Постанова
Іменем України
10 травня 2023 року
м. Київ
справа № 756/9773/20
провадження № 61-6430св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Оболонського району міста Києва,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 30 вересня 2021 року у складі судді Андрейчука Т. В. та постанову Київського апеляційного суду від 08 червня 2022 року у складі колегії суддів: Семенюк Т. А., Кирилюк Г. М., Рейнарт І. М.,
ВСТАНОВИВ:
Зміст вимог позовної заяви
У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Оболонського району міста Києва, про позбавлення батьківських прав.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що вона і відповідач є батьками сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 . Стверджувала, що з листопада 2019 року ОСОБА_2 не приймає участі у вихованні сина, його утриманні, станом здоров`я дитини не цікавиться, що свідчить про те, що він систематично ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків. Внаслідок самоусунення відповідача від надання утримання вона і дитина перебувають у скрутному матеріальному становищі. Зазначала, що відповідач жорстоко поводився з нею і сином, неодноразово створюючи небезпеку для життя і здоров`я дитини. 02 листопада 2019 року ОСОБА_2 приїхав зі своїм батьком ОСОБА_4 до квартири АДРЕСА_1, в якій вона проживає разом із сином. ОСОБА_4 увірвався у спальню з ножем, побив її на очах відповідача та малолітнього ОСОБА_3 . Проте ОСОБА_2 не втрутився у ситуацію, не захистив її та не викликав поліцію. Після цього інциденту малолітній ОСОБА_3 перебував у шоковому стані, постійно плакав та трусився від страху. Вважала, що дитина боїться відповідача, уникає будь-яких розмов про батька, не хоче з ним зустрічатись. Малолітній ОСОБА_3 боїться відвідувати дитячий садок, не хоче залишатись без присутності матері, у зв`язку з чим вона не може працювати та отримувати дохід. Додатково на підтвердження невиконання ОСОБА_2 своїх батьківських обов`язків вказувала на те, що він не надає згоду на виїзд малолітнього ОСОБА_3 за кордон, не зважаючи на те, що це потрібно для лікування дитини. У зв`язку з наведеним ОСОБА_1 просила позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно його сина ОСОБА_3 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 30 вересня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмова у задоволенні позову мотивованим тим, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Цей захід впливу є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України), тому він підлягає застосуванню лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків (постанови від 26 березня 2018 року у справі № 756/1696/16-ц, від 16 травня 2018 року у справі № 758/727/16-ц, від 17 травня 2018 року у справі № 205/8321/16-ц, від 28 березня 2019 року у справі № 569/5825/17, від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17, від 17 червня 2021 року у справі № 466/9380/17). Звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаній категорії справ, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанова Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20).
Суд першої інстанції зазначив, що під час розгляду справи відповідач категорично заперечував проти позбавлення його батьківських прав стосовно малолітнього ОСОБА_3, стверджував, що він бажає спілкуватися з дитиною та приймати участь у житті сина. Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_2 звернувся із позовом до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини, визначення способу участі у вихованні та спілкуванні з малолітнім ОСОБА_3, визначення розміру аліментів на дитину та порядку їх сплати. Вказаний позов мотивований тим, що мати дитини чинить йому перешкоди у спілкуванні з нею. У свою чергу ОСОБА_1 звернулася із позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання малолітнього ОСОБА_3, стягнення аліментів на утримання матері дитини після розірвання шлюбу та додаткових витрат на дитину. Ці позови перебувають на розгляді Оболонського районного суду міста Києва (справа № 756/11185/20). Таким чином, між сторонами справи існує спір щодо розміру утримання, яке батько має надавати сину, що є достатнім є необхідним та достатнім для забезпечення потреб дитини, її фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку. Також ОСОБА_2 до свого відзиву долучив докази на підтвердження того, що у вересні та жовтні 2020 року він здійснив переказ коштів ОСОБА_1 на утримання малолітнього ОСОБА_3 . За таких обставин на сьогодні не можна достовірно стверджувати, що батько ухиляється від надання утримання синові, оскільки з`ясування належного розміру аліментів є предметом розгляду справи № 756/11185/20.
