Постанова
Іменем України
08 травня 2023 року
м. Київ
справа № 204/6686/20
провадження № 61-11015 св 22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3 ;
третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Шрамко Віолетта Вячеславівна;
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 21 жовтня 2021 року у складі судді Мащук В. Ю. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 вересня 2022 року у складі колегії суддів: Петешенкової М. Ю., Городничої В. С., Лаченкової О. В.
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до
ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Шрамко В. В., про визнання договору дарування недійсним.
Позовна заява мотивована тим, що 01 січня 2018 року між нею та ОСОБА_2 був укладений договір позики № 01/01-18, за умовами якого вона надала ОСОБА_2 безвідсоткову позику у сумі 505 260 грн, що підтверджується розпискою від 01 січня 2018 року.
У той же день, 01 січня 2018 року, між нею та ОСОБА_2 була укладена третейська угода, якою сторони погодили вирішення спорів, пов`язаних з договором позики від 01 січня 2018 року № 01/01-18, третейським судом.
У встановлений договором строк ОСОБА_2 не повернув отримані в позику грошові кошти.
Рішенням третейського суду від 03 квітня 2019 року з ОСОБА_2 на її користь стягнуто грошові кошти в розмірі 505 260 грн.
В подальшому їй стало відомо, що 17 квітня 2019 року ОСОБА_2 уклав з ОСОБА_3 договір дарування 4/9 часток квартири АДРЕСА_1, який був посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Шрамко В. В.
Вказувала, що відчужуючи на користь ОСОБА_3 належну йому на праві власності частку квартири, відповідач був обізнаний про наявність рішення третейського суду, що набрало законної сили, про стягнення з нього боргу за договором позики, а тому міг передбачити негативні наслідки для себе у випадку примусового виконання рішення третейського суду. Відтак, на її думку, укладення оспорюваного договору дарування було вчинено з метою ухилення боржника ОСОБА_2 від виконання рішення суду про стягнення з нього грошових коштів та звернення стягнення на належне йому майно. Крім того, при укладенні договору дарування від 17 квітня 2019 року воля сторін не відповідала зовнішньому її прояву та вони не передбачали реального настання правових наслідків, обумовлених вказаним правочином, зокрема, ОСОБА_2 і до теперішнього часу зареєстрований і фактично проживає у спірній квартирі.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним договір дарування 4/9 часток квартири АДРЕСА_1, посвідчений 17 квітня 2019 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Шрамко В. В.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська
від 21 жовтня 2021 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 21 вересня 2022 року, позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсним договір дарування 4/9 часток квартири АДРЕСА_1, посвідчений 17 квітня 2019 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Шрамко В. В.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, мотивовано наявністю достатніх підстав для визнання недійсним правочину, оскільки під час укладення договору дарування від 17 квітня 2019 року воля сторін правочину не відповідала її зовнішньому прояву; сторони не передбачали реального настання правових наслідків, обумовлених вказаним правочином; дії сторін вчинені на перехід права власності на частину квартири з метою приховання майна від виконання в майбутньому рішення третейського суду про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошових коштів. Боржник ОСОБА_2, який відчужив майно на підставі безвідплатного договору на користь свого родича (дочки) після винесення рішення третейським судом про стягнення з нього заборгованості, про яке йому було достеменно відомо, діяв очевидно недобросовісно та зловживав правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Вказані обставини ОСОБА_2 визнавав, про що зазначив у відзиві на позовну заяву.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У листопаді 2022 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 21 жовтня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 вересня 2022 року й ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Підставами касаційного оскарження указаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 675/2136/19, від 07 грудня 2018 року у справі № 910/7547/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі й витребувано цивільну справу
№ 204/6686/20 із Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська.
У грудні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що рішення третейського суду від 03 квітня 2019 року у справі 1/2019 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошових коштів не відповідає вимогам статті 46 Закону України "Про третейські суди", а тому є нікчемним та не створює жодних юридичних наслідків для сторін.
Задовольняючи позов, суди посилались на нотаріально посвідчену заяву ОСОБА_2 від 30 жовтня 2020 року, у якій останній підтвердив факт укладення договору позики від 01 січня 2018 року, обізнаність про рішення третейського суду від 03 квітня 2019 року про стягнення з нього на користь ОСОБА_1 грошових коштів та укладення з ОСОБА_3 договору дарування від 17 квітня 2019 року з метою уникнення звернення стягнення на майно в рахунок погашення боргу по рішенню третейського суду. Проте поза увагою судів залишились обставини, на які ОСОБА_3 посилалась як на підставу своїх заперечень, а саме, що ОСОБА_2 є інвалідом першої групи категорії Б та має ураження органів зору, а тому не міг самостійно прочитати вказану заяву. При цьому суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про призначення у справі почеркознавчої експертизи на предмет встановлення справжності підписів ОСОБА_2 у договорі позики від 01 січня 2018 року № 01/01-18 та розписці від 01 січня 2018 року.
Вказувала, що подарувавши свою частку квартири донці, ОСОБА_2 чітко розумів реальність настання правових наслідків, а саме припинення права власності за ним на частку квартири та набуття права власності на цю частку за ОСОБА_3 . При цьому саме договір позики від 01 січня 2018 року заявник вважає фіктивним, як укладений під впливом омани з боку ОСОБА_1, яка скористалась станом здоров`я ОСОБА_2 .
