13 квітня 2023 року
м. Київ
Справа № 320/12137/20
Провадження № 11-54апп22
ОКРЕМА ДУМКА
суддів Великої Палати Верховного Суду Катеринчук Л. Й., Власова Ю. Л.., Гудими Д. А., Крет Г.Р., Лобойка Л. М., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Ткача І. В., Уркевича В. Ю. стосовно постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 квітня 2023 року, ухваленої за наслідком розгляду касаційної скарги Головного управління ДПС у Київській області (далі - ГУ ДПС у Київській області) на рішення Київського окружного адміністративного суду від 01 червня 2021 року (суддя Кушнова А. О.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2021 року (судді Кузьменко В. В., Ганечко О. М., Василенко Я. М.) у справі № 320/12137/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "РГК" (далі - ТОВ "РГК") до ГУ ДПС у Київській області, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області (далі - ГУ ДКС України у Київській області, ДКС України відповідно), про стягнення пені, інфляційних втрат, збитків та моральної шкоди
Постановою Великої Палати Верховного Суду 13 квітня 2023 року скасовано рішення Київського окружного адміністративного суду від 01 червня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2021 року, справу № 320/12137/20 направлено на новий розгляд до суду першої інстанції, відмовлено у здійсненні повороту виконання рішення місцевого суду.
При цьому касаційний суд виснував про юрисдикцію розгляду цього спору адміністративним судом та відступ від правової позиції, викладеної Великою Палатою Верховного Суду у справі № 905/2030/19 (постанова від 21 вересня 2021 року) про розгляд у межах провадження у справі про банкрутство спорів за участі податкових органів з вимогами до боржника - суб`єкта процедури банкрутства щодо визначення розміру його податкового боргу як таких, що є майновими вимогами до боржника (пункти 62-64 мотивувальної частини постанови від 13 квітня 2023 року).
Відповідно до частини третьої статті 34 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку, про наявність якої повідомляються учасники справи без оголошення її змісту в судовому засіданні.
Не погоджуючись з висновками Великої Палати Верховного Суду про підвідомчість цього спору адміністративним судам та про наявність підстав для зміни сталої судової практики щодо розгляду в межах провадження у справі про банкрутство усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник (відступ від висновків, викладених у постанові від 21 вересня 2021 року Великої Палати Верховного Суду у справі № 905/2030/19), викладаємо свою окрему думку.
1. Критерії наявності підстав для зміни судової практики та їх встановлення у цій справі.
1.1.Забезпечення сталості та єдності судової практики є основоположною функцією Верховного Суду (частина перша статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів"), яку не може здійснювати інший орган державної влади.
1.2. Великою Палатою Верховного Суду напрацьовано критерії для відступу від висловлених раніше правових позицій зметою забезпечення єдності та сталості судової практики та унеможливлення відступу від них за відсутності ґрунтовних підстав. Зокрема, відступ від правової позиції допускається у випадках, якщо:
-її попередні рішення або підходи, застосовані в цих рішеннях, мають бути очевидно застарілими внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання, враховуючи зміни, що відбулися в суспільних відносинах, у законодавстві, практиці Європейського суду з прав людини;
-вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість, зокрема внаслідок існування невідповідності критерію "якість закону" законодавчих норм, що призвело до різного тлумачення судами (колегіями, палатами) норм права.
1.3.Однак у процесі розгляду цієї справи Великою Палатою Верховного Суду не було виявлено ні застарілості правового підходу щодо визначення юрисдикції спорів у межах провадження у справі про банкрутство, ні неефективності такого підходу внаслідок змін у правовому регулюванні, ні будь-яких вад попередніх рішень касаційного суду. Жодної аргументації про наявність вад попереднього правового механізму про юрисдикцію судів у справі про банкрутство щодо розгляду всіх майнових спорів за вимогами до боржника та вимогами боржника про повернення його активів до ліквідаційної маси відповідно до статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ, Кодекс № 2597-VIII) у мотивувальній частині постанови від 13 квітня 2023 року не наведено. Отже, підстав для зміни правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2021 року у справі № 905/2030/19, не було.
