Постанова
Іменем України
17 травня 2023 року
м. Київ
справа № 201/7886/16
провадження № 61-7413 св 22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач - ОСОБА_2 ;
треті особи: Сьома дніпропетровська державна нотаріальна контора, ОСОБА_3 ;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 червня 2022 року у складі колегії суддів: Петешенкової М.Ю., Демченко Е. Л., Куценко Т. Р.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, треті особи: Сьома дніпропетровська державна нотаріальна контора, ОСОБА_3, про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом.
Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_4, після смерті якої відкрилася спадщина на домоволодіння АДРЕСА_1 .
Спадкоємцями після смерті ОСОБА_4 є він та його брат ОСОБА_5, а також мати померлої ОСОБА_4 - ОСОБА_6 . До і після смерті матері він проживав у будинку за вищезазначеною адресою, користувався та володів ним, а тому фактично прийняв спадщину.
У вересні 1999 року помер ОСОБА_5, який за життя не оформив спадщину після смерті матері. З 1999 року по 2012 рік він відбував покарання у виправній колонії, у зв`язку з чим не мав можливості в цей період оформити спадщину. Інший спадкоємець після смерті ОСОБА_4 - ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_2, а належне їй майно, а саме: 1/3 частину зазначеного домоволодіння, яку вона отримала у спадщину після смерті доньки ОСОБА_4, заповіла своєму сину ОСОБА_3 та онуці ОСОБА_7 (по 1/6 частині кожному).
31 березня 2000 року державним нотаріусом Сьомої Дніпропетровської державної нотаріальної контори відповідачу ОСОБА_2 було видано свідоцтво про право на спадщину після смерті ОСОБА_5 на 1/2 частини спірного домоволодіння, чим були порушені права двох інших спадкоємців за законом після смерті ОСОБА_4 - його та ОСОБА_6, а також спадкоємців останньої.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 31 березня 2000 року серії ВАК № 166167 на 1/2 частини домоволодіння АДРЕСА_1, видане Сьомою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою Кіму О. М.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 08 листопада 2016 року у складі судді Демидової С. О. позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсним свідоцтво про право власності на спадщину за законом від 31 березня 2000 року серії ВАК № 166167 на 1/2 частини домоволодіння АДРЕСА_1, видане Сьомою дніпропетровською державною нотаріальною конторою на ім`я ОСОБА_2 .
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що спадкоємцями за законом після смерті ОСОБА_4 є її сини ОСОБА_1 та ОСОБА_5, а також мати ОСОБА_6, однак спадкоємці ОСОБА_5 та ОСОБА_6 при оформленні спадщини не надали нотаріусу інформації про те, що ще одним спадкоємцем після смерті ОСОБА_4, окрім ОСОБА_6 та ОСОБА_5, є також син померлої - ОСОБА_1, внаслідок чого державними нотаріусами були видані свідоцтва про право на спадщину, якими належне на праві власності ОСОБА_4 домоволодіння було поділене між спадкоємцями без урахування права на спадщину ОСОБА_1 .
Короткий зміст судових рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій
Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 липня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.
Заочне рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 08 листопада 2016 року скасовано.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що державним нотаріусом Сьомої дніпропетровської державної нотаріальної контори Куликовим С. В. правомірно видано ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті його батька ОСОБА_5 на 1/2 частини спірного домоволодіння, оскільки нотаріусу був наданий вирок Дніпропетровського обласного суду від 01 серпня 2000 року у справі № 1-121/00, яким ОСОБА_1 визнано винним та засуджено за скоєння умисного вбивства з особливою жорстокістю свого брата ОСОБА_5, тобто злочину, передбаченого пунктом "е" статті 93 КК України. Нотаріус не брав до уваги спадкоємця ОСОБА_1, усуненого від спадщини на підставі статті 528 ЦК УРСР.
Постановою Верховного Суду від 16 січня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 липня 2017 року скасовано та справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що спадщина після померлої ОСОБА_4 відкрилася ІНФОРМАЦІЯ_1, а вбивство свого брата ОСОБА_5 позивач вчинив у вересні 1999 року, тобто після спливу шестимісячного строку для прийняття спадщини, визначеного статтею 549 ЦК УРСР. В матеріалах справи відсутні докази вчинення ОСОБА_1 дій, передбачених частиною першою вищевказаної статті 528 ЦК УРСР, у шестимісячний строк з дня відкриття спадщини чи до її відкриття, а тому немає правових підстав вважати, що він не може бути спадкоємцем після померлої ОСОБА_4 . Таким чином, судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що призвело до неправильного вирішення справи.
Апеляційний суд залишив поза увагою заяву ОСОБА_2 про застосування позовної давності, мотивів прийняття чи відхилення доводів щодо пропуску позовної давності апеляційний суд в рішенні не навів та не дав їм належної правової оцінки, що не відповідає основним засадам цивільного судочинства.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 23 червня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.
