ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 травня 2023 року
м. Київ
справа № 380/4629/20
адміністративне провадження № К/990/11977/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Калашнікової О.В.,
суддів: Білак М.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянувши у письмовому провадженні як суд касаційної інстанції справу за позовом ОСОБА_1 до Козівського районного суду Тернопільської області за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Територіального управління Державної судової адміністрації України в Тернопільській області, судді Козівського районного суду Тернопільської області Гриновець Оксани Богданівни, про визнання протиправними та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2022 року (головуючий суддя - Шевчук С.М., судді: Кухтей Р.В., Обрізко І.М.)
І. СУТЬ СПОРУ
1. У червні 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду із позовом до Козівського районного суду Тернопільської області (далі - відповідач), в якому просив:
-визнати протиправним та скасувати наказ керівника апарату Козівського районного суду Тернопільської області від 12 травня 2020 року № 27-К "Про звільнення ОСОБА_1";
-поновити ОСОБА_1 на посаді помічника судді Козівського районного суду Тернопільської області ОСОБА_2 з 12 травня 2020 року;
-зобов`язати керівника апарату Козівського районного суду Тернопільської області видати наказ про надання відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку помічнику судді Козівського районного суду Тернопільської області ОСОБА_1 з 12 травня 2020 року;
-стягнути з Козівського районного суду Тернопільської області на його користь моральну шкоду в розмірі 50000 грн.
2. В обґрунтування позовних вимог вказано, що спірне звільнення відбулось із порушенням вимог статті 92 Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII "Про державну службу" (далі - Закон № 889-VIII) та частини першої статті 18 Закону України від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР "Про відпустки" (далі - Закон № 504/96-ВР). На думку позивача, наказ про його звільнення з посади є незаконним, оскільки на момент звільнення відповідачем не була розглянута його заява про надання відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 12 травня 2020 року до 13 лютого 2021 року.
3. 10 вересня 2020 року Львівським окружним адміністративним судом протокольною ухвалою залучено до участі у розгляді справи третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Територіальне управління Державної судової адміністрації у Тернопільській області (далі - ТУ ДСА у Тернопільській області).
4. 27 жовтня 2020 року Львівським окружним адміністративним судом протокольною ухвалою залучено до участі в розгляді справи третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, - суддю Козівського районного суду Тернопільської області ОСОБА_2 (далі -суддя Козівського районного суду Тернопільської області ОСОБА_2).
II.ОБСТАВИНИ СПРАВИ
5. 01 лютого 2017 року керівником апарату Козівського районного суду Тернопільської області видано наказ про призначення ОСОБА_1 помічником судді ОСОБА_2 з 4 грудня 2017 року на період виконання нею своїх повноважень.
6. У період з 04 до 08 травня 2020 року ОСОБА_1 перебував на амбулаторному лікуванні, що підтверджується листком непрацездатності. Приступити до роботи мав 9 травня 2020 року.
7. 06 травня 2020 року суддя Козівського районного суду Тернопільської області ОСОБА_2 звернулася до керівника апарату Козівського районного суду Тернопільської області із поданням про звільнення ОСОБА_1 з посади помічника судді Козівського районного суду Тернопільської області ОСОБА_2 . Підставою вказаного подання слугувало те, що ОСОБА_1 в її очах підірвав довіру (за останні два місяці роботи його відвідуваність є мінімальною, як не відпустки, то листки непрацездатності): доручення, що стосувалися організації розгляду судових справ не виконував; не дотримувався строків підготовки документів та виконання доручень судді; передоручав свою роботу іншим працівникам апарату; не здійснював підбір матеріалів судової практики, які необхідні судді для розгляду конкретних судових справ; не контролював своєчасність надсилання копій судових рішень; не виконував інших доручень, що стосуються організації розгляду судових справ тощо, а тому є несумісний із подальшим проходженням служби у якості помічника.
