Постанова
Іменем України
10 травня 2023 року
м. Київ
справа № 522/5513/19
провадження № 61-16844св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк",
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Київського районного суду м. Одеси від 29 листопада 2019 року у складі судді Салтан Л. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 22 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Дрішлюка А. І., Громіка Р. Д., Драгомерецького М. М.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк", банк) про стягнення грошових коштів.
Позов мотивовано тим, що 18 квітня 2013 року між позивачем та публічним акціонерним товариством комерційним банком (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк"), правонаступником якого є АТ КБ "ПриватБанк", укладено договір банківського вкладу № SАМDN80000734686673 на суму 4 000,00 євро зі сплатою 7 % річних строком на 184 дні. У 2018 році вона неодноразово направляла на адресу ПАТ КБ "ПриватБанк" заяви про розірвання договору депозиту та повернення внесених сум вкладів, нарахованих відсотків, однак ПАТ КБ "ПриватБанк" не виконало взяті на себе зобов`язання та не повернуло зазначені кошти.
ОСОБА_1 просила стягнути з АТ КБ "ПриватБанк" на її користь суму вкладу в розмірі 4 000,00 євро, відсотки за період розміщення коштів на депозитному рахунку в розмірі 1 521,69 євро за період з 18 квітня 2013 року до 12 серпня 2019 року, пеню в розмірі 34 200,00 євро у вигляді 3 % від вартості послуги за кожен день прострочення виконання зобов`язання за період з 30 жовтня 2018 року до 12 серпня 2019 року за курсом Національного банку України (далі - НБУ) станом на день прийняття рішення у справі та моральну шкоду в розмірі 26 000 грн.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 29 листопада 2019 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 22 жовтня 2020 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 4 000,00 євро за депозитним договором № SAMDN80000734686673 від 18 квітня 2013 року, відсотки за розміщення коштів на депозитному рахунку - 1 521,69 євро за період з 18 квітня 2013 року до 12 серпня 2019 року.
Стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 пеню у розмірі 34 200,00 євро, що за курсом НБУ на день ухвалення рішення суду становить 904 590,00 грн, за період з 30 жовтня 2018 року до 12 серпня 2019 року.
Стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 2 000,00 грн.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Судові рішення мотивовані тим, що оскільки відповідно до статей 2, 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банк має право здійснювати банківську діяльність на підставі банківської ліцензії шляхом надання банківських послуг, а клієнтом банку є будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку, то до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів". Відмова банку виконати розпорядження клієнта з видачі належних йому за договором банківського рахунку сум свідчить про невиконання банком своїх зобов`язань та має наслідком настання відповідальності, передбаченої законом, у вигляді сплати пені у розмірі 3 % від суми утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі. Зобов`язання за договором банківського вкладу має виконувати саме АТ КБ "ПриватБанк" як юридична особа, а не його Кримська філія. Ліквідація філій або припинення у будь-який спосіб їх діяльності не звільняє відповідача від виконання обов`язків за укладеними і дійсними договорами. Тому ПАТ КБ "ПриватБанк" зобов`язаний виплатити позивачу суму вкладу, проценти та пеню в розмірі, заявленому позивачем. Щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди, то відповідно до положень діючого законодавства України та з врахуванням обставин справи з відповідача підлягає стягненню моральна шкода в розмірі 2 000,00 грн з врахуванням характеру майнових витрат позивача.
Аргументи учасників справи
У листопаді 2020 року АТ КБ "ПриватБанк" подало касаційну скаргу в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, просило скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 29 листопада 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 22 жовтня 2020 року в частині стягнення відсотків, ухвалити нове рішення з урахуванням розрахунку банку, в частині стягнення пені - ухвалити нове рішення про його зменшення, в частині стягнення моральної шкоди - ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовної вимоги.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
підставою касаційного оскарження судових рішень в касаційній скарзі зазначено застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 757/32522/17-ц (провадження № 61-461св19), від 02 жовтня 2019 року у справі № 201/18575/17-ц (провадження № 61-9759св19), від 20 грудня 2019 року у справі № 757/18977/18-ц (провадження № 61-19786св19), від 29 січня 2020 року у справі № 757/53464/18 (провадження № 61-14248св19), від 19 лютого 2020 року у справі № 757/49408/18-ц (провадження № 61-13488св19) та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19);
суди належним чином не встановили фактичні обставини справи, оскільки не перевірили позовні вимоги щодо стягнення пені, яка відповідно до вимог частини третьої статті 551 ЦК України може бути зменшена, якщо її розмір значно перевищує розмір збитків, а також щодо нарахування відсотків та дати, з якої їх потрібно нараховувати;
позивачем невірно встановлений період розрахунку відсотків, оскільки їх слід розраховувати з 15 травня 2014 року. Вимога позивача про стягнення відсотків за весь період за відсотковою ставкою 7,0 % річних є неправомірною;
суди попередніх інстанцій не врахували, що між сторонами склалися договірні правовідносини, які регулюються зобов`язальним правом, вони не передбачають стягнення моральної шкоди. Також позивач на підтвердження своїх страждань та причинного зв`язку між діями банку і своїми переживаннями не надала до суду жодних належних та допустимих доказів.
