Постанова
Іменем України
10 травня 2023 року
м. Київ
справа № 756/10461/21
провадження № 61-2023св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
третя особа - приватний виконавець Павлюк Назар Васильович,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4, яка підписана представником ОСОБА_5, та касаційну скаргу ОСОБА_2, яка підписана представником ОСОБА_6, на постанову Київського апеляційного суду від 17 січня 2023 року в складі колегії суддів: Вербової І. М., Невідомої Т. О., Нежури В. А.,
Історія справи
Короткий зміст позову
У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа - приватний виконавець Павлюк Н. В., про визнання недійсним договору купівлі-продажу.
Позов мотивований тим, що 06 серпня 2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Сальваровською Н. І. за реєстровим № 1223, за яким позикодавець передав позичальнику у власність грошові кошти у сумі 2 782 250 грн, що на момент укладення договору становило 100 000 дол. США, строком до 06 лютого 2021 року. Договір позики укладено ОСОБА_3 в інтересах сім`ї, на укладення якого надана згода іншого з подружжя, а саме ОСОБА_2 . За вказаних обставин ОСОБА_2 вважається солідарним боржником. 10 березня 2021 року позивач звернувся до ОСОБА_3 із заявою-вимогою про погашення боргу, у якій вимагав протягом 30 днів з дня її отримання, повернути суму позики в гривні, що станом на дату складання заяви складає 2 788 850 грн, яка була нею отримана.
22 квітня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Київського нотаріального округу Сальваровської Н. І. із заявою про вчинення виконавчого напису, який був вчинений 22 квітня 2021 року, внесений в реєстр за номером 891 на суму 2 810 072,50 грн.
27 квітня 2021 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Павлюком Н. В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження (ВП № НОМЕР_1) на виконання виконавчого напису № 891 від 22 квітня 2021 року вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сальваровською Н. І. 05 травня 2021 року у зв`язку з невиконанням виконавчого документу приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Павлюком Н. В винесено постанови про арешт коштів та майна боржника. 01 червня 2021 року приватним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника та накладено арешт на частку ОСОБА_3 у ТОВ "МК. ФУДГРУП".
ОСОБА_1 стало відомо, що 11 червня 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Халявкою Н. М., за реєстровим номером 2198, відповідно до якого, ОСОБА_2 за згодою чоловіка ОСОБА_3 продала належну подружжю на праві спільної сумісної власності земельну ділянку площею 0,057 га з кадастровим номером 3221888000:24:180:0102.
На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 11 червня 2021 року право власності на земельну ділянку площею 0,057 га, кадастровий номер 3221888000:24:180:0102 зареєстроване за ОСОБА_4 .
Позивач вважав, що ухиляючись від сплати заборгованості за договором позики, діючи недобросовісно та зловживаючи правом, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 уклали фраудаторний правочин щодо спільного сумісного майна подружжя - земельної ділянки площею 0,057 га з кадастровим номером 3221888000:24:180:0102, та відчужили її ОСОБА_4, з метою уникнення виконання зобов`язань за договором позики та уникнення стягнення за виконавчим написом від 22 квітня 2021 року.
ОСОБА_1 просив:
визнати недійсним договору купівлі- продажу земельної ділянки площею 0,057 га з кадастровим номером 322188000:24:180:0102 від 11 червня 2021 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального Халявкою Н. М. 11 червня 2021 року за реєстровим номером 2198.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 19 жовтня 2022 року в складі судді: Луценко О. М., у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
позивачем не доведено, що на момент укладання договору купівлі-продажу від 11 червня 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на спірну земельну ділянку розповсюджував дію правовий режим спільного сумісного майна подружжя. Позивач не довів належними та допустимими доказами, що спірна земельна ділянка, на момент укладання договору купівлі-продажу від 11 червня 2021 року, перебувала у спільній сумісній власності подружжя;
необґрунтовані доводи позивача про те, що відповідач є солідарним боржником за договором позики, оскільки виконавче провадження ВП НОМЕР_1 відкрито лише щодо ОСОБА_3 . Відповідача ОСОБА_2 не повідомляли про виконавче провадження, окрім того виконавче провадження відносно продавця земельної ділянки відкрито не було, майно не перебувало під арештом.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 17 січня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 19 жовтня 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.
Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,057 га з кадастровим номером 322188000:24:180:0102 від 11 червня 2021 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального Халявкою Н.М. 11 червня 2021 року за реєстровим номером 2198.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
обставина, що земельна ділянка площею 0,057 га з кадастровим номером 3221888000:24:180:0102 була придбана ОСОБА_2 під час перебування у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3, відповідачами не спростовано, що дає підстави для висновку про виникнення права спільної сумісної власності на неї. Тому ця земельна ділянка належала ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності подружжя;
10 березня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_3 із заявою-вимогою про погашення боргу, у якій, повідомив позичальника про його обов`язок сплатити протягом 30 днів з дня пред`явлення заяви, повернути суму позики в гривні, що станом на день складення цієї заяви складає 2 788 850 грн. У випадку ненадходження коштів на банківський рахунок чи не повернення коштів протягом 30 днів від дня пред`явлення заяви, з метою забезпечення належного виконання зобов`язань за договором позики, позикодавець буде змушений звернутися до нотаріуса для вчинення виконавчого напису про стягнення заборгованості. Вказана заява того ж дня була отримана ОСОБА_3 . Заявою ОСОБА_3, яка посвідчена приватним нотаріусом КМНО Сальваровською Н. І. 10 березня 2021 року за реєстровим № 482, ОСОБА_3 підтвердив, що станом на дату її підписання ним не було здійснено жодних платежів щодо повернення суми позики за договором, а також те, що кошти відповідно до договору позики не поверталися ОСОБА_1 наручно. Підтвердив, що станом на дату підписання цієї заяви, загальна сума заборгованості за договором становить 2 782 250 грн. Повідомив, що не заперечує проти звернення стягнення на вказану суму заборгованості, будь-яким способом, не забороненим законом, у тому числі на підставі рішення суду чи виконавчого напису нотаріуса у встановленому чинним законодавством України порядку. Таким чином ОСОБА_2 було відомо про наявність у її чоловіка ОСОБА_3 заборгованості за договором позики від 06 серпня 2020 року. Також вбачається, що ОСОБА_3 обізнаний про бажання позивача повернути надані в позику кошти;
у зв`язку з невиконанням ОСОБА_3 в добровільному порядку своїх зобов`язань за договором позики, позивач звернувся до приватного нотаріуса КМНО Сальваровською Н. І. та отримав виконавчий напис від 22 квітня 2021 року про стягнення заборгованості за договором позики грошей від 06 серпня 2020 року укладеного між ним та ОСОБА_3, який пред`явив до виконання. За вказаним виконавчим написом, 27 квітня 2021 року приватним виконавцем відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1, у межах якого, прийнято постанови про арешт коштів та майна боржника. Проте, 11 червня 2021 року ОСОБА_2, за згодою ОСОБА_3, відчужила належну подружжю на праві спільної сумісної власності земельну ділянку на користь ОСОБА_4 . Отже, продаж земельної ділянки відбувся після того, як ОСОБА_3 було повідомлено про наявність у нього заборгованості, вчинення виконавчого напису, відкриття виконавчого провадження у справі та накладення арешту на його кошти та майно. Тобто, будучи співвласником земельної ділянки площею 0,057 га з кадастровим номером 3221888000:24:180:0102, ОСОБА_3, усвідомлював, що вона може бути стягнена у рахунок погашення боргу, проте надав ОСОБА_2 згоду на її відчуження;
оспорюваний договір укладений ОСОБА_2 після настання строку для повернення позики, про що останній було відомо. При цьому, після укладення такого договору, ОСОБА_3 не здійснено жодних дій з метою погашення заборгованості за договором позики;
ОСОБА_3, будучи співвласником земельної ділянки площею 0,057 га з кадастровим номером 3221888000:24:180:0102, усвідомлював, що її частина може бути стягнена у рахунок погашення боргу, проте надав ОСОБА_2 згоду на її відчуження, яка, в свою чергу, знаючи про наявність заборгованості за договором позики від 06 серпня 2020 року, укладеного в інтересах сім`ї, допускаючи настання негативних наслідків за договором позики, у вигляді звернення стягнення на частину земельної ділянки, відчужила її на користь ОСОБА_4, що ставить під сумнів добросовісність дій подружжя, та набуває ознак фраудаторного правочину. Виходячи з наведеного, ті обставини, що виконавче провадження щодо продавця земельної ділянки відкрито не було, а також, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 зареєстровані за різними адресами, на що посилається відповідач-1 у відзиві на апеляційну скаргу, не є підставою для відмови у задоволенні позову;
колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що ОСОБА_2 не є солідарним боржником за договором позики, проте вказана обставина, не може бути підставою для відмови у задоволенні позову, виходячи з того, що вказаний договір укладено в інтересах сім`ї за згодою ОСОБА_2, таким чином, остання допускаючи настання негативних наслідків за вказаним договором, у вигляді звернення стягнення на частину земельної ділянки, за згодою боржника ОСОБА_3, обізнаного з наявністю у нього заборгованості перед позивачем, відчужила її на користь ОСОБА_4, що ставить під сумнів добросовісність дій подружжя;
ті обставини, що правочин укладений з ОСОБА_4, за яким було відчужено земельну ділянку носив реальний характер (був реально виконаний), будь-які обмеження щодо відчуження земельної ділянки були відсутні, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення ОСОБА_3 та ОСОБА_2 звернення стягнення на їх майно. Посилання ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на те, що кошти отримані від продажу земельної ділянки, були витрачені ОСОБА_2 на власні потреби, не свідчить про те, що договір купівлі-продажу земельної ділянки було укладено не з метою уникнення стягнення на неї. Крім того, колегія суддів враховує, що земельна ділянка належала ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності, проте після її відчуження за договором купівлі-продажу, ОСОБА_3 жодних дій з метою погашення заборгованості за договором позики, вчинено не було.
Аргументи учасників справи
11 лютого 2023 року ОСОБА_4 засобами поштового зв`язку подав касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_5, на постанову Київського апеляційного суду від 17 січня 2023 року, в якій просив:
скасувати оскаржену постанову апеляційного суду;
залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
апеляційний суд помилково застосував висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №369/11268/16-ц (провадження №14-260цс19), які стосуються частини першої статті 234 ЦК України. ОСОБА_4 придбав спірну земельну ділянку у власність, заплатив за неї добросовісно грошові кошти, у момент укладання договору купівлі-продажу були відсутні будь-які обмеження, тому він діяв правомірно. Виконавче провадження відносно продавця земельної ділянки відкрито не було. Договір носив реальний характер. Судами встановлено, що: предмет договору передано покупцеві ( ОСОБА_4 ), він користується майном; вартість земельної ділянки підтверджена звітом ТОВ "Діатекс Груп", ліцензованим оцінювачем, оцінка ніким не оспорювалась, сторін правочину вона влаштовувала; низька вартість обумовлена важким матеріальним становищем продавця, який потребує коштів; майно не перебувало під арештом і нотаріус перед реєстрацією правочину переконався у відсутності обмежень майна, що дозволило провести правочин;
для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно. Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину. У справі, яка переглядається, ці умови та підстави відсутні, оскільки у продавця був відсутній борг перед позивачем, продавець не був повідомлений ні про виконавче провадження, ні про виконавчий напис нотаріуса. ОСОБА_4 придбав земельну ділянку у власність, заплатив за неї добросовісно грошові кошти, в момент укладання договору купівлі-продажу були відсутні будь-які обмеження. Він приступив до виконання правомочностей власника, користується належним йому майном. Тому, відсутні підстави для застосування умов фраудаторності спірного правочину, а претензії позивача грубо порушують права ОСОБА_4, як власника придбаного майна;