1.4. З огляду на таке, зміну судової практики щодо юрисдикції розгляду майнових спорів юридичної (фізичної) особи, яка перебуває в процедурі банкрутства, за участі податкових органів з виведенням таких спорів поза межі провадження у справі про банкрутство до адміністративних судів вважаємо необґрунтованою, неефективною, такою, що не відповідає змінам процесуального законодавства, внесеним статтею 7 КУзПБ, та меті законодавця при їх втіленні в нових процесуальних правилах.
1.5. Звертаємо увагу, що застосування правової позиції про предметну підсудність адміністративному суду майнових спорів між неплатоспроможною особою та податковим органом порушує принцип рівності всіх учасників провадження у справі про банкрутство та має наслідком погіршення становище кредитора - податкового органу щодо можливостей стягнення податкового боргу в ході провадження у справі про банкрутство відповідно до визначеної законодавцем черговості у третю чергу порівняно з іншими кредиторами боржника, вимоги яких задовольняються в четверту чергу.
1.6. Застосування такої правової позиції означатиме повернення до "попередньої" судової практики, коли податкові органи як кредитори неплатоспроможної особи були поставлені у становище правової невизначеності, оскільки їх вимоги не визнавалися у справі про банкрутство до тих пір, поки не були розглянуті в судах адміністративної юрисдикції, внаслідок чого втрачалися реальні можливості задоволення вимог податкових органів за рахунок активів ліквідаційної маси боржника. Звичайною була практика за якою майно боржника реалізовувалося у процедурі банкрутства та розподілялося поміж іншими кредиторами наступних після податкового органу черговостей значно скоріше, ніж в адміністративному суді розглядався спір щодо розміру податкового боргу для його включення до реєстру вимог кредиторів у справі про банкрутство.
1.7. Прикладом настання таких негативних наслідків для кредитора - податкового органу є справа № 904/5743/20 про банкруство ТОВ "Продекспорт", яка перебуває на розгляді палати з розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду. 21 жовтня 2021 року ГУ ДПС у Дніпропетровській області у цій справі заявлено грошові вимоги за неузгодженими податковими повідомленнями - рішеннями на суму 144 908 619 грн. до ТОВ "Продекспорт" у справі про банкрутство № 904/5743/20, порушеній господарським судом 05 листопада 2020 року.Спір щодо цих вимог перебував на розгляді в адміністративних судах у справі № 804/11314/15 з 28 серпня 2015 року і дотепер його розгляд не завершений після скасування касаційним судом 05 серпня 2021 року судових рішень про визнання протиправним податкових повідомлень - рішень з направленням справи на новий розгляд в першу інстанцію.
Керуючись приписами статті 7 КУзПБ про розгляд у межах провадження у справі про банкрутство усіх майнових спорів щодо вимог кредиторів до боржника, зокрема й тих, що випливають з податкових зобов`язань, апеляційний суд у постанові від 18 жовтня 2022 року розглянув по суті спірні вимоги податкового органу та визнав їх на суму 144 914 079 грн як вимоги третьої черги та на суму 4500 грн як вимоги першої черги. Справа перебуває на стадії касаційного розгляду спірних вимог палатою з розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду. В разі погодження касаційного суду з висновками Великої Палати Верховного Суду в цій справі таке рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із закриттям провадження щодо розгляду цих позовних вимог у справі про банкрутство для очікування результатів розгляду адміністративного спору у справі № 804/11314/15 з наступним зверненням податкового органу до господарського суду з уже визнаними (узгодженими за рішенням адміністративного суду) вимогами такого кредитора про включення їх до реєстру вимог кредиторів. На цей час строки пред`явлення грошових вимог до боржника в ліквідаційній процедурі можуть бути пропущені, що матиме наслідком їх погашення.
