Постанова
Іменем України
11 травня 2023 року
м. Київ
справа № 758/14476/18
провадження № 61-12713св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,
учасники справи:
позивач- ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_4, приватний виконавець Київського міського округу Вольф (Павелків) Тетяна Леонідівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 17 травня 2022 року у складі судді Петрова Д. В. та постанову Київського апеляційного суду від 07 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Березовенко Р. В., Лапчевської О. Ф., Мостової Г. І., та касаційну скаргу ОСОБА_1 на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 19 грудня 2022 року у складі колегії суддів: Березовенко Р. В., Лапчевської О. Ф., Мостової Г. І.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом, в якому, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, просила:
- визнати удаваним договір дарування від 21 лютого 2017 року гаражного боксу, що знаходиться за адресою - АДРЕСА_1, автогаражний кооператив "Чайка", укладений між відповідачами;
- застосувати до оспорюваного договору наслідки договору купівлі-продажу, а саме: визнати, що гаражний бокс набутий ОСОБА_2 у власність шляхом його купівлі у ОСОБА_3 ;
- в порядку поділу майна подружжя визнати за нею право власності на частину гаражного боксу.
Позовна заява мотивована тим, що вона з відповідачем ОСОБА_2 перебувають у шлюбних відносинах.
З метою купівлі гаражного боксу нею було укладено договір позики грошових коштів у розмірі ціни цього боксу і вказані кошти були передані ОСОБА_3, проте останній наполягав на укладенні договору дарування, а не купівлі-продажу через питання оподаткування.
Зазначала, що між відповідачами був укладений удаваний правочин, оскільки волевиявлення учасників правочину не відповідало їх внутрішній волі, про що свідчить: укладання розписки позивачем задля позичання коштів для купівлі спірного гаражного боксу; відповідачі не перебувають у родинних відносинах; на відміну від договору купівлі-продажу договір дарування є безоплатним, проте кошти за гараж ОСОБА_3 передавалися.
Наведені обставини свідчать про укладення договору купівлі-продажу гаражного боксу, а тому договір дарування був укладений з метою приховування продажу майна, що свідчить про його удаваність, у зв`язку із чим до нього необхідно застосувати наслідки договору купівлі-продажу.
Вказувала, що після укладення оспорюваного договору відносини між подружжям погіршились, внаслідок чого виникло питання поділу майна подружжя.
Посилаючись на те, що спірний гаражний бокс є спільною сумісною власністю, адже придбаний за час перебування подружжя у шлюбних відносинах, а відтак вона має право на його частину, просила позов задовольнити.
Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 17 травня 2022 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду
від 07 листопада 2022 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що кошти, отримані ОСОБА_1 за договором позики, використані для придбання гаражного боксу. Договір вчинено з наміром створення відповідних правових наслідків за договором дарування, такий не суперечить вимогам закону, відповідає волі сторін на встановлення цивільно-правових відносин, передбачених таким договором.
З огляду на відсутність доказів щодо наміру сторін договору приховати який-небудь інший правочин та настання між сторонами такого договору інших прав та обов`язків, ніж ті, що передбачені договором дарування, суди дійшли висновку про відсутність підстав для визнання договору удаваним із застосуванням наслідків договору купівлі-продажу відповідно до статті 235 ЦК України.
Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 19 грудня
2022 року заяву ОСОБА_4, подану представником - адвокатом
Войтенком І. В., про ухвалення додаткового рішення задоволено.
Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4 300,00 грн.
Додаткова постанова апеляційного суду мотивована тим, що відповідно до частини 12 статті 141 ЦПК України судові витрати третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, стягуються на її користь із сторони, визначеної відповідно до вимог цієї статті, залежно від того, заперечувала чи підтримувала така особа заявлені позовні вимоги.
Оскільки у задоволенні позову відмовлено, а третя особа, яка не заявляла самостійних вимог, - ОСОБА_4 заперечував щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Подільського районного суду м. Києва від 17 травня 2022 року - без змін, апеляційний суд дійшов висновку, що ОСОБА_4 має право на компенсацію судових витрат за рахунок позивача.
