Постанова
Іменем України
10 травня 2023 року
місто Київ
справа № 359/8573/20
провадження № 61-10352св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Білоконь О. В., Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Первинна профспілкова організація "Інженерно-технічних фахівців",
треті особи: Державне підприємство обслуговування повітряного руху України, Міністерство інфраструктури України,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Первинної профспілкової організації "Інженерно-технічних фахівців" на постанову Київського апеляційного суду від 14 вересня 2022 року, ухвалену колегією суддів у складі Голуб С. А., Писаної Т. О., Таргоній Д. О.,
ВСТАНОВИВ:
І. ФАБУЛА СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_1 у жовтні 2020 року звернувся до суду з позовом до Первинної профспілкової організації "Інженерно-технічних фахівців" (далі - ППО "ІТФ"), треті особи: Державне підприємство обслуговування повітряного руху України, Міністерство інфраструктури України, у якому просив скасувати рішення ППО "ІТФ" від 22 квітня 2020 року про розірвання трудового договору (контракту) з виконувачем обов`язків директора Державного підприємства обслуговування повітряного руху України.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 22 квітня 2020 року відповідач постановив рішення, відповідно до якого ППО "ІТФ" вимагає від Міністерства інфраструктури України розірвання трудового договору (контракту) із виконувачем обов`язків директора Державного підприємства обслуговування повітряного руху України ОСОБА_1
ОСОБА_1 вважав це рішення незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки воно прийнято ППО "ІТФ" без узгодження з іншими підписантами галузевої угоди. Також позивач звертав увагу на те, що на нього чинився тиск з боку відповідача.
Стислий виклад заперечень інших учасників справи
ППО "ІТФ" у відзиві на позов заперечувала проти задоволення позову, вважаючи його безпідставним, необґрунтованим та не доведеним належними та допустимими доказами.
Державне підприємство обслуговування повітряного руху України та Міністерство інфраструктури України підтримали пред`явлений позов, просили його задовольнити.
Стислий виклад змісту рішення суду першої інстанції
Рішенням від 13 жовтня 2021 року Бориспільський міськрайонний суд Київської області залишив без задоволення позов ОСОБА_1 .
Суд здійснив розподіл судових витрат.
Суд першої інстанції врахував, що матеріали справи містять судові рішення, в яких встановлені численні порушення вимог трудового законодавства Державним підприємством обслуговування повітряного руху України, що підтверджує правомірність ухваленого відповідачем оскаржуваного рішення. Позивач не надав до суду належних і допустимих доказів на спростування факту порушення ним вимог законодавства України та доказів вчинення тиску на нього з боку відповідача. З наведених підстав суд першої інстанції дійшов переконання, що, ухвалюючи оскаржуване рішення, ППО "ІТФ" діяла у спосіб, передбачений частиною першою статті 45 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Стислий виклад змісту рішення суду апеляційної інстанції
Постановою від 14 вересня 2022 року Київський апеляційний суд задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_1, рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13 жовтня 2021 року скасував та ухвалив нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнив.
Суд скасував рішення ППО "ІТФ" від 22 квітня 2020 року про розірвання трудового договору (контракту) з виконувачем обов`язків директора Державного підприємства обслуговування повітряного руху України.
Апеляційний суд керувався тим, що ППО "ІТФ" не брала участі в підписанні колективного договору та не є членом представницького органу профспілок, а тому не мала права на звернення до Міністерства інфраструктури України із заявою про розірвання трудового договору із виконувачем обов`язків директора державного підприємства. Та обставина, що ППО "ІТФ" прийняла статут Всеукраїнської профспілки "Федерація профспілок авіапрацівників радіолокації, радіонавігації і зв`язку України" (далі - ВП "ФПАРРіЗУ"), яка входила до представницького органу профспілок, не надає їй таких же прав, як і підписантам колективного договору.
