Постанова
Іменем України
10 травня 2023 року
м. Київ
справа № 466/10419/19
провадження № 61-107св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Львівське комунальне підприємство "Транспортна фірма "Львівспецкомунтранс",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова в складі судді Луців-Шумська Н. Л. від 22 лютого 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду в складі колегії суддів: Шеремети Н. О., Бойко С. М., Цяцяка Р. П. від 05 грудня 2022 року,
ВСТАНОВИВ:
1.Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся о суду з позовом до військового комунального підприємства "Транспортна фірма "Львівспецкомунтранс" про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позовні вимоги мотивовані тим, що працюючи на посаді головного інженера Львівського комунального підприємства "Транспортна фірма "Львівспецкомунтранс", в березні 2018 року вступив на військову службу в Збройні Сили України за контрактом осіб офіцерського складу строком на 5 років у військову частину НОМЕР_1, АДРЕСА_1 . Наказом № 23-к від 19 квітня 2018 року його звільнили з роботи на підставі пункту 3 частини першої статті 36 КЗпП України у зв`язку з вступом на військову службу, про що він дізнався 04 грудня 2019 року від командира військової частини, який пояснив, що його звільнили, а не увільнили від роботи.
Указує на те, що його звільнення є незаконним, оскільки відповідачем порушено гарантії, передбачені частиною третьою статті 119 КЗпП України, а саме, за ним не збережено робоче місце та не виплачується середня заробітна плата. Зазначає, що під час проходження працівником військової служби за ним зберігається робоче місце, посада і середній заробіток на підприємстві незалежно від підпорядкування та форми власності, у яких вони працювали на час призову.
Вважає, що гарантії, передбачені частинами 3, 4 статті 119 КЗпП України, надаються не тільки особам, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, але і тим, що були прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці чи настання особливого періоду. Указує, що уклав контракт під час дії ситуації, що загрожувала національній безпеці України, тому за ним зберігаються місце роботи, посада та середній заробіток, а в цьому випадку вступ на військову службу не може бути підставою для припинення трудового договору.
З урахуванням викладеного позивач просив суд: визнати незаконним та скасувати наказ від 19 квітня 2018 року № 23-к про звільнення ОСОБА_1 з посади головного інженера Львівського комунального підприємства "Транспортна фірма "Львівспецкомунтранс"; поновити його на роботі на посаді головного інженера Львівського комунального підприємства "Транспортна фірма "Львівспецкомунтранс"; стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з моменту звільнення до дня поновлення на роботі; вирішити питання про судові витрати.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 22 лютого 2022 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на позивача дійсно поширюються гарантії, визначені частиною третьою статті 119 КЗпП України, зокрема, щодо збереження на час проходження військової служби за працівником місця роботи, посади і середнього заробітку, проте позивач пропустив строк звернення до суду без поважних причин, а відтак, цей строк поновленню не підлягає.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Львівського апеляційного суду від 05 грудня 2022 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2, залишено без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 22 лютого 2022 року залишено без змін.
Апеляційний суд, погоджуючись з висновками місцевого суду зазначив про те, що встановивши обставини справи, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що позивач був прийнятий на військову службу за контрактом, а тому він не підлягав звільненню, що передбачено положеннями статті 119 КЗпП України, однак за захистом своїх трудових прав позивач звернувся до суду з пропуском строку, встановленого частиною першою статті 233 КЗпП України, не надав належних та допустимих доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку для звернення до суду з відповідним позовом, а також того, що його своєчасному зверненню перешкоджали непереборні обставини, які зробили неможливим або значно утруднили таке звернення.
Узагальнені доводи вимог касаційної скарги
У грудні 2022 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся засобами поштового зв`язку до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 22 лютого 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 05 грудня 2022 року, у якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду від 08 квітня 2020 року в справі № 441/1896/17, від 09 червня 2020 року в справі № 385/993/17, від 27 травня 2020 року в справі № 180/1040/18, від 31 жовтня 2018 року в справі № 367/6105/16-ц, від 07 листопада 2018 року в справі № 575/476/16-ц, від 15 липня 2020 року в справі № 480/1449/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Крім того, вказує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме застосування пункту 4 статті 263 ЦК України (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Також, заявник посилається на порушення судами норм процесуального права, а саме суд не дослідив зібрані у справі докази та встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 11 січня 2023 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано цивільну справу № 466/10419/19 з Шевченківського районного суду м. Львова.
Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд установив, що ОСОБА_1 працював на посаді головного інженера Львівського комунального підприємства "Транспортна фірма "Львівспецкомунтранс".
Між ОСОБА_1 та Міністерством оборони України, в особі командувача Сил спеціальних операцій генерал - лейтенантом ОСОБА_5, укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, строк дії якого встановлений на п`ять років. Контракт не містить дати його укладення.
Згідно витягу з наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 № 23 від 07 лютого 2018 року ОСОБА_3 відповідно до наказу Командувача Сил спеціальних операцій Збройних сил України від 25 січня 2018 року № 4 прийнято на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу строком на 5 років до Збройних Сил України та призначено на посаду офіцера оперативно-планового відділення штабу в/ч НОМЕР_1 АДРЕСА_1 . Термін прибуття до нового місця служби 08 лютого 2018 року.
Наказом від 19 квітня 2018 року № 23-к ОСОБА_1 звільнено із займаної посади з 19 квітня 2018 року згідно пункту 3 частини першої статті 36 КЗпП України у зв`язку зі вступом на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу строком на п`ять років до Збройних Сил України на професійній основі у військову частину НОМЕР_1 АДРЕСА_1 . Цього ж дня - 19 квітня 2018 року ОСОБА_4 ознайомлено під розпис з наказом про звільнення.
2.Мотивувальна частина
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника-фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої-третьої статті 119 КЗпП України (у редакції, чинній на час звільнення ОСОБА_1 ) на час виконання державних або громадських обов`язків, якщо за чинним законодавством України ці обов`язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку. Працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених законами України "Про військовий обов`язок і військову службу" і ";Про альтернативну (невійськову) службу", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.
За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, в яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Згідно з частиною другою статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Пунктом 3 статті 23 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" передбачено, що для військовослужбовців строкової військової служби та військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, які під час дії особливого періоду вислужили не менше 11 місяців, осіб, звільнених з військової служби під час дії особливого періоду, які приймаються на військову службу за контрактом у період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану (настання воєнного часу) або оголошення рішення про демобілізацію, строк військової служби в календарному обчисленні встановлюється шість місяців. Строк проходження військової служби для таких військовослужбовців може бути продовжено за новими контрактами на строк шість місяців.