Постанова
Іменем України
10 травня 2023 року
м. Київ
справа № 520/16281/15-ц
провадження № 61-1229св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
третя особа - Перша одеська державна нотаріальна контора,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду
від 30 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Драгомерецького М. М., Дрішлюка А. І., Громіка Р. Д.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до
ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - Перша одеська державна нотаріальна контора, про встановлення факту, що має юридичне значення, визнання договору дарування удаваним правочином і визнання його договором купівлі-продажу, визнання договору купівлі-продажу частково недійсним, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, припинення права власності, визнання права власності.
Позовну заяву мотивовано тим, що з кінця 1989 року вона та ОСОБА_2 стали проживати однією сім`єю, підтримувати фактичні шлюбні відносини, вести спільне господарство. Вони працювали в Чорноморському морському пароплавстві та завжди намагалися піти в рейс разом на одних і тих самих судах. Свої відносини вони не реєстрували, оскільки існували обмеження на спільну роботу близьких родичів і свояків.
Для поліпшення житлових умов та надбання власного житла за спільно зароблені грошові кошти у розмірі, еквівалентному 17 000,00 дол. США, та за взаємною домовленістю і згодою, 08 грудня 1992 року вони придбали квартиру
АДРЕСА_1 . Придбання квартири було оформлено договором дарування на ім`я ОСОБА_2 за спільною домовленістю. Благоустрій та утримання квартири здійснювались ними зі спільного бюджету до 18 вересня 2002 року, коли квартира була продана.
26 квітня 1994 року вони за грошові кошти в еквіваленті 12 000,00 дол. США придбали у ОСОБА_3 1/2 частку житлового будинку на
АДРЕСА_2, якою до 2001 року користувались як дачею. При цьому придбання вказаного об`єкту нерухомості також було оформлено договором дарування на ім`я ОСОБА_2
ІНФОРМАЦІЯ_1 у них (сторін) народилася дочка ОСОБА_4, а 05 жовтня 2001 року вони офіційно зареєстрували шлюб.
Також за час шлюбу нею та ОСОБА_2 побудовано новий будинок під літ. "Б1", за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 233,0 кв. м, житловою площею 72,5 кв. м, який не прийнято до експлуатації, та було придбано автомобіль "HYUNDAI І30", 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 .
З лютого 2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 припинили шлюбні відносини. Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 01 березня 2016 року, яким було змінено рішення Київського районного суду м. Одеси від 18 грудня 2015 року, шлюб між ними розірвано. ОСОБА_2 почав погрожувати виселити її разом з дочкою зі спірного будинку, посилаючись на те, що все майно належить йому на праві приватної власності, тому вона звернулася до суду за захистом своїх прав.
Ураховуючи викладене та уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1, просила суд:
- встановити факт придбання нею та ОСОБА_2 1/2 частки житлового будинку на АДРЕСА_2 внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту та бюджету;
- визнати удаваним договір дарування 1/2 частки житлового будинку на АДРЕСА_2, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, та визнати його договором купівлі-продажу;
- визнати договір купівлі-продажу недійсним в частині зазначення набувачем майна ОСОБА_2 та визнати її та ОСОБА_2 покупцями 1/2 частки житлового будинку на АДРЕСА_2 літ. "А", загальною жилою площею 37,3 кв. м, з надвірними спорудами;
- визнати 1/2 частку житлового будинку на АДРЕСА_2 літ. "А", загальною жилою площею 37,3 кв. м, з надвірними спорудами, спільною сумісною власністю її та ОСОБА_2 в рівних частках;
- припинити право власності ОСОБА_2 на 1/2 частку житлового будинку на АДРЕСА_2, яка складається в цілому з літ. "А", загальною жилою площею 37,3 кв. м, з надвірними спорудами;
- визнати за нею право власності на 1/4 ідеальну частку житлового будинку на АДРЕСА_2, яка складається в цілому з літ. "А", жилою площею 37,3 кв. м, загальною площею 62,8 кв. м, з надвірними спорудами, що розташовані на земельній ділянці площею 0,0648 га;
- визнати за нею право власності на 1/2 ідеальну частку земельної ділянки площею 0,0648 га для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських будівель, яка розташована на АДРЕСА_2 ;
- визнати за нею, як співзабудовником, право власності на 1/2 частку побудованого нею за час шлюбу з ОСОБА_2, але не прийнятого до експлуатації, житлового будинку під літ. "Б1" на АДРЕСА_2, загальною площею 233,0 кв. м, житловою площею 72,5 кв. м, відповідно до технічного паспорту від 04 лютого 2016 року;
- в порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю, визнати за нею право власності на 1/2 частку автомобіля "HYUNDAI І30", 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, та визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку зазначеного автомобіля.
Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 12 липня 2018 рокуу складі судді Васильків О. В. позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано договір дарування 1/2 частки житлового будинку на
АДРЕСА_2 від 26 квітня 1994 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, посвідчений державним нотаріусом Першої одеської державної нотаріальної контори, удаваним правочином та визнано його договором купівлі-продажу.
Визнано 1/2 частку житлового будинку на АДРЕСА_2, яка складається в цілому з літ. "А", жилою площею 37,3 кв. м, загальною площею 62,8 кв. м, з надвірними спорудами спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частку житлового будинку на АДРЕСА_2, яка складається в цілому з літ. "А", жилою площею
37,3 кв. м, загальною площею 62,8 кв. м, з надвірними спорудами, розташованого на земельній ділянці, площею 0,0648 га.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку земельної ділянки, площею 0,0648 га, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2, кадастровий номер: 5110136900:33:022:0023.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку побудованого, але не прийнятого до експлуатації, житлового будинку під літ. "Б1" за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 233,0 кв. м, житловою площею 72,5 кв. м, відповідно до технічного паспорта від 04 лютого 2016 року.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку автомобіля "HYUNDAI І30", 2008 року випуску, колір сірий, реєстраційний номер НОМЕР_1, легковий комбі, номер кузова НОМЕР_2, та визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку автомобіля марки "HYUNDAI", моделі І30, 2008 року випуску, колір сірий, реєстраційний номер НОМЕР_1, легковий комбі, номер кузова НОМЕР_2 .
У задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що договір дарування, укладений
06 квітня 1994 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, не був безоплатним, тому є удаваним правочином, що був здійснений з метою приховання іншого правочину, а саме договору купівлі-продажу.
Отже, 1/2 частка житлового будинку на АДРЕСА_2 набута ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за час спільного проживання без реєстрації шлюбу, за спільні грошові кошти, тому є об`єктом спільної сумісної власності.
При цьому позовні вимоги щодо встановлення факту придбання сторонами
1/2 частки спірного будинку внаслідок спільної праці та визнання договору недійсним в частині зазначення набувачем майна ОСОБА_2 окремому задоволенню не підлягають, оскільки вказані обставини встановлені при вирішенні позовної вимоги щодо визнання договору дарування удаваним та визнання 1/2 частки спірного будинку спільною сумісною власністю подружжя. Також не підлягає задоволенню позовна вимога щодо припинення права власності ОСОБА_2 на 1/2 частку спірного будинку, оскільки вона охоплюється вимогами щодо визнання вказаної частки спільною сумісною власністю та визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/4 частку спірного будинку.
Щодо об`єкту незавершеного будівництва, то він побудований за час шлюбу за спільні кошти подружжя та є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, будівництво його закінчено й він фактично експлуатується за своїм функціональним призначенням, але не приймається до експлуатації і право власності на нього не оформлюється з вини відповідача. ОСОБА_1 позбавлена можливості реалізувати своє право на поділ зазначеного майна, набутого за час шлюбу, тому суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання за позивачем права власності на 1/2 частку спірного об`єкта нерухомості. При цьому, оскільки незавершений будівництвом будинок розташований на земельній ділянці з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, тому зазначена земельна ділянка є об`єктом спільної сумісної власності подружжя й підлягає поділу у розмірі частки права власності на житловий будинок, необхідної для її обслуговування.