Суд апеляційної інстанції встановив, що ППО "ІТФ" налічує 24 особи, проте в Державному підприємстві обслуговування повітряного руху Україні існує 43 первинні профспілки і працює приблизно 4 000 працівників. Суд врахував висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 266/4331/17 (провадження № 61-45630св18), відповідно до яких за наявності на підприємстві декількох профспілкових організацій, які здійснюють представництво і захист прав та інтересів членів профспілок, їх виборні органи на відповідному рівні договірного регулювання повинні узгоджувати свої дії для досягнення своїх статутних цілей і завдань в питанні захисту інтересів членів своїх профспілок для уникнення можливого прийняття рішення, яке б суперечило правам та інтересам членів іншої профспілкової організації, оскільки за законом профспілки є рівними у своїх правах.
Апеляційний суд врахував, що об`єднання діючих на підприємстві профспілок задля досягнення загальної мети не відбулося. Водночас на дату ухвалення ППО "ІТФ" оспорюваного рішення ОСОБА_1 був не керівником підприємства, а виконувачем обов`язків директора Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на період до прийняття відповідного рішення уповноваженим органом управління. З наведених підстав суд апеляційної інстанції задовольнив позов.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ППО "ІТФ" 19 жовтня 2022 року із використанням засобів поштового зв`язку направила до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 14 вересня 2022 року, рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13 жовтня 2021 року залишити в силі.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
ППО "ІТФ", наполягаючи на тому, що оскаржувану постанову ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, як підстави касаційного оскарження наведеного судового рішення визначила, що:
- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми права без урахування правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 26 травня 2021 року у справі № 201/1426/20 (провадження № 61-2537св21), щодо застосування положень статті 45 КЗпП України;
- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні належно не з`ясував фактичні обставини, що мають істотне значення для вирішення справи.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
ОСОБА_1, Державне підприємство обслуговування повітряного руху України та Міністерство інфраструктури України у грудні 2022 року подали до Верховного Суду відзиви на касаційну скаргу ППО "ІТФ", у яких просили касаційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою від 28 жовтня 2022 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ППО "ІТФ", а ухвалою від 08 травня 2023 року призначив справу до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що наказом Міністерства інфраструктури України від 10 жовтня 2019 року № 10-Ос ОСОБА_1 призначено виконувачем обов`язків директора Державного підприємства обслуговування повітряного руху України з 15 жовтня 2019 року на період до прийняття відповідного рішення уповноваженим органом управління, з посадовим окладом згідно зі штатним розписом для керівника цього підприємства.
ППО "ІТФ" утворена 15 липня 2014 року, що підтверджується протоколом № 1 установчих зборів щодо створення первинної профспілкової організації.
Відповідно до зазначеного протоколу ППО "ІТФ" приймає статут ВП "ФПАРРіЗУ".
Підписантом колективного договору на 2015-2020 роки, укладеного між адміністрацією Державного підприємства обслуговування повітряного руху України та профспілками, є, зокрема ВП "ФПАРРіЗУ".
Відповідно до Галузевої угоди на 2018-2020 роки, укладеної між Міністерством інфраструктури України, Федерацією роботодавців транспорту України та профспілками працівників цивільної авіації України, одним з її підписантів з боку профспілок є ВП "ФПАРРіЗУ".
Згідно з пунктом 2.6 цієї угоди сторони зобов`язуються не приймати в односторонньому порядку рішень з питань, що стосуються трудових і соціально-економічних прав та інтересів працівників, без попереднього узгодження таких рішень шляхом переговорів та консультацій.