У матеріалах справи відсутні письмові докази на підтвердження того, що ОСОБА_2 чинив перешкоди у виїзді малолітнього ОСОБА_3 за кордон, який був зумовлений необхідністю лікування дитини (отримання відповідачем повідомлення з необхідністю прибути до нотаріуса для посвідчення згоди батька на виїзд дитини за межі України та ухилення від явки до нотаріуса). Також відсутні письмові докази з приводу того, що ОСОБА_2 повідомлявся про незадовільний стан здоров`я сина, перебування дитини на лікуванні, прохання відповідача у зв`язку з цим про надання допомоги, а ОСОБА_2 навмисно проігнорував такі факти.
Суд ураховує, що небажання дитини спілкуватися з одним із батьків, що призводить до зменшення чи повного припинення їх побачень, саме по собі не свідчить про ухилення батьком (матір`ю) від виконання батьківських обов`язків, так як ці обставини зумовлені не її (його) волею (постанова Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17). При вирішенні судом питання позбавлення батьківських прав визначальним є ставлення батька (матері) до дитини, бажання спілкуватися і приймати участь у її вихованні (постанова Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17).
У справі, що розглядається, судом не встановлено обставин, які б свідчили про те, що ОСОБА_2 не бажає спілкуватися з сином ОСОБА_3 та брати участь у його вихованні, натомість з`ясовано, що між позивачем та відповідачем, а також їхніми родичами, склались тривалі неприязні стосунки, що негативно впливають на стосунки батька з сином, а також можливість ОСОБА_2 спілкуватися і приймати участь у вихованні дитини. Також позивачем не доведено з покликанням на належні, допустимі, достовірні докази фактів жорстокого поводження відповідача з малолітнім ОСОБА_3 .
Суд вказав, що у висновку Оболонської районної у місті Києві державної адміністрації від 29 грудня 2020 року № 104-11875 зазначено про недоцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно його сина ОСОБА_3 (т. 2, а. с. 14-15). З огляду на те, що висновок Оболонської районної у місті Києві державної адміністрації від 29 грудня року № 104-11875 є достатньо аргументованим, не суперечить інтересам дитини, суд погоджується з ним. При цьому суд відхиляє доводи позивача про недопустимість указаного доказу. Для вирішення питання щодо доцільності позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно його сина ОСОБА_3 комісія з питань захисту прав дитини Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації провела засідання 17 грудня 2020 року, на якому були присутні члени комісії: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, а також запрошені ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 . Рішення було прийнято більшістю голосів присутніх. Таким чином, рішення комісії з питань захисту прав дитини Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації має рекомендаційний характер для органу опіки і піклування Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації при підготовці його висновку про доцільність чи недоцільність позбавлення особи її батьківських прав. Зважаючи на наведені обставини, ураховуючи бажання ОСОБА_2 відновити повноцінне спілкування з сином, виходячи з того, що позбавлення батьківських прав, тобто природних прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність та пропорційність застосування якого позивач не довела, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову про позбавлення відповідача батьківських прав стосовно малолітнього
ОСОБА_3 .
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 08 червня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 30 вересня 2021 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції про те, що матеріали справи та встановлені обставини не свідчать про те, що ОСОБА_2 не бажає спілкуватися з сином ОСОБА_3 та брати участь у його вихованні. Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини. Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду: від 08 травня 2019 року у справі № 409/1865/17-ц (провадження № 61-4022св19); від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16-ц (провадження № 61-29266св18); від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17(провадження № 61-13752св19); від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18(провадження № 61-8883св19); від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20). Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції. З урахуванням встановлених обставин, колегія суддів вважає, що в матеріалах справи містяться докази вчинення батьком дій, які свідчить про небайдужість до дитини, що неактивна участь батька в житті сина спричинена, у тому числі, тривалим конфліктом між сторонами, проживанням відповідача на значній відстані від сина.
Апеляційний суд вказав, що судом першої інстанції обґрунтовано враховано, що наявність спору між батьками дитини щодо зустрічей батька з дитиною також підтверджує зацікавленість відповідача у житті дитини, а також обґрунтовано враховано висновок № 10-11875 Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації від 29 грудня 2020 року про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, оскільки у вказаному висновку не було наведено обставин, які б могли бути підставою для задоволення позовних вимог. У зв`язку із викладеним, колегія суддів дійшла висновку про недостатність доказів та мотивів, які б свідчили про наявність підстав для позбавлення відповідача батьківських прав щодо своєї дитини.
