ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 травня 2023 року
м. Київ
справа № 240/1941/20
адміністративне провадження № К/990/4514/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Житомирської обласної державної адміністрації на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2022 року (суддя: Семенюк М.М.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2023 року (судді: Граб Л.С., Смілянець Е.С., Сторчак В.Ю.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Житомирської обласної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з адміністративним позовом до Житомирської обласної державної адміністрації (далі - відповідач), у якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила:
визнати протиправним та скасувати розпорядження голови Житомирської обласної державної адміністрації від 24 грудня 2019 року № 406-к "Про звільнення ОСОБА_1" із внесеними змінами розпорядженням голови Житомирської обласної державної адміністрації від 27 січня 2020 року № 11-к;
поновити ОСОБА_1 на посаді начальника управління культури та туризму Житомирської обласної державної адміністрації з 27 січня 2020 року;
стягнути з Житомирської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 27 січня 2020 року по дату набрання законної сили винесеного рішення по справі.
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що звільнення останньої є незаконним, оскільки відповідачем порушено вимоги статті 87 Закону України "Про державну службу" та статті 49-2 Кодексу законів про працю України. Відповідачем при звільненні позивачки не було запропоновано рівноцінні посади, що свідчить про упереджене відношення до неї.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2020 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2021 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
Постановою Верховного Суду від 26 травня 2022 року скасовано рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2020 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2021 року, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2022 року адміністративний позов задоволено повністю.
Визнано протиправним та скасовано розпорядження голови Житомирської обласної державної адміністрації від 24 грудня 2019 року № 406-к "Про звільнення ОСОБА_1" із внесеними змінами розпорядженням голови Житомирської ОДА від 27 січня 2020 року № 11-к.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника управління культури та туризму Житомирської обласної державної адміністрації з 28 січня 2020 року.
Зобов`язано Житомирську обласну державну адміністрацію виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 28 січня 2020 року по день ухвалення судового рішення в сумі 814 178,48 грн.;
Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення середнього заробітку у межах суми стягнення за один місяць допущено до негайного виконання.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, покликаючись на постанови Верховного Суду від 17 червня 2021 року у справі № 240/455/20, від 06 липня 2021 року у справі № 640/3456/20, від 20 вересня 2021 року у справі № 340/221/20 виходив з того, що норми Кодексу законів про працю України мають перевагу над нормами Закону України "Про державну службу" № 889-VII для вирішення цих правовідносин.
Суд першої інстанції зазначив, що норми частини третьої статті 87 Закону України "Про державну службу" у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, не врегульовують порядок та процедуру припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої цією статті, а тому до спірних правовідносин слід застосовувати законодавство про працю.
Виходячи з наведеного, а також застосовуючи висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 13 березня 2019 року у справі № 805/84/16-а та від 11 липня 2018 року у справі № 816/1232/17 про те, що власник або уповноважений ним орган в силу частини першої статті 40, частин першої, третьої статті 49-2 Кодексу законів про працю України одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації, суд першої інстанції виснував, що відповідачем не дотримано зазначених вимог Кодексу законів про працю України, позаяк ОСОБА_1 не були запропоновані рівнозначні посади, які були наявними у період з дати видачі позивачці попередження про вивільнення до дати вивільнення з державної служби.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2023 року рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2022 року в частині зобов`язання Житомирської обласної державної адміністрації виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 28 січня 2020 року по день ухвалення судового рішення в сумі 814 178,48 грн. скасовано та прийнято в цій частині нову постанову, якою стягнуто з Житомирської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 28 січня 2020 року по 06 вересня 2022 року в розмірі 814 178,48 грн. В інші частині рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2022 року залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився з незаконністю звільнення позивачки та необхідністю поновлення останньої на посаді, яку вона обіймала до звільнення, проте обрав інший спосіб захисту її порушених прав. Так, суд апеляційної інстанції уважав, що оскільки даний спір стосується виплати конкретної грошової суми, яка підлягає виплаті позивачці, то правильним та ефективним способом захисту прав останньої буде стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а не зобов`язання останнього виплатити кошти.
Підстави касаційного оскарження та їх обґрунтування
У касаційній скарзі Житомирська обласна державна адміністрація, покликаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити.
