Постанова
Іменем України
10 травня 2023 року
м. Київ
справа № 715/310/22
провадження № 61-9464св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, Чагорська сільська рада Чернівецького району Чернівецької області,
третя особа - приватний нотаріус Глибоцького районного нотаріального округу Чернівецької області Бреславська-Стратой Вікторія Олександрівна,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Чернівецького апеляційного суду від 07 вересня 2022 року у складі колегії суддів:
Височанської Н. К., Владичана А. І., Лисака І. Н.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, Чагорської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області (далі - Чагорська сільська рада), третя особа - приватний нотаріус Глибоцького районного нотаріального округу Чернівецької області Бреславська-Стратой В. О. (далі - приватний нотаріус Бреславська-Стратой В. О.), про визнання договорів дарування недійсними та скасування державної реєстрації права власності.
На обґрунтування позову зазначав, що від часу свого народження він постійно проживав разом зі своєю матір`ю ОСОБА_3 у будинку за адресою:
АДРЕСА_1 . У різні періоди з ними також проживали його брати та племінник. При житті мати позивача неодноразово наголошувала, що після її смерті їхній будинок повинен бути поділений між трьома братами у будь-якому вигляді і те, що першочергово там повинні проживати хтось із братів, а не внуки, невістки чи інші родичі.
У 2018 році йому стало відомо, що матір позичила у ОСОБА_2 3 000,00 дол. США на власні потреби, а взамін на гроші останній просив у матері передати йому будь-яке майно як заставу, а після повернення боргу він поверне майно
у власність матері. Які наслідки мав вказаний правочин у подальшому позивачу не відомо, оскільки його матір про це йому не розповідала.
ІНФОРМАЦІЯ_1 мати позивача - ОСОБА_3 померла.
Після смерті матері відкрилась спадщина на майно, у тому числі і на житловий будинок. Позивач раз зі своїм братом - ОСОБА_4 (син ОСОБА_3 від першого шлюбу) звернулись до нотаріуса для заведення спадкової справи. Під час підготовки необхідних документів йому стало відомо, що 19 листопада 2018 року матір подарувала житловий будинок та дві земельні ділянки
ОСОБА_2, про що укладено відповідні договори.
Позивач вважав, що укладені договори не відповідали внутрішній волі
ОСОБА_3 щодо правової природи та змісту правочинів.
ОСОБА_1 зазначав, що укладаючи зазначені договори дарування,
ОСОБА_3 мала на меті укладення договору застави, або тотожного йому, оскільки після повернення грошей ОСОБА_3 мала намір повернути заставне майно собі.
На думку позивача, ОСОБА_3 на час укладення вказаних договорів була пенсіонером за віком, свого часу отримала неповну середню освіту, впродовж багатьох років страждала на певними захворюваннями. Вказане у своїй сукупності не давали їй можливості у повній мірі, своєчасно та повно усвідомлювати вчинювані нею окремі дії. Її свідомість була розсіяною, пам`ять короткостроковою, уважність слабка. Оспорювані договори порушували права ОСОБА_3, оскільки вона в силу похилого віку і стану здоров`я, укладаючи договори, мала на меті передачу на користь відповідача будинку, який був її єдиним житлом та земельних ділянки лише як заставу за отримані в борг грошові кошти. У разі відсутності помилки у правовій природі правочину та його правових наслідках, то оспорювані договори дарування не було б укладено.
При цьому після підписання оспорюваних договорів ОСОБА_3 житловий будинок не передавала ОСОБА_2, особистих речей з нього не забирала та продовжувала там проживати. Водночас ОСОБА_2 з часу оформлення договорів у спірному будинку не проживав, свої особисті речі до будинку не перевозив, дій щодо виселення ОСОБА_3 не вживав та земельні ділянки не обробляв.