8. 09 травня 2020 року ОСОБА_1 засобами електронного зв`язку подав до Козівського районного суду Тернопільської області заяву про надання йому відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у зв`язку із виходом дружини на роботу, до якої додав: копію свідоцтва про народження дитини; копію свідоцтва про шлюб; копію наказу Рокитнівського районного суду №5-к від 08 травня 2020 року про вихід на роботу ОСОБА_3 (дружини позивача).
9. 12 травня 2020 року наказом керівника апарату Козівського районного суду Тернопільської області №27-К звільнено ОСОБА_1 з 12 травня 2020 року із займаної посади за поданням судді Козівського районного суду Тернопільської області ОСОБА_2 та відповідно до частини третьої статті 157 Закону України "Про судоустрій, і статус суддів" "Положення про помічника судді", затвердженого Рішенням Ради суддів України від 18 травня 2018 року № 21, статті 24 Закону України "Про відпустки".
10. Вважаючи своє звільнення неправомірним, позивач звернувся до суду.
III. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
11. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 08 липня 2021 року у задоволенні позовних вимог відмолено.
12. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що у трудових правовідносинах, які виникають при проходженні патронатної служби помічниками суддів, звільнення помічників відбувається, зокрема, з підстав, передбачених спеціальним законом - Законом № 1402-VIII. У даному випадку такою підставою є подання судді. При цьому, суд першої інстанції наголосив, що механізм звільнення помічника судді за приписами статті 157 Закону №1402-VІІІ передбачає відсутність вираженої волі з боку власника або уповноваженого органу, та наявність волі відповідного судді, яка оформлена поданням про звільнення помічника.
13. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суд від 03 лютого 2022 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову.
13.1. Визнано протиправним та скасовано наказ керівника апарату Козівського районного суду Тернопільської області від 12 травня 2020 року № 27-К "Про звільнення ОСОБА_1".
13.2. Поновлено ОСОБА_1 на посаді помічника судді Козівського районного суду Тернопільської області ОСОБА_2 з 13 травня 2020 року.
13.3. Зобов`язано Козівський районний суд Тернопільської області в особі її керівника апарату розглянути заяву ОСОБА_1 про надання йому відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, за наслідками розгляду якої прийняти відповідне рішення про яке повідомити заявника.
13.4. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
14. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що до моменту реалізації керівником апарату подання судді про звільнення позивача із займаної посади (12 травня 2020 року) до суду надійшла заява позивача (9 травня 2020 року) про надання йому соціальної відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у зв`язку із виходом матері дитини на роботу, однак ця заява залишилася без будь-якого реагування відповідача, натомість мало місце винесення спірного наказу про звільнення позивача. Подання батьком дитини заяви і відповідних документів відповідно до частиною четвертою статті 20 Закону 504/96-ВР, є безумовною підставою для надання останньому відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Покликаючись на правову позицію, викладену Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 8 червня 2021 року у справі № 487/8206/18, суд апеляційної інстанції зазначив, що у спірних правовідносинах право на отримання відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку вважається реалізованим з моменту падання (9 травня 2020 року) позивачем відповідної заяви роботодавцеві з підтвердженням обставин виходу матері дитини на роботу до закінчення терміну цієї відпустки та наявності у позивача дитини, яка не досягла трирічного віку. Оскільки заява позивача про надання відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та додані до неї документи не були розглянуті відповідачем, тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов`язання відповідача розглянути вказану заяву позивача та ухвалити за наслідками її розгляду відповідне рішення.
14.1. У задоволенні позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди, суд апеляційної інстанції відмовив, оскільки на підтвердження обставин заподіяння моральних страждань та розміру такої моральної шкоди позивач не привів жодних розрахунків та не надав жодних доказів.
V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ (ЗАПЕРЕЧЕНЬ)
15. Не погодившись із рішеннями суду апеляційної інстанції, суддя Козівського районного суду Тернопільської області ОСОБА_2 звернулась із касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просила скасувати оскаржуване судове рішення, залишивши в силі рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08 липня 2021 року.
14. Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 01 червня 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах).
15. На обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження скаржниця зазначає, що за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах судом апеляційної інстанції не правильно застосовано пункт 9 частини першої статті 36 КЗпП України у взаємозв`язку зі статтею 181 КЗпП України.