Касаційну скаргу подано з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Обґрунтовуючи у якості підстави для касаційного оскарження зазначений пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норми права (частини третьої статті 87 Закону України "Про державну службу" № 889-VII у редакції Закону України від 19 вересня 2019 року № 117-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади" у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі № 380/3661/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 380/3572/20, від 17 листопада 2022 року у справі № 200/8267/20-а, від 01 грудня 2022 року у справі № 380/3422/20. Крім того, скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції не ураховано позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 08 грудня 2022 року у справі № 640/20074/19 щодо застосування Закону України від 19 вересня 2019 року № 117-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади".
Покликаючись на наведені постанови Верховного Суду скаржник доводить, що процедура звільнення державного службовця у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення на момент виникнення спірних правовідносин у цій справі була врегульована положеннями Закону України "Про державну службу" № 889-VII, що виключає застосування до спірних правовідносин Кодексу законів про працю України.
В цьому аспекті скаржник зауважує, що Закон України "Про державну службу" № 889-VII у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, не вимагав від працедавця при звільненні державного службовця пропонувати іншу рівнозначну посаду, а в разі відсутності такої - іншу роботу (посаду державної служби) у цьому державному органі.
З цих підстав, скаржник уважає, що суди першої та апеляційної інстанції дійшли помилково висновку про недотримання відповідачем встановленої законодавством процедури при вирішенні питання про звільнення позивачки.
Що стосується підстави для касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови позбавив представника відповідача права бути ознайомленим з апеляційною скаргою ОСОБА_1, оскільки ухвала суду про відкриття провадження за апеляційною скаргою разом з копією апеляційної скарги скаржниці ні на електронну пошту відповідача, ні на електронну пошту представника відповідача Шакалова А.В., ні на поштову адресу не надсилалась.
Скаржник доводить, що через відсутність інформації про наявність апеляційної скарги ОСОБА_1 відповідач був позбавлений права на подання відзиву на апеляційну скаргу, що є порушенням пункту 3 частини третьої статті 44, статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України.
Крім того, скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції не було призначено та проведено підготовче судове засідання у справі, що є порушенням вимог статті 179 Кодексу адміністративного судочинства України.
Також скаржник указує, що судом апеляційної інстанції було порушено право на захист відповідача, оскільки безпідставно відхилено клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи на іншу дату.
Скаржник додає, що судом апеляційної інстанції порушено принцип безпосереднього дослідження доказів у справі, так як суд апеляційної інстанції не досліджував докази у справі.
Позиція інших учасників справи
ОСОБА_1 скористалась своїм правом подати відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Рух касаційної скарги
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 09 лютого 2023 року (судді: Загороднюк А.Г., Єресько Л.О., Соколов В.М.) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Житомирської обласної державної адміністрації на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2022 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2023 року у цій справі.
Ухвалою Верховного Суду від 09 лютого 2023 року (суддя: Загороднюк А.Г.) зупинено виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2022 року та постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2023 року в частині стягнення з Житомирської обласної державної адміністрації середнього заробітку за час затримки виконання рішення крім суми стягнення за один місяць, що підлягає негайному виконанню до закінчення перегляду в касаційному порядку.
Ухвалою Верховного Суду (суддя: Загороднюк А.Г.) від 17 травня 2023 року призначено справу до розгляду.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
ОСОБА_1 з 07 вересня 2018 року перебувала на посаді начальника управління культури та туризму Житомирської обласної державної адміністрації, що відносилася до категорії "Б" посад державної служби, на яку була призначена на підставі конкурсного відбору (т. 1 а.с.49-51).
Згідно з пунктами 5, 6 розпорядження голови Житомирської обласної державної адміністрації від 26 вересня 2019 року № 337 "Про упорядкування структури обласної державної адміністрації" з наступними змінами (т.1 а.с.6-9, 42-43), утворено Департамент культури, молоді та спорту Житомирської обласної державної адміністрації; припинено шляхом приєднання Управління національно-патріотичного виховання, молоді та спорту Житомирської обласної державної адміністрації і Управління культури та туризму Житомирської обласної державної адміністрації до Департаменту культури, молоді та спорту Житомирської обласної державної адміністрації.
