне правопорушення не було закінчено з причин, які не залежали від його волі, оскільки був затриманий вказаними особами.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор у кримінальному провадженні (далі - прокурор), посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону,неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості, просить скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_7 і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вважає, що всупереч вимогамстатей 370, 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) апеляційний суд належно не перевірив доводи апеляційної скарги прокурора, не дав на них аргументованих відповідей, не зазначив мотивів прийнятого рішення, в зв`язку з чим залишив без змін вирок суду першої інстанції і не призначив обвинуваченому реальне покарання у виді позбавлення волі. Зазначає про врахування одних і тих же обставин справи, як таких, що дають підстави для призначення покарання у розмірі, наближеному до мінімального, так і для застосування положень ст. 75 КК. Вважає, що призначене ОСОБА_7 звільнення від відбування покарання з випробуванням не можна визнати справедливим та таким, що відповідатиме меті, передбаченій ст. 50 КК. На думку прокурора, апеляційним судом не спростовано його доводи про те, що ОСОБА_7 вчинив тяжкі злочини, раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності, в тому числі за вчинення тяжких корисливих злочинів, і відбував покарання реально. Крім того, вказує, що в ході досудового розслідування ОСОБА_7 не виконував ухвалу про застосування до нього домашнього арешту, в зв`язку з чим оголошувався у розшук, при цьому другий із злочинів, за який його засуджено, він вчинив, перебуваючи в розшуку. На думку прокурора, визнання ОСОБА_7 вини відбулось в ході судового розгляду та дослідження доказів і наведене свідчить про його спробу уникнути справедливого покарання, а також сам факт того, що він був учасником бойових дій на сході України, не упередив подальшого вчинення ним злочинів і не вплине на виправлення ОСОБА_7 у майбутньому. Вважає, що неповною мірою враховано й думку потерпілого ОСОБА_8, котрий наполягав на призначенні обвинуваченому суворого покарання.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор ОСОБА_5 касаційну скаргу підтримала, просила скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_7 і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Захисник ОСОБА_6 заперечувала щодо задоволення касаційної скарги прокурора та просила ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_7 залишити без зміни.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора ОСОБА_5, захисника ОСОБА_6, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.
Суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги (ст. 433 КПК).
У пунктах 1, 2 ч. 1 і ч. 2 ст. 438 КПК передбачено, що підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно
до статті 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 289, ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 186 КК, і кваліфікація його дій у касаційній скарзі прокурором не оспорюються і не заперечуються.
Доводи касаційної скарги прокурора про неправильне застосування апеляційним судом закону України про кримінальну відповідальність у зв`язку із звільненням ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону є обґрунтованими.
Зокрема, згідно з приписами ст. 75 КК (в редакції Закону України № 1576-IX
від 29 червня 2021 року), якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання та вирішенні питання про звільнення від його відбування з випробуванням на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак.