Постанова
Іменем України
10 травня 2023 року
м. Київ
справа № 205/1783/20
провадження № 61-480 св 23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Гуніна Валентина Іванівна, державний реєстратор комунального підприємства "Бюро технічної інвентаризації" Дніпровської районної ради Дніпропетровської області Вусик Максим Олександрович, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Ричка Юлія Олександрівна, Друга дніпровська державна нотаріальна контора, Житлово-будівельний кооператив № 220,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Ленінського районного суду
м. Дніпропетровська від 03 червня 2022 року у складі судді Остапенко Н. Г. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 грудня 2022 року
у складі колегії суддів: Лаченкової О. В., Городничої В. С.,
Петешенкової М. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який було уточнено, до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу (далі - приватний нотаріус) Гуніна В. І., державний реєстратор комунального підприємства "Бюро технічної інвентаризації" Дніпровської районної ради Дніпропетровської області (далі - державний реєстратор) Вусик М. О., приватний нотаріус Ричка Ю. О., Друга дніпровська державна нотаріальна контора, Житлово-будівельний кооператив № 220 (далі - ЖБК № 220),
про визнання недійсним договору дарування, визнання права власності
на квартиру в порядку спадкування за законом, скасування державної реєстрації права власності та витребування квартири.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що він є онуком та єдиним спадкоємцем після смерті його баби - ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . На момент смерті вона проживала за адресою: житловий масив (далі - АДРЕСА_1 та була членом ЖБК № 220. Пайовий внесок за вказану квартиру нею сплачено у повному обсязі, однак право власності за нею не було оформлено.
У визначений законом строк, 29 травня 2019 року, він звернувся до Другої дніпровської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, на підставі якої була заведена спадкова справа № 383/2019. Постановою державного нотаріуса Другої дніпровської державної нотаріальної контори Циганко Є. Л. від 22 лютого 2020 року йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом
на квартиру
АДРЕСА_1, оскільки квартира належить іншому власнику.
Позивач зазначав, що згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 20 лютого 2020 року № 201088041 указана квартира належала ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 18 квітня 1992 року, укладеного між померлою ОСОБА_5 та ОСОБА_2, посвідченого приватним нотаріусом Гуніною В. І. Згодом спірна квартира була придбана
з електронних торгів ОСОБА_3, право власності за яким зареєстровано на підставі свідоцтва про придбання нерухомого майна
з електронних торгів від 19 грудня 2019 року № 3112, виданого приватним нотаріусом Ричкою Ю. О.
Позивач уважав договір дарування спірної квартири від 18 квітня 1992 року підробленим, оскільки приватний нотаріус Гуніна В. І. почала працювати лише з 1994 року, тоді як оспорюваний договір посвідчено 18 квітня
1992 року ще до створення інституту приватних нотаріусів на території України. Крім цього, у вказаному договорі дарування містяться невідповідності, а саме: оформлення нотаріального бланку (герб з тризубом посилання на типографію, яка з`явилася пізніше); посилання у тексті договору на ЦК України, який набрав чинності з 01 січня 2004 року,
а не на ЦК Української РСР; по тексту договору зазначено державний нотаріус; неіснуючий номер реєстрової книги БТІ; договір начебто підписано особисто ОСОБА_2, якій на дату укладення договору було лише 11 років
і вона тоді мала прізвище " ОСОБА_2". Вказане свідчить про те, що ОСОБА_2 заволоділа спірною квартирою без відповідної правової підстави, тому зазначений договір дарування від 18 квітня 1992 року слід визнати недійсним.
Оскільки належна йому з моменту відкриття спадщини після смерті
ОСОБА_5 спірна квартира вибула з його володіння, як власника, через шахрайські дії невідомих осіб, тобто не з його волі, він має право витребувати у ОСОБА_3 це майно у порядку статті 388 ЦК України.
З урахуванням наведеного та уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просив суд:
- визнати недійсним з моменту вчинення правочину договір дарування квартири АДРЕСА_1, серія та номер: б/н, виданий
18 квітня 1992 року, видавник: приватний нотаріус Гуніна В. І., зареєстрований в реєстрі за № 3632;
- визнати за ним право власності на вказану квартиру в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- скасувати запис про проведену державну реєстрацію права власності
на нерухоме майно, а саме, на квартиру
АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 (номер запису про право власності: 34743498, дата, час державної реєстрації: 19 грудня 2019 року 12:42:18);
- скасувати запис про проведену державну реєстрацію права власності
на нерухоме майно - на спірну квартиру за ОСОБА_2 (номер запису
про право власності: 33527465, дата, час державної реєстрації: 01 жовтня 2019 року 13:59:09);
- витребувати від ОСОБА_3 на його користь зазначену квартиру.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 03 червня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсним з моменту вчинення правочину договір дарування квартири АДРЕСА_1, серія та номер: б/н, виданий 18 квітня
1992 року, видавник: приватний нотаріус Гуніна В. І.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1, у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5, померлої
ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Витребувано від ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 квартиру
АДРЕСА_1 .
Скасовано запис про проведену державну реєстрацію права власності
на нерухоме майно, а саме: квартири
АДРЕСА_1
за ОСОБА_3, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1929629312101, номер запису про право власності: 34743498, дата, час державної реєстрації: 19 грудня 2019 року 12:42:18, підстава: свідоцтво
про придбання нерухомого майна з електронних торгів, серія та номер: 3112, виданий 19 грудня 2019 року, видавник: приватний нотаріус Ричка Ю. О., відомості внесено до Реєстру: 19 грудня 2019 року 12:51:32, приватний нотаріус Ричка Ю. О., індексний номер рішення: 50329009.
Скасовано запис про проведену державну реєстрацію права власності
на нерухоме майно, а саме: квартиру
АДРЕСА_1 за ОСОБА_2, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1929629312101, номер запису про право власності: 33527465, дата, час державної реєстрації:
01 жовтня 2019 13:59:09, підстава: договір дарування, серія та номер: б/н, виданий 18 квітня 1992 року, видавник: приватний нотаріус Гуніна В. І.; відомості внесено до Реєстру: 04 жовтня 2019 року 10:50:54, ОСОБА_7, комунальне підприємство "Бюро технічної інвентаризації" Дніпровської районної ради Дніпропетровської області, індексний номер рішення: 49010201.
Стягнуто з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, у рівних частках
із кожного, на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 2 261,20 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оспорюваний договір дарування від 18 квітня 1992 року, укладений між померлою ОСОБА_5
та ОСОБА_2, не посвідчувався державним нотаріусом Другої дніпропетровської державної нотаріальної контори Гуніною В. І.
за реєстровим № 3632, згідно з реєстром для реєстрації нотаріальних дій держнотконтори реєстраційний номер 3632 без індексу 1,2,3 відсутній,
а приватну діяльність нотаріус Гуніна В. І. розпочала лише з 1994 року, районний суд дійшов висновку про наявність правових підстав
для визнання договору дарування спірної квартири від 18 квітня 1992 року недійсним з моменту його укладення. За цих обставин підлягає скасуванню запис № 33527465 про проведену державну реєстрацію права власності
на спірну квартиру за ОСОБА_2 .
Суд першої інстанції вважав, що набуття ОСОБА_3 права власності
на спірну квартиру внаслідок придбання її з прилюдних торгів,
які проведено для задоволення вимог стягувача у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, де боржником є ОСОБА_2, не відбулося, а отже, запис № 34743498 про проведену державну реєстрацію права власності
на вказану квартиру за ОСОБА_3 підлягає скасуванню.
Районним судом установлено, що ОСОБА_5, який є сином ОСОБА_5,
яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2, спадщину не прийняв, оскільки на час
її відкриття тривалий час (більше 10 років) не проживав разом
зі спадкодавцем, із заявою про прийняття спадщини до нотаріуса
не звертався. Позивач ОСОБА_1, який є онуком ОСОБА_5, яка померла
ІНФОРМАЦІЯ_2, є спадкоємцем п`ятої черги, у визначений законодавством строк звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, а отже, є таким, що спадщину прийняв. Із цих підстав суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання
за ОСОБА_1 права власності на квартиру
АДРЕСА_1 .
Задовольняючи позовні вимоги про витребування квартири, суд першої інстанції виходив із того, що спірне майно вибуло з володіння власника
не з його волі, тому відповідно до положення статті 388 ЦК України таке майно може бути витребувано в останнього набувача. ОСОБА_3,
як добросовісний набувач, придбав квартиру з електронних торгів, проведених за заявкою приватного виконавця на виконанні якого знаходився виконавчий напис № 729, виданий 02 вересня 2019 року приватним нотаріусом Кохан Г. Л. про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості у розмірі 1 502 400,00 грн, яка не мала права власності на вищевказану квартиру, а тому порушене право позивача, як власника майна, підлягає судовому захисту шляхом витребування спірної квартири у добросовісного набувача - ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 .
Судом першої інстанції враховано відповідні норми Конституції України,
ЦК України, Закону України "Про державну реєстрацію речових прав
на нерухоме майно та їх обтяжень", Закону України "Про власність", а також правові висновки Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 14 грудня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення. Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 03 червня 2022 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції всебічно та повно з`ясував фактичні обставини справи, надав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, правильно визначив характер спірних правовідносин і застосував норми матеріального права, які підлягали застосуванню, оскільки спірна квартира вибула з володіння власника не з його волі. Порушене право позивача, як власника майна, підлягає судовому захисту шляхом витребування на його користь цієї квартири.
Апеляційний суд не взяв до уваги доводи апеляційної скарги про те,
що ОСОБА_3 є добросовісним набувачем й спірна квартира не може бути у нього витребувана, оскільки положення статті 388 ЦК України дозволяють витребувати майно від добросовісного набувача, якщо майно вибуло не з волі власника.
Апеляційний суд послався на відповідну практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до суду касаційної інстанції
У касаційній скарзі, поданій у січні 2023 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права
та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 03 червня 2022 року
та постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 грудня 2022 року,
й ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 .
В обґрунтування підстав касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник посилається на те, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права
у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду
від 13 січня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_3 залишено без руху. Запропоновано заявникові надати документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи,
що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
У наданий судом строк ОСОБА_3 надіслав матеріали на усунення недоліків касаційної скарги, а саме докази сплати судового збору.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі. Витребувано цивільну справу
№ 205/1783/20 із Ленінського районного суду м. Дніпропетровська. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих
до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу
та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У березні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 квітня 2023 року призначено справу
до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними
у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_3 мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не враховано релевантну судову практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, а також неправильно застосовано норми матеріального права.
Із 16 січня 2020 року скасування запису про проведену державну реєстрацію права не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Судове рішення про витребування майна з незаконного володіння відповідача саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію права власності за позивачем, тому не потрібно окремо скасовувати такий запис за відповідачем, оскільки вказане призведе до прогалини в Державному реєстрі прав.
Вважає, що він є добросовісним набувачем, так як правовстановлюючий документ, що підтверджує його право власності на спірну квартиру,
у судовому порядку не скасовано, електронні торги недійсними не визнано.
При цьому посилається на правовий висновок, викладений Верховним Судом у постановах: від 15 травня 2019 року у справі № 285/3414/17, провадження № 61-38274св18 та від 26 вересня 2019 року у справі
№ 742/3490/16-ц, провадження № 61-36122св18, відповідно до якого, застосовуючи положення частини другої статті 388 ЦК України про те,
що майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень, суд повинен мати на увазі, що позов власника про витребування майна в особи, яка придбала його в результаті публічних торгів, проведених у порядку, встановленому для виконання судових рішень, підлягає задоволенню лише в тому разі, якщо торги були визнані недійсними, оскільки відповідно до частини першої статті 388 ЦК України власник має право витребувати майно, яке вибуло з володіння поза його волею,
і в добросовісного набувача.
У даній справі позовні вимоги про визнання недійсними публічних торгів позивачем не заявлялися. Тому за відсутності визнання недійсними електронних торгів звернення до суду з позовом у порядку статті 388
ЦК України є неефективним і передчасним способом захисту прав власника, а отже, є підставою для відмови у позові.
Також зазначає, що стягнення за виконавчим написом відповідно
до статті 90 Закону України "Про нотаріат" провадиться у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", яким,
у свою чергу, передбачено єдиний порядок примусового виконання для усіх видів рішень (стаття 3 Закону України "Про виконавче провадження).
Тобто порядок виконання судових рішень є тотожним порядку виконання стягнення на підставі виконавчого напису нотаріуса. Сфера дії
частини другої статті 388 ЦК України повинна бути розповсюджена на будь-яке майно реалізоване в порядку, передбаченому Законом України
"Про виконавче провадження", оскільки такий порядок є єдиним як для реалізації майна в порядку виконання судових рішень, так і для реалізації майна за рішеннями інших органів.
Доводи інших учасників справи
08 травня 2023 року через підсистему "Елетронний суд" представник
ОСОБА_1 - адвокат Ільїн О. М., подав до Верховного Суду додаткові пояснення (по суті відзив на касаційну скаргу), в яких виклав свої заперечення на доводи касаційної скарги, проте їх не надіслано іншим учасникам справи, а тому вони до розгляду не приймаються
та не розглядаються (частина четверта статті 395 ЦПК України).
09 травня 2023 року, засобами електронного зв`язку, ЖБК № 220 подало
до Верховного Суду пояснення (виступ у судових дебатах), які по суті
є відзивом на касаційну скаргу, та які скріплені електронним цифровим підписом адвоката Бардаченка Д. В. Разом із цим, особа, яка підписала дані пояснення, не підтвердила своїх повноважень на представництво
ЖБК № 220, а тому вони до розгляду не приймаються та не розглядаються (частина шоста статті 178, частина четверта статті 183 ЦПК України).
Інші учасники справи відзив на касаційну скаргу ОСОБА_3 до суду касаційної інстанції не подали.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5, яка є матір`ю ОСОБА_4 (відповідач) та рідною бабою ОСОБА_1 (позивач) (а. с. 72, 74 зворот,
75-76, т. 1).
Згідно з довідкою від 28 серпня 1996 року, виданою ЖБК № 220 ОСОБА_5 була членом ЖБК № 220 (а. с. 24, т. 1).
29 травня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Другої дніпровської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, на підставі якої була заведена спадкова справа № 383/2019 (а. с. 71 зворот, т. 1).
Інші спадкоємці з заявою про прийняття спадщини не зверталися.
Відповідно до довідки від 09 жовтня 2019 року № 10514 про склад сім`ї
або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб за адресою:
АДРЕСА_1, були зареєстровані ОСОБА_5 та ОСОБА_4 (а. с. 48, т. додаток до справи).
Постановою державного нотаріуса Другої дніпровської державної нотаріальної контори Циганко Є. Л. від 22 лютого 2020 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 у зв`язку з тим, що квартира належить іншому власнику (а. с. 82, т. 1).
На запит адвоката Ільїна О. М. в інтересах ОСОБА_1 ЖБК № 220 листом від 27 лютого 2020 року повідомило, що на момент смерті
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 була членом ЖБК № 220, пайовий внесок за квартиру
АДРЕСА_1 виплачено у повному обсязі. Заборгованості по сплаті пайових внесків не було та право власності на дану квартиру підлягало оформленню за нею. Спадкоємцем на вказану квартиру є онук - ОСОБА_1, який був прийнятий в члени ЖБ № 220 на загальних зборах 20 жовтня
2019 року. Також повідомило, що ОСОБА_2 членом ЖБК № 220 ніколи
не була (а. с. 34, т. 2).
Відповідно до довідки ЖБК № 220 від 22 листопада 2021 року № 22/11/21-П, виданої члену ЖБК № 220 ОСОБА_1 (онук), про те, що його померла бабуся - ОСОБА_5 пайовий внесок за квартиру
АДРЕСА_1 виплатила у повному обсязі станом на 01 квітня 1990 року (а. с. 33, т. 2).
Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна
від 20 лютого 2020 року № 201088041 на квартиру
АДРЕСА_1, 01 жовтня 2019 року
о 13:59:09 на підставі рішення державного реєстратора Вусика М. О.
про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 04 жовтня 2019 року індексний номер: 49010201 зареєстровано право власності за ОСОБА_2, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1929629312101, номер запису про право власності: 33527465. Підставою виникнення права власності зазначено: договір дарування, серія та номер: б/н, виданий
18 квітня 1992 року, видавник: приватний нотаріус Гуніна В. І.
(а. с. 43-44, т. 1).
З договору дарування від 18 квітня 1992 року, укладеного між ОСОБА_5
та ОСОБА_2, вбачається, що спірна квартира належить дарителю ОСОБА_5 на підставі довідки-характеристики № 3637, виданої 13 лютого 1992 року
БТІ міста Дніпропетровська та реєстраційного посвідчення, виданого
13 лютого 1992 року БТІ міста Дніпропетровська, записано в реєстрову книгу під № XXУII-72, договір посвідчено (відповідно до наявного відбитку печатки) приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Гуніною В. І. 18 квітня 1992 року, зареєстровано в реєстрі за № 3632 (а. с. 27-28, т. 1).
Згідно з листами відділу реєстрації майнових прав управління у сфері державної реєстрації Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради від 04 листопада 2020 року
№ 6/3662-01.1-19/1573 та від 18 грудня 2020 року № 6/4585-01.1-19/1786 документи щодо реєстраційних дій, вчинених 04 жовтня 2019 року,
від державного реєстратора Вусика М. О. на квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер 1929629312101) на зберігання не надходили (а. с. 161, 163, т. 1).
