Постанова
Іменем України
15 травня 2023 року
м. Київ
справа № 947/2758/21
провадження № 61-296св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - казенне підприємство "Морська пошуково-рятувальна служба",
треті особи: професійна спілка працівників казенного підприємства "Морська пошуково-рятувальна служба", Державна служба морського
та річкового транспорту України,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника
ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 06 жовтня 2021 року у складі судді Огренич І. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 15 грудня 2022 року у складі колегії суддів: Гірняк Л. А., Сегеди С. М., Комлевої О. С.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до казенного підприємства "Морська пошуково-рятувальна служба" (далі - КП "МПРС"), треті особи: професійна спілка працівників КП "МПРС" та Державна служба морського та річкового транспорту України, про визнання незаконним
та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди.
Позовну заяву мотивовано тим, що з 07 липня 2016 року позивач працював на різних керівних посадах у казенному підприємстві, зокрема, на посаді начальника філії "Чорноморська філія" КП "МПРС", з якої наказом
від 29 грудня 2020 року № 834-к "Про звільнення" був звільнений на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Підставою звільнення
у вказаному наказі зазначений наказ КП "МПРС" від 18 лютого 2020 року
№ 123-н "Про припинення діяльності філії "Чорноморська філія" КП "МПРС".
Разом із цим позивач зазначав про те, що наказом від 21 квітня 2020 року № 221-к "Про звільнення" його вже було звільнено відповідачем із займаної посади на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Підставою звільнення 21 квітня 2020 року відповідачем також було зазначено наказ КП "МПРС" від 18 лютого 2020 року № 123-н.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 28 жовтня 2020 року
у справі № 947/12999/20 наказ КП "МПРС" від 21 квітня 2020 року № 221-к "Про звільнення" визнаний незаконним та позивача поновлено на посаді начальника філії "Чорноморська філія" КП "МПРС".
29 жовтня 2020 року відповідач виконав рішення Київського районного суду м. Одеси від 28 жовтня 2020 року у справі № 947/12999/20 шляхом видання наказу № 681-к "Про поновлення на роботі ОСОБА_1".
Позивач посилався на те, що одночасно, з ознайомленням із наказом про поновлення на роботі йому вручено попередження про наступне звільнення з посади начальника філії "Чорноморська філія" на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, яке відбудеться - 29 грудня
2020 року, з виплатою вихідної допомоги у розмірі середньомісячного заробітку.
Попередження мотивоване проведеним скороченням чисельності та штату працівників КП "МПРС", припиненням діяльності філії "Чорноморська філія" (наказ КП "МПРС" від 18 лютого 2020 року № 123-н "Про припинення діяльності філії "Чорноморська філія" казенного підприємства "МПРС")
та введенням нової організаційної структури та штатного розпису
КП "МПРС" з 01 травня 2020 року (наказ КП "МПРС" від 30 квітня 2020 року № 280-н "Про затвердження і введення в дію організаційної структури
та штатного розпису КП "МПРС"), згідно з яким його посада у діючій організаційній структурі та штатному розписі КП "МПРС" відсутня.
З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просив суд:
визнати незаконним та скасувати наказ від 29 грудня 2020 року № 834-к "Про звільнення";
поновити його на посаді начальника філії "Чорноморська філія" КП "МПРС";
стягнути з КП "МПРС" на його користь суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу з дати звільнення по дату поновлення його на роботі;
допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення його
на посаді начальника філії "Чорноморська філія" КП "МПРС" та виплати середнього заробітку за один місяць;
стягнути з КП "МПРС" на його користь в рахунок відшкодування спричиненої моральної шкоди 100 000,00 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 06 жовтня 2021 року
у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки у відповідача відбулись зміни в організації виробництва і праці, а саме скорочення чисельності штату працівників, у тому числі філії "Чорноморська філія"
КП "МПРС", позивач попереджався про наступне вивільнення за два місяці з дати його попередження, з моменту попередження про наступне вивільнення та до дати звільнення йому пропонувалися усі вакантні посади, що були на підприємстві на час його вивільнення та від яких позивач відмовлявся, тому відсутні порушення відповідачем процедури поновлення позивача на займаній останнім посаді та про порушення підприємством нової процедури вивільнення цього працівника.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того,
що із встановлених у справі обставин не вбачається порушень відповідачем вимог частини другої статті 40 КЗпП України та частини третьої
статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, у зв`язку
із чим позовні вимоги про скасування наказу про звільнення, поновлення
на роботі зі стягненням середнього заробітку за час вимушеного прогулу
та стягнення моральної шкоди є необґрунтованими і задоволенню
не підлягають.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 15 грудня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 06 жовтня 2021 року залишено без змін.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про звільнення, поновлення на роботі зі стягненням середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, оскільки із встановлених у справі обставин не вбачається порушень відповідачем вимог частини другої статті 40 КЗпП України та частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника.
Суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції про те, що у відповідача відбулись зміни в організації виробництва і праці,
а саме скорочення чисельності штату працівників, у тому числі філії "Чорноморська філія "КП "МПРС", позивач попереджався про наступне вивільнення за два місяці з дати його попередження, з моменту попередження про наступне вивільнення та до дати звільнення йому пропонувалися усі вакантні посади, що були на підприємстві на час його вивільнення та від яких позивач відмовлявся, тому відсутні порушення відповідачем процедури поновлення позивача на займаній останнім посаді в порядку виконання відповідного судового рішення, та про порушення підприємством нової процедури вивільнення цього працівника.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі, поданій у січні 2023 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема на те, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17, від 30 січня 2019 року у справі
№ 755/10947/17, від 18 березня 2021 року у справі № 300/770/19,
від 03 червня 2021 року у справі № 420/3536/19 та від 04 травня 2022 року
у справі № 947/12689/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій
й ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення позову
у повному обсязі.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що судами першої та апеляційної інстанцій не враховано висновки Великої Палати Верховного Суду
та висновки Верховного Суду, викладені у більш пізніх постановах,
що на думку представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2, призвело
до неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме неправильного тлумачення норм КЗпП України, у зв`язку із чим ухвалено незаконні рішення.
Заявник зазначає, що пропонуючи посади, які, на думку роботодавця, ОСОБА_1 не може зайняти, відповідач застосував формальний підхід
до своїх обов`язків, а також свідоме введення в оману працівника щодо начебто існуючої можливості його переведення на запропоновані вакантні посади, без роз`яснення можливих наслідків погодження із пропозиціями, запропонованими йому.
ОСОБА_1 надавав свою письмову згоду на переведення
на запропоновані відповідачем вакантні посади, які відповідно
до законодавства мають відповідати професії або спеціальності особи, яку попередили про звільнення, то відповідач мав здійснити працевлаштування на одну з таких посад.
Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 зазначає, що за наявності згоди працівника на переведення, на її думку, саме роботодавець має обов`язок здійснити дії для працевлаштування працівника, посада якого підлягає скороченню. Додаткового обов`язку особи, яка погодилась
із запропонованими вакантними посадами, здійснювати будь-які активні дії по отриманню такої посади трудовим законодавством не передбачено. Незалежно від того, чи відповідач запропонував посади, які на його думку не відповідають кваліфікації позивача, чи відповідач не здійснив працевлаштування позивача на одну із посад, на які погодився позивач - такі дії КП "МПРС" в обох випадках не можна вважати належним виконання вимог частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавцем.
На думку представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2, відмовляючи
у задоволенні позову суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу на той факт, що підставою звільнення позивача роботодавець визначає
не відсутність відповідної кваліфікації на зайняття вакантної посади,
а відсутність заяви про згоду на переведення на іншу посаду,
що не відповідає дійсності.
Разом із цим представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 зазначає,
що судами попередніх інстанцій зроблено висновок про відсутність
у позивача кваліфікації, необхідної для зайняття певних посад, на її думку, без встановлення обставин, що ОСОБА_1 має відповідну кваліфікацію.
ОСОБА_1 за кваліфікацією є інженер-судноводій, має диплом капітана далекого плавання, досвід роботи на суднах, за спеціальністю - судноводій на морських шляхах, у зв`язку із цим, на думку представника
ОСОБА_1 - ОСОБА_2, позивач має кваліфікацію, необхідну для зайняття посад капітана р/с "Сапфір", капітана пошуково-рятувального катеру ПРК-02 та другого помічника капітана р/с "Сапфір".
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 13 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи із Київського районного суду м. Одеси.
У березні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У березні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив КП "МПРС"
на касаційну скаргу, у якому зазначено, що оскаржувані судові рішення
є законними та обґрунтованими.
Доводи клопотання про наявність підстав для передачі справи на розгляд об`єднаної палати Верховного Суду або Великої Палати Верховного Суду
У квітні 2023 року до Верховного Суду надійшло клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про наявність підстав для передачі справи на розгляд об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду.