Заочне рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 08 листопада 2016 року скасовано й ухвалено нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 31 березня 2000 року, на 1/2 частину жилого будинку з відповідною частиною господарчих та побутових будівель та споруд АДРЕСА_1, видане Сьомою дніпропетровською державною нотаріальною конторою на ім`я ОСОБА_2, зареєстрованого в реєстрі за № 1-1565.
Вирішено питання щодо судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_2 та мати померлої ОСОБА_4 - ОСОБА_6 не повідомили нотаріальну контору про те, що спадкоємцем після смерті ОСОБА_4, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1, є також її син - позивач у справі ОСОБА_1, а нотаріусом не було перевірено наявність інших спадкоємців після смерті ОСОБА_4, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 . Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним свідоцтва про право власності на спадщину за законом є обґрунтованими.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 щодо пропуску позивачем строків позовної давності у цій справі з посиланням на те, що позивачу було направлено лист Комунального підприємства "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" Дніпропетровської обласної ради (далі - КП "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" Дніпропетровської обласної ради) від 06 березня у 2013 році, у якому його було повідомлено про те, що власником частини будинку він не є, а є відповідач у справі ОСОБА_2 на підставі оскарженого свідоцтва, а із позовною заявою у цій справі позивач звернувся 27 травня 2016 року, тобто з пропуском трирічного строку позовної давності, є необґрунтованими, оскільки із листів, адресованих адвокату Фурманець Д. О., не вбачається, що позивач ОСОБА_1 дійсно отримував такі листи, а адвокат ОСОБА_1 - Дворецька Я. І. у судовому засіданні в апеляційному суді зазначала, що позивач ОСОБА_1 такого листа у 2013 році не отримував.
Постановою Верховного Суду від 03 листопада 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.
Постанову Дніпровського апеляційного суду скасовано та передано справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, вирішуючи вказаний спір, дійшов передчасного висновку про те, що доводи відповідача про пропуск позивачем строку позовної давності є необґрунтованими. Суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки доказам та не встановив, коли саме позивач довідався або міг довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, що з огляду на положення частини першої статті 261 ЦК України і є початком перебігу позовної давності.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 01 червня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.
Заочне рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 08 листопада 2016 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що звернувшись з позовом у цій справі 27 травня 2016 року, ОСОБА_1 пропустив строк позовної давності, про застосування наслідків пропуску якого заявлено відповідачем, що є підставою для відмови у задоволенні позову.
Апеляційний суд виходив із того, що у 2012 році ОСОБА_1 звертався до суду з позовом до ОСОБА_8, ОСОБА_2 про вселення до житлового будинку, у якому посилався на довідку КП "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" Дніпропетровської обласної ради від 15 листопада 2012 року № 15509, у якій зазначено про те, що за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на 1/2 частину домоволодіння АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 31 березня 2000 року, який задоволений заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 грудня 2012 року. Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25 грудня 2012 року задоволено заяву ОСОБА_8, ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 грудня 2012 року, заочне рішення скасовано. У подальшому, ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 лютого 2013 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 квітня 2013 року, позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_8, ОСОБА_2 про вселення до житлового будинку, залишено без розгляду. Враховуючи, що 25 грудня 2012 року ОСОБА_1 був присутній у судовому засіданні під час розгляду заяви про перегляд заочного рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 грудня 2012 року, апеляційний суд погодився з доводами апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що саме з 25 грудня 2012 року слід відраховувати початок перебігу позовної давності, коли ОСОБА_1 стало відомо про наявність спірного свідоцтва про право на спадщину за законом. Оскільки з даним позовом до суду ОСОБА_1 звернувся лише 27 травня 2016 року, строк позовної давності, який обраховується, починаючи з 25 грудня 2012 року, є пропущеним, відповідачем ОСОБА_2 в апеляційній скарзі було заявлено про застосування наслідків пропуску строку позовної давності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 у зв`язку з пропуском строку позовної давності.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У липні 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 червня 2022 року й залишити в силі заочне рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 08 листопада 2016 року.
Підставою касаційного оскарження указаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказував, що суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15, від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3677/17, від 30 січня 2019 року у справі № 706/1272/14 тощо (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також не дослідив належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано цивільну справу № 201/7886/16 із Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська.
У вересні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 травня 2023 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що за змістом статей 256, 261 і 267 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.
Зазначає, що у порушення вказаних вимог закону в оскаржуваній постанові апеляційного суду не наведено будь-яких висновків щодо наявності порушених прав позивача, без яких застосування строку позовної давності не відповідає вимогам закону.
