Постанова
Іменем України
15 травня 2023 року
м. Київ
справа № 462/432/17
провадження № 61-511 св 23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І.,
Коломієць Г. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради,
особа, яка подала апеляційну скаргу, - ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 01 грудня 2022 року у складі колегії суддів: Приколоти Т. І., Мікуш Ю. Р., Савуляка Р. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом
до ОСОБА_2, третя особа - Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради, як орган опіки та піклування, про визнання договору дарування недійсним та зобов`язання вчинити певні дії.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що вона є племінницею
ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 08 жовтня 2015 року у справі 462/2755/15-ц
її заяву задоволено, ОСОБА_4 визнано недієздатною. А рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 30 червня 2016 року у справі №м462/537/16-ц її призначено опікуном ОСОБА_4 .
Позивач указувала, що розлад психічного здоров`я ОСОБА_4 спостерігався більше 20 років, що підтверджується випискою із стаціонарної картки хворої від 09 грудня 1981 року № 965-Д під час її стаціонарного лікування
у Львівській обласній психіатричній лікарні, а також архівна копія індивідуальної картки амбулаторно хворого від 25 січня 1982 року № 19-87. ОСОБА_4 систематично проходила курс стаціонарного лікування
у Львівській обласній психіатричній лікарні та обласному клінічному неврологічному диспансері.
З 1996 року по 2011 рік вона була зареєстрована і проживала в квартирі ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 .
Вона допомагала ОСОБА_4, що можуть підтвердити сусіди.
У процесі здійснення опікунських повноважень їй стало відомо,
що ОСОБА_4 у 2013 році втратила право власності на вказану квартиру,
в якій вона зареєстрована та проживала. Квартира була відчужена
ОСОБА_4 на підставі договору дарування, посвідченого 04 грудня
2013 року за № 2-1292 державним нотаріусом Другої львівської державної нотаріальної контори. У результаті укладення цього договору право власності ОСОБА_4 на квартиру
АДРЕСА_2 припинилося, право власності виникло в обдарованого - ОСОБА_2, який з грудня 2013 року зареєстрований у вказаній квартирі разом із ОСОБА_4 .
Уважала, що ОСОБА_4 під час укладення у грудні 2013 року вказаного договору дарування своєї квартири ОСОБА_2, не усвідомлювала значення своїх дій та не могла об`єктивно ними керувати. ОСОБА_4
не могла свідомо віддати своє єдине помешкання сторонній особі,
яка з нею не пов`язана родинними, матеріально-фінансовими
чи організаційно-піклувальницькими зв`язками.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просила суд визнати вищевказаний договір дарування недійсним і зобов`язати ОСОБА_2 повернути їй, як опікуну ОСОБА_4, одержане за вказаним правочином майно.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 11 листопада
2020 року, з урахуванням ухвали цього самого суду про виправлення описки від 17 листопада 2020 року, позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсним договір дарування ОСОБА_4 квартири
АДРЕСА_3 ОСОБА_2, посвідчений 04 грудня 2013 року держаним нотаріусом Другої львівської державної нотаріальної контори Палажій Г. В., зареєстрований за реєстровим
номером 2-1292.
Кожній із сторін недійсного правочину повернуто другій стороні у натурі
все одержане на його виконання.
Стягнуто з ОСОБА_2 у дохід держави судовий збір у розмірі
640,00 грн.
Суд першої інстанції, задовольняючи позов ОСОБА_1, застосував відповідні норми ЦК України, врахував судову практику Верховного Суду
у даній категорії справ, роз`яснення, викладені у пункті 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9
"Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", надав правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, показанням свідків і виходив із того, що ОСОБА_4 на час укладення оспорюваного позивачем правочину не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
Районним судом враховано висновок судово-психіатричного експерта
№ 09/К від 15 квітня 2020 року, складений експертами комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради "Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня" на підставі ухвали суду першої інстанції
від 26 грудня 2019 року (далі - висновок судово-психіатричної експертизи), яким встановлено, що ОСОБА_4 на час укладення оспорюваного позивачем правочину страждала на набуте недоумство у формі судинної деменції,
не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними,
що підтверджено одним із експертів у судовому засіданні.
Районний суд визнав цей висновок обґрунтованим, у зв`язку з чим відхилив клопотання відповідача про призначення повторної експертизи у справі.
Суд першої інстанції надав оцінку укладенню ОСОБА_4 попередніх договорів дарування, у тому числі, з позивачкою, і вказав, що відповідач повинен був бути більш обережним та обачним, укладаючи оспорюваний договір дарування, тобто договір безоплатної передачі майна з сторонньою особою. Про підставність позову свідчить та обставина, що з моменту укладення договору і до своєї смерті ОСОБА_4 продовжувала проживати
у спірній квартирі.
У силу специфіки своєї хвороби ОСОБА_4 на момент вчинення вказаного правочину була позбавлена можливості довідатися про порушення своїх прав, а ОСОБА_1 набула правовий статус для звернення до суду
із відповідним позовом після рішення Залізничного районного суду
м. Львова від 30 червня 2016 року, яким її призначено опікуном ОСОБА_4 . Тому районний суд уважав, що позовну давність, про яку заявляв відповідач, позивачем не пропущено.
При цьому не може застосовуватися до спірних правовідносин стаття 728 ЦК України, за якою до вимог про розірвання договору дарування застосовується позовна давність в один рік, так як предметом позову ОСОБА_1 є визнання договору даруування недійсним (статті 203,
215 ЦК України), а не його розірвання.
Постановою Львівського апеляційного суду від 06 липня 2021 року,
з урахуванням ухвали цього самого суду про виправлення описки
від 21 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено
без задоволення.
Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 11 листопада 2020 року залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, виходив із того, що ОСОБА_4, укладаючи 04 грудня 2013 року оспорюваний договір дарування, не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.
Апеляційний суд указав, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 зводяться до того, що ОСОБА_1 була обізнана про порушення прав ОСОБА_4 ще у 2015 році. Тобто вона пропустила строк позовної давності. Проте, суд першої інстанції надав вірну оцінку відповідним доводам відповідача і відмовив у задоволенні його клопотання про застосування позовної давності, так як ОСОБА_1 отримала право на звернення
до суду з вказаним позовом після набрання законної сили судовим рішенням, яким її визнано опікуном ОСОБА_4 (30 червня 2016 року). Звернувшись до суду з даним позовом у січні 2017 року позивачем
не пропущено позовну давність.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 жовтня 2021 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника
ОСОБА_3, яка не брала участі в справі, - адвоката Почкіною О. М.,
на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 11 листопада
2020 року та на постанову Львівського апеляційного суду від 06 липня
2021 року (провадження № 61-15697ск21).
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 12 січня 2022 року задоволено клопотання представника ОСОБА_3 - адвоката Почкіної О. М.,
про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції. Поновлено заявнику строк на оскарження рішення Залізничного районного суду м. Львова від 11 листопада 2020 року. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 - адвоката Почкіної О. М., на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 11 листопада 2020 року.
Постановою Львівського апеляційного суду від 01 грудня 2022 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Почкіної О. М., задоволено.
Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 11 листопада 2020 року скасовано, ухвалено нове судове рішення.
Відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що згідно
з договором купівлі-продажу від 21 вересня 2020 року ОСОБА_2 (відповідач) продав, а ОСОБА_3 купила квартиру АДРЕСА_3 . Указаний договір посвідчено приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Лучко І. Я., зареєстровано в реєстрі за номером 1563.
З урахуванням цього договору та витягу з державного реєстру прав
на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 21 вересня
2020 року № 224885023 встановлено, що на час ухвалення оскаржуваного рішення судом першої інстанції (листопад 2020 року) ОСОБА_3 була власником спірної квартири. Проте, вона не була залучена до участі
у справі, була позбавлена можливості брати участь у розгляді справи, надавати та спростовувати докази, здійснювати інші процесуальні права учасника справи.
Прийняття судом першої інстанції рішення, що стосується прав і законних інтересів ОСОБА_3, власника спірного майна, яка не була залучена
до участі у справі, є порушенням норм процесуального права,
що є обов`язковою підставою для скасування оскаржуваного рішення
та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.
При цьому вказане не позбавляє позивача можливості звернутися з новим позовом та залучити до участі у справі всіх належних відповідачів.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у січні 2023 року до Верховного Суду,
з урахуванням її уточненої редакції, ОСОБА_1, посилаючись
на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 01 грудня 2022 року й залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставами касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає: застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного
у постановах Верховного Суду; апеляційний суд установив обставини,
що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, розглянув справу за відсутності представника позивача, належним чином
не повідомлених про дату, час і місце розгляду справи (пункти 1, 4
частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2023 року касаційну скаргу
ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 01 грудня 2022 року залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків.
У наданий судом строк заявником надіслано матеріали на усунення недоліків касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 21 лютого 2023 року року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано дану цивільну справу
із суду першої інстанції. Відмовлено у задоволенні клопотання
ОСОБА_1 про зупинення дії оскаржуваного судового рішення. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих
до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу
та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У березні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, ухвалюючи оскаржуване судове рішення, не врахував, що ухвалою районного суду
від 31 січня 2017 року на спірне майно накладено арешт. ОСОБА_1 уважала, що вказане забезпечення позову було виконано. Проте, відповідач скористався невжиттям виконавчою службою заходів для реалізації ухвали про забезпечення позову, приховав факт наявності судового спору щодо спірного майна й відчужив його під час указаного судового спору.
При цьому відсутність реєстрації у відповідному реєстрі обмежень, встановлених в ухвалі про забезпечення позову, не свідчить про їх відсутність і можливість відповідача розпоряджатися спірним майном.
Суд апеляційної інстанції не спростував правильності висновків суду першої інстанції, не врахував постанову апеляційного суду у цій справі
за наслідками розгляду апеляційної скарги відповідача, рішення суду першої інстанції від 20 вересня 2022 року у справі № 462/1969/22
за її позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, яким визнано недійсним договір купівлі-продажу спірної квартири від 21 вересня 2020 року, укладений
між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Указаний договір купівлі-продажу квартири укладено його сторонами
недобросовісно, з метою унеможливлення виконання судового рішення у цій справі та завдання шкоди інтересам позивачки.
Посилається на відповідну судову практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду.
Крім того, справу розглянуто за відсутності представників позивача,
які прибули в судове засідання, однак, через оголошення повітряної тривоги, справу було безпідставно розглянуто в інший час уже за відсутності представників позивача. Апеляційна скарга ОСОБА_5 ґрунтується
на сфальсифікованих документах, вона фактично оскаржує судові рішення
у справі в інтересах відповідача, який відчужив їй спірне майно шахрайським способом.
Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надійшов.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених
частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального
чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції відповідає.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд
і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси
у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон
або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи,
яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги
такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту,
який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України
"Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду
з прав людини" закріплено, що на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У справі, яка переглядається Верховним Судом, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування, укладеного між останнім та ОСОБА_4, опікуном якої була позивачка.