Постанова
Іменем України
11 травня 2023 року
м. Київ
справа № 462/6846/21
провадження № 61-1811св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 23 травня 2022 року в складі судді Іванюк І. Д. та постанову Львівського апеляційного суду від 18 листопада 2022 року в складі колегії суддів Бойко С. М., Копняк С. М., Ніткевича А. В.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.
Позов мотивував тим, що разом з відповідачами (дочкою та онуком) зареєстрований у квартирі АДРЕСА_1 . Вказував, що дочка вибула з квартири в 2018 році на постійне місце проживання в інше житло, а саме винаймає квартиру за адресою: АДРЕСА_2, в якій постійно проживає зі своїм сином.
Зазначав, що квартира не приватизована, основний квартиронаймач ОСОБА_4 (мати позивача) померла ІНФОРМАЦІЯ_1, в зв`язку з чим увесь тягар утримання квартири лежить на ньому: дочка не бере участі ані у витратах на ремонт квартири, ані в оплаті житлово-комунальних послуг. Указував, що особистого майна та речей відповідачів у квартирі немає, що підтверджує втрату їх інтересу до квартири При цьому реєстрація місця проживання відповідачів у спірній квартирі перешкоджає позивачу в оформленні субсидії.
ОСОБА_1 просив суд ухвалити рішення, яким на підставі частини другої статті 107 ЖК України визнати свою дочку ОСОБА_2 та малолітнього онука ОСОБА_3 такими, що втратили право користування жилим приміщенням квартири АДРЕСА_1 .
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 23 травня 2022 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 18 листопада 2022 року, в задоволенні позову відмовлено.
Судове рішення мотивовано тим, що відповідно до статті 107 ЖК України наймач або член його сім`ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття незалежно від пред`явлення позову про це. На підтвердження вибуття особи на інше постійне місце проживання суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресація кореспонденції, утворення сім`ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо).
Суди зазначили, що саме на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт вибуття членів його сім`ї на постійне місце проживання в інше жиле приміщення в порядку статті 107 ЖК України, проте позивач не надав суду належних і допустимих доказів на підтвердження втрати відповідачами інтересу до спірного житла.
Суди вказали, що надані позивачем акти не містять відомостей про факт вибуття відповідачів із спірної квартири на інше постійне місце проживання. Зокрема, з оглянутого акту ЛКП "Левандівка" від 01 листопада 2021 року вбачається, що відповідачі проживають по АДРЕСА_3 з 17 вересня 2021 року і на даний час без реєстрації. Водночас факт їх постійного проживання за вказаною адресою спростовується поштовою кореспонденцією, надісланою для відповідачки за вказаною адресою та яка не вручена їй у зв`язку з її не проживанням у вказаному житлі.
Натомість суди прийняли до уваги, що з рішення Залізничного районного суду м. Львова від 28 жовтня 2020 року, ухваленого в іншій справі між цими ж сторонами, вбачається, що непроживання відповідачів у спірній квартирі має вимушений характер з огляду на неприязні стосунки між сторонами. Іншого житла відповідачі не мають.
Суди також указали, що неповнолітня дитина як самостійний суб`єкт житлових правовідносин (окремо від батьків) не може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщенням. У матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували наявність у малолітнього ОСОБА_3 права постійного користування іншим житлом або його належності відповідачу на праві власності.
Аргументи учасників справи
У лютому 2023 року позивач подав до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення та просив їх скасувати як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, й ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не надали належну оцінку поданим позивачем доказам, зокрема актам комунальних підприємств, які підтверджують факт непроживання відповідачів у спірній квартирі без поважних причин та їх вибуття на постійне місце проживання в інше жиле приміщення в місті Львові.
Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 21 лютого 2023 року касаційну скаргу залишено без руху.
Ухвалою Верховного Суду від 28 березня 2023 року клопотання ОСОБА_1 задоволено, звільнено позивача від сплати судового збору за подання касаційної скарги. Крім того, поновлено позивачеві строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження в справі та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 28 березня 2023 року вказано, що позивач просить скасувати оскаржені судові рішення на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України та зазначає, що суди при вирішенні справи не застосували висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 03 червня 2020 року в справі № 361/6668/15-ц.
У квітні 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Фактичні обставини, встановлені судами
Суди встановили, що квартира АДРЕСА_1 є неприватизованою та складається з трьох кімнат.
Станом на травень 2020 року в квартирі було зареєстровано 7 осіб: позивач ОСОБА_1, його донька ОСОБА_5, онук ОСОБА_3, а також ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 .
Постановою Львівського апеляційного суду від 11 листопада 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено та визнано ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 .
Згідно з актами ЛКП "Сяйво" № 395 від 07 жовтня 2019 року, № 205 від 06 липня 2020 року та № 135 від 12 травня 2020 року за адресою: АДРЕСА_4 відповідачі зареєстровані, але не проживають.
Згідно з актом № 136 від 12 травня 2020 року за вказаною адресою проживає одна особа - ОСОБА_1 . При цьому вказано, що ЛКП "Сяйво" даними відносно цього факту не володіє, але акти складено зі слів сусідів.
За змістом акта ЛКП "Левандівка" від 01 листопада 2021 року відповідачі проживають по АДРЕСА_3 з 17 вересня 2021 року без реєстрації.
Кореспонденцію за вказаною адресою відповідачі не отримують.
Суди також установили, що в червні 2020 року ОСОБА_1 вже звертався до суду з позовом про визнання відповідачів такими, що втратили право користування квартирою на підставі положень статей 71, 72 ЖК УРСР (справа № 462/3421/20). Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 28 жовтня 2020 року, залишеним без змін судами апеляційної та касаційної інстанції, в задоволенні позову відмовлено.
Позиція Верховного Суду
Для приватного права апріорі властивою є така засада як розумність.
Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).