Постанова
Іменем України
17 травня 2023 року
м. Київ
справа № 754/2467/17
провадження № 61-4272св 23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач - ОСОБА_2 ;
треті особи: служба у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, служба у справах дітей та сім`ї Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 27 вересня 2022 року у складі судді Скрипки О. І. та постанову Київського апеляційного суду від 15 лютого 2023 року у складі колегії суддів: Болотова Є. В., Кулікової С. В., Музичко С. Г.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, треті особи: служба у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, служба у справах дітей та сім`ї Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав.
Позовна заява мотивована тим, що з 22 серпня 2012 року вона перебувала з ОСОБА_2 в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 15 листопада 2013 року (справа № 754/16605/13-ц). За час шлюбу у них народився син - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, який проживає та зареєстрований разом із нею. Після розірвання шлюбу спорів між нею та відповідачем щодо місця проживання дитини разом з нею не було.
Вказувала, що з 2013 року ОСОБА_2 ухиляється від виконання батьківських обов`язків, дитиною не опікується, у вихованні участі не приймає, життям дитини не цікавиться, не відвідує її, зв`язків із нею не підтримує. Дитина не пам`ятає батька та не має до нього ніяких почуттів, оскільки за ці роки жодного разу його не бачила; вона займається утриманням та вихованням сина, забезпечує гідні умови проживання та гармонійну атмосферу оточення, піклується про його здоров`я, навчання та відпочинок.
Ураховуючи викладене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітнього сина - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 27 вересня 2022 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 15 лютого 2023 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Суди виходили із того, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, який тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України), тому він підлягає застосуванню лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини в діях батьків.
Судами враховано, що з 2015 року відповідач постійно проживає та працює у Китайській Народній Республіці, відтак можливості відповідача повноцінно виконувати батьківські обов`язки є суттєво обмеженими в силу об`єктивних причин та обставин, що настали поза його волею і без винної поведінки відповідача.
Суди врахували інтереси дитини, ставлення відповідача до дитини, його бажання спілкуватися з нею та брати участь у її вихованні, намагання зв`язатися із дитиною, здійснення ним грошових переказів на утримання дитини, наявність конфлікту у відносинах між сторонами у справі, а також роз`яснення, викладені у пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" та зазначили, що позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.
Суди надали відповідну правову оцінку висновку органу опіки та піклування від 19 червня 2017 року № 107-40/4548 щодо можливого позбавлення відповідача батьківських прав, вказавши, що висновок складено без врахування всіх обставин справи, є недостатньо обґрунтованим, оскільки не враховує факту перебування відповідача поза межами країни в зв`язку з роботою у Китайській Народній Республіці, що ускладнює повноцінне виконання відповідачем батьківських обов`язків, не містить переконливих аргументів щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У березні 2023 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Деснянського районного суду м. Києва від 27 вересня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 лютого 2023 року й ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити.
Підставами касаційного оскарження указаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказував, що суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі № 459/3411/18, від 08 грудня 2021 року у справі № 311/563/20 тощо, (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також не дослідили належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 квітня 2023 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 754/2467/17 із Деснянського районного суду м. Києва.
У квітні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 квітня 2023 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір, не врахували той факт, що відповідач належним чином не виконує свої батьківські обов`язки, участі у вихованні сина не приймає. Сам лише факт заперечення відповідача проти позову не свідчить про його бажання брати участь у вихованні дитини; суди та не перевірили, чи дійсно відповідач має намір реалізувати право на спілкування з сином, чи його незгода містить формальний характер, пов`язаний виключно з небажанням бути позбавленим батьківських прав.
Вказує, що для правильного застосування положень статті 164 СК України у справі про позбавлення батьківських прав незгода батька щодо пред`явленого позову про позбавлення батьківських прав може мати істотне значення для правильного вирішення справи по суті в тому випадку, якщо така незгода містить пропозиції зміни поведінки батька щодо виховного процесу, його повноцінне повернення в життя дитини, такі, що відповідають критеріям розумності, добросовісності та направлені на забезпечення найкращих інтересів дитини. У відзиві відповідач не зазначив, в який саме спосіб він братиме участь в житті дитини, яким чином виправлятиме психологічну прірву, яка виникла між ним та сином, ураховуючи негативне ставлення дитини до батька.
Зазначає, що протягом розгляду справи у судах відповідач жодного разу не приїхав до України, не з`явився в житті дитини, що фактично свідчить про відсутність реального наміру відповідача відновити спілкування з дитиною та участь у її вихованні.
Висновки судів попередніх інстанцій щодо обмеження можливості відповідача повноцінно виконувати батьківські обов`язки через проживання в іншій країні суперечить обставинам справи, оскільки, на думку заявника, сам по собі виїзд і проживання за межами України жодним чином не звільняє відповідача від реалізації прав та виконання будь-яких обов`язків та не позбавляє можливості спілкуватися з сином, зокрема в соцмережах і месенджерах, цікавитися навчанням сина через електронне листування з навчальним закладом, комунікувати з класним керівником через месенджери тощо.
Вказує, що перебування відповідача за кордоном без будь-яких реальних дій щодо налагодження комунікації з сином призвело до стійкої втрати психоемоційного зв`язку між дитиною та батьком, що має наслідком усвідомлення дитиною відсутності батька в його житті. Відповідно, такі наслідки викликані бездіяльністю відповідача, за що найбільш ефективною санкцією є позбавлення його батьківських прав, що прямо визначено в частині першій статті 164 СК України.
Посилається на відповідну судову практику Верховного Суду у подібних, на думку заявника, справах.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
З 22 серпня 2012 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають дитину - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, який проживає разом з позивачкою (а. с. 10, т. 1).
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 15 листопада 2013 року (справа № 754/16605/13-ц) шлюб ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано (а. с. 11, т. 1).
Висновком комісії з питань захисту прав дитини Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації від 19 червня 2017 року № 107-40/4548 визначено за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітнього ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 57-58, т. 1).
Згідно висновку від 26 червня 2020 року № 64 психологічного обстеження малолітнього ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, складеного Міським центром дитини на підставі запиту Служби у справах дітей та сім`ї Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації, дитина вважає, що у нього немає батька і не було. За результатами обстеження батькам дитини рекомендовано відмежувати свої минулі особисті відносини в якості колишніх чоловіка та дружини від відносин теперішніх, в якості батьків дитини не налаштовувати дитину проти одного з батьків, адже роль кожного з батьків є однаково важливою для дитини; поступово організовувати знайомство та спілкування батька з сином, враховуючи те, що дитина не пам`ятає його та є особливості побудови контакту дитини із незнайомими, актуалізовану потребу у безпеці, за необхідності - звернутися за допомогою до дитячого психолога (а. с. 159-163, т. 2).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Стаття 9 указаної Конвенції покладає на держави-учасниці обов`язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.
У справі "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки.