ф
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 травня 2023 року
м. Київ
справа № 826/14240/16
адміністративне провадження № К/9901/38293/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Судді-доповідача - Васильєвої І.А.,
суддів -Юрченко В.П., Дашутін І.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження
касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 жовтня 2016 року (Суддя: Кобилянський К.М.),
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2017 року (Судді: Федотова І.В., Ісаєнко Ю.А., Лічевецький І.О.),
у справі № 826/14240/16
за позовом ОСОБА_1
до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС
про скасування податкового повідомлення-рішення, -
В С Т А Н О В И В :
У вересні 2016 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі - відповідач, ДПІ у Голосіївському районі ДФС у м. Києві), в якому просив суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 27.04.2016 року №1624323-1305, яким позивачу нараховано до сплати земельний податок у розмірі 31 357,02 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю прийняття податкового повідомлення-рішення, оскільки позивач є фізичною особою-підприємцем, має статус платника єдиного податку та використовує належне йому на праві власності нежитлове приміщення в господарській діяльності, що у відповідності до вимог пп. 4 п. 297.1 статті 297 Податкового кодексу України звільняє останнього від обов`язку сплати земельного податку.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 жовтня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2017 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погодившись з вищенаведеними судовими рішеннями, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в обґрунтування доводів якої зазначив на неправильному застосуванні судами попередніх інстанцій норм матеріального права, оскільки у відповідності до п. 286.1 ст. 286, 287.1 статті 287 ПК України лише власники землі та землекористувачі є платниками податку за землю з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою під таким майном, а підставою для нарахування земельного податку є дані Державного земельного кадастру. Позивач вказує, що він є власником нежилого приміщення (його частки) у багатоквартирному жилому будинку, та, як фізична особа-підприємець є платником єдиного податку і у процесі господарської діяльності використовує належне йому на праві приватної власності нежитлове приміщення. Проте, він не набував права власності/користування земельною ділянкою під таким майном і матеріали справи не містять таких доказів, отже він не є платником земельного податку в розумінні вимог податкового законодавства, а враховуючи вимоги пп. 4 п. 297.1 статті 297 ПК України, він звільняється від сплати земельного податку, оскільки використовує належне йому на праві приватної власності нежитлове приміщення. Також скаржник додатково посилається на лист КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва" ЖЕД-105 від 01.11.2016 року № 545, відповідно до якого житловий будинок (власником нежилого приміщення (його частки) в якому є позивач), знаходиться на балансі цієї Керуючої компанії та перебуває на обслуговуванні ЖЕД-105. Враховуючи викладене, просив суд скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове про задоволення позову.
У зв`язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України справу передано на розгляд до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.
Дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судами попередніх інстанцій з матеріалів адміністративної справи, згідно свідоцтва платника єдиного податку від 25.01.2012 року серії НОМЕР_1, виданого Державною податковою службою України, ОСОБА_1 має статус платника єдиного податку (перебуває на спрощеній системі оподаткування) та займається видами господарської діяльності: 55.30.2 діяльність кафе; 55.52.0 послуги з постачання готової їжі; 70.20.0 здавання в оренду власного нерухомого майна; 52.11.0 роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах з перевагою продовольчого асортименту.
З Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 05.07.2016 року вбачається, що на праві приватної власності ОСОБА_1 належать нежитлові приміщення з №1 по № 9 (групи приміщень №20) літ. Б, за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 68 кв.м. Судами також встановлено, що зазначені нежитлові приміщення здаються в оренду, що підтверджується договором оренди від 01.07.2016 №010615.
27.04.2016 року Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві згідно із пп. 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 та на підставі вимог п. 286.5 статті 286 Податкового кодексу України прийнято податкове повідомлення-рішення № 1624323-1305, яким позивачу визначено до сплати грошове зобов`язання із земельного податку з фізичних осіб у розмірі 31 357,02 грн (а.с. 16).
Незгода із вказаним податковим повідомленням-рішенням стала підставою для звернення до суду із цим позовом про визнання його протиправним та скасування.
Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову суди попередніх інстанцій, посилаючись на вимоги пункту 286.1. статті 286, пункту 287.6, 287.7 статті 287 Податкового кодексу України, а також вимоги частин 1, 2 статті 120 Земельного кодексу України дійшли до висновку, що особа, яка придбала будівлю має сплачувати земельний податок на загальних підставах за земельну ділянку, на якій розташовано таку будівлю, з урахуванням прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Крім того, обов`язок зі сплати земельного податку для фізичної особи-власника чи користувача земельної ділянки залишається незмінним незалежно від реалізації цією особою певних наданих їй прав, у разі набуття нею статусу суб`єкта господарювання, діяльність якого пов`язана з використанням земельної ділянки або без такого. Також, суди першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на висновки Верховного Суду України, викладені в постановах від 24.11.2015 по справі № 826/14703/13-а, від 02.12.2015 №21-3517а15 зазначили, що спрощена система оподаткування не звільняє суб`єкта господарювання від виконання податкових зобов`язань зі сплати податків, встановлених у пункті 297.1 статті 297 Податкового кодексу України, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою. Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб`єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. Можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов, наприклад, коли окремо надається в найм будівля, її частина чи нежитлове приміщення без земельної ділянки, на якій розміщена перелічена нерухомість, не встановлено. Судами установлено, що позивач не звільняється від обов`язку сплати земельного податку на підставі вимог пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України, оскільки фактично, в господарській діяльності позивачем використовуються належні йому нежилі приміщення (будівлі), а не земельні ділянки.