відповідно до частини першої статті 541 ЦК України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання. Згідно з доданими позивачем до матеріалів справи ксерокопій документів, предметом зобов`язання ОСОБА_3 були грошові кошти за договором позики, за яким лише він зобов`язаний був їх повернути. Залучена позивачем до матеріалів справи ксерокопія заяви ОСОБА_2 від 06 вересня 2020 року не є підставою для виникнення у ОСОБА_2 зобов`язання, як у солідарного боржника;
апеляційним судом було прийнято ксерокопію заяви ОСОБА_2 від 06 серпня 2020 року № 1222 без урахування висновку Великої Палати Верховного Суду щодо застосування статті 95 ЦПК України у подібних правовідносинах, викладеного у постанові від 17 січня 2019 року у справі № 809/1092/18. Позивач додав до позовної заяви: ксерокопію договорів купівлі-продажу; ксерокопію договору позики від 06 серпня 2020 року; ксерокопію заяви ОСОБА_2 від 06 серпня 2020 року № 1222. Зазначені ксерокопії ставились під сумнів ОСОБА_4 та іншими учасниками судового розгляду. ОСОБА_4 заявлялось у суді першої інстанції клопотання, обґрунтоване тим, що представником позивача який заявив позов не було додано до позовної заяви доказів, які б відповідали вимогам ЦПК України, оскільки додані документи ніким не завірені, а лише ксерокопії. Тому суд першої інстанції витребував у нотаріуса оригінали цих документів або їх засвідчені копії. Проте приватний нотаріус КМНО Сальваровська Н. І. витребувані судом відомості не надала.
22 лютого 2023 року ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку подала касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_6, на постанову Київського апеляційного суду від 17 січня 2023 року, в якій просила:
скасувати оскаржену постанову апеляційного суду;
залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
апеляційний суд помилково застосував висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №369/11268/16-ц (провадження №14-260цс19), які стосуються частини першої статті 234 ЦК України;
фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) в українському законодавстві регулюються тільки в певних сферах (зокрема: у банкрутстві (стаття 20 Закону України від 14 травня 1992 року "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"); при неплатоспроможності банків (стаття 38 Закону України від 23 лютого 2012 року "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"); у виконавчому провадженні (частина четверта статті 9 Закону України від 02 червня 2016 року "Про виконавче провадження");
оскаржена постанова стосується визнання недійсним правочину особи, яка не є банкрутом та не є стороною виконавчого провадження. Тому судом апеляційної інстанції було помилково застосовано постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження №14-260цс19). У справі, що переглядається, правовідносини не тотожні тим, що мали місце у справі № 369/11268/16-ц;
оспорюваний правочин не був фіктивним, він реально був виконаний його сторонами. Виконавче провадження № НОМЕР_1 відкрито лише щодо ОСОБА_3, а оспорюваний правочин був укладений ОСОБА_2, тому на спірні відносини не поширюється дія статті 9 Закону України "Про виконавче провадження";
у цьому випадку йдеться про правовий режим спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_7, солідарний характер їхніх зобов`язань і судом апеляційної інстанції зазначено, що незважаючи на відсутність в законі прямої вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов`язаннями, вчиненими в інтересах сім`ї, вони (зобов`язання) носять солідарний характер. Проте, якщо неповідомлення боржника про відкриття виконавчого провадження у передбачений спосіб є обмеженням його прав, то неповідомлення особи, яка не є боржником у виконавчому провадженні також свідчить про порушення її прав;