1.8.Таким чином, застосування правового механізму розділення єдиних вимог податкового органу щодо неплатоспроможної особи для їх визначення поміж двома судовими юрисдикціями, виходячи виключно з критерію, що такий спір є публічно-правовим, призводить до затягування розгляду таких вимог по суті у справі про банкрутство, унеможливлює їх подання в тридцяти денний строк відповідно до законодавства про банкрутство, а пропуск цього строку має наслідком втрату кредитором права голосу в зборах кредиторів (комітеті кредиторів) або їх погашення, якщо вимоги заявляються в ліквідаційній процедурі. Отже, такий спосіб визначення розміру спірного податкового боргу щодо особи, яка перебуває у процедурі банкрутства, виключно за рішенням адміністративного суду не дозволяє цьому кредитору в повній мірі реалізувати своє право на задоволення вимог відповідно до пріоритетної щодо інших конкурсних кредиторів черговості у справі про банкрутство та є неефективним.
2. Історичний контекст розгляду майнових спорів кредиторів щодо неплатоспроможного боржника в національній правовій системі.
2.1. Починаючи з викладення в новій редакції Закону України від 22 грудня 2011 року №4212-VІ "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", законодавець відмовився від застосування предметного критерію розподілу спорів щодо неплатоспроможної особи та поступово розпочав здійснювати концентрацію у справах про банкрутство всіх майнових спорів з вимогами до боржника (статті 17, 20 цього Закону). При цьому вносилися відповідні зміни до ГПК України. Так, відповідно до пункту 7 частини першої статті 12 ГПК України (в редакції на 19 січня 2013 року) господарським судам підвідомчі: справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов`язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.
2.2. Припис про виключення з юрисдикції господарських судів майнових спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань, визначених відповідно до Податкового кодексу України (далі - ПК України), а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених ПК України, залишився в новій редакції ГПК України відповідно до Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року (пункт 8 частини першої статті 20 ГПК України).
Отже, з набранням чинності нової редакції ГПК України в судах адміністративної юрисдикції продовжували розглядати майнові спори неплатоспроможного боржника з уповноваженими державою податковими органами, які визначалися грошовими зобов`язаннями, згідно з ПК України. А інші майнові спори щодо неплатоспроможної особи, зокрема й ті що виникали з публічних правовідносин щодо зобов`язань банкрута по внесках до ПФУ, соціальному страхуванню та інших вимогах у спорах з суб`єктом владних повноважень, - розглядалися в господарськими судах. Така ситуація мала наслідком порушення принципів рівності та диспозитивності щодо кредиторів боржника в ході провадження у справі про банкрутство.
2.3. Внаслідок чого законодавець дійшов висновку, що таке правове регулювання майнових спорів з вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, є неефективним, дискримінуючим права уповноваженого державою податкового органу як кредитора у справі у процедурах банкрутства неплатоспроможної особи. Відтак, при прийнятті КУзПБ у статті 7 було розширено коло майнових спорів до "всіх майнових спорів" боржника та за участі боржника, визначено особливості провадження з розгляду таких спорів за участі суб`єкта владних повноважень та обов`язок інших судів передати для розгляду у справі про банкрутство майновий спір за участі боржника, якщо розгляд такого спору не завершений (стаття 7 КУзПБ). Такі норми права є процесуальними за своєю правовою природою.
2.4. КУзПБ набрав чинності з 21 квітня 2019 року та діє з 21 жовтня 2019 року (пункт 1 Прикінцевих та перехідних положень цього Кодексу). Однак змін до ГПК України про виключення застереження в пункті 8 частини першої статті 20 ГПК України Прикінцевими та перехідними положеннями КУзПБ внесено не було, що й стало причиною різного застосування судами колізії зазначених процесуальних норм (статті 7 КУзПБ та пункту 8 частини першої статті 20 ГПК України).
3. Аргументація правової позиції окремої думки та сталої практики Великої Палати Верховного Суду.
