ПОСТАНОВА
Іменем України
10 травня 2023 року
м. Київ
справа №201/2885/20
провадження № 61-8335св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Первинна профспілкова організація співробітників Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк",
треті особи: Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк", Кабінет Міністрів України, Первинна профспілкова організація трудового колективу головного офісу Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Первинної профспілкової організації співробітників Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 жовтня 2020 року, ухваленого у складі судді Батманової В. В., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 квітня 2021 року, прийняту у складі колегії суддів: Городничої В. С., Лаченкової О. В., Петешенкової М. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Первинної профспілкової організації співробітників акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (далі - ППОС АТ КБ "ПриватБанк") про визнання незаконним та скасування рішення засідання комітету ППОС АТ КБ "ПриватБанк", оформлене протоколом від 21 лютого 2020 року № 27, про направлення Кабінету Міністрів України письмової вимоги про розірвання трудового договору з головою правління АТ КБ "ПриватБанк"
ОСОБА_1.
Позовну заяву мотивував тим, що 21 лютого 2020 року на засіданні комітету ППОС АТ КБ "ПриватБанк" було прийнято рішення про направлення Кабінету Міністрів України письмової вимоги про розірвання трудового договору з головою правління АТ КБ "ПриватБанк" ОСОБА_1., оформлене протоколом № 27 від 21 лютого 2020 року. Позивач вказував, що обґрунтовуючи оскаржуване рішення, ППОС АТ КБ "ПриватБанк" посилалася на порушення ним трудового законодавства, зокрема статті 42 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності".
Позивач вважав, що оскаржуване рішення є необґрунтованим та незаконним, всі його доводи є надуманими та непідтвердженими. Крім того, оскаржуване рішення прийняте за відсутності повноважень, з огляду на відсутність колективного договору між відповідачем та банком.
ОСОБА_1 просив суд визнати незаконним та скасувати рішення засідання комітету ППОС АТ КБ "ПриватБанк", оформлене протоколом від 21 лютого 2020 року № 27, про направлення Кабінету Міністрів України письмової вимоги про розірвання трудового договору з головою правління АТ КБ "ПриватБанк" ОСОБА_1.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 жовтня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано незаконним та скасовано рішення комітету ППОС АТ КБ "ПриватБанк", оформлене протоколом від 21 лютого 2020 року №27, про звернення до Кабінету Міністрів України з вимогою про розірвання трудового договору з ОСОБА_4 .
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 12 квітня 2021 року апеляційну скаргу ППОС АТ КБ "ПриватБанк" залишено без задоволення, рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 жовтня 2020 року залишено без змін.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що наявність колективного договору є обов`язковою, як передумова для реалізації процедури, передбаченої статтею 33 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" та статті 45 КЗпП України. Тому суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що враховуючи відсутність колективного договору, укладеного між банком та відповідачем, та з урахуванням наявності інших профспілкових організацій у банку, оскаржуване рішення було прийняте ППОС АТ КБ "ПриватБанк" без наявності законних повноважень, а тому є незаконним та підлягає скасуванню.
При цьому суд апеляційної інстанції взяв до уваги доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, про те, що суд першої інстанції помилково послався на роз`яснення, викладені у пункті 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", оскільки норма статті 45 КЗпП України була викладена у новій редакції згідно Закону України від 05 квітня 2001 року № 2343-ІІІ, та вказав, що зазначене не спростовує правильність встановлених судом першої інстанції висновків у цій справі.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У травні 2021 року ППОС АТ КБ "ПриватБанк" подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 жовтня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 квітня 2021 року, ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
20 травня 2021 року ухвалою Верховного Суду задоволено клопотання ППОС АТ КБ "ПриватБанк" про поновлення строку на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано справу із Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська.
У червні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 12 травня 2022 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів, у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Верховного Суду від 25 травня 2022 року зупинено провадження у справі до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 201/909/20 (провадження № 14-34цс22).
Ухвалою Верховного Суду від 08 лютого 2023 року поновлено провадження у справі, оскільки Велика Палата Верховного Суду 14 грудня 2022 року прийняла постанову у справі № 201/909/20 (провадження № 14-34цс22).
Ухвалою Верховного Суду від 08 лютого 2023 року передано цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для розгляду питання про відступлення від висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 201/909/20 (провадження № 14-34цс22).
Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року справа №201/2885/20 (провадження № 61-8335св21) повернута для продовження розгляду у складі відповідної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду.
Системою автоматизованого розподілу справ (протокол передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 13 квітня 2023 року) справу призначено судді-доповідачеві Коломієць Г. В., судді, які входять до складу колегії: Луспеник Д. Д., Воробйова І. А., Лідовець Р. А., Гулько Б. І.,
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 18 червня 2018 року у справі № 804/2581/16 (провадження № К/9901/10393/18), при цьому пославшись на неї у оскаржуваних судових рішеннях.
Вказує, що у цій справі суди попередніх інстанцій відмовили у задоволенні позову через те, що позивач не є стороною колективного договору, що, на їх думку, є перешкодою для реалізації його права вимагати звільнення керівника підприємства за порушення ним трудового або профспілкового законодавства, передбаченого статтею 45, пунктом 9 статті 247 КЗпП України, а також статті 33 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності".
Заявник вважає, що суд першої інстанції прямо порушив вказані норми матеріального права, оскільки не застосував їх до правовідносин, що виникли. Натомість застосував матеріальний Закон - статтю 45 КЗпП України у редакції Закону від 19 січня 1995 року, яка була змінена Законом України від 05 квітня 2001 року № 2343-ІІІ.
Обґрунтовуючи хибний висновок про застосування Закону, який давно втратив чинність, суд першої інстанції у своєму рішенні послався на пункт 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", яким передбачено, що вимагати звільнення керівника підприємства за порушення трудового або профспілкового законодавства має право лише та профспілка, яка уклала колективний договір.
Висновок про застосування цього пункту згаданої вище Постанови Пленуму Верховного Суду України міститься у постанові Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі № 201/10081/19 (провадження № 61-11401св20), на яку послалися суди в оскаржуваних судових рішеннях.
Натомість суди першої та апеляційної інстанцій не застосували висновок Верховного Суду, викладений у пунктах 32-33 постанови від 18 червня 2018 року у справі № 804/2581/16 (провадження № К/9901/10393/18) про застосування статті 33 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" та статті 45 КЗпП України, які передбачають наявність взаємозв`язку між діяльністю профспілкової організації та підприємством, керівнику якого може бути пред`явлено вимогу щодо розірвання трудового договору. Пославшись на рішення Конституційного Суду України від 29 жовтня 1998 року у справі №14-рп/98 щодо офіційного тлумачення поняття "професійна спілка, що діє на підприємстві, в установі, організації", Верховний Суд вказав про право пред`явлення вимоги про розірвання трудового договору з керівником безпосередньо органом профспілкової організації підприємства, установи, організації, профспілки, створеної працівниками одного підприємства, установи, організації, незалежно від того, чи є така професійна спілка стороною колективного договору, угоди.
Тобто, висновок Верховного Суду, викладений у цій постанові фактично роз`яснює застосування статті 45 КЗпП України в її чинній редакції.
Натомість висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 16 грудня 2020 року у справі № 201/10081/19 (провадження № 61-11401св20), роз`яснюють застосування статті 45 КЗпП України у редакції від 19 січня 1995 року, яка втратила чинність у 2001 році, тобто не була чинною на момент судового розгляду цієї справи.
Саме цією обставиною заявник обґрунтовує необхідність відступлення Верховним Судом від висновку Верховного Суду, який викладений у постанові Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі № 201/10081/19 (провадження № 61-11401св20) про необхідність застосування пункту 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", оскільки згадана Постанова Пленуму Верховного Суду України, зокрема, пункт 14, роз`яснює Закон, який втратив чинність.
Звертає увагу, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові визнав слушними доводи відповідача в апеляційній скарзі про те, що суд першої інстанції помилково посилався на роз`яснення пункту 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", оскільки норма статті 45 КЗпП України була викладена в новій редакції згідно закону від 05 квітня 2001 року № 2543-III та вказав, що вказане не спростовує правильність встановлених судом першої інстанції висновків у справі.