висновок Верховного Суду щодо застосування статті 28 Закону України "Про виконавче провадження" щодо солідарних боржників, солідарний характер зобов`язань яких обумовлений правовим режимом спільної сумісної власності, відсутній. ОСОБА_2 не повідомлялась про виконавче провадження, вона ніким не попереджалась про необхідність погашення заборгованості ОСОБА_3 . Тому підстави такого стягнення за рахунок належного їй майна відсутні. За будь-яких умов для примусового стягнення коштів з будь-якої особи необхідно повідомити про існування претензій до неї;
застосовані судом апеляційної інстанції висновки не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається. Позивачем невірно було обрано спосіб захисту його порушеного права і внаслідок задоволення його вимог буде спричинена шкода інтересам осіб, з якими позивач не перебував у жодних цивільно-правових відносинах. Таким особами є ОСОБА_2 та ОСОБА_4, який купуючи земельну ділянку здійснив усі передбачені законом дії для реалізації своїх прав. Продавець майна не перебувала у реєстрі боржників, майно не було обтяжене. Тому оспорюваний правочин не відповідає ознакам фраудаторності;
відповідно до частини першої статті 541 ЦК України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання. Автоматично порука за члена подружжя не передбачена у національній законодавчій системі. Апеляційний суд безпідставно поклав в основу рішення обов`язок ОСОБА_2 також повертати позику за її чоловіка;
позивачем було надано ксерокопію договору купівлі-продажу, ксерокопію договору позики від 06 серпня 2020 року, ксерокопію ОСОБА_2 від 06 серпня 2020 року № 1222, якою ОСОБА_2 надала згоду ОСОБА_3 на укладання договору позики, яка надається в інтересах сім`ї та на умовах попередньо обговорених. Докази, надані стороною позивача ставились під сумнів відповідачами. Так, ними було заявлено у суді першої інстанції клопотання, обґрунтоване тим, що представником позивача який заявив позов не було додано до позовної заяви докази, які б відповідали вимогам статей 78, 79, 95, 229 ЦПК України, оскільки додані документи ніким навіть не завірені, а надані виключно у ксерокопіях. Тому, з метою повного, всебічного та справедливого розгляду справи, керуючись статтею 84 ЦПК України відповідач просив суд витребувати у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сальваровської Н. І. засвідчені копії та відомості щодо укладання договору позики від 06 серпня 2020 року, заяви від 06 серпня 2020 року і вчиненого виконавчого напису, а також у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Халявки Т. належним чином засвідчені копії документів, якими супроводжувалося укладання оспорюваного договору купівлі-продажу. Ці клопотання були задоволені, однак нотаріуси витребувані судом відомості до суду не надали. Позивач жодних дій для обґрунтування свого позову належними доказами не вчинив.
06 травня 2023 року ОСОБА_4 засобами поштового зв`язку подав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2, який підписана представником ОСОБА_5,в якому просить задовольнити касаційну скаргу ОСОБА_2 . Відзив мотивований тим, що згідно з доданими позивачем до матеріалів справи ксерокопій документів, предметом зобов`язання ОСОБА_3 були грошові кошти за договором позики, за яким лише він зобов`язаний був їх повернути. Залучена позивачем до матеріалів справи ксерокопія заяви ОСОБА_2 від 06 вересня 2020 року не є підставою для виникнення у ОСОБА_2 зобов`язання, як у солідарного боржника. Апеляційним судом було прийнято ксерокопію заяви ОСОБА_2 від 06 серпня 2020 року № 1222. Зазначені ксерокопії ставились під сумнів ОСОБА_4 та іншими учасниками судового розгляду. ОСОБА_4 заявлялось у суді першої інстанції клопотання, обґрунтоване тим, що представником позивача який заявив позов не було додано до позовної заяви доказів, які б відповідали вимогам ЦПК України, оскільки додані документи ніким не завірені, а лише ксерокопії. Тому суд першої інстанції витребував у нотаріуса оригінали цих документів або їх засвідчені копії. Проте приватний нотаріус КМНО Сальваровська Н. І. витребувані судом відомості не надала.
10 травня 2023 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_8 подав відзиви на касаційну скаргу ОСОБА_2, в якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, стягнути із відповідачів судові витрати.
