Постанова
Іменем України
10 травня 2023 року
м. Київ
справа № 755/52/21
провадження № 61-11618св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, в інтересах яких діє законний представник ОСОБА_4, ОСОБА_5,
треті особи: приватний нотаріус Караєва Саміра Ельхан Кизи, ОСОБА_6, ОСОБА_7, Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_5, від імені якого діє адвокат Чередніченко Максим Миколайович, на рішення Дніпровського районного суду міста Києва
від 27 січня 2022 року у складі судді Яровенко Н. О. та постанову Київського апеляційного суду від 20 жовтня 2022 року у складі колегії суддів:
Борисової О. В., Ратнікової В. М., Левенця Б. Б.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 та ОСОБА_2, ОСОБА_2, в інтересах яких діє законний представник ОСОБА_4, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Караєва С. Е. Кизи, ОСОБА_6, ОСОБА_7, Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації, про визнання договору дарування недійсним, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
Позовну заяву мотивовано тим, що 20 жовтня 2016 року між ним та відповідачем ОСОБА_5 було укладено договір позики, відповідно до якого позикодавець передав позичальнику у власність грошові кошти в сумі 110 000,00 дол. США, який оформлено у вигляді боргової розписки.
Вказував, що оскільки ОСОБА_5 не визнавав свого боргу та не хотів його повертати, 07 квітня 2018 року на його адресу було направлено претензію про повернення коштів, а 27 квітня 2018 року позивач звернувся до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом про стягнення
з ОСОБА_5 суми боргу за договором позики (справа
№ 755/6545/18).
Зазначав, що з метою уникнення виконання зобов`язання з повернення боргу та задля збереження майна, в процесі розгляду справи
№ 755/6545/18, відповідач ОСОБА_5 на підставі договору дарування від 12 червня 2018 року подарував квартиру АДРЕСА_1, своїм родичам ОСОБА_2 та ОСОБА_2, по 1/2 частини кожному.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 17 червня
2020 року стягнуто з ОСОБА_5 заборгованість за розпискою
в розмірі 110 000,00 дол. США (справа №755/6545/18).
Вказував, що з метою затягування спору відповідач ОСОБА_5
у березні 2019 року звернувся до суду з позовом до нього, в якому просив визнати недійсним договір позики, оформлений розпискою від 20 жовтня 2016 року.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 23 березня
2020 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_5 про визнання договору позики недійсним.
Вважав, що на час укладення оспорюваного договору дарування, ОСОБА_5 знав про існування невиконаного ним перед позивачем боргового зобов`язання, а тому передбачав негативні для себе наслідки у разі задоволення позовних вимог, а тому подарував своїм дітям об`єкт нерухомого майна, що перебував у його власності.
Зазначав, що спірний правочин був укладений з метою уникнення звернення стягнення на майно ОСОБА_5, тобто всупереч інтересам позивача, що вказує на наявність умислу приховати справжні наміри його укладення, а саме вивести нерухоме майно з власності відповідача ОСОБА_5, під час існування майнового спору за його участі як боржника, з метою уникнення виконання відповідного грошового зобов`язання на підставі рішення суду.
Ураховуючи зазначене,ОСОБА_1 просив суд:
- визнати недійсним договір дарування квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Караєвою Самірою Ельхан Кизи та зареєстрований у реєстрі 12 червня 2018 року за № 1222;
- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 41565565 від 12 червня 2018 року 14:36:00, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу
Караєвою С. Е. Кизи, на підставі договору дарування серії та номер: 1222, виданого 12 червня 2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Караєвою Самірою Ельхан Кизи, про державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно - квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3, загальною площею 42,9 кв. м, житловою площею 28,4 кв. м.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 27 січня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсним договір дарування квартири
АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Караєвою Самірою Ельхан Кизи та зареєстрований в реєстрі 12 червня 2018 року за № 1222.
Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 41565565 від 12 червня 2018 року 14:36:00, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Караєвою С. Е. Кизи на підставі договору дарування серії та номер: 1222, виданого
12 червня 2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Караєвою Самірою Ельхан Кизи, про державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно - квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3, загальною площею 42,9 кв. м., житловою площею 28,4 кв. м.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оспорюваний договір дарування нерухомого майна уклали сторони, які є близькими родичами та не передбачали реального настання правових наслідків, обумовлених спірним правочином, тому позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані та підлягають задоволенню.
Оскільки судом встановлено, що договір дарування квартири
АДРЕСА_1, серії та номер: 1222, виданий
12 червня 2018 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Караєвою С. Е. Кизи, не направлений на реальне настання правових наслідків, а спрямований на приховування нерухомого майна, з метою уникнення звернення стягнення на це майно, тому в силу частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" підлягає скасуванню рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 41565565 від 12 червня 2018 року 14:36:00, приватного нотаріуса Караєвої С. Е. Кизи про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно - квартиру
АДРЕСА_1, загальною площею 42,9 кв. м, житловою площею
28,4 кв. м.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 20 жовтня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 залишено без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 27 січня 2022 року залишено без змін.
Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що оспорюваний договір дарування нерухомого майна уклали сторони, які є близькими родичами та останні не передбачали реального настання правових наслідків, обумовлених спірними правочинами.
Дії ОСОБА_5 щодо укладення договору дарування зі своїми синами ОСОБА_2 та ОСОБА_2, в інтересах яких діяла їхня матір ОСОБА_4, були направлені на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близьких родичів, з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок зобов`язань шляхом стягнення грошових коштів.