31 жовтня 2019 року позивачка отримала попередження про майбутнє вивільнення (т.1 а.с.44-47), про скорочення посади начальника управління культури та туризму Житомирської обласної державної адміністрації відповідно до розпорядження голови Житомирської обласної державної адміністрації від 26 вересня 2019 року № 337.
Крім того, позивачці було запропоновано переведення на вакантні посади відповідно до її кваліфікації, а саме: заступник начальника управління-начальник відділу культурно-мистецьких установ Управління культури та туризму; головний спеціаліст відділу культурно-мистецьких установ Управління культури та туризму; провідний спеціаліст відділу культурно-мистецьких установ Управління культури та туризму; завідувач сектору з питань персоналу Департаменту культури, молоді та спорту; головний спеціаліст сектору з питань персоналу Департаменту культури, молоді та спорту; начальник відділу у справах релігій, національностей та охорони культурної спадщини Управління культури та туризму; державний реєстратор відділу у справах релігій, національностей та охорони культурної спадщини управління культури та туризму; головний спеціаліст у справах релігій, національностей та охорони культурної спадщини Управління культури та туризму; заступник начальника управління-начальник відділу молодіжної політики та національно-патріотичного виховання Управління національно-патріотичного виховання, молоді та спорту; головний спеціаліст відділу молодіжної політики та національно-патріотичного виховання Управління національно-патріотичного виховання, молоді та спорту; провідний спеціаліст відділу молодіжної політики та національно-патріотичного виховання Управління національно-патріотичного виховання, молоді та спорту; начальник відділу фізичної культури та спорту Управління національно-патріотичного виховання, молоді та спорту; заступник начальника відділу фізичної культури та спорту Управління національно-патріотичного виховання, молоді та спорту; головний спеціаліст відділу фізичної культури та спорту Управління національно-патріотичного виховання, молоді та спорту; провідний спеціаліст відділу фізичної культури та спорту Управління національно-патріотичного виховання, молоді та спорту; спеціаліст відділу фізичної культури та спорту Управління національно-патріотичного виховання, молоді та спорту; начальник відділу-головний бухгалтер відділу фінансово-господарського забезпечення Департаменту культури, молоді та спорту; заступник начальника відділу фінансово-господарського забезпечення Департаменту культури, молоді та спорту; головний спеціаліст відділу Департаменту культури, молоді та спорту; спеціаліст Департаменту культури, молоді та спорту; водій легкового автомобіля Департаменту культури, молоді та спорту.
Однак ОСОБА_1 відмовилась від переведення на запропоновані посади, оскільки уважає, що такі посади не рівноцінні, а нижчі за посаду, яку вона обіймає.
Розпорядженням голови Житомирської обласної державної адміністрації від 24 грудня 2019 року №406-к "Про звільнення ОСОБА_1", відповідно до пункту 1 частини першої, частини четвертої статті 87 Закону України "Про державну службу" позивачку з 31 грудня 2019 року звільнено з посади начальника управління культури та туризму Житомирської обласної державної адміністрації у зв`язку із скороченням посади (т. 1 а.с.66).
Розпорядженням голови Житомирської обласної державної адміністрації від 27 січня 2020 року № 11-к (т.1 а.с.65) внесено зміни до розпорядження голови Житомирської обласної державної адміністрації від 24 грудня 2019 року №406-к щодо дати звільнення ОСОБА_1, зумовленої листками її непрацездатності, відповідно до якого позивачка уважається звільненою із займаної посади 27 січня 2020 року.
Не погодившись з таким рішенням відповідача та уважаючи своє звільнення незаконним, позивачка звернулась до суду з цим позовом.
ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях регулює Закон України "Про державну службу" № 889-VIII від 10 грудня 2015 року (далі - Закон України "Про державну службу").
Згідно з частинами другою, третьою статті 5 Закону України "Про державну службу" відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.
Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Відповідно до положень пункту 4 частини першої статті 83 Закону № 889-VIII державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб`єкта призначення відповідно до статті 87 цього Закону.
За приписами пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VІІІ визначено, що підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
Відповідно до частини п`ятої статті 22 Закону № 889-VІІІ у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб`єкта призначення може здійснюватися без обов`язкового проведення конкурсу.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 2 Закону № 889-VІІІ рівнозначна посада - посада державної служби, що належить до однієї підкатегорії посад державної служби з урахуванням рівнів державних органів.
Пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) визначено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Частиною другою статті 40 КЗпП України установлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Згідно з частинами першою та третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).
Предметом спору у справі є звільнення державної службовиці із посади начальника управління культури та туризму Житомирської обласної державної адміністрації. Підстава звільнення - пункт 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII, а саме - скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису без скорочення чисельності або штату державних службовців.
Суди першої та апеляційної інстанцій, приймаючи оскаржувані рішення, дійшли висновку про незаконність звільнення ОСОБА_1 . Колегія суддів Верховного Суду погоджується із вказаним висновком з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачка працювала у Житомирській обласній державній адміністрації. Внаслідок прийняття головою Житомирською обласною державною адміністрацією розпорядження від 26 вересня 2019 року №337 були внесені зміни до структури апарату вказаної адміністрації, штатного розпису та скорочена посада позивачки.
Доводи касаційної скарги відповідача ґрунтуються на тому, що на час звільнення ОСОБА_1 такі нормативно-правові акти як Закон № 889-VIII та КЗпП України зазнали значних змін у зв`язку із набранням чинності Законом України від 19 вересня 2019 року № 117-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади" з 25 вересня 2019 року. Зокрема, були внесенні зміни до Закону № 889-VIII, в тому числі до статей 22 та 87 (перша частина останньої була доповнена пунктом 1-1), які регулювали підстави та порядок припинення державної служби.
Крім того, у зв`язку із набранням чинності Законом України від 14 січня 2020 року №440-IX "Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи" з 13 лютого 2020 року стаття 87 Закону № 889-VIII також зазнала змін шляхом доповнення частини третьої цієї статті новим абзацом, згідно з приписами якого суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.
На переконання скаржника процедура звільнення державних службовців на момент виникнення спірних правовідносин у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення була врегульована положеннями Закону №889-VIII, що виключає державних службовців із під дії трудового законодавства, а тому правові підстави припинення державної служби регулюються виключно Закону №889-VIII, яким урегульовано статус державних службовців. Однак, таке твердження є безпідставним, з огляду на наступне.
25 вересня 2019 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади" від 19 вересня 2019 року №117-IX, який мав на меті спрощення порядку прийняття на державну службу та розширення підстав її припинення з метою швидкого та ефективного перезавантаження державної влади в Україні.
Внаслідок цих законодавчих змін частиною першою статті 87 Закону №889-VIII (у редакції підпункту 53 пункту 6 розділу I Закону № 117-ІХ) виокремлені дві підстави припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення:
- скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу (пункт 1 частини першої);
- ліквідація державного органу (пункт 1-1 частини першої).
Законом № 117-ІХ були також виключені положення абзаців першого і другого частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII, які стосувалися застосування до державних службовців законодавства про працю та допускали звільнення з підстав реорганізації або ліквідації державного органу лише в разі неможливості переведення державного службовця на іншу посаду чи його відмови від такого переведення.
У свою чергу ретроспективний аналіз положень Закону № 889-VІІІ дає підстави для висновку, що стаття 87 цього Закону до набрання чинності Законом №117-IX (до 25 вересня 2019 року) визначала як підставу для звільнення державного службовця (скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу), так і особливості її застосування (у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі) поряд із прямою вказівкою на застосування загальної процедури вивільнення працівників, установленої законодавством про працю.
Одночасно із набранням чинності Законом № 117-IX набрав чинності Закон №113-IX, яким статтю 40 КЗпП України доповнено частиною п`ятою такого змісту: "Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус".
З аналізу вищевказаних законодавчих змін вбачається, що аналіз статті 87 Закону № 889-VІІІ (у редакції Закону № 117-IX) дає підстави для висновку про те, що відповідні питання стосовно особливостей вивільнення працівників у разі реорганізації, ліквідації державного органу нормами спеціального закону не врегульовано, що свідчить про необхідність застосування положень законодавства про працю.
Окрім того, виключення зі статті 87 Закону № 889-VІІІ бланкетної (відсилочної) норми щодо застосування законодавства про працю при визначенні процедури вивільнення державних службовців на підставі пунктів 1 і 1-1 частини першої цієї статті не вказує на заборону щодо його застосування, враховуючи приписи частини третьої статті 5 цього Закону та неврегульованість цим Законом відповідних правовідносин.