Постанова
Іменем України
10 травня 2023 року
м. Київ
справа № 501/2862/15-ц
провадження № 61-7407св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України",
відповідач - ОСОБА_1,
третя особа - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" на постанову Одеського апеляційного суду від 09 червня 2022 року у складі колегії суддів: Дришлюка А. І., Драгомерецького М. М., Громіка Р. Д.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" (далі - ПАТ "Ощадбанк", банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, третя особа - ОСОБА_2, про стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстраційного обліку.
Позовну заяву мотивувало тим, що 12 липня 2007 року між ПАТ "Ощадбанк"
в особі філії - Іллічівське міське відділення № 8126 ПАТ "Ощадбанк"
та ОСОБА_2 укладено договір відновлювальної кредитної лінії № 51, відповідно до умов якого останній отримав кредит у сумі 90 000,00 дол. США
зі строком повернення до 12 липня 2017 року, сплатою відсотків
за користування кредитом у розмірі 13 % річних.
На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_1 укладено нотаріально посвідчений іпотечний договір від 12 липня 2007 року, за умовами якого в іпотеку банку передано нерухоме майно - квартира
АДРЕСА_1 .
Позичальник належним чином не виконував взяті на себе зобов`язання
за кредитним договором, у зв`язку із чим утворилась заборгованість у розмірі 128 402,56 дол. США (еквівалент 3 648 116,01 грн, станом на 06 вересня
2018 року 1 дол. США = 28,411552 грн, згідно з уточненими у листопаді
2018 року позовними вимогами) та 1 092 371,64 грн з яких: прострочений основний борг за кредитом - 81 080,71 дол. США; прострочені проценти
за користування кредитом - 47 321,85 дол. США; пеня за прострочений основний борг за кредитом - 718 480,13 грн; пеня за прострочені проценти
за користування кредитом - 373 301,65 грн; 3 % річних за простроченими відсотками - 589,86 грн.
30 січня 2015 року на адресу позичальника ОСОБА_2 та його майнового поручителя ОСОБА_1 направлено письмові вимоги про виконання зобов`язання, попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки, вимогу про виселення мешканців (у зв`язку із зверненням стягнення на предмет іпотеки).
Зазначені вимоги банку не виконані, заборгованість не погашена, квартира, яка перебуває в іпотеці, її мешканцями не звільнена.
Посилаючись на наведене, ПАТ "Ощадбанк" просив суд:
- в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 перед
ПАТ "Ощадбанк" за договором відновлювальної кредитної лінії від 12 липня 2007 року у розмірі 128 402,56 дол. США та 1 092 371,64 грн з яких: прострочений основний борг за кредитом - 81 080,71 дол. США; прострочені проценти за користування кредитом - 47 321,85 дол. США; пеня
за прострочений основний борг за кредитом - 718 480,13 грн; пеня
за прострочені проценти за користування кредитом - 373 301,65 грн; 3 % річних за простроченими відсотками - 589,86 грн, звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру
АДРЕСА_2, загальною площею 112,9 кв. м, житловою площею 60,9 кв. м, що належить на праві приватної власності
ОСОБА_1, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною на рівні, не нижчому
за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.
- виселити ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_2 із зняттям з реєстраційного обліку
у Головному управлінні Державної міграційної служби України в Одеській області.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду
Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 15 квітня 2019 року у складі судді Смирнова В. В. у задоволенні позову ПАТ "Ощадбанк" відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що встановлений Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого
як забезпечення кредитів в іноземній валюті" мораторій не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави)
у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусове стягнення на майно (відчуження без згоди власника). Згідно з пунктом 4 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм. Допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на предмет іпотеки, якщо іпотечне майно було придбано за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення (частина друга статті 109 ЖК України). Зазначена стаття установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.
Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону України "Про іпотеку", так і норма статті 109 ЖК України. Посилаючись на зазначене, суд першої інстанції вирішив відмовити у задоволенні позовних вимог банку.
Постановою Одеського апеляційного суду від 09 червня 2022 року апеляційну скаргу ПАТ "Ощадбанк" задоволено частково. Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 15 квітня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позовних вимог ПАТ "Ощадбанк".
У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 за договором відновлювальної кредитної лінії від 12 липня 2007 року у розмірі
128 402,56 дол. США та 20 589,86 грн, з яких: прострочена сума основного боргу - 81 080,71 дол. США, прострочені проценти за користування кредитом - 47 321,85 дол. США, пеня за прострочений основний борг за кредитом - 10 000,00 грн, пеня за прострочені проценти за користування кредитом - 10 000,00 грн, 3 % річних за простроченими відсотками - 589,86 грн, звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_2, загальною площею 112,9 кв. м, житловою площею 60,9 кв. м, що належить на праві приватної власності ОСОБА_1, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності на стадії виконання рішення.