Також за час шлюбу подружжям придбано автомобіль, який підлягає поділу, однак неподільні речі не можуть бути реально поділені, жоден із подружжя не надав згоду щодо грошової компенсації за частину автомобіля, тому суд визнав ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишив майно у їх спільній частковій власності.
Разом з тим суд залишив без задоволення заяву відповідача про застосування строку позовної давності, оскільки до 2015 року права позивача не були порушені, тому не розпочинався перебіг позовної давності.
Постановою Одеського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 задоволено частково.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 12 липня 2018 року в частині: визнання договору дарування 1/2 частки житлового будинку на АДРЕСА_2 від 26 квітня 1994 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, посвідченого державним нотаріусом Першої одеської державної нотаріальної контори, удаваним правочином та визнання його договором купівлі-продажу; визнання 1/2 частки житлового будинку на АДРЕСА_2, яка складається в цілому з літ. "А", жилою площею 37,3 кв. м, загальною площею 62,8 кв. м, з надвірними спорудами, спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/4 частку житлового будинку на АДРЕСА_2, яка складається в цілому з літ. "А", жилою площею 37,3 кв. м, загальною площею 62,8 кв. м, з надвірними спорудами, розташованого на земельній ділянці, площею 0,0648 га, скасовано.
У цій частині прийнято постанову, якою в задоволенні зазначених позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
У решті рішення суду залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що 26 квітня 1994 року ОСОБА_1 було відомо, про те, що в цей день укладено саме договір дарування, вона була присутня при укладанні спірного договору дарування, тому саме 26 квітня 1994 року відповідно до частини першої статті 261 ЦК України позивач дізналася про порушення свого права.
Обставин, які б перешкоджали звернутися до суду вчасно для захисту своїх прав, ОСОБА_1 не зазначила, позов пред`явила після ухвалення рішення про розірвання шлюбу з ОСОБА_2, тому в частині позовних вимог про визнання договору дарування удаваним правочином і визнання його договором купівлі-продажу, визнання 1/2 частки житлового будинку спільною сумісною власністю та визнання за нею права власності на 1/4 частку житлового будинку суд відмовив у зв`язку зі спливом позовної давності, про що було заявлено відповідачем ОСОБА_2 .
У решті апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції.
У частині відмови у задоволенні позовних вимог рішення районного суду в апеляційному порядку не оскаржувалось.
Постановою Верховного Суду від 18 березня 2020 рокукасаційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 задоволено частково.
Постанову Одеського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанову суду касаційної інстанції мотивовано тим, що ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання договору дарування удаваним правочином і визнання його договором купівлі-продажу, визнання 1/2 частки житлового будинку спільною сумісною власністю та визнання за нею права власності на 1/4 частку житлового будинку у зв`язку із пропуском нею строку позовної давності, апеляційний суд на порушення вимог статей 263-265 ЦПК України не навів жодних правових висновків щодо обґрунтованості цих вимог, але застосував положення про позовну давність.
Також посилання апеляційного суду на те, що початок перебігу строку позовної давності необхідно обчислювати з моменту укладення спірного договору, оскільки ОСОБА_1 була присутня при його укладенні, суперечить нормам статті 261 ЦК України.
Судом апеляційної інстанції не встановлено фактичних обставин справи, які мають значення для правильного її вирішення, а саме, протягом якого періоду відбувалось будівництво житлового будинку на АДРЕСА_2, ступінь його будівельної готовності та можливість визначення окремих частин, що підлягають виділу, вартість будівельних та оздоблювальних матеріалів та конструктивних елементів, які були використані при будівництві цього об`єкту нерухомості.