Колегія суддів не погодилася із доводами апеляційної скарги, що у ОСОБА_2 відсутнє особисте бажання висловити у судовому засіданні думку стосовно бажання та/або небажання спілкуватися з сином, його особисте ставлення до дитини та невиконання його батьківських обов`язків з 03 листопада 2019 року до цього часу, оскільки бути присутнім та приймати участь в судовому засіданні є правом сторони, а не обов`язком. Згідно з матеріалами справи ОСОБА_2 звернувся до адвокатів за правовою допомогою, які в свою чергу сформували письмові заперечення висловлені відповідачем у цій справі.
Аргументи учасників
У липні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 30 вересня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 червня 2022 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить: скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог; стягнути судові витрати із відповідача.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що:
суди попередніх інстанцій не застосували роз`яснення Верховного Суду України щодо жорстокого поводження з дитиною, а також твердження міжнародних організацій, зокрема ООH з цього питання;
у порушення частини другої статті 214 ЦПК України, керуючи ходом судових засідань, суди попередніх інстанцій не забезпечили здійснення учасниками судового процесу їх процесуальних прав, не спрямували судовий розгляд на забезпечення повного, всебічного та об`єктивного з`ясування обставин справи щодо жорстокого поводження з дитиною (що було заявлено в позовних вимогах як однією з підстав позбавлення відповідача батьківських прав: пункт 3 частини першої статті 164 СК України, усуваючи це питання із судового розгляду як таке, що "не має істотного значення для вирішення справи". Також суд першої інстанції неодноразово переривав показання свідків з питання жорстокого поводження відповідача з дитиною, зауважуючи, що предметом спору є невиконання батьківських обов`язків;
суд першої інстанції вказав, що ОСОБА_2, як батьку малолітнього ОСОБА_16, в провину ставиться ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини та жорстоке поводження з нею, що є правовими підставами для позбавлення батьківських прав. Але суд не застосував статтю 614 ЦК України, яка свідчить про те, що в цивільному праві є презумпція вини особи, яка допустила порушення зобов`язання. Відповідач не довів, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язань, тобто відсутність своєї вини за умисне порушення зобов`язань він не довів;
саме колегією суддів судової палати з розгляду цивільних справ Київського апеляційного суду було встановлено (на сторінці 1 постанови): "Відповідач жорстоко поводився з сином та ОСОБА_1, неодноразово створюючи небезпеку для життя і здоров`я дитини". Але, незважаючи на це, суд апеляційної інстанції не врахував ці доведені докази в своїй постанові при ухваленні свого рішення;
відповідач не спростував та не надав докази своєї невинуватості, тобто не довів, що він піклувався про фізичний та духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: забезпечував необхідним харчуванням, медичним доглядом, лікуванням дитини, що могло негативно вплинути на її фізичний розвиток як складову виховання, якби не піклування позивача; спілкувався в дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; надавав дитині доступ до культурних та інших духовних цінностей та створював умови для отримання нею освіти (не тільки не надавав і не створював, але і заборонив - відключивши доступ до інтернету в помешканні, де зареєстрована та проживає дитина; докази цього є в апеляційній скарзі);
вищенаведені обставини свідчать про неналежне виконання відповідачем своїх батьківських обов`язків, неналежне виховання дитини, що згідно з чинним законодавством України та конвенцій OОH є проявом жорстокого поводження з дитиною. Тобто відповідач вважається винним, оскільки не довів відсутність своєї вини, як того вимагає стаття 614 ЦК України;
суди не застосували до спірних відносин положення Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству";
висновок суду апеляційної інстанції, що в матеріалах справи є докази того, що неактивна участь батька в житті сина спричинена, у тому числі, тривалим конфліктом між сторонами, проживання відповідача на значній відстані від сина, і саме це спричинило неможливість виконання ним батьківських обов`язків, є таким, що не відповідає дійсності. Суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази та встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недостовірних доказів. Матеріалами справи підтверджено, що відповідач живе недалеко від позивача (5 хвилин пішки), що спростовує висновок про значну відстань між місцем проживання батька і сина;
причини невиконання батьківських обов`язків ОСОБА_2, вказані в постанові апеляційного суду, не є поважними в розумінні статті 15 СК України, а є власним волевиявленням відповідача, який свідомо обрав такі життєві умови, за якими його участь у вихованні дитини є мінімальною та недостатньою, що в свою чергу свідчить про його ухилення від виконання батьківських обов`язків;