Застосовано до процедури виконання цього рішення суду мораторій, встановлений Законом України від 3 червня 2014 року №1304-VII "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Ощадбанк" судовий збір
за подання позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі 7033,00 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що оскільки позичальник належним чином не виконував своїх зобов`язань за кредитним договором,
то отримав право стягнути заборгованість у судовому порядку. Банк звернувся до суду з позовом у межах строку позовної давності, у зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення заяви відповідача про застосування строків позовної давності, яку заявлено в суді першої інстанції.
На підставі частини третьої статті 551 ЦК України апеляційний суд дійшов висновку, що заявлений позивачем у позові розмір пені за прострочений основний борг за кредитом - 718 480,13 грн та пені за прострочені проценти за користування кредитом - 373 301,65 грн не відповідає справедливому розгляду і вирішенню справи та завданням цивільного судочинства, а тому зменшив розмір пені за прострочений основний борг за кредитом до
10 000,00 грн, за прострочені проценти - до 10 000,00 грн.
Апеляційний суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог банку про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, оскільки позичальник належним чином не виконував своїх зобов`язань за договором кредиту, то банк отримав право звернути стягнення на предмет іпотеки.
Суд апеляційної інстанції переглянув в апеляційному порядку оскаржуване рішення суду першої інстанції з врахуванням законодавства, чинного на момент ухвалення рішення суду, та дійшов висновку про задоволення позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу на прилюдних торгах із застосуванням до процедури виконання цього рішення мораторію, встановленого Законом України від 03 червня
2014 року № 1304-VII "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог банку про виселення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що іпотечне майно не було придбано за кредитні кошти, а тому відповідач не підлягає виселенню без надання іншого житла.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У серпні 2022 року Акціонерне товариство "Ощадбанк" (раніше -
ПАТ "Ощадбанк") подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати прийняту цим судом постанову в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені, виселення з житлового приміщення
і зняття з реєстраційного обліку та ухвалити у цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог, а у частині застосування до процедури виконання цього рішення суду мораторію, встановленого Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" оскаржене судове рішення скасувати.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 05 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження, справу витребувано із суду першої інстанції.
25 жовтня 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 03 лютого 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 08 лютого 2023 року зупинено провадження
у справі до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду
у касаційному порядку справи № 199/3152/20 (провадження № 14-224цс21).
Ухвалою Верховного Суду від 10 травня 2023 року провадження у справі поновлено.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема на те, що судами застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16,
від 21 серпня 2019 року у справі № 727/9352/17, постановах Верховного Суду від 06 вересня 2019 року у справі № 914/2252/18, від 11 вересня 2019 року
у справі № 905/2149/18, від 12 вересня 2019 року у справі № 910/10427/18,
від 27 вересня 2019 року у справі № 923/760/16, від 03 жовтня 2019 року
у справі № 914/2202/18, від 13 січня 2020 року у справі № 902/855/18.
Апеляційний суд неправильно застосував положення частини третьої
статті 551 ЦК України, яка дає право суду зменшити розмір неустойки лише
за умови, що він значно перевищує розмір збитків.
Поза увагою суду залишились ті обставини, що заборгованість за кредитним договором та процентами складає 128 402,56 дол. США (що станом
на момент подачі позову становить З 648 116,01 грн), а розмір пені, визначений позивачем, складає 1 091 781,78 грн. Тобто розмір неустойки
є меншим, ніж розмір збитків заподіяних відповідачу.
Таким чином, правові підставі для зменшення розміру пені в апеляційного суду були відсутні, оскільки розмір неустойки не перевищував розміру збитків.
Апеляційний суд вважав за можливе зменшити розмір пені з огляду на те,
що стягнення пені у розмірі, визначеному позивачем, не буде відповідати справедливому розгляду справи та завданням цивільного судочинства, проте свої висновки щодо зменшення пені за основним зобов`язанням
до 10 000,00 грн та пені за процентами до 10 000,00 грн суд належним чином не мотивував, висновків щодо визначення пені саме у таких розмірах,
а не у розмірі основного зобов`язання, що б відповідало принципу пропорційності, в оскаржуваній постанові не навів.
Зменшивши розмір неустойки, яка не перевищувала розміру основного зобов`язання, суд апеляційної інстанції послався на постанову Верховного Суду від 13 січня 2020 року у справі № 902/855/18, проте викладені
у цій постанові висновки не врахував, зокрема не з`ясував, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін; ступінь виконання зобов`язання боржником; причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушень та його наслідків) тощо.
Апеляційний суд не навів суттєвих обставин, у зв`язку з якими він дійшов висновку про зменшення пені на підставі частини третьої статті 551
ЦК України.
Щодо висновку апеляційного суду про застосування до процедури виконання цього рішення мораторію, заявник послався на те, що на момент прийняття Одеським апеляційним судом постанови від 09 червня 2022 року мораторій, про який йдеться в оскаржуваному судовому рішенні, був скасований, а тому він не міг бути застосований судом до спірних правовідносин.