Заявник вважає, що суд апеляційної інстанції визнав неспроможним висновок суду першої інстанції про необхідність застосування вищенаведеного пункту вказаної вище Постанови Пленуму Верховного Суду України, але тут же наголосив на правильності його висновків. Вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов суперечливого висновку.
При цьому висновок суду апеляційної інстанції про те, що застосування статті 45 КЗпП України у чинній редакції не впливає на питання про необхідність укладення Профспілкою колективного договору для реалізації свого права на вимогу про звільнення керівника підприємства за порушення трудового чи профспілкового законодавства є вочевидь неспроможним, оскільки зміни у цій нормі КЗпП України, внесені Законом 2343-III, передбачають саме уникнення необхідності укладення Профспілкою колективного договору для реалізації цього права.
Заявник вказує, що ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 січня 2021 року у справі № 640/674/21 відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ППОС АТ КБ "ПриватБанк" до Верховного Суду про визнання протиправним та нечинним пункту 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" з тих підстав, що ця постанова Пленуму Верховного Суду України не є правовим актом у розумінні КАС України, оскільки не встановлює, не змінює та не припиняє прав та обов`язків, зокрема для позивача, обов`язковість її застосування чинним законодавством не передбачена.
Отже, заявник вважає, що вирішення Верховним Судом у цій справі вказаного правового питання про правомірність застосування судами пункту 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" має важливе значення для правильного формування судової практики у вказаних вище правовідносинах, оскільки наразі існують рішення апеляційних судів різних спеціалізацій, в яких вищенаведене питання вирішено по-різному та наголошує на необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах між тими ж самими сторонами, викладений у постанові Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі № 201/10081/19 (провадження № 61-11401св20), яку застосували суди попередніх інстанцій у оскаржуваних судових рішеннях.
Окрім неправильного застосування статті 45 КЗпП України, суди попередніх інстанцій не застосували інші норми матеріального права, які підлягали застосуванню та які також прямо передбачають право відповідача вимагати звільнення керівника АТ КБ "Приватбанк" за порушення профспілкового та трудового законодавства, незалежно від укладення Профспілкою колективного договору, а саме стаття ЗЗ Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" та пункт 9 статті 247 КЗпП України. При цьому суд апеляційної інстанції вдався до підміни понять, спростовуючи доводи апеляційної скарги в цій частині, вказавши, що суд першої інстанції, на його думку, дотримався норм процесуального права.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У червні 2021 року АТ КБ "ПриватБанк" подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити без задоволення касаційну скаргу, а рішення судів першої та апеляційної інстанції залишити без змін як такі, що ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права.
Зазначило, що твердження відповідача про те, що чинне законодавство України не містить вимоги укладення колективного договору для представництва профспілкою інтересів трудового колективу не відповідає дійсності. Наявність взаємозв`язку між діяльністю профспілкової організації та підприємством, керівнику якого може бути пред`явлено вимогу про звільнення, є передумовою для застосування статті 45 КЗпП України, що відповідачем не враховується та ігнорується. Як вірно встановлено судами, такий колективний договір між банком та відповідачем ніколи не укладався, у зв`язку з чим на сьогодні відсутні правові підстави для розгляду оспорюваного рішення та вимоги про розірвання відповідно до приписів статті 33 Закону про профспілки. Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 18 червня 2018 року у справі № 804/2581/16. Відсутність у відповідача права на прийняття рішення про звільнення голови правління банку (позивача) також неодноразово підтверджена в судовому порядку по аналогічним спорам щодо розірвання трудового договору з позивачем. Посилання відповідача на те, що судами першої та апеляційної інстанції проігноровано висновок Верховного Суду у справі № 804/2581/16 не відповідає дійсності та спростовується фактичними обставинами справи. Судами першої та апеляційної інстанцій вірно встановлено, що окрім відповідача у банку створено більше 30 профспілкових організацій з різними статусами. При цьому відповідач не узгоджував оспорюване рішення профспілки з іншими профспілковими організаціями, які діють у банку. Твердження відповідача про те, що невірне тлумачення судом апеляційної інстанції пункту 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року є порушенням норм матеріального права не може братися до уваги, оскільки відповідачем не обґрунтовано ані невірність тлумачення, ані те, що Постанова Пленуму Верховного Суду України має статус правового акту.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
21 лютого 2020 року на засіданні комітету ППОС АТ КБ "ПриватБанк" прийнято рішення про направлення Кабінету Міністрів України письмової вимоги про розірвання трудового договору з головою правління АТ КБ "ПриватБанк" ОСОБА_1, оформлене протоколом № 27.