3.1.Частиною шостою статті 12 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Виходячи з такого правового регулювання Велика Палата Верховного Суду послідовно застосовувала приписи Закону про банкрутство та КУзПБ як спеціальний процесуальний закон, що передбачає виняток із загального правила (позовного провадження) щодо особливостей провадження з розгляду господарськими судами справ про банкрутство. При цьому положення ГПК України як загальні норми права застосовувалися тоді, коли відсутнє правове регулювання в законодавстві про банкрутство (спеціальні норми процесуального права). Також Велика Палата Верховного Суду послідовно висловлювала правові позиції про предметну підсудність розгляду в межах провадження у справі про банкрутство трудових спорів з боржником, майнових спорів за участі боржника, які випливали з цивільних, господарських, адміністративних (пенсійне забезпечення, соціальне страхування) правовідносин.
3.2. Зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 (справа № 289/2217/17) від 12 червня 2019 року (справа № 289/233/18), від 19 червня 2019 року (справи № 289/718/18 та № 289/2210/17) Суд звертав увагу, що визначення юрисдикційності всіх майнових спорів господарському суду, який порушив справу про банкрутство, має на меті як усунення правової невизначеності, так і захист прав кредитора, який може за умови своєчасного звернення реалізувати свої права й отримати задоволення своїх вимог. У зазначених справах суд дійшов висновку про юрисдикцію господарського суду у справі про банкрутство у спорі щодо розірвання договору оренди, укладеного фізичною особою та боржником у справі про банкрутство з підстав невнесення орендної плати, яка фактично визначала розмір кредиторських вимог фізичної особи у справі про банкрутство. Жодних окремих думок суддями Великої Палати Верховного Суду, зокрема й тими, що були у складі суду під час розгляду справи 13 квітня 2023 року, щодо юрисдикції розгляду спору у справі про банкрутство не висловлювалося.
3.3.Також, висновки про необхідність концентрації всіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у межах провадження у справі про банкрутство, Велика Палата Верховного Суду викладала в постанові від 18 лютого 2020 року у справі № 918/335/17 (майновий спір за позовом третьої особи у справі про банкрутство про визнання права власності на урожай ріпаку та пшениці). У зазначеній справі суд погодився з висновками про те, що у статті 7 КУзПБ передбачено особливості розгляду справ про банкрутство щодо розгляду в межах такого провадження всіх майнових спорів, стороною яких є боржник, господарським судом, який розглядає справу про банкрутство, та необхідність застосування зазначеної норми як спеціального процесуального припису відповідно до статті 3 ГПК України при здійсненні судочинства в господарських судах відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Окремих думок щодо такого правозастосування судді при цьому не висловлювали.
Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 607/6254/15-ц.
Отже, Велика Палата Верховного Суду послідовно займала позицію про предметну юрисдикцію господарського суду у справі про банкрутство щодо розгляду майнових спорів з боржником у цивільних правовідносинах з його кредиторами.
3.4. Такий же правовий підхід застосовувався Великою Палатою Верховного Суду при розмежуванні спорів щодо неплатоспроможної особи у публічно-правових спорах.Так, у справі № 826/16976/16 Велика Палата Верховного Суду постановою від 23 вересня 2020 року визначила юрисдикцію розгляду спору за позовними вимогами про стягнення податкового боргу зі сплати земельного податку, податку на додану вартість, податку на прибуток з юридичної особи, яка перебуває у процедурі банкрутства в межах провадження в такій справі про банкрутство, судом господарської юрисдикції, зазначивши про те, що такий майновий спір випливає з публічних правовідносин, однак податковий орган, як суб`єкт владних повноважень не наділений повноваженнями звернення про стягнення спірної суми з особи, щодо якої порушено справу про банкрутство в судах адміністративної юрисдикції, оскільки пунктом 1.3 статті 1 ПК України визначено, що цей Кодекс не регулює питання погашення податкових зобов`язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Законом № 2343-ХІІ (пункти 42-44 мотивувальної частини постанови).
3.5. Також, у постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 904/1693/19 Велика Палата Верховного Суду, переглядаючи вкасаційному порядку судові рішення щодо обґрунтованості часткового визнання грошових вимог податкового органу та відмови у визнанні грошових вимог на суму 500 571 619, 17 грн неузгодженого податкового боргу, з посиланням на наявність в адміністративному суді спору про його узгодження виснувала: "Однак неузгодженість суми грошового зобов`язання не означає, що зобов`язання не існує або може не враховуватися при зверненні із заявою про визнання кредиторських вимог відповідно до приписів статті 23 Закону № 2343-XII ( пункт 6.24). Згідно із частиною першою статті 3 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (пункт 6.31). Тобто законодавець указав, що у Законі України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" містяться процесуальні норми, які передбачають особливості розгляду справ указаної категорії.