Також судом враховано, що ОСОБА_4 просив стягнути судові витрати на правничу допомогу в розмірі 4 300,00 грн, що становить 9,2% від ціни позову, що є співмірним розміром зі складністю справи та виконаними роботами, ціною позову та значенням справи для учасника справи.
Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції
У січні 2023 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 17 травня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 листопада 2022 року.
Ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У січні 2023 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 19 грудня 2022 року.
Ухвалою Верховного Суду від 06 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 19 грудня 2022 року і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі на рішення судів попередніх інстанцій по суті спору ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 14 серпня 2019 року у справі № 369/11750/15-ц, провадження № 61-21383св18, від 29 січня 2020 року у справі № 711/2892/19-ц, провадження № 61-17989св19, від 13 лютого
2020 року у справі № 761/12145/17, провадження № 61-11495св19,
від 23 січня 2019 року у справі № 522/14890/16, провадження № 14-498цс18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 довела факт настання у відповідачів прав та обов`язків продавця і покупця шляхом подачі позову до відповідачів, які у своїх заявах визнали, що гаражний бокс дійсно купувався-продавався. Факт передачі та отримання грошових коштів підтверджувався як відповідачем ОСОБА_2, так і відповідачем ОСОБА_3 у заявах про визнання позову.
Доведення факту оплатності договору свідчить про те, що правочин між відповідачами був оплатним, тобто за правами та обов`язками сторін був правочином купівлі-продажу.
Суди зробили помилковий висновок про недоведеність факту спрямованості волі сторін договору дарування на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином. У сторін не було іншої мети, ніж приховати купівлю-продаж, тобто приховати факт оплатності правочину.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що укладенню договору дарування (купівлі-продажу) передувало проведення оцінки майна. Суди обох інстанцій залишили поза увагою, що сторонами договору вчинялися дії для підготовки оформлення купівлі-продажу гаражного боксу, не надали жодної оцінки тим обставинам, що відповідач попередньо замовляв оцінку вартості гаражного боксу (яка для дарування не потрібна), в результаті чого дійшли помилкового висновку про недоведеність удаваності правочину.
При цьому неправильний висновок судів про недоведення удаваності правочину став підставою для неправильного висновку про неможливість поділу спірного гаражного боксу.
Суд апеляційної інстанції зробив неправильний висновок про те, що визнання позовних вимог відповідачами порушує права ОСОБА_4, оскільки у цій справі спір виник між ОСОБА_1 та її колишнім чоловіком ОСОБА_2 з приводу поділу гаражного боксу, який подружжя придбало у ОСОБА_3 . Позивачка подавала додаткові пояснення по справі, в яких повідомила про закінчення виконавчого провадження, в якому стягувачем був ОСОБА_4, необґрунтованість участі ОСОБА_4 та приватного виконавця
Павелків Т. Л. у справі.
У касаційній скарзі на додаткову постанову апеляційного суду ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судове рішення.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18, від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/18,
від 11 листопада 2021 року у справі № 873/137/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга на додаткову постанову апеляційного суду мотивована тим, що апеляційний суд невірно застосував вимоги статті 141 ЦПК України, у зв`язку з відсутністю правового висновку Верховного Суду про особливості застосування пункту 3 частини третьої статті 141 ЦПК України як підстави для відмови у компенсації витрат на правову допомогу, яка надана несумлінним представником, поведінка якого потягла негативні наслідки для протилежної сторони.
Так, адвокат Войтенко І. В. у відзиві на апеляційну скаргу зазначив недостовірні відомості, чим, на її переконання, ввів суд в оману з приводу претензій ОСОБА_4 на гараж, який вона намагалася поділити з чоловіком у даній справі, а саме зазначав, що спір з приводу поділу гаража є спробою зменшити обсяг майна, яким володіє ОСОБА_2, з метою створення штучних перешкод у виконанні заочного рішення Святошинського районного суду м. Києва від 12 березня 2018 року у справі №759/15306/17.