Сам по собі факт реєстрації права власності на спірне майно за оспорюваним договором дарування за ОСОБА_2 та
ОСОБА_2 не спростовують доводів позивача про те, що оспорюваний правочин не був спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків.
Враховуючи вимоги абзацу третього частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та наявність підстав для визнання договору дарування квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3, недійсним, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 41565565
від 12 червня 2018 року 14:36:00, приватного нотаріуса Караєвої С. Е. Кизи про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно - квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3, загальною площею 42,9 кв. м, житловою площею 28,4 кв. м, підлягає скасуванню.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У листопаді 2022 року ОСОБА_5, від імені якого діє адвокат Чередніченко М. М., через систему "Електронний Суд" звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 27 січня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 жовтня 2022 року, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати та відмовити у задоволенні позову.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано справу.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18 січня 2023 року, у зв`язку із перебуванням
судді Черняк Ю. В. у відпустці, пов`язаній з вагітністю та пологами, справу призначено судді-доповідачу Воробйовій І. А.
У березні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 19 квітня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій належним чином не встановили фактичних обставин справи та не врахували того, що ОСОБА_5 мав намір подарувати квартиру своїм дітям ще до моменту (15 травня 2018 року) відкриття провадження у справі
№ 755/6545/18 про стягнення заборгованості за договором позики. Зокрема, 08 травня 2018 року ОСОБА_5 звернувся до Служби
у справах дітей Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації із заявою про надання дозволу на дарування квартири.
Зазначає, що на момент укладення спірного договору дарування
у ОСОБА_5 перед позивачем була відсутня заборгованість. Борг у ОСОБА_5 перед позивачем виник лише через 2 роки після укладення договору дарування, а саме після ухвалення Дніпровським районним судом міста Києва рішення від 17 червня 2020 року.
Вважає, що судами першої та апеляційної інстанції порушено вимоги
статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Згідно з якою ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства. Зокрема, судами першої та апеляційної інстанцій не враховано, що позивач не заявляв такої позовної вимоги, як припинення за відповідачами права власності на квартиру, що унеможливлює ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора та визнання недійсними документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, зокрема спірного договору дарування.
Підставою касаційного оскарження рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 27 січня 2022 року та постанови Київського апеляційного суду від 20 жовтня 2022 року заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 379/1256/15-ц, від 08 лютого 2018 року у справі
№ 756/9955/16-ц, від 23 червня 2020 року у справі № 906/516/19,
від 23 червня 2020 року у справі № 905/633/19, від 23 червня 2020 року
у справі № 922/2589/19, від 30 червня 2020 року у справі № 922/3130/19,
від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19, від 03 вересня 2020 року у справі № 914/1201/19, від 16 вересня 2020 року у справі № 352/1021/19, від 04 листопада 2020 року у справі № 910/7648/19, від 07 серпня 2019 року у справі № 179/1367/17, від 19 грудня 2018 року у справі № 524/9350/16-ц, від 05 жовтня 2022 року у справі № 753/613/19, від 28 жовтня 2020 року
у справі № 523/18181/18, та у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14 (пункт 1 частини другої
статті 389 ЦПК України).
Крім того, заявник указує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема пункту 1 статті 3 Конвенції про права дитини, відповідно до якої в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Також заявник указує на порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки. Крім того, зазначає, що судом апеляційної інстанції проігноровано клопотання ОСОБА_5 про відкладення розгляду справи, призначеної на 18 жовтня 2022 року (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У лютому 2023 року ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Адаманов А. Д., подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу,
у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
20 жовтня 2016 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 укладено договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_5 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 110 000,00 дол. США та зобов`язався повернути вказані грошові кошти відразу за усною вимогою позикодавця, що підтверджується розпискою.
07 квітня 2018 року ОСОБА_1 надіслав претензію на адресу ОСОБА_5, відповідно до якої позивач просить відповідача повернути кошти за договором позики від 20 жовтня 2016 року в сумі
110 000,00 дол. США в найкоротший строк, не пізніше 15 квітня 2018 року. Зазначена претензія залишена поза увагою відповідача.
27 квітня 2018 року у зв`язку з невиконанням позичальником умов договору позики, ОСОБА_1 звернувся до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за договором позики.
12 червня 2018 року між ОСОБА_5, від імені якого діяла
ОСОБА_7 (дарувальник), та ОСОБА_2 та ОСОБА_2, від імені яких діяла законний представник ОСОБА_4 (обдаровувані), укладено договір дарування квартири, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Караєвою С. Е. Кизи та зареєстровано в реєстрі 12 червня 2018 року за № 1222.
Відповідно до пункту 1.1 договору дарування дарувальник передає майно, яким є квартира
АДРЕСА_1, у власність обдаровуваних у рівних частках (по 1/2 частки кожному) безоплатно.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 17 червня
2020 року у справі № 755/6545/18 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за договором позики задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики на загальну суму 110 000,00 дол. США (2 885 300,00 грн) та судові витрати на професійну правничу
допомогу - 8 700,00 грн, а також судовий збір - 8 810,00 грн.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 23 березня
2020 року у справі № 760/8650/19 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним.
Постановою Київського апеляційного суду від 23 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено частково.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 23 березня
2020 року скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним відмовлено.
Суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції щодо недоведеності позову, разом тим скасував рішення з підстав порушення судом першої інстанції норм процесуального права.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_5, від імені якого діє адвокат Чередніченко М. М., задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.