Постанова
Іменем України
10 травня 2023 року
м. Київ
справа № 569/10171/21
провадження № 61-12992св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Рівненська міська рада,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги Рівненської міської ради на постанови Рівненського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року в складі колегії суддів: Ковальчук Н. М., Хилевич С. В., Шимківа С. С., та від 31 січня 2023 року в складі колегії суддів: Ковальчук Н. М., Гордійчук С. О., Шимківа С. С.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Рівненської міської ради про встановлення факту спільного проживання із спадкодавцем та визнання права власності на спадкове майно.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2, з якою вона багато років підтримувала дружні стосунки, а з березня 2014 року вони проживали разом у квартирі АДРЕСА_1, яка належала покійній. Спільне проживання, ведення спільного бюджету було зумовлене тим, що ОСОБА_2 була одинока жінка, хворіла, потребувала допомоги у побуті, а проживання разом і ведення спільного господарства було у інтересах їх обох у зв`язку із невеликим розміром отримуваної пенсії. Похованням ОСОБА_2 займалася вона особисто. Після смерті вона продовжує опікуватися майном, проживати у квартирі ОСОБА_2 . За життя ОСОБА_2 повідомляла про бажання посвідчити заповіт на її користь. З метою оформлення права на спадщину після смерті ОСОБА_2 16 березня 2020 року вона звернулася із заявою про прийняття спадщини до нотаріуса, яка роз`яснила їй право звернутися до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме про встановлення факту проживання однією сім`єю із спадкодавцем ОСОБА_2 та підтвердження строку такого проживання для подальшого оформлення спадкових прав за законом четвертої черги спадкування.
За таких обставин позивач просила суд встановити факт її постійного проживання зі спадкодавцем ОСОБА_2, 1942 року народження, однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини після померлої ОСОБА_2, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_1, та визнати за нею право власності на спадкове майно після смерті ОСОБА_2 - квартиру АДРЕСА_1 .
Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 25 травня 2022 року в складі судді Першко О. О. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог за недоведеністю, суд першої інстанції керувався тим, що на підтвердження факту її постійного проживання зі спадкодавцем ОСОБА_2 однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини ОСОБА_1 подала лише показання свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . При цьому суд вказав, що документи про щодо організації та проведення поховання ОСОБА_2 . ОСОБА_1 не є доказами спільного проживання, спільного побуту та наявності взаємних прав та обов`язків. Водночас відсутність інших письмових доказів в матеріалах справи об`єктивно ставить під сумнів показання допитаних в судовому засіданні свідків, на які посилається сторона позивача.
Урахувавши, що вимоги про визнання за ОСОБА_1 права власності на спадкове майно після смерті ОСОБА_2 є похідними від встановлення факту проживання зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову також і у цій частині.
Постановою Рівненського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року скасовано рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 25 травня 2022 року та ухвалено нове, яким позов ОСОБА_1 задоволено. Встановлено факт постійного проживання ОСОБА_1 зі спадкодавцем ОСОБА_2 однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини з березня 2014 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на спадкове майно після смерті ОСОБА_2, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, на квартиру АДРЕСА_1 .
Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції узяв до уваги показання свідків та установивши, що ОСОБА_1 проживала разом із спадкодавцем однією сім`єю з березня 2014 року по ІНФОРМАЦІЯ_1, вони вели спільний побут і мали взаємні права та обов`язки, дійшов висновку, що позивач після смерті ОСОБА_2 набула право на спадкування за законом як спадкоємець четвертої черги.
Постановою Рівненського апеляційного суду від 31 січня 2023 року задоволено заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення.
Стягнуто з Рівненської міської ради на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 10 553 грн.
Задовольняючи заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення, суд керувався тим, що оскільки постановою Рівненського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року скасовано рішення суду першої інстанції та задоволено позовні вимоги в повному обсязі, тому сплачений позивачем судовий збір при зверненні із позовною заявою та апеляційною скаргою підлягає стягненню на її користь із відповідача у заявленому розмірі, що підтверджений необхідними платіжними документами.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи
У грудні 2022 року Рівненська міська рада подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Рівненського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року, у якій просить її скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування положень частини першої статті 1264 ЦК України у взаємозв`язку з частинами другою, четвертою статті 3 СК України та частиною третьою статті 1268 ЦК України у правовідносинах щодо встановлення факту постійного проживання жінок однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
У лютому 2023 року Рівненська міська рада подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Рівненського апеляційного суду від 31 січня 2023 року, у якій просить її скасувати та відмовити у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки вважає, що за відсутності висновку Верховного Суду судом апеляційної інстанції неправильно застосовано положення частини першої статті 141, підпункту "б" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України у правовідносинах щодо ухвалення додаткового судового рішення про стягнення судового збору після скасування рішення суду першої інстанції про відмову у позові.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 09 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою на постанову Рівненського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року, а ухвалою Верховного Суду від 09 березня 2023 року прийнято до провадження касаційну скаргу на постанову Рівненського апеляційного суду від 31 січня 2023 року.
Ухвалою Верховного Суду від 08 травня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
У березні 2023 року до суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу Рівненської міської ради на постанову Рівненського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року, мотивований незгодою із її доводами та законністю й обґрунтованістю оскаржуваного судового рішення. При цьому заявник вказала, що навіть за відсутності правового висновку щодо можливості проживання однією сім`єю двох жінок, самі по собі сумніви щодо законності оскаржуваного судового рішення не спростовують встановлених судом обставин справи та відповідності висновків суду цим обставинам.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_2 на праві власності належала квартира АДРЕСА_1, у якій вона зареєструвала своє місце проживання та фактично проживала.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла у віці 77 років.
Відповідно до договору-замовлення СК № 002755 від 18 вересня 2019 року та договору-замовлення СК № 002754 від 18 вересня 2019 року похованням ОСОБА_2 займалася ОСОБА_1
17 жовтня 2019 року міському голові м. Рівного від імені ОСОБА_1 подано заяву, в якій проінформовано про смерть ОСОБА_2 з проханням вжити заходи щодо подальшого вирішення питання про переоформлення квартири АДРЕСА_1 у комунальну власність.
Згідно із висновком експерта від 06 серпня 2021 року № СЕ-19/118-21/6274-ПЧ підпис від імені ОСОБА_1, що розміщений на оригіналі листа від 17 жовтня 2019 року в правій нижній частині в графі: "Підпис" навпроти графи "Гелета В. П." виконаний не ОСОБА_1, а іншою особою.
У судовому засіданні суду першої інстанції свідок ОСОБА_3 пояснила, що знає ОСОБА_1 і ОСОБА_2 змолоду, так як вони разом працювали. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 дружили, разом проводили час, відпочивали. Коли покійна захворіла, не могла обходитися без сторонньої допомоги позивачка спочатку взяла її до себе, а потім сама переїхала жити до ОСОБА_2, так як у ОСОБА_2 квартирі проживала дочка з чоловіком та дитиною. Свідок засвідчила, що фактично ОСОБА_1 і ОСОБА_2 проживали разом приблизно 7 років до смерті останньої, вели спільне господарство, у них був спільний побут.
Свідок ОСОБА_4 дала показання, що знайома із позивачкою. Покійну ОСОБА_2 знала дуже давно, оскільки її батько товаришував з чоловіком ОСОБА_2 . У покійної чоловік помер приблизно у 2000 році, а дочка - у 2015 році. Свідок підтвердила факт, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 більше 7 років жили разом у квартирі АДРЕСА_1 . За показаннями свідка у них було спільне господарство, бюджет, тому що вони проживали разом тривалий час у одній квартирі.
Мотивувальна частина
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.