ОСОБА_1 просив:
визнати недійсним договір дарування житлового будинку за адресою:
АДРЕСА_1 від 19 листопада 2018 року, реєстровий номер договору 524, укладений між ОСОБА_3 і ОСОБА_2, та скасувати державну реєстрацію права власності на вказаний об`єкт нерухомості (номер запису 145905221);
визнати недійсним договір дарування земельної ділянки, кадастровий номер 7321087900:01:005:0531, яка знаходиться за адресою: с. Чагор, Чернівецький район, Чернівецька область, від 19 листопада 2018 року, реєстровий номер договору 527, укладений між ОСОБА_3 і ОСОБА_2, та скасувати державну реєстрацію права власності на вказаний об`єкт нерухомості (номер запису 145924062);
визнати недійсним договір дарування земельної ділянки, кадастровий номер 7321087900:01:005:0532, яка знаходиться за адресою: с. Чагор, Чернівецький район, Чернівецька область, від 19 листопада 2018 року, реєстровий номер договору 530, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 та скасувати державну реєстрацію права власності) на вказаний об`єкт нерухомості (номер запису 145933868).
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Заочним рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від
14 березня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсним договір дарування житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 від 19 листопада 2018 року, реєстровий номер договору 524, укладений між ОСОБА_3 і ОСОБА_2, та скасовано державну реєстрацію права власності на цей об`єкт нерухомості (номер запису 145905221).
Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки, кадастровий номер 7321087900:01:005:0531, яка знаходиться за адресою: с. Чагор, Чернівецький район, Чернівецька область, від 19 листопада 2018 року, реєстровий номер договору 527, укладений між ОСОБА_3 і ОСОБА_2, та скасовано державну реєстрацію права власності на цей об`єкт нерухомості (номер запису 145924062).
Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки, кадастровий номер 7321087900:01:005:0532, яка знаходиться за адресою: с. Чагор, Чернівецький район, Чернівецька область, від 19 листопада 2018 року, реєстровий номер договору 530, укладений між ОСОБА_3 і ОСОБА_2, та скасовано державну реєстрацію права власності на цей об`єкт нерухомості (номер запису 145933868).
Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 992,40 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що на час укладення договорів дарування ОСОБА_3 було 67 роки. У судовому засіданні встановлено, що з померлою до моменту її смерті постійно проживав її син ОСОБА_1 (позивач у справі), який за нею доглядав. Ці обставини, з урахуванням показань свідків, на переконання суду першої інстанцій, свідчать про те, що ОСОБА_3 не було мети подарувати своє нерухоме майно саме відповідачу, а вона мала певні сподівання, що після її смерті нерухоме майно буде успадковано всіма синами. Крім того, після укладення договорів дарування ОСОБА_3 продовжувала проживати у подарованому житловому будинку, який був її єдиним житлом.
За таких обставин, суд зробив висновок, що при укладенні договорів дарування волевиявлення ОСОБА_3 не було спрямоване на добровільне та безоплатне відчуження належного їй нерухомого майна на користь обдаровуваного
ОСОБА_2 .
Ухвалою Глибоцького районного суду Чернівецької області від 30 травня
2022 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 14 березня 2022 року у цій справі залишено без задоволення.
Суд першої інстанції вказав, що у заяві про перегляд заочного рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 14 березня 2022 року відсутні посилання на докази або свідків, що можуть підтвердити обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення справи. Крім цього, відповідно до відомостей адресно-довідкового підрозділу ГУДМС у Чернівецькій області від 15 лютого 2022 року ОСОБА_2 зареєстрований за адресою:
с. Молодія, Чернівецький район, Чернівецька область, тому повістки про судові засідання направлялися за вказаною адресою. У судовому засіданні
ОСОБА_2 вказав, що за місцем його реєстрації проживає рідний син, з яким він періодично спілкується. ОСОБА_2 також викликався в судове засідання через оголошення, яке було розміщене на сайті суду. Таким чином, ОСОБА_2 мав можливість дізнатися про судовий розгляд справи.
Суд дійшов висновку, що скасування заочного судового рішення порушить принцип правової визначеності, істотно вплине на права та обов`язки учасників справи та змінить їх. Водночас заявником не підтверджено належними та допустимими доказами обставин суттєвого та неспростовного характеру, які б тягнули за собою необхідність застосування пункту 2 частини третьої статті 287 ЦПК України. Суд також врахував те, що відповідач не позбавлений можливості відновити та захистити свої права іншими процесуальними засобами.
Постановою Чернівецького апеляційного суду від 07 вересня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.
Заочне рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 14 березня 2022 року скасовано.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Чагорської сільської ради, третя особа - приватний нотаріус Бреславська-Стратой В. О., про визнання договорів дарування недійсними та скасування державної реєстрації права власності відмовлено.
Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі
5 716,10 грн.