У відзивах ОСОБА_1 зазначає, що безпідставними є посилання скаржника на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц, оскільки висновки судів попередніх інстанцій у цій справі і у наведених скаржником судовому рішенні суду касаційної інстанції свідчать про те, що вони ґрунтуються на конкретних фактичних обставинах справи, які залежать від їх повноти, характеру, об`єктивності, юридичного значення. Подібність правовідносин між цією справою та наведеними в касаційній скарзі скаржник не доводить. Допускаючи настання негативних наслідків за договором позики у вигляді звернення стягнення на частини земельної ділянки як ОСОБА_2, так і ОСОБА_3, подружжя ( ОСОБА_2 за письмовою згодою свого чоловіка ОСОБА_3 ) відчужило її на користь ОСОБА_4 . Договір купівлі-продажу був укладений зі згоди ОСОБА_3 11 червня 2021 року, тобто, уже після того, як він був повідомлений про наявність у нього заборгованості вимогою від 10 березня 2021 року, винесення виконавчого напису від 22 квітня 2021 року та накладення арешту на все майно боржника. Ціна продажу земельної ділянки є явно занижена. ОСОБА_4 був зацікавлений у сплаті неринкової ціни за житловий будинок і земельну ділянку, і також знав про те, що фактично угода про купівлю-продаж земельної ділянки мала намір приховати справжні наміри сторін - продаж житлового будинку.
ОСОБА_1 зазначає, що орієнтовний розмір витрат на правничу допомогу в суді касаційної інстанції становить 10 000 грн. Детальний розрахунок та документи, що підтверджують відповідні витрати будуть надані до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.
10 травня 2023 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_8 подав відзиви на касаційну скаргу ОСОБА_4 в якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, стягнути із відповідачів судові витрати. У відзивах ОСОБА_1 зазначає, що безпідставними є посилання скаржника на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц, оскільки висновки судів попередніх інстанцій у цій справі і у наведених скаржником судовому рішенні суду касаційної інстанції свідчать про те, що вони ґрунтуються на конкретних фактичних обставинах справи, які залежать від їх повноти, характеру, об`єктивності, юридичного значення. Подібність правовідносин між цією справою та наведеними в касаційній скарзі скаржник не доводить. Допускаючи настання негативних наслідків за договором позики у вигляді звернення стягнення на частини земельної ділянки як ОСОБА_2, так і ОСОБА_3, подружжя ( ОСОБА_2 за письмовою згодою свого чоловіка ОСОБА_3 ) відчужило її на користь ОСОБА_4 . Договір купівлі-продажу був укладений зі згоди ОСОБА_3 11 червня 2021 року, тобто, уже після того, як він був повідомлений про наявність у нього заборгованості вимогою від 10 березня 2021 року, винесення виконавчого напису від 22 квітня 2021 року та накладення арешту на все майно боржника. Ціна продажу земельної ділянки є явно занижена. ОСОБА_4 був зацікавлений у сплаті неринкової ціни за житловий будинок і земельну ділянку, і також знав про те, що фактично угода про купівлю-продаж земельної ділянки мала намір приховати справжні наміри сторін - продаж житлового будинку. Вказує, що орієнтовний розмір витрат на правничу допомогу в суді касаційної інстанції становить 10 000 грн. Детальний розрахунок та документи, що підтверджують відповідні витрати будуть надані до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 15 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_4
23 березня 2023 року справа передана судді-доповідачу Крату В. І.
Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 17 січня 2023 року в частині підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 389 ЦПК України повернуто.
Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 .
Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 10 травня 2023 року: узадоволенні клопотання ОСОБА_1, яке підписане представником ОСОБА_8, про продовження строку на подання відзивів на касаційну скаргу ОСОБА_2 відмовлено; клопотання ОСОБА_1, яке підписане представником ОСОБА_8, про поновлення строку на подання відзивів на касаційну скаргу ОСОБА_4 задоволено; продовжено ОСОБА_1 строк на подання відзивів на касаційну скаргу ОСОБА_4 .
