ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 травня 2023 року
м. Київ
cправа № 33/29 (914/2953/21)
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Картере В.І. - головуючий, Банасько О.О., Пєсков В.Г.,
за участю секретаря судового засідання Заріцької Т.В.,
представників учасників справи:
позивач - Карпенко А.А.,
відповідач-1 - ліквідатор Кобельник О.С.,
відповідач-2 - не з`явився,
третя особа-1 - Демідонт Б.О.,
третя особа-2 - не з`явився,
третя особа-3 - Гаврилюк О.Р., Семененко Ю.Е.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-виробниче підприємство "Львівський автонавантажувач" арбітражного керуючого Кобельника О.С.
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 14.12.2022 (колегія суддів у складі: Желік М.Б. - головуючий, Галушко Н.А., Орищин Г.В.)
у справі №33/29(914/2953/21)
за позовом Приватного акціонерного товариства "ВНК Розточчя СТ"
до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-виробниче підприємство "Львівський автонавантажувач"; 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Управляюча компанія "Львівський автонавантажувач"
за участю третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівські заводи автомобілебудування"
за участю третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів: Приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Лойка Олександра Івановича
за участю третьої особи-3, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів: Приватного підприємства "Львівметалпласт"
про визнання недійсним договору поділу нерухомого майна, застосування наслідків недійсності правочину, стягнення коштів
у межах справи №33/29
за заявою Пенсійного фонду України в Яворівському районі Львівської області
про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-виробниче підприємство "Львівський автонавантажувач",
ВСТАНОВИВ:
Хід розгляду справи
1. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 30.04.2010 порушено провадження у справі №33/29 за заявою Управління Пенсійного фонду України в Яворівському районі Львівської області про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-виробниче підприємство "Львівський автонавантажувач" (далі - ТОВ "ТВП "Львівський автонавантажувач").
2. Постановою Господарського суду Львівської області від 09.10.2012 у справі №33/29 ТОВ "ТВП "Львівський автонавантажувач" визнано банкрутом і відкрито ліквідаційну процедуру.
3. Постановою Господарського суду Львівської області від 15.07.2011 у справі №5015/118/11 Товариство з обмеженою відповідальністю "Управляюча компанія "Львівський автонавантажувач" (далі - ТОВ "УК "Львівський автонавантажувач") визнано банкрутом і відкрито ліквідаційну процедуру.
Стислий виклад позовних вимог
4. 27.09.2021 до Господарського суду Львівської області від Приватного акціонерного товариства "ВНК Розточчя СТ" (далі - ПрАТ "ВНК Розточчя СТ") надійшла позовна заява до ТОВ "ТВП "Львівський автонавантажувач" та ТОВ "УК "Львівський автонавантажувач", в якій позивач просить суд:
1) визнати недійсним договір поділу нерухомого майна від 12.11.2009, що укладений між ТОВ "УК "Львівський автонавантажувач" та ТОВ "ТВП "Львівський автонавантажувач", посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Лойка О.І., зареєстрований в реєстрі правочинів за №1674, та застосувати наслідки недійсності договору:
- скасувати державну реєстрацію трьох об`єктів нерухомого майна, що утворилось внаслідок відповідного поділу: - реєстраційний номер майна: 28844772; тип майна: нежитлові приміщення корпусу №12 літ. "А-4" загальною площею 48667,0 кв.м: адреса нерухомого майна: Львівська область, м. Львів, вулиця Шевченка Т., будинок 321; - реєстраційний номер майна: 28844949; тип майна: нежитлові приміщення корпусу №12 літ. "А-4" №53; №54 загальною площею 1409,7 кв.м; адреса нерухомого майна: Львівська область, м. Львів, вулиця Шевченка Т., будинок 321; - реєстраційний номер майна: 28844967; тип майна: нежитлові приміщення корпусу №12 літ. "А-4" №55; №56; №57 загальною площею 7993,5 кв.м; адреса нерухомого майна: Львівська область, м. Львів, вулиця Шевченка Т., будинок 321;
- відновити в реєстрі прав на нерухоме майно запис про право власності ТОВ "УК "Львівський автонавантажувач" на об`єкт нерухомості - реєстраційний номер майна: 27200100; тип майна: нежитлові приміщення корпусу №12 літ. "А-4" загальною площею 58070,2 кв.м; адреса нерухомого майна: Львівська область, м. Львів, вулиця Шевченка Т., будинок 321;
2) стягнути з ТОВ "УК "Львівський автонавантажувач" на користь ТОВ "ТВП "Львівський автонавантажувач" 420288,00 грн.
Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
5. 29.05.2009 між відповідачами укладено договори купівлі-продажу, посвідчені приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Лойком О.І., зареєстровані в реєстрі правочинів за №701 та №704, відповідно до умов яких ТОВ "УК "Львівський автонавантажувач" продало ТОВ "ТВП "Львівський автонавантажувач" 14/100 нежитлових приміщень (приміщення №№55, 56, 57) та 02/100 нежитлових приміщень (приміщення №№53, 54) в будівлі виробничого корпусу №12, позначеної в плані літерою "А-4" за адресою: м. Львів, вул. Шевченка, 321. Загальна ціна вказаних договорів (ціна продажу приміщень) склала 420288,00 грн.
6. В подальшому, 12.11.2009 між відповідачами укладено договір поділу нерухомого майна, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Лойком О.І., зареєстрований в реєстрі за №1674 (далі - договір поділу), відповідно до умов якого сторони розподілили нежитлові приміщення корпусу №12 літ. "А-4", загальною площею 58070,2 кв.м, що знаходяться за адресою м. Львів, вул. Шевченка, 321, які є об`єктом права спільної часткової власності, у тому числі об`єкти, право власності на які перейшло до ТОВ "ТВП "Львівський автонавантажувач" на підставі договорів купівлі-продажу від 29.05.2009.
7. Рішенням Господарського суду Львівської області від 09.11.2011 у справі №5015/4950/11 визнано недійсними договори купівлі-продажу укладені 29.05.2009 між відповідачами. Зазначене рішення набрало законної сили.
8. Позивач стверджує, що оскільки вказані договори купівлі-продажу визнано недійсними в судовому порядку, слід визнати недійсним договір поділу нерухомого майна із застосуванням наслідків недійсності правочину та стягнути кошти, отримані у зв`язку із укладенням таких договорів купівлі-продажу.
9. ТОВ "ТВП "Львівський автонавантажувач" (відповідач-1) в особі ліквідатора арбітражного керуючого Папури Я.М. та ТОВ "УК "Львівський автонавантажувач" (відповідач-2) в особі ліквідатора арбітражного керуючого Козія В.Ю. під час розгляду справи в суді першої інстанції просили відмовити в задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском позивачем позовної давності.
Стислий виклад рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
10. Рішенням Господарського суду Львівської області від 28.07.2022 позов задоволено; визнано недійсним договір поділу; скасовано державну реєстрацію об`єктів нерухомого майна та відновлено в реєстрі прав на нерухоме майно запис про право власності ТОВ "УК "Львівський автонавантажувач" на об`єкт нерухомості; стягнуто з ТОВ "УК "Львівський автонавантажувач" на користь ТОВ "ТВП "Львівський автонавантажувач" 420288,00 грн; здійснено розподіл судових витрат.
11. Ухвалюючи рішення, господарський суд першої інстанції виходив з того, що спірний договір поділу є таким, що суперечить положенням чинного законодавства, оскільки договори купівлі-продажу майна, які стали підставою укладення договору поділу, визнані судом недійсними, а тому укладений договір поділу підлягає визнанню недійсними, у зв`язку з чим також слід скасувати записи про державну реєстрацію об`єктів нерухомого майна, що утворились внаслідок укладення такого договору поділу та відновити в реєстрі прав на нерухоме майно запис, який існував до укладення договору поділу.
12. Дійшовши висновку про обґрунтованість позовних вимог, господарський суд першої інстанції відхилив заяви відповідачів про застосування позовної давності у спорі, оскільки невиконання ліквідаторами обов`язку із виявлення та повернення майна банкрутів є безперервним порушенням і позовна давність у цьому випадку не може застосовуватись.
13. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 14.12.2022 рішення Господарського суду Львівської області від 28.07.2022 скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.
14. Господарський суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про те, що спірний договір поділу є таким, що суперечить положенням чинного законодавства, оскільки договори купівлі-продажу майна, які стали підставою укладення договору поділу, визнані судом недійсними, а тому позовна вимога про визнання недійсним укладеного договору поділу є такою, що підлягає задоволенню.
15. Також Західний апеляційний господарський суд погодився з висновком господарського суду першої інстанції про те, що похідні позовні вимоги про скасування записів про державну реєстрацію об`єктів нерухомого майна, що утворились внаслідок укладення такого договору поділу та відновлення в реєстрі прав на нерухоме майно запису, який існував до укладення договору поділу також є такими, що підлягають задоволенню.