Апеляційний суд виходив з того, що для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Водночас позивач не довів того, що дарувальник в силу своєї освіти, пенсійного віку та наявності певних захворювань, в момент вчинення договорів дарування не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними.
Також суд вказав, що ОСОБА_1 всупереч нормам статей 79, 81 ЦПК України не надав належних та допустимих доказів на підтвердження факту укладання договорів дарування ОСОБА_3 під впливом помилки щодо правової природи правочину, а саме того, що дарувальниця мала на меті укладення договору застави, як і не надано доказів укладення нею з відповідачем договору позики грошових коштів. При цьому суд не взяв до уваги показання свідків, наданих в суді першої інстанції, оскільки вони не спростували презумпції правомірності оспорюваних правочинів, а їхні показання не можуть бути підставою для визнання недійсними договорів дарування у цій справі. Свідки не були присутні під час укладення договорів дарування, а їхні показання щодо тверджень дарувальниці після укладення договорів про те, що вона бажала щоб після її смерті майно успадкували її троє синів, не спростовують таких правочинів, які підписані його сторонами та посвідчені нотаріусом.
Доводи про те, що оспорювані правочини підлягають визнанню недійсними, оскільки вони фактично не були виконані сторонами, суд апеляційної інстанції відхилив, оскільки факт проживання ОСОБА_3 у будинку після укладення договорів дарування не є безумовною підставою для висновку, що вона помилилась щодо правової природи правочинів.
Позивач не надав належних і допустимих доказів на підтвердження того, що між сторонами правочинів виникли інші правовідносини, ніж передбачені договором дарування, та, що воля сторін була спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені укладеними між ними оспорюваними договорами. Таким чином, матеріали справи не містять інформації, а позивач не довів, що воля сторін була спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені укладеними договорами дарування.
Аргументи позивача про те, що житловий будинок був єдиним житлом дарувальника, фактична передача будинку не відбулася, а відповідач у цьому будинку не проживав, свої речі не завозив, дій щодо виселення ОСОБА_3 не вживав, земельні ділянки не обробляв, не доводять факту укладення правочинів під впливом помилки, оскільки відповідач як новий власник майна, вправі самостійно, на свій розсуд розпоряджатися своєю власністю.
Доводи апеляційної скарги про неналежне повідомлення відповідача судом першої інстанції не знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Аргументи учасників справи
У вересні 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову апеляційного суду, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Касаційна скарга з урахуванням її уточнення мотивована тим, що:
суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про допит свідків та долучення до матеріалів справи довідки про стан здоров`я ОСОБА_3, оскільки з часу звернення до суду першої інстанції і до часу розгляду апеляційної скарги перебував за межами України. Тому ОСОБА_1 не мав можливості організувати явку свідків (необхідної їх кількості) до суду та оформити необхідні документи;
у ОСОБА_3 впродовж багатьох років були численні захворювання, які у своїй сукупності не давали їй можливості у повній мірі, своєчасно та повно усвідомлювати вчиненні нею окремі дії (її свідомість була розсіяною, памʼять короткостроковою, уважність слабка). Договори дарування, які є предметом спору у цій справі, порушували права ОСОБА_3, оскільки вона в силу похилого віку і стану здоровʼя, укладаючи договори, мала на меті передачу на користь відповідача будинку, який був її єдиним житлом, і земельних ділянки лише як заставу за отримані в борг грошові кошти;
апеляційний суд безпідставно зробив висновок про те, що позивач не довів факту помилки ОСОБА_3 щодо правової природи оспорюваних правочинів;
твердження апеляційного суду про те, що показання свідків, надані у суді першої інстанції, не можуть бути підставою для визнання недійсними договорів дарування, свідчать про упередженість суду;
суд формально та упереджено дослідив обставини справи, проігнорував значну кількість аргументів позивача, зупиняв позивача під час надання окремих пояснень, тощо;
ОСОБА_3 під час укладення договору дарування житлового будинку, який був її єдиним житлом, погоджувалась на безоплатну передачу цього будинку відповідачу лише на умовах застави. Тобто інша сторона договору повинна була повернути майно. Це свідчить про неправильне сприйняття ОСОБА_3 суті правочину, що вплинуло на її волевиявлення. Ця помилка дійсно мала місце, вона має істотне значення.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху, надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 08 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу із суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 09 травня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги містять підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України. Зазначено, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі
№ 715/856/16-ц, від 11 листопада 2019 року у справі № 496/485/14-ц, від 06 березня 2019 року у справі № 697/654/16-ц. Крім того, вказано, що судове рішення ухвалено з порушенням пункту 3 частини третьої статті 411 ЦПК України.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що 19 листопада 2018 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 укладено договір дарування житлового будинку за адресою:
АДРЕСА_1, реєстровий номер договору 524.