неактивна участь батька у житті сина, як про це зазначено у постанові суду апеляційної інстанції, тлумачиться чинним законодавством України та міжнародним правом як "бездіяльність" або "ухилення від виконання", або "неналежне виконання своїх батьківських обов`язків", що є проявом жорстокого поводження з дитиною та підставою позбавлення відповідача батьківських прав;
зазначення судами про існування тривалого конфлікту між сторонами є помилковим, оскільки фактично мав місце злочин зі сторони відповідача та його батька ОСОБА_4 у присутності малолітньої дитини, про що вона неодноразово зазначала у своїх заявах та на засіданнях суду;
суди не застосували практику Верховного Суду щодо позбавлення батьківських прав у справі № 459/3411/18 (постанова від 29 вересня 2021 року. Під час перегляду судових рішень про задоволення позову про позбавлення батьківських прав у вказаній справі Верховний Суд роз`яснив, що позбавлення батьківських прав не тягне невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє особу, яка позбавлена батьківських прав, на спілкування з дитиною і побачення з нею, а також права на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав. Також Верховним Судом було враховано наявність кримінального провадження стосовно відповідача за фактом побиття дитини;
при розгляді цієї справи судами не було враховано: відкриття кримінальної справи № 12019100000001210 у листопаді 2019 року за частиною третьою статті 187 КК України (розбій) та статтею 135 КК України (залишення дитини у небезпечній для життя та здоров`я ситуації). Дитина була свідком насилля та знущання над матір`ю колишнім свекром ОСОБА_4 в присутності відповідача з його мовчазної згоди; на цей момент слідство триває. Все, що відбувалось 03 листопада 2019 року та в подальшому, було особистим волевиявленням ОСОБА_2, яке протирічить законодавству України, зокрема КК України зокрема; відкриття кримінальної справи № 12020100050002159 у березні 2020 року за частиною першою статті 164 КК України за злісне ухилення ОСОБА_2 від утримання дитини (на цей момент слідство триває).
У вересні 2022 року до Верховного Суду від представника ОСОБА_2 надійшов відзив, у якому він висловлює згоду з висновками судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову у зв`язку з недоведеністю факту жорстокого поводження відповідача зі своїм малолітнім сином. Доводи позивача про жорстоке поводження з дитиною, яке полягає у відключенні доступу до інтернету за місцем проживання сина, спростовуються доданою самою ж позивачкою до апеляційної скарги квитанцією, в якій вказано, що станом на 01 жовтня 2021 року борг за цю послугу становить 0 грн. Між сторонами тривалий час існують неприязні конфліктні відносини, однак це не свідчить про те, що відповідач ухиляється чи не бажає виконувати свої батьківські обов`язки. Позивач не навела обставин, які можуть бути підставою для позбавлення відповідача батьківських прав.
У жовтні 2022 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив, у якому вона вказує, що надані до відзиву фотографії розмов у месенджері (у яких начебто містяться листи, адресовані їй, з проханням повідомити, де знаходиться син, надати реквізити для переказу коштів на утримання сина тощо) не є належними електронними доказами, а тому не можуть бути враховані. Відповідач навмисно перекручує факти, вводячи суд в оману. Вважає, що наявні підстави для того, щоб не приймати відзив на касаційну скаргу, оскільки він поданий з очевидними порушеннями - у частині відзиву "до відзиву додаються докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам" вказана інша кількість документів і сторінок, ніж фактично наявна кількість, тобто, на її переконання, відповідач подав фіктивні документи, а саме докази надсилання відзиву і доданих до нього матеріалів.
У листопаді 2022 року до Верховного Суду від ОСОБА_2 надійшло пояснення, у якому він зазначає, що викладені у відповіді на відзив аргументи є надуманими і не відповідають дійсності, а тому відсутні підстави для їх врахування.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 20 липня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 08 серпня 2022 року доповнення ОСОБА_1 до касаційної скарги на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 30 вересня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 червня 2022 року у справі залишено без розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2023 року справу призначено до судового розгляду у порядку письмового провадження у складі колегії із п`яти суддів.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
Підставами касаційного оскарження ОСОБА_1 зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку), а також пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (судове рішення оскаржене з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України).