Постанова
Іменем України
10 травня 2023 року
м. Київ
справа № 522/13429/13-ц
провадження № 61-3848св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),
Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
представник позивача - ОСОБА_2,
відповідач - ОСОБА_3,
третя особа - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Петровська Наталія Володимирівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 вересня 2017 року у складі судді Шенцевої О. П. та постанови Одеського апеляційного суду від 06 квітня 2022 року у складі колегії суддів: Драгомерецького М. М., Громіка Р. Д., Таварткіладзе О. М.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2013 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом
до ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Петровська Н. В. (далі - приватний нотаріус Одеського МНО), про визнання заповіту недійсним та встановлення факту родинних відносин.
Позовну заяву мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла тітка ОСОБА_1 (рідна сестра батька) - ОСОБА_4, що проживала
у квартирі АДРЕСА_1 .
Після її смерті позивач звернулася до Шостої Одеської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за законом,
на підставі якої була заведена спадкова справа № 275/2012 до майна померлої ОСОБА_4
25 травня 2012 року листом Шоста Одеська державна нотаріальна контора повідомила ОСОБА_1 про наявність заповіту, складеного ОСОБА_4 не на її ім`я.
Позивач вважала, що вказаний заповіт є недійсним на підставі того,
що ОСОБА_4 страждала на хронічне прогресуюче порушення мозкового кровообігу, довгий час лікувалась, але хвороба мозку досягла ступеня, коли вона втратила можливість самостійно керувати своїми діями та потребувала сторонньої допомоги.
Разом із цим ОСОБА_1 зазначала, що рішенням Приморської міжрайонної медико-соціальної експертної комісії (далі - МСЕК) у м. Одесі ОСОБА_4 з вересня 2006 року була встановлена І група інвалідності (безстроково). Згідно з висновком МСЕК: ОСОБА_4 потребувала стороннього догляду.
Посилаючись на те, що на час посвідчення заповіту ОСОБА_4 зовсім втратила здатність усвідомлювати значення своїх дій, їх наслідки та не могла керувати своїми діями, ОСОБА_1, з урахування уточнених позовних вимог, просила суд визнати недійсним заповіт ОСОБА_4, посвідчений
11 серпня 2011 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Петровською Н. В., та встановити факт родинних відносин між нею та померлою ОСОБА_4 .
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 08 вересня
2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Встановлено факт родинних відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .
У задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання недійсним заповіту ОСОБА_4, посвідченого 11 серпня 2011 року приватним нотаріусом Одеського МНО Петровською Н. В., відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Скасовано заходи забезпечення позову, накладені ухвалою Приморського районного суду міста Одеса від 31 травня 2013 року, а саме - знято арешт
з квартири АДРЕСА_1
та заборону з Шостої Одеської державної нотаріальної контори видавати свідоцтво про право на спадщину після смерті ОСОБА_4 .
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідно до довідки Приморської міжрайонної МСЕК від 13 вересня 2006 року ОСОБА_4 була особою з І групою інвалідності, проте, наявність інвалідності свідчить лише про зниження рівня працездатності ОСОБА_4 та не є доказом
її недієздатності на момент складання заповіту. Таким чином, позивачем не доведено належними та допустимими доказами порушень закону під час вчинення оспорюваного заповіту, які б могли бути підставою для визнання його недійсним.
Разом із цим, позовні вимоги про встановлення факту родинних відносин між позивачем та ОСОБА_4 є доведеними та обґрунтованими, тому підлягають задоволенню.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 06 квітня 2022 року (повний текст постанови було складено 18 квітня 2022 року) апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 вересня 2017 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову про визнання заповіту недійсним, оскільки відповідно до довідки Приморської міжрайонної МСЕК від 13 вересня 2006 року ОСОБА_4 була особою
з першою групою інвалідності, проте наявність інвалідності свідчить лише про зниження рівня працездатності ОСОБА_4 та не є доказом
її недієздатності на момент складання заповіту. Позивачем не доведено належними та допустимими доказами порушень закону під час вчинення оспорюваного заповіту, які б могли бути підставою для визнання його недійсним.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі, поданій у квітні 2022 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2, посилаючись
на неправильне застосування судами норм матеріального права
та порушення норм процесуального права, зокрема: в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, справу розглянуто
за відсутності позивача та її представника, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, а також необґрунтовано відхилено клопотання про витребування, дослідження, або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, встановили обставини,
що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів
(пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, пункти 2 та 5 частини першої статті 411 ЦПК України, пункти 3 та 4 частини третьої статті 411 ЦПК України), просить суд скасувати постанову суду апеляційної інстанції й справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, а саме щодо не повідомлення
ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2 належним чином про дату та час розгляду справи.