16. Так, скаржниця наполягає, що у трудових правовідносинах, що виникають при проходженні патронатної служби помічниками суддів, звільнення помічників суддів відбувається згідно із вимогами спеціального закону - Закону № 1402-VІІІ. При цьому, законодавець окремо передбачив можливість припинення трудового договору за приписами спеціальних законів (пункт 9 частини першої статті 36 КЗпП України), яка не пов`язана зі звільненням за ініціативою власника в порядку, визначеному статтями 40, 41 КЗпП України. З огляду на викладене скаржниця уважає суперечливим встановлення судом апеляційної інстанції факту подання помічником судді (позивачем) заяви про надання соціальної відпустки після внесення суддею подання про його звільнення, а тому, на думку скаржниці, є необхідним також надання висновків Верховного Суду щодо того, з якого моменту у керівника апарату суду виникли підстави для видання наказу про звільнення помічника судді, враховуючи нюанси цієї справи.
17. Крім того, скаржниця уважає, що судом апеляційної інстанції помилково використано висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 8 червня 2021 року у справі №487/8206/18, та звертає увагу, що у наведеній справі Велика Палата Верховного Суду вирішувала питання правильного застосування положень трудового законодавства, а саме пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України (звільнення працівника за прогул) у поєднанні з положеннями частини першої стані 181 цього Кодексу (порядок надання відпустки для догляду за дитиною) в контексті обов`язковості для працівника дочекатися наказу роботодавця про таку відпустку для можливості скористатися відповідною соціальною гарантією.
18. У поданому до Верховного Суду відзиві на касаційну скаргу позивач просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції - залишити без змін.
19. У відзиві на касаційну скаргу позивач наполягає, що подання судді ОСОБА_2 датоване 06 травня 2020 року, однак зареєстроване в автоматизованій системі документообігу суду о 8 год 30 хв 12 травня 2020 року. Заява про надання позивачу відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з усіма необхідними додатками була підписана електронним цифровим підписом ОСОБА_1 та надіслана відповідачу і була доступна для перегляду 9 травня 2020 року. З огляду на викладене позивач уважає, що апеляційний суд дійшов правильного висновку щодо незаконності звільнення працівника, який належним чином подав заяву про надання йому відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, на підставі подання судді, внесеного після отримання заяви про відпустку.
20. Позивач також звертає увагу, що застосування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 8 червня 2021 року у справі №487/8206/18, апеляційним судом здійснювалося лише в частині наявності у роботодавця імперативного та безумовного обов`язку надати працівнику соціальну відпустку та порядку її надання.
21. Суддя Козівського районного суду Тернопільської області ОСОБА_2 подала до Верховного Суду пояснення щодо відзиву позивача на касаційну скаргу, у яких скаржниця наполягає, що судами попередніх інстанцій у цій справі встановлено те, що із поданням про звільнення помічника вона звернулася саме 6 травня 2020 року. Скаржниця також не погоджується із позицією позивача у частині застосовності до спірних правовідносин висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 8 червня 2021 року у справі №487/8206/18, оскільки, на її думку, у спірному випадку значення має не обов`язок роботодавця надавати працівнику соціальну відпустку та порядок її надання, а той факт, що на момент внесення нею подання про звільнення позивача із посади помічника судді, позивачем не було подано письмової заяви та не було повідомлено роботодавця про свій намір скористатися правом на соціальну відпустку.
V. ДЖЕРЕЛА ПРАВА
13. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
14. Частиною шостою статті 43 Конституції України визначено, що громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
15. Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП України, у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці.
16. Частиною першою статті 3 КЗпП визначено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
17. Відповідно до пункту 9 частини першої статті 36 КЗпП України однією з підстав припинення трудового договору є підстави, передбачені іншими законами.
18. Згідно зі статтею 181 КЗпП України відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (частини третя та шоста статті 179 цього Кодексу) надаються за заявою жінки або осіб, зазначених у частині сьомій статті 179 цього Кодексу, повністю або частково в межах установленого періоду та оформляються наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.