Крім того, якщо будівництво житлового будинку на АДРЕСА_2 відбувалось до 2004 року, то до цих правовідносин необхідно застосовувати Закон України "Про власність", який діяв на той час, а ОСОБА_1 повинна довести ступінь її участі працею й коштами у створенні спільної власності (пункт 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності").
Постановою Одеського апеляційного суду від 30 грудня 2020 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 12 липня 2018 року в частині визнання договору дарування 1/2 частки житлового будинку АДРЕСА_2 від 26 квітня 1994 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, посвідченого державним нотаріусом Першої одеської державної нотаріальної контори, удаваним правочином та визнання його договором купівлі-продажу; визнання 1/2 частки житлового будинку АДРЕСА_2, яка складається в цілому з літ. "А", жилою площею 37,3 кв. м, загальною площею 62,8 кв. м, з надвірними спорудами, спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/4 частку житлового будинку АДРЕСА_2, яка складається в цілому з літ. "А", жилою площею 37,3 кв. м, загальною площею
62,8 кв. м, з надвірними спорудами, розташованого на земельній ділянці, площею 0,0648 га, визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частку земельної ділянки, площею 0,0648 га, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2, кадастровий номер: 5110136900:33:022:0023, та права власності на 1/2 частку побудованого, але не прийнятого в експлуатацію, житлового будинку літ. "Б1" за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 233,0 кв. м, житловою площею 72,5 кв. м, відповідно до технічного паспорта від 04 лютого 2016 року, скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні цих позовних вимог.
Рішення суду першої інстанції переглядалося в апеляційному порядку в частині визнання договору дарування 1/2 частки житлового будинку АДРЕСА_2 від 26 квітня 1994 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, удаваним правочином та визнання його договором купівлі-продажу; визнання 1/2 частки житлового будинку АДРЕСА_2, яка складається в цілому з літ. "А", жилою площею 37,3 кв. м, загальною площею 62,8 кв. м з надвірними спорудами, спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/4 частку житлового будинку АДРЕСА_2, яка складається в цілому з літ. "А", жилою площею 37,3 кв. м, загальною площею 62,8 кв. м, з надвірними спорудами, розташованого на земельній ділянці, площею 0,0648 га, визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частку земельної ділянки, площею 0,0648 га, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2, кадастровий номер: 5110136900:33:022:0023, та права власності на 1/2 частку побудованого, але не прийнятого в експлуатацію, житлового будинку під літ. "Б1" за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 233,0 кв. м, житловою площею 72,5 кв. м, відповідно до технічного паспорта від 04 лютого 2016 року.
Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що ні ОСОБА_1, ні її представником ОСОБА_6 не надано судам безспірних доказів на підтвердження набуття сторонами 06 квітня 1994 року 1/2 частки житлового будинку на АДРЕСА_2, яка складається в цілому з літ. "А", жилою площею 37,3 кв. м, загальною площею 62,8 кв. м, з надвірними спорудами, розташованого на земельній ділянці, площею 0,0648 га, за спільні грошові кошти або спільною працею, та наявність правових підстав для поділу об`єкту незавершеного будівництва - двоповерхового житлового будинку з підвалом (літ. "Б1") за адресою: АДРЕСА_2, розташованого на земельній ділянці, площею 0,0648 га, кадастровий номер: 5110136900:33:022:0023.
У даному випадку, коли письмова угода між сторонами у справі, якою спірне майно визначено спільною власністю, відсутня, лише письмові докази, а не свідчення свідків, є належними та допустимим доказами підтвердження ступеню участі ОСОБА_1 працею й коштами у створенні спільної власності.
Проте, ОСОБА_1 не довела належним чином ступінь участі працею й коштами у створенні спільної власності - набуття 06 квітня 1994 року спірної 1/2 частини будинку АДРЕСА_2, яка складається в цілому з літ. "А", жилою площею 37,3 кв. м, загальною площею 62,8 кв. м, з надвірними спорудами, розташованого на земельній ділянці, площею 0,0648 га.
