Постанова
Іменем України
10 травня 2023 року
м. Київ
справа № 522/1515/16
провадження № 61-12752св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2,
розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2, яка підписана адвокатом Носовою Вікторією Іванівною, на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 квітня 2018 року в складі судді Домусчі Л. В. та на постанову Одеського апеляційного суду від 03 листопада 2022 року в складі колегії суддів Сєвєрової Є. С., Вадовської Л. М., Колеснікова Г. Я.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики та трьох відсотків річних від простроченої суми.
В обґрунтування позову зазначала, що 01 жовтня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір позики № 01/10/13, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передала ОСОБА_2 у власність грошові кошти у розмірі 200 000 дол. США, які позичальник зобов`язалася повернути позикодавцю готівкою у строк до 01 серпня 2015 року згідно з графіком повернення позики та відсотків (додатку № 1 до договору позики № 01/10/13 від 01 жовтня 2013 року).
Оскільки кошти за договором позики у встановлений строк не повернуті, позивачка просила стягнути з ОСОБА_2 на її корить 200 000 дол. США та 3 % річних від простроченої суми.
У липні 2016 року ОСОБА_2 подала зустрічний позов до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору позики № 01/10/13 від 01 жовтня 2013 року.
Мотивувала позов тим, що договір позики № 01/10/13 від 01 жовтня 2013 року не укладала, розписку не видавала, коштів не отримувала. Договір позики укладений в м. Одесі, проте в цей день 01 жовтня 2013 року вона з аеропорту м. Дніпра перетнула кордон України та була в іншій країні - у Туреччині, де відпочивала, в Одесі не знаходилася, що підтверджується копією її закордонного паспорта. Отже, в цей час не мала можливості укласти договір та отримати кошти у позику від ОСОБА_1 . Посилалась на те, що позивачка не є її знайомою, партнером у підприємницькій діяльності та взагалі не зрозуміло, на яких підставах незнайома їй людина надавала у позику таку значну суму коштів. Стверджувала, що договір позики № 01/10/13 від 01 жовтня 2013 року укладений без дотримання вимог статті 203 ЦК України, що свідчить про його недійсність.
За таких обставин ОСОБА_2 просила визнати договір позики № 01/10/13 від 01 жовтня 2013 року недійсним.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 08 липня 2016 року прийнято зустрічний позов ОСОБА_2 до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 23 квітня 2018 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 03 листопада 2022 року, позов ОСОБА_1 задоволено;
стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 200 000 дол. США, що еквівалентно за курсом НБУ на час ухвалення рішення 5 234 000,00 грн, заборгованості за договором позики № 01/10/13 від 01 жовтня 2013 року;
стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 353 456,71 грн три відсотки річних від простроченої суми боргу за період з 02 серпня 2015 року до 23 квітня 2018 року;
вирішено питання про розподіл судових витрат;
у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що волевиявлення сторін на укладення договору позики, оформленого у вигляді договору та розписки від 01 жовтня 2013 року, підтверджується підписанням вказаних документів сторонами. Письмова форма договору позики є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі коштів позичальнику. Оскільки правовідносини підтверджені письмовим договором та розпискою, зобов`язання не виконане, суд вважав наявними підстави для стягнення коштів за цим договором, а також 3 % річних від простроченої суми.
Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, вважав, що підстави для визнання договору позики недійсним з підстав, зазначених у зустрічній позовній заяві, відсутні.
Аргументи учасників справи
19 грудня 2022 року ОСОБА_2 через підсистему Електронний Суд подала касаційну скаргу, підписану представником Носовою В. І., на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 квітня 2018 року й постанову Одеського апеляційного суду від 03 листопада 2022 року, в якій просила скасувати оскаржені рішення суду першої та апеляційної інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди неправильно оцінили надані сторонами докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, у зв`язку з чим зробили передчасний висновок про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 . Не звернули увагу на суперечливі пояснення ОСОБА_1 щодо часу укладення договору позики та передачі коштів за цим договором.
Під час розгляду справи суди безпідставно не взяли до уваги те, що згідно з відповіддю ГЦОСІ ДПС України від 03 листопада 2016 року ОСОБА_2 01 жовтня 2013 року о 15:18 год з аеропорту м. Дніпра перетнула кордон України, а тому вона не могла 01 жовтня 2013 року у м. Одесі укласти договір та отримати кошти за ним. Також заявник зазначає, що суди проігнорували ту обставину, що розписка, яка підтверджує факт отримання коштів за договором позики, складена друкованим текстом, а не написана позичальником власноруч, а тому така розписка не є підтвердженням факту отримання коштів. Уважає, що суд необґрунтовано відхилив клопотання про допит позивачки за первісним позовом як свідка.
Апеляційний суд розглянув справу за відсутності ОСОБА_2 та її представника, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання. Вказує, що представника ОСОБА_2 - Носову В. І. про судове засідання, призначене на 03 листопада 2022 року, повідомлено апеляційним судом 01 листопада 2022 року, що є порушенням частини восьмої статті 128 ЦПК України щодо завчасного повідомлення учасників судового процесу про судовий розгляд справи.
Зазначає також, що суди розглянули справу з порушенням правил територіальної юрисдикції. При зверненні до Приморського районного суду м. Одеси з позовом у лютому 2016 року ОСОБА_1 посилалася на пункт 8 статті 110 ЦПК України (в редакції станом на лютий 2016 року), відповідно до якого позови, що виникають з договорів, у яких зазначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред`являтися також за місцем виконання цих договорів. Суди не звернули увагу, що у договорі позики від 01 жовтня 2013 року не зазначено його місце виконання, а тому відповідний позов необхідно було пред`являти за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання або перебування ОСОБА_2 у м. Дніпрі.