Разом із цим представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 посилається на те, що в ухваленні судового рішення судів першої та апеляційної інстанцій брали участь судді, яким було заявлено відвід, який не був судами розглянутий.
Заявник вважає, що під час проведення експертизи та складання висновку судово-психіатричних експертів від 09 березня 2021 року № 115 Київський міський центр судово-психіатричних експертів був позбавлений права проводити судово-психіатричні експертизи, оскільки наказом Міністерства охорони здоров`я України від 29 липня 2017 року № 722, яким було затверджено перелік установ, в яких проводяться судово-психіатричні експертизи, до якого входили установи, що за своєю статутною діяльністю
є закладами охорони здоров`я. 02 серпня 2019 року Міністерство охорони здоров`я України видало лист-роз`яснення № 03.2-22/37268/2, відповідно
до якого до державних спеціалізованих установ судових експертиз відносяться державні спеціалізовані судово-психіатричні установи Міністерства охорони здоров`я України, та звертало увагу на необхідність вимог Закону України "Про судову експертизу".
Разом із цим заявник вважає, що зазначений висновок судово-психіатричних експертів був складений на підставі документів, які були отримані судом
з порушенням процесуального права, не були долучені до матеріалів справи, але неправомірно були надані судом експертам для проведення судово-психіатричної експертизи окремо від матеріалів справи.
На думку представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2, суди попередніх інстанцій встановили обставини, що мають суттєве значення
на підставі низки недопустимих доказів. Жоден доказ у справі
не досліджувався судами першої та апеляційної інстанцій, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Суд апеляційної інстанції безпідставно не розглянув клопотання щодо визнання недопустимими доказів від 25 лютого 2022 року.
Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 17 травня 2022 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з Приморського районного суду
м. Одеси. У задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про зупинення дії рішення Приморського районного суду
м. Одеси від 08 вересня 2017 року та постанови Одеського апеляційного суду від 18 квітня 2022 року відмовлено.
У червні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 03 квітня 2023 року справу призначено
до розгляду.
Відзив на касаційну скаргу до суду не надходив
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_4, яка мешкала у квартирі АДРЕСА_1, померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
ОСОБА_1 є племінницею померлої ОСОБА_4 і після її смерті зверталася до Шостої одеської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за законом, на підставі якої була заведена спадкова справа № 275/2012 до майна померлої ОСОБА_4 .
11 серпня 2011 року ОСОБА_4 зробила розпорядження на випадок своєї смерті та заповіла своє майно ОСОБА_3 . Вказаний заповіт засвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Петровською Н. В. (а. с. 95, т. 2).
За життя ОСОБА_4 укладала також і інші правочини, а саме: договір про відкриття поточного рахунку та розрахунково-касового обслуговування
від 17 листопада 2006 року із відкритим акціонерним товариством "Ощадбанк"; договір банківського рахунку від 09 лютого 2009 року
№ 26207150000816 із відкритим акціонерним товариством "Ві Ей Бі Банк"; договір банківського вкладу пенсійний від 09 лютого 2010 року
№ 124953/2010 із відкритим акціонерним товариством "Ві Ей Бі Банк": договір від 11 серпня 2011 року № 143 на вклад строковий "пенсійний"
із Державним ощадним банком України (а. с. 144, т. 3, а. с. 6, 12, 228, т. 5).
Організацією поховання ОСОБА_4 займалася ОСОБА_3 та несла
у зв`язку із цим певні витрати, що підтверджується договором-замовленням на організацію проведення поховання від 11 квітня 2012 року (а. с. 19, т. 5).
