ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 травня 2023 року
м. Київ
справа №810/2060/16
касаційне провадження № К/9901/19573/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Бившевої Л.І.,
суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Переяслав-Хмельницької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24.11.2016 (головуючий суддя - Кузьменко В.В., судді - Василенко Я.М., Степанюк А.Г.) у справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Переяслав-Хмельницької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про скасування вимоги та рішень,
УСТАНОВИВ:
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, платник) звернулась до суду з позовом до Переяслав-Хмельницької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (далі - відповідач, Інспекція, контролюючий орган), в якому просила скасувати податкове повідомлення-рішення Інспекції від 22.01.2016 №0001731702, №0001741702, вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 22.02.2016 №Ф-0001701702, рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 22.02.2016 №0001691702.
Обґрунтовуючи вимоги, позивач зазначив про відсутність правових підстав у контролюючого органу для проведення перевірки в силу положень пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих положень Закону України від 28.12.2014 №71-VІІІ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи". Наказ, на підставі якого було проведено перевірку визнаний протиправним та скасований в судовому порядку постановою Київського окружного адміністративного суду від 29.01.2016 у справі № 810/5970/15, залишеної без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.04.2016. Зазначене, на думку позивача, свідчить про протиправність прийнятих податковим органом рішень за результатами проведення такої перевірки.
Київський окружний адміністративний суд постановою від 18.08.2016 у задоволені позову відмовив виходячи з того, що відповідачем доведено правомірність та законність прийнятих рішень.
Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 24.11.2016 скасував постанову суду першої інстанції та прийняв нову, якою позовні вимоги задовольнив, скасував податкові повідомлення-рішення Інспекції від 22.01.2016 №0001731702, №0001741702, вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 22.02.2016 №Ф-0001701702, рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 22.02.2016 №0001691702.
Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції врахував набрання законної сили судовим рішенням, яким встановлено відсутність підстав для проведення перевірки позивача та скасовано наказ на проведення перевірки, та дійшов висновку, що всі наступні дії податкового органу, зокрема, щодо проведення перевірки, складання за її результатами акта перевірки та, відповідно, прийняття на його підставі податкових повідомлень-рішень є неправомірними, адже вони прийняті і вчинені на підставі недійсного розпорядчого акта.
Інспекція, не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції, звернулася до суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судове рішення апеляційної інстанції та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права. Стверджує про правомірність прийнятих контролюючим органом рішень з підстав виявлення ним порушень за результатами проведеної перевірки.
В касаційній скарзі не вказано, в чому саме полягає неправильне застосування судами норм матеріального права, контролюючий орган фактично викладає обставини, які викладені в акті перевірки та якими він керувався під час прийняття оскаржуваних рішень.
Позивач у запереченнях на касаційну скаргу, посилаючись на законність і обґрунтованість рішення суду апеляційної інстанції просить залишити його без змін, скаргу відповідача залишити без задоволення.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 24.01.2017 відкрив провадження за касаційною скаргою Інспекції та витребував матеріали справи з суду першої інстанції.
Верховний суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 15.05.2023 прийняв касаційну скаргу Офісу до провадження та визнав за можливе розглянути справу у попередньому судовому засіданні 16.05.2023.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача та дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій установлено, що Інспекцією проведено документальну планову виїзну перевірку суб`єкта підприємницької діяльності позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, правильності обчислення, повноти і своєчасності сплати податку з доходів фізичних осіб та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2013 по 31.12.2014, за результатами якої складено акт від 29.01.2016 №28/1700/10/17/17-03/ НОМЕР_1 (далі - акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем вимог:
статті 177 Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), у зв`язку з чим встановлено заниження податку з доходів фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування в сумі 1817472,10 грн, в тому числі за 2013 рік в сумі 908628,43 грн, за 2014 рік в сумі 908843,67 грн;
пункту 2 частини 1 статті 7 Закону України від 08.07.2010 №2464-VІ "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", в результаті чого підприємцю донараховано єдиного внеску в сумі 129853,95 грн, в тому числі за 2013 рік в сумі 62781,84 грн, за 2014 рік у розмірі 67072,11 грн;
пункту 121.1 статті 121 ПК України, у зв`язку з ненаданням платником податків контролюючим органам оригіналів документів при здійсненні податкового контролю за період з 01.01.2013 по 31.12.2014.
На підставі висновків акту перевірки контролюючим органом прийняті наступні рішення:
податкове повідомлення-рішення від 22.01.2016 №0001741702, яким позивачу нараховане грошове зобов`язання у вигляді штрафних (фінансових) санкцій в сумі 510,00 грн за платежем: адміністративні штрафи та інші санкції у зв`язку з порушенням вимог пункту 121.1 статті 121 ПК України за ненадання платником податків контролюючим органам оригіналів документів при здійсненні податкового контролю за період з 01.01.2013 по 31.12.2014;
податкове повідомлення-рішення від 22.01.2016 №0001731702, яким позивачу нараховане грошове зобов`язання за платежем: податок на доходи фізичних осіб на суму грошового зобов`язання за податковими зобов`язаннями в сумі 1817472,10 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 454368,03 грн у зв`язку з порушенням вимог статті 177 ПК України за заниження податку з доходів фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування в сумі 1817472,10 грн, в тому числі за 2013 рік в сумі 908628,43 грн, за 2014 рік в сумі 908843,67 грн;
рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 22.02.2016 №0001691702, яким до позивача застосовані штрафні санкції в розмірі 19263,58 грн на підставі пункту 3 частини 11 статті 25 Закону № 2464-VІ;
вимога про сплату боргу (недоїмки) від 22.02.2016 № Ф-0001701702, якою зобов`язано позивача сплатити суми недоїмки зі сплати єдиного внеску, штрафів та пені на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 129853,95 грн на підставі пункту 2 частини 1 статті 7 Закону № 2464-VІ.
Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваних рішень, Верховний Суд виходить із такого.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України визначено, що контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
Пунктом 75.1 статті 75 ПК України передбачено право органів державної податкової служби проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Відповідно до підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.
Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об`єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.