Зазначене клопотання обґрунтоване тим, що, на думку представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2, наявні підстави для відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 31 січня 2023 року у справі
№ 947/3424/21, в якій Верховний Суд дійшов висновку про те, що "протягом періоду попередження позивачу запропоновано у повному обсязі всі вакантні посади, які були наявні на підприємстві протягом всього періоду попередження працівника. Разом із тим 24 листопада 2020 року на адресу відповідача надійшла заява позивача від 24 листопада 2020 року, в якій він зазначив про свою згоду зайняти одну із запропонованих вакантних посад: капітана ПРК-02, другого помічника капітана р/с "Сапфір", капітана
р/с "Сапфір"… Врахувавши, що працівником згоди на зайняття будь-якої іншої із всіх запропонованих вакантних посад відповідно до його кваліфікації, надано не було (ані усно ані письмово), а також не надано, документів підтверджуючих кваліфікацію на зайняття посад на які ним було надано згоду, що зафіксовано актом від 06 січня 2021 року, наказом
від 06 січня 2021 року № 3-к, менеджера з якості, звільнено із займаної посади 06 січня 2021 року, у зв`язку із скороченням штату працівників, відповідно до пункту 1 першого частини першої статті 40 КЗпП України. Таким чином колегія суддів погоджується із висновками апеляційного суду, про те, що за встановлених у справі обставин та досліджених доказів,
не вбачається підстави для висновку, що роботодавцем не дотримано вимоги частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо запропонування позивачу іншої роботи на підприємстві".
Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 вважає, що у цій справі Верховний Суд має відступити від вказаного висновку, у зв`язку із тим,
що на підставі частини третьої статті 49-2 КЗпП України власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення
у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Разом із цим вважає,
що роботодавець є таким, що належно виконав вимоги частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. Саме така пропозиція вакантних посад
є вжиттям всіх засобів для переведення працівника за його згодою на іншу роботу.
Пропонуючи посади, які, на думку роботодавця, працівник не може зайняти, роботодавець застосовує формальний підхід до своїх обов`язків, а також свідоме введення в оману працівника щодо начебто існуючої можливості його переведення на запропоновані вакантні посади.
Заявник зазначає, що листом від 30 листопада 2020 року № 1/61/2291-20, який наявний в матеріалах справи, КП "МПРС" повідомило позивача,
що "роботодавець зобов`язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника".
На думку представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2, відповідач погоджується з обов`язком роботодавця пропонувати посади, які відповідають кваліфікації працівника. Оскільки ОСОБА_1 надав свою письмову згоду на переведення на запропоновані відповідачем вакантні посади, які відповідно до законодавства мають відповідати професії або спеціальності особи, яку попередили про звільнення, то відповідач мав здійснити працевлаштування на одну з таких посад. Так, за наявності згоди працівника на переведення, саме роботодавець має обов`язок здійснити дії для працевлаштування працівника, посада якого підлягає скороченню.
На її думку, додаткового обов`язку особи, яка погодилась
із запропонованими вакантними посадами, здійснювати будь-які активні дії по отриманню такої посади трудовим законодавством не передбачено.
Таким чином, на думку заявника, незалежно від того, чи відповідач запропонував посади, які на його думку не відповідають кваліфікації позивача, чи відповідач не здійснив працевлаштування позивача на одну
з посад, на які погодився позивач такі дії КП "МПРС", в обох випадках
не можна вважати належним виконанням вимог частини третьої
статті 49-2 КЗпП України роботодавцем.
Разом із цим Верховний Суд у постанові від 30 червня 2022 року у справі
№ 522/8292/20 зазначив: "у першу чергу пропонується робота
за відповідною спеціальністю, а якщо такої роботи немає, інша робота
(як вакантна посада, що відповідає кваліфікації працівника, так і вакантна посада, що передбачає виконання роботи більш низької кваліфікації або
з нижчим рівним оплати праці), яку працівник може виконувати
з урахуванням стану здоров`я.
Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 зазначає, що у вказаній постанові Верховний Суд звертає увагу на тому, що працівнику мають пропонуватися посади, які він зможе виконувати відповідно до своєї кваліфікації. Таким чином, на думку заявника, існує різний підхід
до розуміння та тлумачення положень частини третьої статті 49-2 КЗпП України Верховним Судом.
При цьому, заявник звертає увагу суду на те, що аналогічну правову позицію щодо обов`язку роботодавця пропонувати працівнику посади, які відповідають його кваліфікації, викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17, яка
не була врахована Верховним Судом при прийнятті постанови від 31 січня 2023 у справі № 947/3424/21.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, передає справу на розгляд палати, до якої входить така колегія, якщо
ця колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї ж палати або у складі такої палати. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного
в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що для передання справи на розгляд палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду необхідна одночасна наявність підстав, визначених процесуальним законом, зокрема, існування виключної правової проблеми та необхідності формування єдиної правозастосовчої практики, необхідності відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів цієї ж палати або у складі такої палати, а також у складі іншої палати чи об`єднаної палати.
Наведені підстави для прийняття зазначеного процесуального рішення у цій справі відсутні, доводи, наведені щодо вказаного питання,
є необґрунтованими. Верховним Судом не встановлено наявності виключної правової проблеми, яка б зумовлювала необхідність передання справи
на розгляд об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду для формування єдиної правозастосовчої практики.
Верховний Суд врахував, що вирішення процесуального питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду за ініціативою суду касаційної інстанції відноситься