Проте вказане рішення Святошинського районного суду м. Києва
від 12 березня 2018 року у справі №759/15306/17 було скасоване постановою Верховного Суду від 27 травня 2020 року, про що вона подавала додаткові пояснення. Тобто на момент розгляду справи вже більш як два роки не існувало будь-яких підстав для того, щоб ОСОБА_4 мав до ОСОБА_2 якісь претензії, які б ґрунтувалися на існуючому судовому рішенні.
Вважає, що несумлінна поведінка адвоката, що потягла негативні наслідки для позивача (викликані необхідністю оскарження судового рішення, в якому не відображені дійсні обставини справи, адже були приховані представником та повідомлені суду неправдиво), виключає можливість компенсації його правової допомоги за кошти позивача.
Також не погоджується з висновком апеляційного суду про співмірність витрат на правову допомогу.
Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу
У лютому 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому представник ОСОБА_4 - адвокат Войтенко І. В. просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін, посилаючись на те, що розписка від 15 лютого 2017 року дозволяє встановити наявність між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 боргових зобов`язань, проте оскаржуваний договір дарування укладений між
ОСОБА_3 та ОСОБА_2 і матеріали справи не місять доказів отримання ОСОБА_3 грошових коштів за відчуження гаражного боксу ОСОБА_2 . З нотаріально посвідченого договору дарування вбачається, що між сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору, укладення договору відповідало вільному волевиявленню та внутрішній волі сторін саме на укладення договору дарування, який був безоплатним.
У березні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому представник ОСОБА_4 - адвокат Войтенко І. В. просив касаційну скаргу на додаткову постанову апеляційного суду залишити без задоволення, а додаткову постанову апеляційного суду - без змін, оскільки вона ухвалена з дотриманням норм процесуального права, правильним застосуванням норм матеріального права, повним та всебічним дослідженням обставин справи.
У березні 2023 року до Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_3, в якій він підтверджував факт оплатності договору.
У квітні 2023 року ОСОБА_1 подала до суду відповідь на відзив на касаційну скаргу, в якій просила скасувати додаткову постанову апеляційного суду з підстав, викладених в її касаційній скарзі.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебувають у шлюбних відносинах з 14 травня 2011 року, що підтверджено копією свідоцтва про шлюб.
За час перебування у шлюбних відносних 21 лютого 2017 року ОСОБА_2 прийняв у дар від дарувальника ОСОБА_3 гаражний бокс, що знаходиться за адресою - місто Київ, автогаражний кооператив "Чайка" (Подільський район), гараж НОМЕР_1, адреса АДРЕСА_3 Дані обставини підтверджено договором дарування, зареєстрованим у реєстрі за № 238.
Матеріали справи містять розписку від 15 лютого 2017 року про отримання ОСОБА_1 грошових коштів від ОСОБА_5 у розмірі 46 900,00 грн для покупки гаражного боксу (знаходиться за адресою - місто Київ, автогаражний кооператив "Чайка" (Подільський район), гараж НОМЕР_1, адреса АДРЕСА_4) та зобов`язання повернути їх у строк до 15 серпня 2017 року. Грошові кошти повертались частинами в обумовлений сторонами строк.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій а також додаткова постанова апеляційного суду є законними і обґрунтованими та підстав для їх скасування немає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно зі статтями 6, 11 та 12 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Відповідно до положень статті 202 ЦК України правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.
Частиною першою статті 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За своєю суттю договір купівлі-продажу передбачає для однієї сторони право отримання предмета купівлі-продажу у власність та зобов`язання сплатити його покупну ціну, а для другої сторони право на отримання ціни та обов`язок передати предмет договору наступному власнику.
Крім того, покупець може домовитись з іншою особою про придбання власності за її рахунок з наступним відшкодуванням цій особі витрат.
Отже, предмет договору належить продавцю та переходить у власність покупця, якщо інше не передбачено домовленістю сторін, та покупець має сплатити ціну за власний рахунок, якщо інше не передбачено домовленістю сторін договору або покупцем та іншою особою.
Відповідно до статті 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України, зокрема, відповідно до частини п`ятої даної статті правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Якщо сторонами вчинено правочин для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, він є удаваним (стаття 235 ЦК України).
У разі встановлення, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.
Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин.