Постанова
Іменем України
10 травня 2023 року
м. Київ
справа № 759/15359/21-ц
провадження № 61-8077св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф., (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
представник відповідача - ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 27 січня 2022 року у складі судді Грегуль О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 21 липня 2022 року у складі колегії суддів: Мельника Я. С., Матвієнко Ю. О., Гуля В. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності.
У листопаді 2021 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 звернувся до суду з клопотанням про закриття провадження у справі.
Клопотання мотивовано тим, що у спорі між тими ж сторонами існує таке, що набрало законної сили і не було скасовано рішення суду, яким у спорі між тими ж сторонами з приводу визнання права особистої власності ОСОБА_1 на частку квартири АДРЕСА_1 , відмовлено у задоволенні позову.
За таких обставин, представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 просив суд закрити провадження у справі № 759/15359/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особистою власністю ОСОБА_1 частки у праві власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 27 січня 2022 року задоволено клопотання про закриття провадження у справі, подане представником ОСОБА_2 - ОСОБА_3 . Закрито провадження у справі № 759/15359/21 за позовом ОСОБА_1 .
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що постановою Київського апеляційного суду міста Києва від 31 січня 2018 року у справі № 2-3866/11, залишеною у цій частині без змін постановою Верховного Суду від 03 червня 2020 року, ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позовних вимог про визнання особистою приватною власністю 1/4 частини квартири АДРЕСА_1 . При цьому, суди апеляційної та касаційної інстанцій достовірно встановили, що 1/4 частина квартири АДРЕСА_1, є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 і правові підстави для визнання за ОСОБА_1 права особистої приватної власності на 1/4 частину квартири АДРЕСА_1 відсутні.
У зв`язку із цим, суд першої інстанції вважав, що ОСОБА_1 повторно просить визнати 13/100 частин квартири АДРЕСА_1, особистою власністю позивача, при цьому у позові ОСОБА_1 змінила лише розмір частки з 1/4 частини на 13/100 частин квартири АДРЕСА_1, а, спір, сторони, предмет і підстави залишись тими ж, що були у справі № 2-3866/11.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 21 липня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 27 січня 2022 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та правильного висновку про закриття провадження у справі, оскільки з матеріалів справи вбачається, що у цій справі та справі № 2-3866/11 наявний спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, а тому суд першої інстанції правомірно закрив провадження у справі.
На думку суду апеляційної інстанції, висновки суду першої інстанції про те, що є таке, що набрало законної сили рішення суду, ухвалене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, є законними та обґрунтованими.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі, поданій у серпні 2022 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, закриваючи провадження у справі, не врахував підстави відмови у позові ОСОБА_1 у справі № 2-3688/11 та зміни, які відбулися після ухвалення рішення у предметі позову, підставах позову, у складі спірного майна, спір щодо якого не вирішений.
ОСОБА_1 зазначає, що рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 20 червня 2013 року у справі № 2-3866/11 частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, орган опіки та піклування Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації, про поділ майна подружжя, а саме: визнано особистою власністю ОСОБА_1 1/4 квартири АДРЕСА_1, та земельну ділянку, площею 0,2037 га за адресою: АДРЕСА_2 . Поділено спільне майно подружжя та в порядку поділу майна визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/4 частину квартири АДРЕСА_3 ; визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частину квартири АДРЕСА_3 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на автомобіль марки "Шкода фабіа", 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 . Визнано за ОСОБА_2 право власності на автомобіль марки "Мазда", 2006 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію в розмірі 35 368,50 грн та судові витрати - 910,00 грн. У іншій частині позовних вимог відмовлено.
Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 31 січня 2018 року скасовано рішення Святошинського районного суду м. Києва від 20 червня 2013 року в частині визнання права власності за ОСОБА_1 1/4 квартири АДРЕСА_1 та 1/4 частини квартири АДРЕСА_3 у цій частини постановлено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 у цій частини відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 03 червня 2020 року скасовано постанову Апеляційного суду міста Києва від 31 січня 2018 року в частині вирішення позовної вимоги про поділ 1/2 частини квартири АДРЕСА_3, та залишено у цій частині в силі рішення Святошинського районного суду міста Києва від 20 червня 2013 року. У іншій частині залишено без змін постанову Апеляційного суду міста Києва від 31 січня 2018 року.
На думку ОСОБА_1, судами першої та апеляційної інстанцій у справі № 2-3866/11 встановлено, що спір сторін про поділ майна подружжя по суті не вирішено.
У матеріальному розумінні предмет позову - це річ щодо якої виник спір.
ОСОБА_1 посилається на те, що звертаючись до суду у листопаді 2011 року вона заявляла позов, предметом якого була матеріально-правова вимога, а саме: про визнання особистою власністю ОСОБА_1 1/4 квартири АДРЕСА_1 . У справі № 759/15359/21 предметом позову є інша вимога, а саме: визнання 13/100 частин квартири АДРЕСА_1 особистою власністю ОСОБА_1 .
Вважає, що оскільки спір щодо спільного сумісного майна подружжя є матеріально-правовою вимогою про конкретне майно, яке має свої ознаки, розмір, вартість, стан, то в разі зміни певних ознак цього майна (до прикладу, зменшення частки) тобто, його складу після розгляду справи судом повторне звернення до суду з приводу вирішення спору щодо такого майна не суперечить вимогам закону.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 01 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано із Деснянського районного суду міста Києва зазначену цивільну справу.
У вересні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2022 року справу призначено до розгляду.
Відзив на касаційну скаргу до суду не надходив
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 20 червня 2013 року у справі № 2-3866/11 в порядку поділу майна подружжя позов ОСОБА_1 було задоволено частково, у тому числі було визнано за ОСОБА_1 право особистої власності на 1/4 частину квартири АДРЕСА_1 .
Постановою Київського апеляційного суду від 31 січня 2018 року рішення Святошинського районного суду міста Києва від 20 червня 2013 року в частині визнання права особистої власності за ОСОБА_1 на 1/4 частину квартири АДРЕСА_1 було скасовано та постановлено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 в цій частині відмовлено.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, колегія суддів суду апеляційної інстанції виходила із відсутності в матеріалах справи доказів того, що 1/4 частина квартири АДРЕСА_1 була придбана позивачем за кошти отримані нею від продажу особистого майна, а 1/2 частина квартири АДРЕСА_3 є спільною сумісною власністю сторін у справі, набутою ними під час шлюбу. Вимога поділу 1/4 частини квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_1 не заявлялась.
Також судом апеляційної інстанції було враховано, що до участі у справі не було залучено відповідача ОСОБА_6, яка є співвласником квартири АДРЕСА_3 та оспорює право власності ОСОБА_2 на цю квартиру.
Постановою Верховного Суду від 03 червня 2020 року постанову Київського апеляційного суду від 31 січня 2018 року у частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання особистою власністю частки квартири АДРЕСА_1 було залишено без змін.
Вирішуючи спір, суд касаційної інстанції виходив із того, що скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення у частині вирішення вимоги про визнання 1/4 частини квартири АДРЕСА_1 особистою приватною власністю ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що вказана частина цієї квартири є спільним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2, оскільки придбана під час шлюбу сторін, а позивачем не спростовано презумпції спільності майна подружжя.
Разом із цим суд касаційної інстанції вважав, що судом апеляційної інстанції правильно враховано, що ОСОБА_1 вимоги про поділ 1/4 частини квартири АДРЕСА_1 відповідно до вимог статей 60, 63 СК України не заявлялись, та остання не позбавлена права звернутися до суду з такими вимогами у іншому судовому провадженні.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.