ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 травня 2023 року
м. Київ
справа № 2а-9979/11/1370
адміністративне провадження № К/990/13698/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Яковенка М. М.,
суддів - Дашутіна І. В., Шишова О. О.,
розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу № 2а-9979/11/1370
за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства "Львівська вугільна компанія" до Головного управління ДПС у Львівській області про скасування податкових повідомлень-рішень,
за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Львівська вугільна компанія" на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду (суддя: Гулик А. Г.) від 24 січня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду (колегія у складі суддів: Глушко І. В., Довга О. І., Запотічний І. І.) від 19 травня 2022 року,
УСТАНОВИВ:
І. РУХ СПРАВИ
1. Відкрите акціонерне товариство "Львівська вугільна компанія" (правонаступником, якого є Публічне акціонерне товариство "Львівська вугільна компанія", далі - ПАТ "Львівська вугільна компанія") звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Сокальському районі Львівської області (правонаступником, якої є Головне управлінням ДПС у Львівській області, далі - ГУ ДПС у Львівській області), в якому, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, просило скасувати податкові повідомлення-рішення від 24 червня 2011 року № 0004582301 та від 19 вересня 2011 року № 0007172301.
2. Справа розглядалася неодноразово судами різних інстанцій.
3. 29 червня 2021 року та 03 листопада 2021 року відповідач подав до Львівського окружного адміністративного суду клопотання про закриття провадження у справі, які обґрунтовано тим, що ухвалою господарського суду Львівської області від 25 серпня 2015 року у справі № 914/2441/15 порушено провадження у справі про банкрутство позивача. Зважаючи на вказану обставину, відповідач вважає, що справа має розглядатися за правилами господарського судочинства.
4. Також, до суду першої інстанції від позивача надійшли заперечення на клопотання про закриття провадження у справі, яке обґрунтоване тим, що після відкриття провадження у справі про банкрутство боржник перебуває в особливому правовому режимі. При цьому наполягає на тому, що стосовно боржника норми законодавства про банкрутство мають пріоритет у застосуванні у порівнянні з іншими нормами чинного законодавства. Вказує також на те, що господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах відповідної справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори щодо інших вимог боржника. Водночас матеріали справ з інших судів (без закриття провадження) передаються до господарського суду, в провадженні якого знаходиться відповідна справа про банкрутство.
5. 16 грудня 2021 року до суду від позивача надійшло клопотання про передачу справи за підсудністю. Доводи клопотання повторюють аргументи представника позивача, викладені у запереченні на клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі.
6. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 24 січня 2022 року клопотання відповідача про закриття провадження у справі задоволено повністю.
Закрито провадження у справі за позовом ПАТ "Львівська вугільна компанія" до ГУ ДПС у Львівській області про скасування податкових повідомлень-рішень.
Роз`яснено позивачу, що спір підлягає розгляду та вирішенню місцевим загальним судом в порядку господарського судочинства.
Повернуто ПАТ "Львівська вугільна компанія" з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 3,40 грн.
У задоволенні заяви позивача про передачу справи за підсудністю до господарського суду Львівської області відмовлено повністю.
7. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2022 року ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 24 січня 2022 року про закриття провадження у справі № 2а-9979/11/1370 змінено шляхом викладення її мотивувальної частини в редакції цієї постанови. В решті ухвалу суду залишено без змін.
Роз`яснено ПАТ "Львівська вугільна компанія" про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним даної постанови звернутися до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі, із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
8. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, 03 червня 2022 року ПАТ "Львівська вугільна компанія" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 24 січня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2022 року, і ухвалити нове рішення, яким направити справу за встановленою підсудністю до Господарського суду Львівської області для розгляду в межах справи № 914/2441/15 про банкрутство ПАТ "Львівська вугільна компанія".
9. Після усунення недоліків касаційної скарги, ухвалою Верховного Суду від 04 липня 2022 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою, встановлено строк для подання відзиву. Витребувані матеріали справи.
10. 18 липня 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
11. Ухвалою Верховного Суду закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.
IІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
12. Приймаючи оскаржувану ухвалу про закриття провадження у справі суд першої інстанції виходив з того, що оскільки ухвалою Господарського суду Львівської області від 28 травня 2015 року у справі № 914/2441/15 порушено провадження у справі про банкрутство позивача, даний правовий спір повинен вирішуватись за правилами господарського судочинства відповідно до приписів Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ).