19 листопада 2018 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 укладено договір дарування земельної ділянки, кадастровий номер 7321087900:01:005:0531, яка знаходиться за адресою: с. Чагор, Чернівецький район, Чернівецька область, реєстровий номер договору 527.
19 листопада 2018 року ОСОБА_3 і ОСОБА_2 укладено договір дарування земельної ділянки, кадастровий номер 7321087900:01:005:0532, яка знаходиться за адресою: с. Чагор, Чернівецький район, Чернівецька область, реєстровий номер договору 530.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 06 листопада 2021 року серії НОМЕР_1 .
Відповідно до витягу про реєстрацію в спадковому реєстрі від 28 січня 2022 року № 68298357 приватний нотаріус Глибоцького районного нотаріального округу Чернівецької області Кінащук Н. М. відкрила спадкову справу після смерті ОСОБА_3 .
Згідно з довідкою виконавчого комітету Чагорської сільської ради від 24 січня 2022 року № 122 ОСОБА_3 постійно проживала за місцем реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 до 29 жовтня 2021 року, тобто до дня смерті. На день смерті ОСОБА_3 разом з нею були зареєстровані та проживали її син ОСОБА_1 та онук ОСОБА_5 .
Свідок ОСОБА_4 в судовому засіданні зазначив, що він є рідним братом позивача та відповідача, перебуває з ними у нормальних відносинах. Також пояснив, що на час укладення оспорюваних договорів дарування він разом з позивачем перебували за кордоном. Коли вони повернулись до України, матір повідомила їм, що вона зробила помилку, а саме подарувала будинок і земельні ділянки відповідачу. При цьому вона зазначила, що позичила у відповідача гроші, але він хотів отримати якесь майно у заставу. Проте замість договору застави, вона уклала договір дарування нерухомого майна. Після повернення грошей відповідач повинен був переоформити право власності на нерухоме майно за матір`ю, проте цього не зробив. Вказав на те, що при житті мама хотіла, щоб після її смерті спірне нерухоме майно було розподілене між братами, при цьому на частку у спадщині він не претендує. Свідок зазначив, що з мамою до її смерті постійно прожив позивач. Відповідач разом з матір`ю не проживав, а фактично живе десь у Івано-Франківську.
Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні повідомила, що вона є двоюрідною сестрою сторін у справі, вона була у добрих відносинах з померлою тіткою ОСОБА_3, їй відомі обставини спірних правовідносин. Зі слів померлої ОСОБА_3 свідок дізналась, що вона позичила грошові кошти у ОСОБА_2, який за це захотів отримати певне майно у заставу. Померла ОСОБА_3 дуже сильно хвилювалась у зв`язку з тим, що вона помилково замість договору застави уклала з ОСОБА_2 договір дарування. При цьому вона казала їй, що коли поверне гроші, то, відповідно, ОСОБА_2 зареєструє нерухоме майно за нею. Після того як позивач приїхав із - за кордону, вона просила ОСОБА_2, щоб він приїхав до неї для повернення грошей, а надалі він зареєстрував за нею її майно. Після розмови з ОСОБА_2 вона була дуже засмучена, оскільки він так і не переоформив майно за нею. Надалі вона захворіла, потрапила до лікарні, де і померла. Свідок стверджувала, що ОСОБА_3 не мала наміру комусь дарувати будинок і земельні ділянки, а навпаки хотіла, щоб після її смерті, спадщину отримали всі троє її синів, і кожен мав свою частку. Також свідок вказала, що з ОСОБА_3 постійно проживав позивач ОСОБА_1, який доглядав за нею, а відповідач ОСОБА_2 з мамою не проживав. Після укладання договорів дарування, ОСОБА_3 продовжувала проживати у своєму будинку до самої смерті.
Позиція Верховного Суду
Щодо позовних вимог ОСОБА_1, пред`явлених до ОСОБА_2 .
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).
У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або "вражати" договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.