У х в а л а
09 травня 2023 року
м. Київ
Справа № 200/6309/19
Провадження № 14-38зц23
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Мартєва С. Ю.,
суддів: Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Кишакевича Л. Ю., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Чумаченко Т. А.
перевірила заяву ОСОБА_1 на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 березня 2023 року,
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, за участю третьої особи - приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Рички Катерини Юріївни, про визнання недійсним договору купівлі-продажу,
УСТАНОВИЛА:
У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу.
Рішенням від 08 липня 2022 року Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 26 жовтня 2022 року, позов ОСОБА_1 задовольнив частково.
Визнав недійсним нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 01 лютого 2019 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 .
Постановою від 29 березня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив частково.
Рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 08 липня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 жовтня 2022 року у частині визнання недійсним договору купівлі-продажу скасував та ухвалив в цій частині нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, за участю третьої особи - приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Рички К. Ю., про визнання недійсним договору купівлі-продажу відмовив.
01 травня 2023 року ОСОБА_1 надіслала до Великої Палати Верховного Суду заяву (вх. № 82/0/255-23), у якій просила скасувати постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 березня 2023 року й ухвалити нове рішення, яким рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 08 липня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 жовтня 2022 року залишити в силі.
Заяву мотивувала неоднаковим застосуванням касаційним цивільним судом одних і тих самих норм матеріального права, що спричиняє винесення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах у справах від 05 серпня 2019 року № 265/7791/15-ц, від 11 грудня 2019 року № 520/9662/15-ц, від 08 квітня 2020 року № 727/2751/16-ц, від 13 травня 2020 року № 404/8210/16-ц, від 28 травня 2020 року № 310/8530/17, від 02 листопада 2020 року № 351/1178/15-ц, від 25 березня 2021 року № 712/9646/17, від 30 серпня 2021 року № 493/1677/17, від 02 лютого 2022 року № 202/6796/18.
Велика Палата Верхового Суду вважає, що у прийнятті заяви необхідно відмовити та повернути її ОСОБА_1 .
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права (частина четверта статті 10 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).
Пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов`язків цивільного характеру.
Фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу існування суду, але й на дотримання таким судом норм, які регулюють його діяльність. Термін "суд, встановлений законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів" (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (Sokurenko and Strygun v. Ukraine), заяви № 29458/04 і № 29465/04, § 24).
Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України (частина друга статті 6 Конституції України).
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України (частина друга статті 19 Конституції України).
Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).