Стосовно висновку апеляційного суду про відмову у задоволенні позовних вимог в частині виселення з житлового приміщення та зняття
з реєстраційного обліку, заявник послався на те, що АТ "Ощадбанк"
є іпотекодержателем спірної квартири, проте ОСОБА_1, не маючи законних підстав, добровільно не звільнила її зі спливом місячного строку
з моменту отримання відповідної письмової вимоги, продовжує проживати
в квартирі, добровільно виселятися відмовляється, чим порушує права банку, вимоги якого про виселення є цілком законними та обґрунтованими, адже передбачені статтями 39, 40 Закону України "Про іпотеку"
та статтею 109 ЖК України.
При зверненні до суду з позовною заявою про виселення з житлового приміщення суди відмовляють банкам у задоволенні позовних вимог, якщо іпотечне майно придбано не за рахунок кредитних коштів, у зв`язку з чим виникла необхідність у висновку Верховного Суду, оскільки існує виключна правова проблема, вирішення якої дасть змогу банкам при зверненні стягнення на предмет іпотеки виселяти з житлового приміщення іпотекодавців, аби надалі у нового власника не виникало позовних вимог до колишніх власників предмета іпотеки.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу інші учасники справи до Верховного Суду не подали.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
12 липня 2007 року між ПАТ "Ощадбанк" та ОСОБА_2 укладено договір відновлювальної кредитної лінії № 51, за умовами якого останній отримав кредит у сумі 90 000,00 дол. США із строком остаточного повернення до 12 липня 2017 року, сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 13 % річних (т. 1, а.с. 21-23).
На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір від 12 липня 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Іллічівського міського нотаріального округу Одеської області Слаєвою Р. К. за реєстровим № 10307, згідно
з умовами якого в іпотеку банку передано нерухоме майно - квартира АДРЕСА_1 (т. 1, а.с. 18-20).
Предмет іпотеки - квартира, загальною площею 112,9 кв. м, житловою площею 60,9 кв. м, яка знаходиться за адресою:
АДРЕСА_3, - належить іпотекодавцю ОСОБА_1 на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на квартиру, виданого Виконавчим комітетом Іллічівської міської ради
28 січня 2002 року (пункт 1.2 іпотечного договору, т. 1, а.с. 18).
Позичальник належним чином не виконував взяті на себе зобов`язання
за кредитним договором, у зв`язку із чим станом на 17 січня 2015 року утворилась заборгованість у розмірі 122 42052 дол. США, яка складалася із: залишок заборгованості за кредитом - 31 000,00 дол. США, прострочена заборгованість за кредитом - 50 080,71 дол. США, прострочена заборгованість за відсотками - 17 307,72 дол. США, пеня за прострочений основний борг - 18 963,47 дол. США, пеня за прострочені проценти - 5 068,42 дол. США.
30 січня 2015 року на адресу позичальника ОСОБА_2 та його майнового поручителя ОСОБА_1 направлено письмові вимоги про виконання зобов`язання, попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки, вимогу про виселення мешканців (у зв`язку із зверненням стягнення на предмет іпотеки).
Зазначені вимоги банку не виконані, заборгованість не погашена, квартира, яка перебуває в іпотеці її мешканцями не звільнена.
19 червня 2015 року банк звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення кредитної заборгованості та виселення з іпотечного майна. Під час розгляду справи,
у листопаді 2018 року банк уточнив позовні вимоги, зокрема щодо розміру заборгованості, який визначив сумі 128 402,56 дол. США та 1 092 371,65 грн,
з яких: прострочений основний борг за кредитом - 81 080,71 дол. США; прострочені проценти за користування кредитом - 47 321,85 дол. США; пеня
за прострочений основний борг за кредитом - 718 480,13 грн; пеня
за прострочені проценти за користування кредитом - 373 301,65 грн;
3 % річних за простроченими відсотками - 589,86 грн.
Вимог про стягнення заборгованості позивач не пред`являв.
У матеріалах справи міститься заява ОСОБА_1 від 30 листопада
2015 року, адресована банку, в якій вона просить не подавати виконавчі листи про її виселення та продаж іпотечної квартири, а надати їй можливість самостійно продати квартиру при узгодженні ціни з банком (т. 1, а.с. 111).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, а також в межах доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Постанова апеляційного суду оскаржується позивачем лише в частині відмови у стягненні пені, зокрема щодо підстав для зменшення її розміру, та в частині відмови у задоволенні вимог про виселення, а також у частині застосування судом положень про мораторій при зверненні стягнення на предмет іпотеки,
у зав`язку з чим Верховний Суд переглядає судове рішення у касаційному порядку на предмет законності і обґрунтованості саме у цій частині та в межах доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
В іншій частині судове рішення (постанова апеляційного суду) сторонами не оскаржується, а тому в касаційному порядку не переглядається (статті 400 ЦПК України).
Касаційна скарга АТ "Ощадбанк" задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У справі, яка переглядається, на вирішенні Верховного Суду стоїть питання щодо обґрунтованості зменшення судом апеляційної інстанції розміру нарахованої банком пені на підставі частини третьої статті 551 ЦК України, щодо вимог банку про виселення з іпотечного майна, а також щодо підстав для застосування судом до процедури звернення стягнення на предмет іпотеки (визначеної у постанові апеляційного суду у неоскарженій частині) мораторію, встановленого Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".