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 15 лютого 2023 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц; від 17 січня 2019 року у справі № 809/1092/18; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
В ухвалі Верховного Суду від 26 квітня 2023 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду: від 17 січня 2019 року у справі № 809/1092/18; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Фактичні обставини
Суди встановили, що 07 грудня 2007 року між ОСОБА_9 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,057 га з кадастровим номером 3221888000:24:180:0102, розташованої за адресою: АДРЕСА_1. Згідно пункту 15 договору, чоловік покупця ОСОБА_2 - ОСОБА_3 у своїй заяві, підпис на якій посвідчено приватним нотаріусом КМНО 07 грудня 2007 року за № 14940, дає згоду укладення договору купівлі зазначеної в даному договорі земельної ділянки, у період знаходження його з покупцем у зареєстрованому шлюбі.
06 серпня 2020 року між ОСОБА_1 (позикодавець) та ОСОБА_3 (позичальник) укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Сальваровською Н. І. за реєстровим № 1223, за яким позикодавець передав позичальнику у власність грошові кошти у сумі 2 782 250 грн, що на момент укладення договору становить 100 000 долари США. Договором визначено, що остаточний розрахунок щодо повернення суми позики має бути здійснено не пізніше 06 лютого 2021 року. Згідно пункту 15 договору, його посвідчено за письмовою згодою дружини позичальника, ОСОБА_2, викладеної в заяві, справжність підпису на якій, засвідчено нотаріусом КМНО Сальваровською Н. І., 06 серпня 2020 року за реєстровим номером 1221.
Згідно заяви ОСОБА_2, посвідченої приватним нотаріусом КМНО Сальваровською Н. І., зареєстрованою в реєстрі за № 1222, ОСОБА_2 надала згоду своєму чоловіку ОСОБА_3 на укладення договору позики грошей у сумі 2 782 250 грн, що станом на дату укладення договору становить 100 000 долари СІІІА. Договір позики грошей укладається в інтересах сім`ї та на умовах, які попередньо обговорені. Укладення договору відповідає спільному волевиявленню ОСОБА_2 та ОСОБА_3
10 березня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_3 із заявою-вимогою про погашення боргу, у якій, повідомив позичальника про його обов`язок сплатити протягом 30 днів з дня пред`явлення цієї заяви повернути суму позики в гривні, що станом на день складення цієї заяви складає 2 788 850 грн. У випадку ненадходження коштів на банківський рахунок чи не повернення коштів протягом 30 днів від дня пред`явлення заяви, з метою забезпечення належного виконання зобов`язань за договором позики, позикодавець буде змушений звернутися до нотаріуса для вчинення виконавчого напису про стягнення заборгованості.
Відповідно до заяви ОСОБА_3, посвідченої приватним нотаріусом КМНО Сальваровською Н. І. 10 березня 2021 року за реєстровим № 482, ОСОБА_3 підтверджує, що станом на дату її підписання ним не було здійснено жодних платежів щодо повернення суми позики за договором, а також те, що кошти відповідно до договору позики не поверталися ОСОБА_1 наручно. Підтверджує, що станом на дату підписання цієї заяви, загальна сума заборгованості за договором становить 2 782 250 грн. Повідомляє, що не заперечує проти звернення стягнення на вказану суму заборгованості, будь-яким способом, не забороненим законом, у тому числі на підставі рішення суду чи виконавчого напису нотаріуса у встановленому чинним законодавством України порядку.
22 квітня 2021 року приватним нотаріусом КМНО Сальваровською Н. І. вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 891, про стягнення заборгованості за договором позики грошей від 06 серпня 2020 року укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . Вирішено, за рахунок стягнення грошових коштів з боржника ОСОБА_3 задовольнити вимоги стягувача ОСОБА_1 у розмірі: 2 782 250 грн - заборгованість за договором позики грошей; 27 822,50 грн - мито за вчинення виконавчого напису.
27 квітня 2021 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Павлюком Н. В. відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 з виконання виконавчого напису № 891 виданого приватним нотаріусом КМНО Сальваровською Н. І. 22 квітня 2021 року про стягнення з ОСОБА_3 заборгованості за договором позики грошей від 06 серпня 2020 року.