Постанова
Іменем України
10 травня 2023 року
м. Київ
справа № 638/20248/19
провадження № 61-11763 св 22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Гібадулова Лариса Августинівна, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Глущенко Ірина Юріївна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 02 лютого 2021 року у складі судді Семіряда І. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 02 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Хорошевського О. М., Бурлаки І. В., Яцини В. Б.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Гібадулова Л. А., приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Глущенко І. Ю., про визнання договорів купівлі-продажу та іпотеки недійсними.
Позовна заява мотивована тим, що згідно з актом приймання-передачі нежитлових приміщень у житловому будинку по АДРЕСА_1, на підставі сертифікату та відповідно до договору пайової участі у будівництві від 30 грудня 2005 року № 422/12-1 акціонерне товариство "Жилстрой-2" (далі - АТ "Жилстрой-2") передало їй офіс/нежитлові приміщення № 80, 81, 82, 83, 84, 85, 94, які відповідають № 30, 31, 32, 33, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47 технічного паспорту, загальною площею 145,2 кв. м, у житловому будинку по АДРЕСА_1 .
У листопаді 2019 року вона дізналася про те, що ОСОБА_4 використав надану йому раніше довіреність від 05 липня 2017 року та уклав від її імені зі своєю матір`ю - ОСОБА_2 договір купівлі-продажу від 18 січня 2018 року, за умовами якого право власності на належній їй нежитлові приміщення другого поверху № 30, 31, 32, 33, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, загальною площею 145,2 кв. м, у житловому будинку літ. "А-16", що розташовані по АДРЕСА_1, було оформлено на ОСОБА_2 .
Продаж вказаного нерухомого майна було здійснено за 782 500 грн, які нібито отримані представником продавця, тобто ОСОБА_4 .
Проте ОСОБА_4 не повідомив їй, що уклав зазначений правочин щодо продажу вказаного майна, грошові кошти від його продажу їй не передавав.
Продаж майна було вчинено за нижчою від ринкової вартості ціною, а договір купівлі-продажу було укладено на користь близького родича особи, що діяла від її імені.
Згідно з висновком про вартість майна товариства з обмеженою відповідальністю "Центр експерт груп" від 20 грудня 2019 року оціночна вартість вказаних нежитлових приміщень складає 5 258 250 грн.
08 липня 2019 року між ОСОБА_3, як іпотекодержателем, та ОСОБА_2, як іпотекодавцем, було укладено договір іпотеки, згідно з яким останньою передано в іпотеку спірні нежитлові приміщення. Вказаний договір іпотеки було укладено для забезпечення боргових зобов`язань ОСОБА_4 перед ОСОБА_3, в якого було позичено 874 186 грн.
Договором іпотеки від 28 липня 2019 року визначено, що узгоджена сторонами вартість предмета іпотеки становить 4 479 948 грн, що на день укладення договору становило 174 240 доларів США.
ОСОБА_2 є людиною похилого віку, яка перебуває на пенсії, отримує соціальну допомогу від держави по сплаті за комунальні послуги та у неї не було у наявності коштів, що свідчить про те, що грошові кошти за договором купівлі-продажу від 18 січня 2019 року фактично не передавались. Також недійсним є договір іпотеки від 28 липня 2019 року, оскільки у ОСОБА_2 не було правових підстав для його укладення.
Крім того, вона до листопада 2019 року продовжувала отримувати орендну плату за договором оренди від 03червня 2013 року№ 3613, за умовами якого вона передала в оренду приватному акціонерному товариству "Українська страхова компанія "Княжа вієнна іншуранс груп" (далі - ПрАТ "УСК "Княжа вієнна іншуранс груп") спірне нерухоме майно. Указане свідчить про те, що укладений договір купівлі-продажу від 18 січня 2019 року не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Отже, при укладенні оспорюваних правочинів між відповідачами існувала зловмисна домовленість.
Довіреність від 05 липня 2017 року, на підставі якої був укладений оспорюваний правочин, видана нею, як фізичною особою-підприємцем, а нежитлові приміщення були зареєстровані за нею, як за фізичною особою, тому договір купівлі-продажу від 18 січня 2019 року було укладено неуповноваженою особою, оскільки фізична особа і фізична особа-підприємець є різними суб`єктами права.