З протоколу № 27 встановлено, що 21 січня 2020 року на засіданні комітету ППОС АТ КБ "ПриватБанк" були присутні з правом голосу: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 .
По другому питанню порядку денного слухали ОСОБА_5, який вказав наступне: "Стало відомо, що в липні 2019 року голова Правління АТ КБ "ПриватБанк" ОСОБА_1, діючи від імені та за рахунок АТ КБ "Приватбанк", звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства юстиції України та державного реєстратора Міністерства юстиції України Орел Ю. С. про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора Міністерства юстиції України Орел Ю. С. від 08 квітня 2019 року № 158/19.4 "Про державну реєстрацію Всеукраїнської професійної спілки працівників Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк", на підставі якого внесено запис № 10701020000082057 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань; визнання протиправним та скасування в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису № 10701020000082057, внесеного державним реєстратором Міністерства юстиції України Орел Ю. С. відомості про державну реєстрацію Всеукраїнської професійної спілки працівників Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк"; про зобов`язання Міністерство юстиції України скасувати запис № 10701020000082057 про державну реєстрацію Всеукраїнської професійної спілки працівників Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Як зазначив позивач, рішення про державну реєстрацію Всеукраїнської професійної спілки працівників Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" безпосередньо порушує права та законні інтереси банку, пов`язані із здійсненням господарської діяльності, оскільки в результаті незаконної державної реєстрації Всеукраїнська професійна спілка працівників Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" отримала легітимний статус та можливість втручатись у господарську діяльність АТ КБ "ПриватБанк".
Рішенням Господарського суду міста Києва від 23 жовтня 2019 року у справі № 910/9126/19 (суддя Чинчин О. В.), залишеним без змін постановою Апеляційного господарського суду міста Києва від 28 січня 2020 року, у вищенаведеній справі у задоволенні позову відмовлено.
Цим рішенням встановлено, що державна реєстрація Всеукраїнської професійної спілки працівників Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" була законною, "суд критично оцінює твердження позивача про втручання Всеукраїнської професійної спілки працівників Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" саме в господарську діяльність банку, оскільки діяльність профспілки спрямована на захист трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілки та відповідно обмежується вказаними сферами відносин".
Таким чином, з вищенаведених судових рішень, що набрали законної сили, витікає, що ОСОБА_1, зловживаючи своїми правами керівника банку, зокрема - правом представляти інтереси АТ КБ "ПриватБанк" у суді без довіреності та передовіряти це своє право іншим особам, а також розпоряджатися коштами банку, діючи у порушення статті 42 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", яка зобов`язує його, як законного представника роботодавця - банку сприяти створенню належних умов для діяльності профспілкових організацій, що діють на підприємстві, в установі або організації, вчинив дії, направлені на протиправне припинення діяльності Всеукраїнської професійної спілки працівників Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" шляхом явно заздалегідь для нього безпідставного пред`явлення судового позову про це за рахунок АТ КБ "ПриватБанк", чим завдав банку збитки в розмірі 78 750 грн судових витрат, які вищенаведеними судовими рішеннями постановлено стягнути на користь відповідача, та у вигляді гонорару адвокатському об`єднанню "Астерс", який становить значно більшу суму.
Отже, системність та навмисність порушення ОСОБА_1 статті 42 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" підтверджується тим, що йдеться не про одноразовий акт порушення закону, а про обізнаний процес, який тривав більше шести місяців та заздалегідь для ОСОБА_1 носив протиправний та антисоціальний характер та був направлений на заподіяння шкоди правам та законним інтересам членам Всеукраїнської професійної спілки працівників Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" та профспілковому руху в АТ КБ "ПриватБанк".