Після втрати чинності Законом № 2343-XII такі особливості передбачає стаття 7 Кодексу № 2597-VIII (пункт 6.32 мотивувальної частини постанови). З огляду на положення статей 23-25 Закону № 2343-XII, чинного на момент відкриття провадження у цій справі, податковий орган, так само як і інші конкурсні кредитори, повинен подати до господарського суду вимоги до боржника щодо його грошових зобов`язань по сплаті податків і зборів, що виникли до дня відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство разом з документами, що ці зобов`язання підтверджують, а господарський суд зобов`язаний розглянути всі вимоги та заперечення проти них на підставі поданих кредитором і боржником документів, оцінити правомірність цих вимог незалежно від наявності в адміністративному суді спору щодо неузгодженого податкового зобов`язання, з якого сформована кредиторська вимога податкового органу (пункт 7.1 мотивувальної частини постанови)". Жодних окремих думок суддями Великої Палати Верховного Суду, зокремай тими, що були у складі суду при розгляді справи № 320/12317/20, щодо господарської юрисдикції розгляду такого спору у справі про банкрутство не висловлювалося.
3.6. Отже, Велика Палата Верховного Суду фактично погодилася з тим, що розгляд поза межами справи про банкрутство майнового спору податкового органу щодо розміру його вимог до боржника не забезпечить ефективного способу захисту інтересів такого кредитора про визнання його вимог, оскільки саме на суд у справі про банкрутство покладається обов`язок розглянути всі вимоги кредиторів до боржника та їх документальне підтвердження. Також Велика Палата Верховного Суду виснувала, що після втрати чинності Законом №2343-ХІІ особливості розгляду майнових спорів щодо боржника передбачені статтею 7 КУзПБ, яка є процесуальною нормою, що змінила юрисдикцію розгляду спорів з майновими вимогами до боржника та щодо його вимог, визначивши її у межах провадження у справі про банкрутство.
3.7. У справі № 905/2030/19 (905/1159/20), розглядаючи позовну вимогу боржника про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення як майнову вимогу, що передувало визнанню грошових вимог цього кредитора, в постанові від 21 вересня 2021 року Велика Палата Верховного Суду також погодилася з висновками про те, що після прийняття КУзПБ приписи статті 7 цього Кодексу є спеціальною нормою, яка визначає предметну юрисдикцію розгляду господарським судом у справі про банкрутство всіх майнових вимог, стороною в яких є боржник, а тому спір щодо визнання недійсним податкового повідомлення - рішення, який є майновим, має розглядатися в межах цього провадження, керуючись нормами матеріального права, які передбачені ПК України що регулюють виникнення податкового боргу. Велика Палата Верховного Суду висловила правовий висновок про те, що специфіка правовідносин у процедурі банкрутства полягає в необхідності комплексного та збалансованого регулювання приватноправових та публічно - правових інтересів щодо неплатоспроможної особи, що вимагає застосування як приватноправових, так і публічно - правових механізмів у ході такого провадження. У різні періоди свого розвитку законодавець по-різному проводив межу між приватним та публічним інтересом у регулюванні відносин неплатоспроможності. Законодавство про неплатоспроможність є комплексним, воно об`єднує правові норми приватного та публічного права заради досягнення єдиної мети - найбільш повного задоволення у процедурі банкрутства вимог приватних та публічних кредиторів (податкових органів, органів соціального забезпечення), оскільки по завершенню ліквідаційної процедури таке задоволення унеможливлюється ліквідацією юридичної особи чи використанням майна боржника для задоволення вимог інших кредиторів, які включені до реєстру вимог кредиторів в ході провадження у справі про банкрутство (пункти 33 - 36 мотивувальної частини постанови).