З урахуванням викладеного ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним договір купівлі-продажу від 18 січня 2019 року, укладений від її імені ОСОБА_4 з ОСОБА_2, та визнати недійсним договір іпотеки від 08 липня 2019 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 щодо передачі в іпотеку нежитлових приміщень.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харковавід 02 лютого 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Заборону відчуження нерухомого майна, що належить ОСОБА_2, а саме нежитлових приміщень другого поверху № 30, 31, 32, 33, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, загальною площею 145,2 кв. м, у житловому будинку літ. "А-16", що розташовані по АДРЕСА_1, яка вжита ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 03 січня 2020 року, скасовано.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 добровільно видано ОСОБА_4 нотаріально посвідчену довіреність, якою позивачка уповноважила останнього розпоряджатися належним їй нерухомим майном. Видаючи вказану довіреність, позивач повинна була усвідомлювати, що наділила ОСОБА_4 правом, у тому числі, відчужувати рухоме та нерухоме майно будь-якій особі на умовах, визначених повіреним на власний розсуд. Вказана довіреність позивачем не оспорювалася. Позовна вимога про визнання недійсним договору іпотеки також не підлягає задоволенню, оскільки є похідною вимогою від вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 18 січня 2012 року.
Короткий зміст судових рішення суду апеляційної та касаційної інстанцій
Постановою Харківського апеляційного суду від 02 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 02 лютого 2021 року скасовано. Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень другого поверху № 30, 31, 32, 33, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, загальною площею 145,2 кв. м, у житловому будинку літ. "А-16", по АДРЕСА_1, укладений 18 січня 2019 року від імені ОСОБА_1 з ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гібадуловою Л. А. Визнано недійсним договір передачі в іпотеку нежитлових приміщень другого поверху № 30, 31, 32,33, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, загальною площею 145,2 кв. м у житловому будинку літ. "А-16" по АДРЕСА_1, укладений 08 липня 2019 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Глущенко І. Ю. Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати за подачу позовної заяви у сумі 1 536,80 грн тобто по 768,40 грн з кожного та за подачу апеляційної скарги у сумі 2 305,20 грн тобто по 1 152,60 грн з кожного.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що ОСОБА_4 вчинив правочин від імені позивачки на користь своєї матері, а фактично у власних інтересах, у подальшому мати ОСОБА_4 уклала договір іпотеки на забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_4 за договором позики, тому суд першої інстанції зробив необґрунтований висновок про відсутність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним з підстав, передбачених статтею 238 ЦК України.
Оскільки позовні вимоги про визнання договору купівлі-продажу від 18 січня 2012 року укладеного між ОСОБА_4, який діяв на підставі довіреності від імені ОСОБА_1, підлягають задоволенню, позовні вимоги про визнання недійсним договору іпотеки 08 липня 2019 року також підлягають задоволенню оскільки є похідними.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 травня 2022 року (провадження № 61-19696 св 21) касаційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення. Постанову Харківського апеляційного суду від 02 листопада 2021 року залишено без змін.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
28 листопада 2022 року ОСОБА_2 подано касаційну скаргу, в якій вона просить оскаржувані судові рішення скасувати й направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 лютого 2023 року клопотання ОСОБА_2 про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень задоволено. Поновлено ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 02 лютого 2021 року та постанови Харківського апеляційного суду від 02 листопада 2021 року. Відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 638/20248/19 з Дзержинського районного суду м. Харкова. Дію постанови Харківського апеляційного суду від 02 листопада 2021 року зупинено до закінчення її перегляду в касаційному порядку.
У березні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 квітня 2023 року справу за зазначеним позовом призначено до розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що справу розглянуто без її участі, про дату час і місце розгляду справи її не було повідомлено ні судом першої інстанції, ні апеляційним судом, що є обов`язковою підставою для скасування оскаржуваних судових рішень. Поштова кореспонденція, направлена судом першої інстанції, поверталася з відміткою "за закінченням терміну зберігання", що не є належним повідомленням. Апеляційним судом також не було повідомлено її про дату, час і місце розгляду справи.
ОСОБА_2 невідомо з яких причин їй не доставлялася поштова кореспонденція, крім того, вона іноді проживала у свого сина та виїжджала в інше місто.
До жовтня 2022 року ОСОБА_2 не знала про розгляд судами цієї справи.
Отже, судами порушено її конституційне право на участь у судовому розгляді, не забезпечили їй можливості надати докази та заперечення щодо позову та апеляційної скарги, чим порушено вимоги статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
ОСОБА_2 лише 05 травня 2023 року подала додаткові пояснення, в яких доповнила доводи касаційної скарги, тобто поза межами строку на касаційне оскарження. Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим кодексом (стаття 126 ЦПК України). З огляду на зазначене Верховний Суд залишає додаткові пояснення без розгляду. Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680 цс 19).
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".