Доводи осіб, які подали відзив на касаційні скарги
У березні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5, у якому зазначено, що доводи касаційної скарги є безпідставними, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції є мотивованими, законними й ґрунтуються на належних та допустимих доказах, судами вірно застосовано норми матеріального та процесуального права щодо спірних правовідносин. Просив касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
01 січня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики (безвідсоткової) № 01/01-18, за умовами якого передбачено, що позикодавець надає позичальнику безвідсоткову позику в сумі 505 260 грн, що є еквівалентом 18 000 доларів США. Строк надання позики становить дванадцять календарних місяців з моменту реальної передачі всієї грошової суми. Підтвердженням отримання позики є розписка, видана позикодавцю (а. с. 6-7, т. 1).
Відповідно до розписки від 01 січня 2018 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 за договором позики від 01 січня 2018 року № 01/01 грошові кошти в сумі 505 260 грн, що є еквівалентом 18 000 доларів США (а. с. 8, т. 1).
01 січня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено третейську угоду, у якій сторони погодили, що всі спори, пов`язані з укладенням, зміною, припиненням, розірванням, тлумаченням, визнанням недійсним, виконанням, відповідальністю за порушення договору позики від 01 січня 2018 року № 01/01-18, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, а рівно будь-які інші спори, які виникнуть або можуть виникнути між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у зв`язку з порушенням вказаного договору позики, підлягають вирішенню третейським судом для вирішення конкретного спору у складі третейського судді Магомедова Гумбата Тахір Огли (а. с. 9, т. 1).
ОСОБА_2 грошові кошти за договором позики позичальнику не повернув.
Рішенням третейського суду від 03 квітня 2019 року у справі 1/2019 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 505 260 грн (а. с. 10-15, т. 1).
Згідно договору дарування від 17 квітня 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Шрамко В. В., ОСОБА_2 передав безоплатно у власність ОСОБА_3 4/9 часток квартири АДРЕСА_1 (а. с. 16-17 т. 1).
30 жовтня 2020 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Зайченко І. А. посвідчена та зареєстрована в реєстрі за № 1365 заява ОСОБА_6, у якій останній підтвердив факт укладення між ним та ОСОБА_1 договору позики від 01 січня 2018 року № 01/01-18 та отримання ним безвідсоткової позики у сумі 505 260 грн, про що складено розписку від 01 січня 2018 року. У встановлений договором строк, у зв`язку із скрутним фінансовим положенням, він не зміг повернути ОСОБА_1 отримані в позику грошові кошти.
Також у заяві ОСОБА_6 підтвердив факт укладання між ним та ОСОБА_1 третейської угоди від 01 січня 2018 року та вказав про обізнаність рішення від 03 квітня 2019 року про стягнення з нього на користь ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 505 260 грн.
Крім того, у заяві вказано, що з метою уникнення звернення стягнення по рішенню третейського суду на майно, 17 квітня 2019 року ОСОБА_6 уклав з ОСОБА_3 договір дарування 4/9 часток квартири АДРЕСА_1, посвідчений 17 квітня 2019 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Шрамко В. В.
Як сторона вказаного договору дарування ОСОБА_2 вчиняв цей договір, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мав інші цілі, ніж було передбачено договором дарування. При цьому діяв умисно. Дійсним його наміром при укладенні договору дарування було уникнення реального виконання рішення третейського суду, яким з нього було стягнуто велику грошову суму. Укладаючи зазначений договір дарування, він мав свідомий намір невиконання зобов`язань договору, приховання справжніх намірів укладення договору дарування.
Таким чином, укладення договору дарування не було спрямовано на реальне настання обумовлених ним правових наслідків. Основною метою укладення договору дарування майна своєму родичу ( ОСОБА_3 ) було приховання частки квартири від звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу по рішенню третейського суду.
Правова мета договору дарування є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі).
Він, як особа, проти якої було ухвалено рішення третейського суду про стягнення коштів, та його донька ( ОСОБА_3 ) уклали договір дарування, який порушує майнові інтереси ОСОБА_1 як кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на належне йому майно.
В даному випадку, відчужуючи належну на праві власності частку у праві власності на квартиру АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_3, він був добре обізнаний про наявність рішення третейського суду, що набрало законної сили, яким з нього на користь ОСОБА_1 стягнуто грошові кошти у розмірі 505 260 грн.
Таким чином, він міг передбачити і свідомо передбачав негативні наслідки для себе у випадку примусового виконання вказаного рішення третейського суду.
Крім того, при укладенні оспорюваного правочину його воля не відповідала зовнішньому її прояву та він не передбачав реального настання правових наслідків, обумовлених договором дарування, його дії при укладенні договору дарування були спрямовані виключно на юридичний перехід права власності на належне нерухоме майно з метою приховання майна від виконання в майбутньому рішення третейського суду про стягнення грошових коштів з нього на користь ОСОБА_1 .
Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Зайченко І. А. засвідчила справжність підпису ОСОБА_2 у заяві від 30 жовтня 2020 року, який зроблено в її присутності; особу ОСОБА_2, який підписав документ, встановила, його дієздатність перевірила (а. с. 66, т. 1).
Відповідно до індивідуальної програми реабілітації інваліда № 384,
ОСОБА_2 є інвалідом, група інвалідності перша Б, за загальним захворюванням (а. с. 137-140, т. 1).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до вимог частин першої, другої статті 400 ЦПК України Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Касаційна скарга представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно із частиною першою та другою статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.