17 лютого 2023 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2, в якому її представник просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість. Указує, що аргументи касаційної скарги є безпідставними та необґрунтованими, зводяться до неправильного тлумачення відповідачем норм процесуального права та переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції.
Рух справи
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 19 грудня 2022 року касаційну скаргу передано на розгляд судді-доповідачеві Антоненко Н. О.
Ухвалою Верховного Суду від 09 січня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_2 у частині посилання на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України повернуто особі, яка її подала; в іншій частині відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 ; витребувано з районного суду справу № 522/1515/16; у задоволенні клопотання про зупинення дії постанови Одеського апеляційного суду від 03 листопада 2022 року відмовлено; надано учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
12 квітня 2023 року матеріали справи № 522/1515/16 надійшли до Верховного Суду та передані судді-доповідачеві Антоненко Н. О.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 09 січня 2023 року зазначено, що підставою касаційного оскарження рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України 22 квітня 2015 року в справі № 6-48цс15 та постановах Верховного Суду від 18 травня 2020 року в справі № 177/1659/17, від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц, від 18 квітня 2018 року в справі № 136/1857/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України); справу розглянуто за відсутності ОСОБА_2 та її представника, які належним чином не повідомлені про дату та час судового засідання; судове рішення ухвалено судом з порушенням правил територіальної юрисдикції; суд не дослідив зібрані в справі докази; суд необґрунтовано відхилив клопотання щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів(пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що 01 жовтня 2013 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договір позики № 01/10/13, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передала ОСОБА_2 у власність грошові кошти у розмірі 200 000 дол. США, які позичальник зобов`язалася повернути позикодавцю готівкою у строк до 01 серпня 2015 року згідно з графіком повернення позики та відсотків (додатку № 1 до договору позики № 01/10/13 від 01 жовтня 2013 року).
На підтвердження факту отримання коштів та укладання договору позики 01 жовтня 2013 року складено розписку, згідно з якою ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_1 кошти за договором позики № 01/10/13 від 01 жовтня 2013 року в розмірі 200 000 дол. США у день складання цієї розписки.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 07 липня 2017 року за клопотання обох сторін у справі призначено судову почеркознавчу експертизу, на вирішення якої поставлено наступні питання:
чи виконаний підпис на договорі позики № 01/10/13, укладеному 01 жовтня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, власноруч ОСОБА_2, чи іншою особою?;
чи виконаний підпис на графіку погашення позики та процентів - додатку до договору позики № 01/10/13, укладеному 01 жовтня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, власноруч ОСОБА_2, чи іншою особою?;
чи виконаний підпис на розписці про отримання позики від 01 жовтня 2013 року ОСОБА_2, чи іншою особою?
28 серпня 2017 року на адресу ОСОБА_2 та її представника направлено копії рахунку експерта на оплату призначеної експертизи та клопотання про надання додатково вільних зразків та необхідності відібрання судом експериментальних зразків почерку та підписів у ОСОБА_2
06 грудня 2017 року матеріали справи повернуті до суду з повідомленням судового експерта № 17-3433/02 про неможливість надання висновку через невиконання заявлених експертом вимог - ненаданням зразків почерку та підписів ОСОБА_4 в належному обсязі, нездійсненням оплати експертизи у вказаний термін.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 17 травня 2022 року задоволено частково клопотання ОСОБА_2 ; призначено судову почеркознавчу експертизу в справі, на вирішення експертів поставлено питання: чи виконано підпис на розписці та на договорі позики від 01 жовтня 2013 року ОСОБА_2 чи іншою невідомою особою?
Відповідно до висновку експерта Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз № 21-6299 від 27 липня 2022 року встановлено, що підписи від імені ОСОБА_2, розміщені у графах "Позичальник" договору позики № 01/10/13 від 01 жовтня 2013 року та у додатку до цього договору - Графіку повернення позики та процентів, а також у рядку "ОСОБА_2" розписки від 01 жовтня 2013 про отримання позики ОСОБА_2, виконані самою ОСОБА_2 .
Рукописні записи " ОСОБА_2", розміщені у графах "Позичальник" договору позики № 01/10/13 від 01 жовтня 2013 року та у додатку до цього договору - Графіку повернення позики та процентів від 01 жовтня 2013 року, а також у рядку "ОСОБА_2" розписки від 01 жовтня 2013 року про отримання позики, виконані ОСОБА_2 .
Позиція Верховного Суду
Щодо доводів касаційної скарги про неналежне повідомлення представника ОСОБА_2 про час та місце судового засідання, призначеного на 03 листопада 2022 року та про порушення судом першої інстанції правил територіальної юрисдикції
Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно (частини друга, четверта та п`ята статті 128 ЦПК України).
Відповідно до частини шостої статті 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.
Днем вручення судової повістки є: 1) день вручення судової повістки під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (частина восьма статті 128 ЦПК України).
За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо застосування статті 6 Конвенції, якою передбачено право на справедливий суд, там, де існують апеляційні або касаційні суди, гарантії, що містяться у вказаній статті, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до цих судів (рішення від 17 січня 1970 року у справі "Delcourt v. Belgium" ("Делькур проти Бельгії"), заява № 2689/65, пункт 25 та рішення від 11 жовтня 2001 року у справі "Hoffmann v. Germany" ("Гофман проти Німеччини"), заява № 34045/96, пункт 65).
ЄСПЛ вказав, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (рішення від 08 квітня 2010 року у справі "GUREPKA v. UKRAINE (№ 2)" ("Гурепка проти України (№ 2)"), заява № 38789/04, § 23).