У відповідь на запит адвоката Ільїна О. М. в інтересах ОСОБА_1
КП "Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації" Дніпровської міської ради у листі від 11 жовтня 2021 року № 13632 зазначило, що станом
на 31 грудня 2012 року державна реєстрація права власності на спірну квартиру КП "ДМБТІ" ДМР не проводилася, відповідно реєстрація права власності на нерухоме майно за даною адресою на ім`я ОСОБА_2
на підставі договору дарування від 18 квітня 1992 року підприємством також не проводилась. Крім цього, вказано, що інформаційна довідка
за вихідним № 2893 від 17 вересня 2019 року щодо спірного об`єкта нерухомості підприємством не надавалась, відповідно запит ОСОБА_2
до підприємства не надходив. За номером вихідної кореспонденції № 2893 підприємством підготовлено відповідь на запит іншої особи щодо іншого нерухомого майна (а. с. 14, т. 2).
Відповідно до листа Державного нотаріального архіву в Дніпропетровській області від 24 травня 2022 року № 411/01-21 щодо надання копії договору дарування квартири АДРЕСА_1, посвідченого державним нотаріусом Другої дніпропетровської державної нотаріальної контори нотаріусом Гуніною В. І. 18 квітня 1992 року
за реєстровим № 3632, за вищевказаний період договір не посвідчувався, згідно з реєстрами для реєстрації нотаріальних дій держнотконтори - реєстраційний номер 3632 без індексу 1,2,3 відсутній, а приватну діяльність нотаріус Гуніна В. І. розпочала в Дніпропетровському міському нотаріальному окрузі з 1994 року (а. с. 64, т. 2).
Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна
на квартиру
АДРЕСА_1, 19 грудня 2019 року о 12:42:18 приватним нотаріусом
Ричкою Ю. О. внесено запис про право власності № 34743498 ОСОБА_3 на підставі рішення приватного нотаріуса Рички Ю. О., Дніпровський міський нотаріальний округ від 19 грудня 2019 року 12:51:32, індексний номер: 50329009, підстава виникнення права власності: свідоцтво
про придбання нерухомого майна з електронних торгів, серія та номер: 3112, виданий 19 грудня 2019 року, видавник: приватний нотаріус Ричка Ю. О.
(а. с. 78-80, т. 1).
На виконання ухвали Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 30 жовтня 2020 року приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області (далі - приватний виконавець)
Бурхан-Крутоус Л. А. надала належним чином завірену копію виконавчого провадження № НОМЕР_1 (том 3 - додаток до справи).
На виконанні приватного виконавця Бурхан-Крутоус Л. А. перебувало виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого напису № 729, виданого 02 вересня 2019 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кохан Г. Л. про стягнення
з боржника ОСОБА_2 на користь стягувача ОСОБА_8 боргу в розмірі
1 502 400,00 грн.
Постановою приватного виконавця Бурхан-Крутоус Л. А. від 12 вересня
2019 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 з виконання указаного виконавчого напису.
У рамках виконавчого провадження № НОМЕР_1 приватним виконавцем Бурхан-Крутоус Л. А. винесено, у тому числі, постанову від 04 жовтня
2019 року про опис та арешт майна (коштів) боржника, а саме, квартири
АДРЕСА_1 .
11 жовтня 2019 року подано заявку на її реалізацію в ДП "Сетам".
Відповідно до протоколу № 446897 проведення електронних торгів
торги відбулися 21 листопада 2019 року, ціна продажу спірної квартири - 523 345,00 грн, переможцем торгів визначено учасника 2 - ОСОБА_3
27 листопада 2019 року приватним виконавцем Бурхан-Крутоус Л. А. був складений акт про проведені електронні торги на підставі якого приватним нотаріусом Ричкою Ю. О. 19 грудня 2019 року ОСОБА_3 було видано свідоцтво про право власності на спірну квартиру, зареєстроване в реєстрі за № 3112.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права
чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Касаційна скарга ОСОБА_3 підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої
або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права
і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини,
що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання
про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права,
які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411,
частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного
у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій у повній мірі не відповідають.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд
і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси
у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон
або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи,
яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги
такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту,
який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод
1950 року визнається право людини на доступ до правосуддя,
а статтею 13 - на ефективний спосіб захисту прав. Це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом захисту певного цивільного права
чи інтересу не може бути виправданою.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання
або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, провадження № 12-158гс18).
Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав
та вплив на порушника.
Тлумачення вказаних норм права свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором,
та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту,
який не суперечить закону.
Загальний перелік способів захисту цивільного права та інтересів визначені у статті 16 ЦК України, в якій зазначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового
або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право
або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду
та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права
чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18; від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, провадження
№ 12-187гс18; від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, провадження № 14-338цс18; від 11 вересня 2019 року у справі
№ 487/10132/14-ц, провадження № 14-364цс19; від 06 квітня 2021 року
у справі № 925/642/19, провадження № 12-84гс20 та інших).
Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою.
Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити
до відновлення порушеного права позивача.