Постанова
Іменем України
16 травня 2023 року
м. Київ
справа № 368/922/20
провадження № 61-496св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на частину земельної ділянки
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 28 травня 2021 року у складі судді Кириченка В. І. та постанову Київського апеляційного суду від 09 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Мережко М. В., Савченка С. І., Верланова С. М.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати за нею право власності на 54/100 частини земельної ділянки площею 0,14 га, що становить площу 0,0756 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалася на те, що рішенням Апеляційного суду Київської області від 12 лютого 2014 року у справі № 2-495/12задоволено позов ОСОБА_3 про поділ в натурі майна подружжя. Визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 . Поділено будинок в натурі з припиненням права спільної сумісної власності. Виділено в натурі ОСОБА_1 54/100 частини домоволодіння, виділено в натурі ОСОБА_3 46/100 частин домоволодіння.
Власником земельної ділянки загальною площею 0,14 га, на якій розташований житловий будинок, на підставі державного акта на право власності на землю був ОСОБА_3, який на підставі договору дарування від 07 лютого 2015 року подарував земельну ділянку ОСОБА_2 .
Оскільки позивачка на підставі рішення суду набула право власності на частину житлового будинку, тому вона має право на визнання за нею права власності на пропорційну частину земельної ділянки, яка є необхідною для обслуговування належної їй частини житлового будинку. У зв`язку з цим позивачка просила позов задовольнити.
Ухвалою Кагарлицького районного суду Київської області від 14 листопада 2020 року замінено неналежного відповідача ОСОБА_3 на належного відповідача ОСОБА_2 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Кагарлицький районний суд Київської області рішенням від 28 травня 2021 року в задоволенні позову відмовив.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що обираючи спосіб захисту свого права, ОСОБА_1 не врахувала обставин укладення договору дарування земельної ділянки, та вважаючи, що цей правочин порушує її право, не оспорювала його, а просила визнати за нею право власності на частину земельної ділянки. Також суд виходив з того, що позовні вимоги є необґрунтованими та недоведеними, оскільки позивачка не надала належних і допустимих доказів на підтвердження розміру і меж земельної ділянки, необхідної для обслуговування її частини будинку, і таких вимог не заявляла.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Київський апеляційний суд постановою від 09 грудня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення. Рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 28 травня 2021 року залишив без змін.
Судове рішення апеляційний суд мотивував тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи
У січні 2022 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 28 травня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 грудня 2021 року і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Підставою касаційного оскарження судових рішень вказує пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку).
Касаційна скарга мотивована помилковістю висновків судів попередніх інстанцій про те, що позивачка не надала належних і допустимих доказів на підтвердження розміру і меж земельної ділянки, адже у цій справі позивачка не зверталась до суду із вимогою про виділення їй частини земельної ділянки в натурі у певних межах, а лише ставила питання про визнання за нею права власності на частину земельної ділянки без виділення її в натурі та визначення конкретних меж. Суди дійшли помилкового висновку про обрання позивачкою неефективного способу захисту через незаявлення вимоги про визнання недійсним договору дарування, оскільки задоволення такої вимоги призведе лише до повернення земельної ділянки у власність попереднього власника, ОСОБА_3, який не є співвласником житлового будинку. Укладення договору дарування щодо спірної земельної ділянки не впливає на право позивачки отримати відповідну частину земельної ділянки у власність, оскільки перехід права власності на землю відбувається автоматично, відповідно до статті 120 ЗК України, а положення договору не можуть суперечити актам законодавства. Право позивачки на частину земельної ділянки існує відповідно до закону, вона має право на отримання у власність тієї частини земельної ділянки, яка необхідна їй для обслуговування її частини житлового будинку.
У травні 2022 року представник ОСОБА_2 - адвокат Наріжний О. А. подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки ці судові рішення є законними і обґрунтованими, суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дали належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам. При цьому вказував, що позивачка заявляючи вимогу про визнання права власності на частину земельної ділянки не ставила питання про визнання недійсним договору дарування цієї ділянки, а тому обрала неправильний спосіб захисту порушеного права, оскільки задоволення позову безумовно призведе до порушення прав відповідача. Крім того зазначив, що визнанню прав власності на частину земельної ділянки має передувати розроблення проєкту землеустрою і визначення точної площі землі, необхідної для обслуговування житлового буднику. При цьому позивачка не надала доказів на підтвердження площі земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування належної їй частини житлового будинку. Також посилався на пропуск позивачкою строків на звернення до суду з цим позовом.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 18 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
25 квітня 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 24 березня 2023 року суддею-доповідачем визначено Зайцева А. Ю.
Фактичні обставини справи
Суди попередніх інстанцій встановили, що рішенням народних депутатів 2-ої сесії 22-го скликання Гребенівської сільської ради від 16 вересня 1994 року ОСОБА_3 передано у власність земельну ділянку площею 0,14 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка розташована на території с. Гребені Кагарлицького району Київської області.
На підставі зазначеного рішення 24 травня 1997 року ОСОБА_3 виданий державний акт про право власності серії І-КВ № 02070 на земельну ділянку площею 0,1400 га для будівництва і обслуговування житлового будинку.
Рішенням Апеляційного суду Київської області від 12 лютого 2014 року у справі № 2-495/12 визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 . Поділено будинок в натурі з припиненням права спільної сумісної власності. Зокрема, виділено в натурі ОСОБА_1 54/100 частини домоволодіння, а ОСОБА_3 46/100 частин домоволодіння. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 9 674,00 грн компенсації за перевищення ідеальної частки при поділі будинку.