Відповідно до пояснень приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Петровської Н. В. 11 серпня 2011 року в приміщенні,
що є її робочим місцем, був посвідчений заповіт від імені ОСОБА_4, записаний на її прохання з її слів за допомогою загальноприйнятих технічних засобів, прочитаний нею вголос та власноручно підписаний. Сумніві щодо обсягу цивільної дієздатності ОСОБА_4 у неї не виникло, ОСОБА_4 повністю розуміла значення, умови правочину та його правові наслідки, діючи при цьому добровільно, її волевиявлення було вільним і відповідало її волі, про що свідчить її особистий підпис на заповіті. Дійсність її намірів щодо складання заповіту, нотаріусом були встановлені до вчинення правочину. Дійсно, у ОСОБА_4 з жовтня 2006 року була встановлена перша група інвалідності відповідно до висновку МСЕК, що свідчить лише про зниження рівня працездатності, а не є доказом її недієздатності на момент складення заповіту.
Згідно із показаннями свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 . ОСОБА_4 була грамотною та психічно здоровою людиною, не потребувала стороннього догляду, до останнього самостійно себе доглядала, спілкувалася зі знайомими, жодних відхилень у її розумової діяльності вони за нею не спостерігали.
До показань свідка ОСОБА_9 суд віднісся критично, оскільки свідок безпосередньо мав зацікавленість у вирішення справи на користь ОСОБА_1 та також звертався до нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_4
(а. с. 81, т. 2).
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 23 травня 2013 року
у справі № 1522/17984/12, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 11 березня 2014 року, у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Петровської Н. В., про визнання заповіту недійсним, відмовлено (а. с. 27-29, т. 1, а. с. 26, 27, т. 4).
ОСОБА_2 звертався із заявою про перегляд зазначеного рішення суду за нововиявленими обставинами, проте ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 20 лютого 2015 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 25 серпня 2015 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ
від 15 вересня 2015 року його заява була залишена без задоволення
(а. с. 24, 201, т. 4).
Відповідно до висновку судово-психіатричної експертизи від 06 червня
2017 року № 238, проведеної експертами комунальної установи "Одеський обласний медичний центр психічного здоров`я", дати відповіді на питання суду стосовно ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, померлої
ІНФОРМАЦІЯ_1, за фактично представленими матеріалами цивільної справи не уявляється можливим. У зв`язку із чим експертна комісія, керуючись пунктом 2 частини десятої статті 53 ЦПК України зверталася до суду із запитом щодо надання наступних додаткових документів:
медичну картку амбулаторного хворого на ім`я ОСОБА_4 з Одеського обласного психоневрологічного диспансеру (вул. Канатна, 27);
показання свідків (сусідів, знайомих, друзів, працівників ЖКГ), які проживали поруч, спілкувалися з ОСОБА_4 у 2011 році, свідкам поставити питання - яка була поведінка у підекспертної, чи завжди впізнавала, віталася, чи були неадикватні вчинки;
пояснення нотаріуса про обставини укладення і підписання заповіту, уточнити місце де було оформлено правочин (на дому, в нотаріальній конторі, та ін.);
показання свідків, представлені в матеріалах справи мають бути представлені у паперовому вигляді (роздруківка показань свідків, або письмові пояснення). Після надання необхідних додаткових матеріалів експертна комісія лікарів-психіатрів, буде готова повернутися до виконання експертного завдання (а. с. 142-146, т. 6).
Згідно із висновком судово-психіатричного експерта від 09 березня 2021 року № 115, проведеного експертами Київського міського центру судово-психіатричної експертизи, у момент вчинення заповіту, посвідченого
11 серпня 2011 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Петровською Н. В., ОСОБА_4 виявляла ознаки органічного ураження головного мозку судинного ґенезу з інтелектуально-мнестичним зниженням та церебрастенічним синдромом (F 06.8 - згідно
з МКХ-10) і за психічним станом у зазначений період часу усвідомлювала значення своїх дій та могла керувати ними (а. с. 193-205, т. 10).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1
частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції
в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено,
що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального
чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині позовних вимог про встановлення факту родинних відносин до суду касаційної інстанції не оскаржено та предметом перегляду не є.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право
в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України).
Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Частиною першою статті 1223 ЦК України передбачено, що право
на спадкування мають особи, визначені у заповіті.
У статті 1233 ЦК України визначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Частинами першою та другою статті 1234 ЦК України передбачено, що право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право
на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника
не допускається.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Згідно частин першої та другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою
та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої-п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину
не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків,
що обумовлені ним.
У частині другій статті 1257 ЦК України вказано, що за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
За статтею 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.