Аналіз касаційної скарги свідчить, що судові рішення оскаржуються в частині стягнення пені за порушення прав споживачів банківських послуг на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів", в частині стягнення відсотків за вкладом та в частині стягнення грошової компенсації моральної шкоди, та стягнення судових витрат. В іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому в касаційному порядку не переглядаються.
У грудні 2020 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення залишити без змін.
Відзив на касаційну скаргу мотивовано тим, що:
доводи касаційної скарги не містять обставин, які свідчать про не правильне застосування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, а зводяться до переоцінки фактичних обставин справи, та висновків, яких дійшли суди при вирішенні справи з мотивів їх невідповідності комерційним інтересам відповідача;
неможливим видається задоволення Верховним Судом вимог касаційної скарги в частині зменшення розміру стягнутої пені, оскільки, відповідно до викладеної в прохальній частині вимоги, її задоволення призведе до виходу Верховного Суду за межі перегляду справи Верховним Судом, та встановлених в статті 400 ЦПК України повноважень, оскільки визначення розміру пені, який би відповідав принципу розумності, добросовісності, справедливості і пропорційності та засадам цивільного судочинства потребує дослідження та встановлення обставин справи, вирішення питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, та інших необхідних процесуальних дій, що прямо заборонено ЦПК України.
У травні 2023 року АТ КБ "ПриватБанк" подало додаткові пояснення, підписані представником Кобзар Ю. Б., в яких наводить висновки Верховного Суду, які АТ КБ "ПриватБанк" вважає свідчать про необхідність задоволення касаційної скарги, скасування оскаржених судових рішень та відмову в задоволенні позовних вимог.
У травні 2023 року ОСОБА_1 подала заперечення на додаткові пояснення, підписані представником ОСОБА_2, в яких просила залишити без розгляду додаткові пояснення АТ КБ "ПриватБанк", закрити касаційне провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 396 ЦПК України.
Заперечення мотивовані тим, що в своїх додаткових поясненнях АТ КБ "ПриватБанк" посилається на висновки Верховного Суду, які не були підставою для відкриття касаційного провадження, наголошує на незгоді з висновками Великої Плати Верховного Суду в постанові від 18 квітня 2023 року по справі № 199/3152/20 (провадження № 14-224цс21), та просить закрити касаційне провадження.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 01 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ КБ "ПриватБанк" на рішення Київського районного суду м. Одеси від 29 листопада 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 22 жовтня 2020 року, зупинено виконання рішення Київського районного суду м. Одеси від 29 листопада 2019 року та постанови Одеського апеляційного суду від 22 жовтня 2020 року до закінчення касаційного провадження і витребувано із Київського районного суду м. Одеси цивільну справу № 522/5513/19.
Ухвалою Верховного Суду від 19 липня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 08 вересня 2021 року провадження у справі зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20).
Ухвалою Верховного Суду від 08 грудня 2021 року поновлено касаційне провадження у цій справі.
Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2022 року зупинено касаційне провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи 199/3152/20 (провадження № 14-224цс21).
20 січня 2023 року справа передана судді-доповідачу Крату В. І.
Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2023 року поновлено касаційне провадження у справі.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду 01 грудня 2020 року вказано, що підставою касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 757/32522/17-ц (провадження 61-461св19), від 02 жовтня 2019 року у справі № 201/18575/17-ц (провадження № 61-9759св19), від 20 грудня 2019 року у справі № 757/18977/18-ц (провадження № 61-19786св19), від 29 січня 2020 року у справі № 757/53464/18 (провадження № 61-14248св19), від 19 лютого 2020 року у справі № 757/49408/18-ц (провадження № 61-13488св19) та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Фактичні обставини
Суди встановили, що 18 квітня 2013 року між Кримською філією ПАТ КБ "ПриватБанк" і ОСОБА_1 був укладений договір за № SAMDN80000734686673, за яким ОСОБА_1 внесла банківський вклад в розмірі 4000,00 євро на строк 184 днів, з виплатою 7 процентів річних.