16. Однак, суд апеляційної інстанції не погодився з висновком місцевого господарського суду про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача-2 на корись відповідача-1 коштів, отриманих за недійсними правочинами, обґрунтована та підлягає задоволенню. Західний апеляційний господарський суд вважає, що звернувшись до господарського суду з позовом про застосування наслідків недійсності правочинів шляхом стягнення з відповідача-2 на користь відповідача-1 коштів, отриманих за недійсними правочинами, позивач фактично виконав повноваження ліквідатора відповідача-1, передбачені ст. 61 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ), щодо звернення до третіх осіб вимог про повернення банкруту сум дебіторської заборгованості та здійснення заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб. На думку апеляційного господарського суду в цій частині позову слід відмовити у зв`язку з відсутністю порушеного права чи охоронюваного законом інтересу позивача.
17. Також апеляційний господарський суд не погодився з висновком суду першої інстанції про те, що невиконання ліквідаторами відповідачів повноважень з виявлення та повернення майна банкрутів є триваючим порушенням, а тому позовна давність не може застосовуватись уданому випадку.
18. У цьому зв`язку суд апеляційної інстанції зазначив, що до позовних вимог відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підлягає застосуванню загальна позовна давність тривалістю у три роки.
19. Оскільки оспорюваний договір, а також договори купівлі продажу нерухомого майна, які згодом було визнано недійсними в судовому порядку від імені ТОВ "УК "Львівський автонавантажувач" було підписано керівником (директором) товариства Карпенко А.А., а Карпенко А.А. також є єдиним керівником ПрАТ "ВНК "Розточчя СТ", господарський суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що позивач був обізнаний про укладення оспорюваного договору з дати його укладення.
20. Також суд апеляційної інстанції зауважив на тому, що позов про визнання договору недійсним подано позивачем як кредитором банкрута, при цьому порушення майнових прав позивача обґрунтоване заінтересованістю в наповненні ліквідаційної маси банкрута, отже, про порушення майнового права як кредитора у справі про банкрутство відповідача-1 (в межах справи про банкрутство якого розглядається спір) ПрАТ "ВНК "Розточчя СТ" мало об`єктивну можливість довідатись з дня визнання кредиторських вимог у справі №33/29.
21. Суд апеляційної інстанції встановив, що ухвалою Господарського суду Львівської області від 28.09.2010 затверджено реєстр вимог кредиторів ТОВ "ТВП "Львівський Автонавантажувач" (відповідач-1 у справі), зокрема, визнано вимоги ВАТ "ВНК "Розточчя СТ" до боржника в сумі 1661982,47 грн (4 черга), тому за висновком господарського суду апеляційної інстанції позовну давність слід обчислювати з 28.09.2010, а її трирічний строк сплив 28.09.2013, натомість позовну заяву подано у 2021 році, тобто з пропуском більш ніж семи років, тоді як відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Стислий виклад вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника
22. Ліквідатор ТОВ "ТВП "Львівський автонавантажувач" арбітражний керуючий Кобельник О.С. (далі - скаржник) звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, з урахуванням заяви про усунення недоліків касаційної скарги, просить скасувати постанову Західного апеляційного господарський суду від 14.12.2022 та залишити в силі рішення Господарського суду Львівської області від 28.07.2022.
23. Скаржник у заяві про усунення недоліків касаційної скарги як на підставу для касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції зазначає обставини, передбачені п. 1, п. 3 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
24. Так, скаржник вказує на те, що суд апеляційної інстанції при розгляді справи не врахував висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 04.11.2019 у справі №925/875/18, від 07.07.2022 у справі №910/886/21, від 02.02.2021 у справі №910/12809/16, від 30.09.2021 у справі №927/110/18, від 06.10.2022 у справі №904/624/19, від 08.06.2021 у справі №662/397/15-ц щодо застосування ст. 257 та ч. 4 ст. 267 ЦК України.
25. Також скаржник посилається на те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування ст. 42 КУзПБ у подібних правовідносинах.
26. Крім того, скаржником заявлено клопотання про передачу справи №33/29(914/2953/21) на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
27. Скаржник вважає, що саме Велика Палата Верховного Суду має вирішити питання щодо застосовування позовної давності до правовідносин, які склалися у цій справі; чи є строк, передбачений у ст. 42 КУзПБ, спеціальним строком позовної давності чи при застосуванні ст. 42 КУзПБ позовна давність не застосовується; чи може суд, в провадженні якого знаходиться справа про банкрутство, в окремому позовному провадженні враховувати обставини та посилатись на докази, які були дослідженні в межах основної справи про банкрутство.
Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
28. До Верховного Суду від позивача надійшли пояснення на касаційну скаргу, в яких позивач просить постанову Західного апеляційного господарський суду від 14.12.2022 скасувати та залишити в силі рішення Господарського суду Львівської області від 28.07.2022.
29. По суті подані позивачем пояснення містять такі ж доводи як і касаційна скарга. Крім того, позивач також погоджується з необхідністю передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
30. Відзиви від інших учасників справи до Верховного Суду не надійшли.
Щодо клопотання про передачу на розгляд Великої Палати Верховного Суду
31. Частина 5 ст. 302 ГПК України передбачає, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
32. За змістом наведеної норми права, для передачі справи на розгляд до Великої Палати Верховного Суду необхідна наявність виключної правової проблеми з врахуванням кількісного та якісного показників.
33. Тобто, по-перше, правова проблема має існувати не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з врахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності; мають існувати обставини, з яких вбачається, що відсутня стала судова практика у відповідних питаннях, поставлені правові питання не визначені на нормативному рівні, відсутні процесуальні механізми вирішення такого питання тощо; по-друге, вирішення виключної правової проблеми вплине на забезпечення сталого розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.
34. З точки зору якісного критерію про виключність правової проблеми можуть свідчити такі обставини: з касаційної скарги вбачається, що судами була допущена явна й груба помилка у застосуванні норм процесуального та матеріального права, в тому числі свавільне розпорядження повноваженнями, й перегляд справи Великою Палатою Верховного Суду потрібен з метою унеможливлення її повторення у подальшій судовій діяльності; норми матеріального чи процесуального права були застосовані судами першої чи апеляційної інстанцій таким чином, що постає питання щодо дотримання принципу пропорційності, тобто забезпечення належного балансу між приватними та публічними інтересами; наявні колізії в нормах матеріального права, що викликає необхідність у застосуванні аналогії закону чи права, або постає питання щодо дотримання принципу верховенства права.
35. При цьому справа буде мати принципове значення, якщо йдеться про правове питання, яке потребує пояснення і зустрічається у невизначеній кількості справ у разі, якщо надана на нього відповідь піддається сумніву або якщо існують різні відмінні позиції і це питання ще не вирішувалося вищою судовою інстанцією, а також необхідне тлумачення щодо застосування нових законів. Разом з тим не є виключною правовою проблемою правове питання, відповідь на яке є настільки ясною і чіткою, що вона може бути знайдена без будь-яких проблем.
36. Вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, відповідно до положень ч. 5 ст. 302 ГПК України, суд, керуючись внутрішнім переконанням, у кожному конкретному випадку, з урахуванням порушеного питання оцінює обґрунтованість доводів заявника щодо існування проблеми у застосуванні відповідної норми права, а також оцінює, чи необхідна така передача для формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права. При цьому наявність виключної правової проблеми надає касаційному суду право та, відповідно, не покладає на нього обов`язку передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
37. За оцінкою Верховного Суду, заявлене скаржником клопотання не містить належного обґрунтування того, що справа містить виключну правову проблему за кількісним та якісним критерієм, зокрема скаржник не посилається на практику судів у конкретних справах для підтвердження існування різних відмінних позицій застосування зазначених норм права, на неправильне застосування яких він посилається у касаційній скарзі, а його міркування ґрунтуються лише на припущенні.
38. Крім того, наведені скаржником у клопотанні питання можуть бути вирішені Верховним Судом під час розгляду його касаційної скарги, у зв`язку з чим Верховний Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні клопотання скаржника про передачу на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
39. Предметом касаційного перегляду у цій справі є питання дотримання судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права під час розгляду позовних вимог про визнання недійсним договору поділу нерухомого майна та похідними вимогами щодо застосування наслідків недійсності правочину.
40. З урахуванням встановлених ст. 300 ГПК України меж розгляду справи судом касаційної інстанції, Верховний Суд переглядає судові рішення в межах вимог та доводів касаційної скарги.
41. Доводи касаційної скарги зводяться до того, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування ст. 42 КУзПБ у подібних правовідносинах, а також, що суд апеляційної інстанції при розгляді справи не врахував висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 04.11.2019 у справі №925/875/18, від 07.07.2022 у справі №910/886/21, від 02.02.2021 у справі №910/12809/16, від 30.09.2021 у справі №927/110/18, від 06.10.2022 у справі №904/624/19, від 08.06.2021 у справі №662/397/15-ц щодо застосування ст. 257 та ч. 4 ст. 267 ЦК України, тобто застосував до цих правовідносин сторін позовну давність.