Отже, позовні вимоги в частині визнання договору дарування 1/2 частки житлового будинку АДРЕСА_2 від 26 квітня 1994 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, посвідченого державним нотаріусом Першої одеської державної нотаріальної контори, удаваним правочином та визнання його договором купівлі-продажу; визнання 1/2 частки житлового будинку АДРЕСА_2, яка складається в цілому з літ. "А", жилою площею 37,3 кв. м, загальною площею 62,8 кв. м з надвірними спорудами, спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/4 частку житлового будинку АДРЕСА_2, яка складається в цілому літ. "А", жилою площею 37,3 кв. м, загальною площею 62,8 кв. м, з надвірними спорудами, розташованого на земельній ділянці, площею 0,0648 га, є недоведеними.
За змістом статей 60, 69, 70 СК України, статей 331, 372 ЦК України новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. Однак до цього, не будучи житловим будинком з юридичного погляду, об`єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки, тому такий об`єкт є майном, яке за передбачених законом умов може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними.
За позовом дружини, членів сім`ї забудовника, які спільно будували будинок, а також спадкоємців суд має право здійснити поділ об`єкта незавершеного будівництва, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами.
У разі неможливості поділу об`єкта незавершеного будівництва суд може визнати право за цими особами на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити грошову компенсацію.
Проте, ОСОБА_1 не доведено належним чином, зокрема, висновком судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи, проведеної на її замовлення або призначеної судом, обставини, що мають суттєве значення для привального вирішення спору, а саме, протягом якого періоду відбувалось будівництво житлового будинку під літ. "Б-1" на АДРЕСА_2, у
1995 році, як зазначає відповідач, або під час шлюбу у 2001 році, ступінь його будівельної готовності та можливість визначення окремих частин, що підлягають виділу, вартість будівельних та оздоблювальних матеріалів та конструктивних елементів, які були використані при будівництві цього об`єкту нерухомості.
Крім того, якщо будівництво житлового будинку на АДРЕСА_2 відбувалось до 2004 року, то до цих правовідносин необхідно застосовувати Закон України "Про власність", який діяв на той час, а ОСОБА_1 повинна довести ступінь її участі працею й коштами у створенні спільної власності (пункт 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року №20 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності")" (постанова Верховного Суду від 20 березня 2020 року у справі №520/16281/15).
Заперечуючи проти позову, ОСОБА_2 стверджував, що об`єкт незавершеного будівництва був зведений ще у 1995 році та надав суду першої інстанції квитанції, накладні, прикази, ордера, договори на підтвердження придбання будівельних матеріалів за п`ять років до реєстрації шлюбу у жовтні
2001 року.
З матеріалів справи вбачається, що під час розгляду справи ОСОБА_1 відмовилась від проведення судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи, яка у даному випадку є належним та допустимим доказом для встановлення зазначених вище обставин.
Тому, позовні вимоги в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частку земельної ділянки, площею 0,0648 га, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2, кадастровий номер: 5110136900:33:022:0023, та права власності на 1/2 частку побудованого, але не прийнятого в експлуатацію, житлового будинку під літ. "Б1" за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 233,0 кв. м, житловою площею 72,5 кв. м, відповідно до технічного паспорта від 04 лютого 2016 року, також є недоведеними.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У січні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Одеського апеляційного суду від 30 грудня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції при повторному розгляді справи не перевірив межі доводів та вимог апеляційної скарги ОСОБА_2 . Апеляційний суд у своїй постанові посилався на ті ж самі обставини та нормативно-правові акти, що і суд першої інстанції, однак ухвалив протилежне за змістом рішення.
На порушення положень статей 263, 265 ЦПК України апеляційний суд не зазначив в судовому рішенні мотивів відхилення аргументів ОСОБА_1 щодо суті спору.
На підтвердження обставин щодо проживання однією сім`єю з ОСОБА_2, ведення спільного господарства та придбання спільного майна, починаючи з 1989 року, ОСОБА_1 згідно з вимогами статей 12, 76, 81 ЦПК України надала суду першої інстанції належні та допустимі докази, що було враховано під час розгляду справи у цьому суді.
1/2 частина жилого будинку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2, була відчужена ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 за договором дарування на відплатній основі, що вказує про удаваність указаного договору.
ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 з 2002 року, а відповідач ОСОБА_2 з 2010 року.
Суд апеляційної інстанції звільнив ОСОБА_2 від сплати судового збору за подання апеляційної скарги без достатніх на те підстав, оскільки відповідач як учасник бойових дій може бути звільнений від сплати судового збору у справах, пов`язаних з порушенням його прав саме як учасника бойових дій.
Постанова Одеського апеляційного суду від 30 грудня 2020 року в частині залишення без змін рішенням Київського районного суду м. Одеси від 12 липня 2018 року про визнання за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (за кожним окремо) права власності на 1/2 частку автомобіля "HYUNDAI І30", реєстраційний номер НОМЕР_1, заявником не оскаржується, а тому в касаційному порядку не переглядається.
Короткий зміст позиції інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу, поданому до суду у березні 2021 року, ОСОБА_2 заперечував проти доводів ОСОБА_1, просив відмовити у задоволенні касаційної скарги, а оскаржувану постанову Одеського апеляційного суду від 30 грудня 2020 року залишити без змін.
У відзиві на касаційну скаргу, поданому до суду у березні 2021 року, ОСОБА_3 підтримала доводи ОСОБА_1 щодо суті її позовних вимог, просила касаційну скаргу задовольнити, постанову Одеського апеляційного суду від 30 грудня 2020 року в оскаржуваній частині скасувати, а рішення Київського районного суду від 12 липня 2018 року у справі № 520/16281/15-ц - залишити в силі.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 11 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано з Київського районного суду міста Одеси цивільну справу № 520/16281/15-ц, відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про зупинення виконання постанови Одеського апеляційного суду від 30 грудня 2020 року.
Ухвалою Верховного Суду від 02 листопада 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 07 грудня 2022 року зупинено касаційне провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 511/2303/19.
Ухвалою Верховного Суду від 10 травня 2023 року поновлено касаційне провадження у справі.
Фактичні обставини справи
У період з 1989 року до 1994 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 працювали на одних і тих самих судах, що підтверджується копіями судових ролей за вказаний період, наданими архівом Державного підприємства "Одеський морський торговельний порт" (а. с. 28-84, т. 2).
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 тривалий час мали сімейні стосунки без офіційної реєстрації шлюбу, були пов`язані спільним побутом, мали спільну дитину ще до укладення шлюбу, реєстрація якого відбулась 05 жовтня 2001 року.
ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народилася дитина ОСОБА_4
06 квітня 1994 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір дарування, згідно з яким ОСОБА_3 подарувала, а ОСОБА_2 прийняв у дар 1/2 частку житлового будинку з надвірними спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_2, та складається в цілому з одної кам`яної житлової споруди, загальною жилою площею 37,3 кв. м та надвірних споруд, розташованих на земельній ділянці 895 кв. м (а. с. 16, т. 1).
Відповідно до нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_7, поданої до суду, зазначено, що у 1994 році ОСОБА_7 проживала у житловому будинку АДРЕСА_2 . У квітні 1994 року сестра її чоловіка - ОСОБА_3 продала 1/2 частку вищевказаного житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами подружжю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за 380 400 000 крб, що за офіційним курсом Національного банку України на момент укладення правочину було еквівалентно 12 000,00 дол. США. Після продажу вказаної частки житлового будинку подружжя звернулось до ОСОБА_7 з пропозицією продати їм додатково частину земельної ділянки за цією ж адресою для подальшого будівництва. Був укладений договір про порядок використання земельної ділянки між співвласникам житлового будинку, визначивши, що у користуванні подружжя залишається земельна ділянка орієнтовною площею 0,07 га, після чого ОСОБА_7, отримала 158 500 000 крб, що еквівалентно