13. Такий висновок суду першої інстанції обґрунтовано тим, що з прийняттям КУзПБ законодавець змінив правила визначення юрисдикції таких спорів, сконцентрувавши розгляд усіх майнових та ряду немайнових вимог в межах однієї судової процедури банкрутства в судах господарської юрисдикції, задля повного та комплексного вирішення усіх правових проблем неплатоспроможної особи (як фізичної, так і юридичної), яка може бути визнана банкрутом (ліквідована) за наслідком такої процедури, що матиме наслідком закриття (припинення) провадження з розгляду спорів у всіх інших юрисдикційних органах з вимогами до неї.
14. Зокрема, з посиланням на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 21 вересня 2021 року по справі № 905/2030/19, суд зауважив, що вимога особи, щодо якої порушено справу про банкрутство, про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення як майновий спір боржника, підлягає розгляду в межах провадження у справі про банкрутство з визначенням юрисдикційності розгляду такого спору господарському суду.
15. Водночас, відмовляючи у задоволенні клопотання позивача про передачу справи до господарського суду Львівської області за встановленою юрисдикцією, суд виходив з того, що за змістом третього речення частини першої статті 239 КАС України адресатом заяви про направлення справи до суду належної юрисдикції є суд апеляційної інстанції. А тому застосування механізму скерування справи до суду за встановленою юрисдикцією є передчасним.
16. Суд апеляційної інстанції, змінюючи мотивувальну частину ухвали суду першої інстанції, виходив з того, що висновок суду першої інстанції про те, що предмет спору не має ознак справи адміністративної юрисдикції ґрунтується на правильному застосуванні статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) стосовно суду, встановленого законом, та поділяє висновок суду першої інстанції щодо наявності підстав для застосування процесуальних наслідків, передбачених статтею 238 КАС України.
17. Водночас суд апеляційної інстанції не погодився із наведеними судом першої інстанції мотивами у оскаржуваному судовому рішенні, а саме вважав помилковими тлумачення норм процесуального закону щодо обов`язку суду апеляційної інстанції скерування справи до суду за встановленою юрисдикцією, оскільки аналізуючи приписи статті 239 КАС України, заява про направлення справи за встановленою юрисдикцією подається позивачем до суду, що постановив ухвалу про закриття провадження у справі, яким у цій справі є суд першої інстанції, протягом десяти днів з дня отримання відповідного судового рішення.
ІІІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
18. Скаржник у своїй касаційній скарзі не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, вважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень у справі.
19. На обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень порушили норми процесуального права (статті 238, 239 ГПК України); не було застосовано норми матеріального права, які повинні бути застосовано (стаття 7 - КУзПБ). При цьому наголошує, що судами першої та апеляційної інстанцій під час ухвалення рішень не враховано висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року по справі № 607/6254/15-ц; постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 жовтня 2021 року по справі № 459/143/20; постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2021 року по справі № 905/2030/19(905/1159/20).
20. Скаржник, з посиланням на вказані правові норми, які на його думку, неправильно застосовано судами попередніх інстанцій та правові позиції Верховного Суду зазначає, що матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо майнових спорів з вимогами до боржника та його майна, провадження в якій відкрито до відкриття провадження у справі про банкрутство, надсилаються до господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, який розглядає спір по суті в межах цієї справи.
IV. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
21. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, відповідно до частини першої статті 341 КАС України, виходить з такого.
22. Згідно із частиною першою статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується, зокрема, за принципом спеціалізації і визначається законом.
23. Метою запровадження цього засадничого принципу є більш глибокий і фаховий розгляд найбільш складних справ суддями, що мають відповідний досвід.
24. Спеціалізація є основним критерієм розподілу юрисдикцій і, власне, причиною створення судів різних юрисдикцій, бо нівелювання юрисдикційних критеріїв (у тому числі їх "змішування" в залежності від обставин конкретної справи, майнового стану особи, мети чи стадії її звернення до суду) призводить до розгляду однакових за своєю юридичною природою спорів різними судами, плутанини у визначенні належного суду, і, зрештою, - порушення принципів верховенства права і правової визначеності, що є прямим порушенням означеної вище норми Конституції України.
25. Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
26. Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
27. Головним критерієм розмежування адміністративної та господарської судових юрисдикцій є предмет спору та зміст спірних правовідносин.
28. При вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
29. За правилами частини третьої статті 3 КАС України (тут і далі, в редакції чинній з 15 грудня 2017 року), провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
30. Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
31. Приписами статей 2, 4 та 19 КАС України визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.