ППО "ІТФ" 22 квітня 2020 року прийняла рішення, відповідно до якого вимагає від Міністерства інфраструктури України розірвання трудового договору (контракту) із виконувачем обов`язків директора Державного підприємства обслуговування повітряного руху України ОСОБА_1 з причин численних порушень адміністрацією підприємства законодавства України, а саме:
- нездійснення на вимогу ВП "ФПАРРіЗУ" об`єктивного аналізу дій посадових осіб підприємства, що призвели до порушення пункту 1.4 колективного договору;
- нездійснення відповідних заходів згідно з частиною другою пункту 11.6 колективного договору, що є невиконанням пунктів 11.3 та 11.6 цього договору та порушенням статті 18 Закону України "Про колективні договори і угоди";
- ненадання працівникам штатного розпису, введеного в дію 03 лютого 2020 року наказом від 08 січня 2020 року № 9;
- ненадання можливості працівникам підприємства претендувати на посади, зазначені в цьому штатному розписі, що призвело до порушення статті 42 КЗпП України стосовно працівників, які згодом отримали попередження про скорочення;
- прийняття на роботу сторонніх осіб у період з 03 до 11 лютого 2020 року, зокрема сторонні особи працевлаштовані у цей період на посади, на які звільнені 13 квітня 2020 року працівники могли бути працевлаштовані;
- ненадання на запити ВП "ФПАРРіЗУ" штатного розпису підприємства, введеного в дію 03 лютого 2020 року наказом від 08 січня 2020 року № 9;
- ненадання на запити ВП "ФПАРРіЗУ" чинного штатного розпису підприємства, що припиняє дію 12 травня 2020 року, та переліку осіб, прийнятих на посади в підрозділи підприємства у період з 03 до 12 лютого 2020 року;
- звільнення 18 грудня 2019 року начальника служб інформаційних технологій Кузнєцова Я. В.;
- звільнення 05 грудня 2019 року без законних підстав головного радника з питань виробництва групи радників департаменту персоналу Поліщук К. А.;
- звільнення 13 квітня 2020 року керівника виборного профспілкового органу Бакала В. М. без попередньої згоди виборного органу, членом якого він є, та вищого виборного органу, а також без додержання строків надання такої згоди;
- ненадання матеріальної допомоги при виході на пенсію та скороченні;
- надіслання на адресу профспілки подання про розірвання трудового договору з працівником підприємства в порушення вимог постанов Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" та від 02 квітня 2020 року № 255 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211".
Згідно з пунктом 1.1 статуту Державного підприємства обслуговування повітряного руху України воно є державним унітарним підприємством, яке діє як державне комерційне підприємство та входить до сфери управління Міністерства інфраструктури України.
Відповідно до пунктів 7.4, 7.7 статуту директор (керівник) підприємства здійснює управління діяльністю підприємства та несе повну відповідальність за стан та діяльність підприємства.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
У справі, що переглядається, першорядним питанням, яке підлягає з`ясуванню, є юрисдикційність цього спору про розірвання трудового договору (контракту) з виконувачем обов`язків директора державного підприємства на вимогу первинної профспілкової організації в порядку, передбаченому статтею 45 КЗпП України.
Касаційна скарга ППО "ІТФ" не містить доводів про порушення судами першої та апеляційної інстанцій предметної юрисдикції, проте за приписами частини другої статті 414 ЦПК України порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.
Також за змістом частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, такі складові, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежовувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна юрисдикція застосовується для розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
У статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Згідно зі статтею 3 КЗпП України до трудових відносин належать відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
За статтею 4 КЗпП України законодавство про працю складається з цього Кодексу та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
У статті 5-1 КЗпП України зазначено, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Відповідно до статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з дотриманням внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Розірвання трудового договору з керівником підприємства, установи, організації на вимогу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) передбачено у статті 45 КЗпП України та статті 33 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності".
Після подання касаційної скарги у справі, що переглядається, Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову від 14 грудня 2022 року у справі № 201/909/20 (провадження № 14-34цс22), в якій зробила висновок про те, що правове регулювання питання розірвання трудового договору з керівником підприємства, установи, організації за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від звільнення у результаті припинення трудових правовідносин.
Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Хоча такі рішення уповноваженого на це органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини. Такі висновки Велика Палата Верховного Суду неодноразово підтверджувала, зокрема, у постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 510/456/17 (провадження № 14-1цс19), від 08 листопада 2019 року у справі № 667/1/16 (провадження № 14-562цс19), від 19 лютого 2020 року у справі № 145/166/18 (провадження № 14-524цс19).