Вказує, що при вирішенні питання про застосування строку позовної давності істотне значення має визначення моменту початку перебігу позовної давності, що визначається не тільки безпосередньою обізнаністю особи про порушення її прав, а і об`єктивною можливістю цієї особи знати про обставини порушення її прав. При цьому можливість дізнатися про порушення своїх прав - коли особі відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, що б дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Втім, в оскаржуваній постанові апеляційний суд пов`язує початок перебігу строку позовної давності з моментом обізнаності позивача з фактом видачі спірного свідоцтва про право на спадщину за законом, посилаючись при цьому на особисту присутність позивача у судовому засіданні 25 грудня 2012 року при розгляді справи № 412/16208/2012, на якому вирішувалось питання про скасування заочного рішення та на якому відповідачами у справі було надано оспорюване свідоцтво. Разом з тим, апеляційний суд не дослідив, чи була у позивача можливість встановити порушення його прав лише з обізнаності про факт існування спірного свідоцтва, можливість встановити обставини видачі цього свідоцтва, а також чи були відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про такі обставини.
Вважає, що сама по собі обізнаність позивача про факт видачі свідоцтва не дає можливості довідатись саме про порушення його спадково права.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У вересні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від представника ОСОБА_2 - ОСОБА_9, у якому зазначено, що доводи касаційної скарги є безпідставними, а оскаржуване судове рішення апеляційного суду є мотивованим, законним й ґрунтується на належних та допустимих доказах, судом вірно застосовано норми матеріального та процесуального права щодо спірних правовідносин. Апеляційний суд правильно визначив початок перебігу строку позовної давності та правильно застосував приписи статей 256, 261 ЦК України до спірних правовідносин. Просив касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Позивач ОСОБА_1 є сином ОСОБА_4 (а. с. 9, т. 1).
ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 8, т. 1).
Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина на належне їй домоволодіння АДРЕСА_1 (а. с. 57, 58, 59, 60, т. 1).
Цей об`єкт нерухомого майна є спірним спадковим майном після смерті ОСОБА_4 .
Із спадкової справи, заведеної Першою дніпропетровською державною нотаріальною конторою 06 жовтня 1995 року після смерті ОСОБА_4, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1, вбачається, що 06 жовтня 1995 року із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом звернулася мати померлої ОСОБА_4 - ОСОБА_6 (а. с. 237, т. 2).
У березні 2013 року із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4 звернувся син померлої - позивач ОСОБА_1 (а. с. 258, т. 2).
Крім позивача ОСОБА_1, сином ОСОБА_4 є ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 та після його смерті із заявою про прийняття спадщини звернувся його син - ОСОБА_2 (а. с. 53, 55, т. 1).
В матеріалах спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_5, померлого ІНФОРМАЦІЯ_3, наявна заява ОСОБА_6 про прийняття спадщини після смерті її доньки - ОСОБА_4 (а. с. 54, т. 1).
31 березня 2000 року ОСОБА_2 державним нотаріусом Сьомої дніпропетровської державної нотаріальної контори Куликовим С. В. видане свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті його батька ОСОБА_5 на 1/2 частину домоволодіння АДРЕСА_1 (а. с. 63, т. 1).
У зазначеному свідоцтві міститься інформація про те, що вказаний житловий будинок з відповідною частиною господарчих та побутових будівель та споруд належав померлій ОСОБА_4, спадкоємцем після смерті якої на частину вказаного домоволодіння був ОСОБА_5, який прийняв спадщину та не встиг її оформити (а. с. 14, 63, т. 1).
26 грудня 2000 року на ім`я ОСОБА_3 та ОСОБА_7 державним нотаріусом Першої дніпропетровської державної нотаріальної контори Сидоревич В. А. видане додаткове свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_6 на 2/6 частин домоволодіння АДРЕСА_1, в рівних частинах.
У зазначеному свідоцтві міститься інформація про те, що спадкове майно, на яке видається це свідоцтво, складається з 1/2 частини зазначеного домоволодіння, що належала на підставі договору дарування ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, спадщину після якої прийняла її мати - ОСОБА_6 шляхом подачі заяви від 06 жовтня 1995 року № 964 про прийняття спадщини, але не одержала свідоцтва про право на спадщину (а. с. 14, 63, т. 1).
Вироком Дніпропетровського обласного суду від 01 серпня 2000 року ОСОБА_1 визнано винним та засуджено за скоєння злочину, передбаченого пунктом "е" статті 93 КК України - умисне вбивство, та призначено покарання у вигляді 13 років позбавлення волі (а. с. 151-158, т. 1).
Із довідки про звільнення від 26 вересня 2012 року № 112 серії ТЕР № 186, виданої Копичинською виправною колонією, убачається, що позивач у справі ОСОБА_1 відбував покарання в установах Державної кримінально-виправної служби з 26 вересня 1999 року до 26 вересня 2012 року (а. с.12, т. 1).
Із довідки від 19 лютого 2014 року № 16/0214, виданої головою квартального комітету № 2 Жовтневого району вбачається, що позивач ОСОБА_1 мешкає за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 9, т. 1).