У зв`язку з непереборними обставинами позивач разом з чоловіком переїхала до м. Одеси, про що зазначала особисто та що не спростовувалось сторонами в процесі розгляду справи. За обставинами справи банк повинен був повернути вклад разом з нарахованими відсотками через шість місяців після укладення договору, тобто 18 жовтня 2013 року, що, однак, не було ним вчинено. На момент звернення позивача до суду відповідач не повернув суму вкладу разом з нарахованими процентами. Доказів на підтвердження того, що Банк весь цей час з поважних причин не міг виконати вимоги вкладника, матеріали справи не містять та сторонами в процесі розгляду справи не подавались.
Позивачка неодноразово зверталася до банку з заявами щодо повернення їй вкладу, на підтвердження чого в матеріалах справи містяться листи позивачки та відповіді банку. Вказані факти не заперечувались сторонами в процесі розгляду справи.
Відповідач надсилав позивачу лише загальну інформацію щодо порядку звернення за необхідними відомостями до філій банку .
17 вересня 2018 року та повторно 31 жовтня 2018 року ОСОБА_1 подала до банку заяву про відмову від пролонгації договору, припинення дії договору вкладу та повернення суми вкладу та належних відсотків з 29 жовтня 2018 року.
Банком не були виконані вимоги позивача та не виплачені грошові кошти за договором вкладу, проценти на банківський вклад продовжували нараховуватися в порядку частини п`ятої статті 1061 ЦК України.
Позиція Верховного Суду
Щодо позовних вимог про стягнення процентів за користування вкладом
За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (частина перша статті 1058 ЦК України).
Договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту (частина перша статті 1059 ЦК України).
Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (стаття 1061 ЦК України).
Договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час (частина перша статті 1075 ЦК України).
У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20) зроблено висновок, що "після розірвання договорів їх умови припиняють діяти і правове регулювання відносин між сторонами здійснюється на законодавчих, а не договірних підставах, оскільки розірвання договорів у контексті статей 598 та 651 ЦК України є підставою для припинення зобов`язання. Однак при вирішенні спору судами не враховано, що виплата передбачених пунктом 1 договорів та встановлених статтями 1061, 1070 ЦК України процентів поширюється лише на період дій договорів вкладу та після припинення таких договорів вказані проценти не нараховуються".
У пунктах 66 - 68 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19) зазначено: "Договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту (частина перша статті 1059 ЦК України). У разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним (частина друга цієї статті). Оскільки саме банк визначає відповідальних працівників, яким надається право підписувати договори банківського вкладу, оформляти касові документи, а також визначає систему контролю за виконанням касових операцій, недотримання уповноваженими працівниками банку вимог законодавства у сфері банківської діяльності та внутрішніх вимог банку щодо залучення останнім вкладу (депозиту) (зокрема, й через видання документів на підтвердження внесення коштів, які не відповідають певним вимогам законодавства та/чи умовам договору банківського вкладу) не може свідчити про недотримання сторонами письмової форми цього договору. Відкриття відповідних рахунків та облік на них коштів у національній та іноземній валютах, залучених згідно з чинним законодавством від юридичних і фізичних осіб на підставі укладених у письмовій формі договорів банківського вкладу (депозиту), є обов`язком банку. Необлікування банком таких коштів не можна вважати недодержанням сторонами відповідного договору банківського вкладу (депозиту) його письмової форми".
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 червня 2022 року у справі № 201/12075/14-ц (провадження № 61-5369св19) зазначено, що "відповідно до змісту договорів про заощадження, звернення позивача із відповідною заявою про розірвання договорів вкладу свідчить про те, що ці договори розірвані з 16 червня 2014 року. […] Разом з тим позивач просив стягнути з відповідача на свою користь проценти за період з 16 червня 2014 року (дати розірвання договорів) до 15 серпня 2016 року (дати ухвалення рішення судом першої інстанції) (а.с. 58, т. 2), вважаючи, що має право на отримання процентів за користування його коштами у розмірі, що сплачується банком за вкладом на вимогу, розмір яких становить 1% річних. […] У постанові Верховного Суду від 23 лютого 2022 року у справі № 363/3965/15 (провадження № 61-11520св20) зазначено, що: "в постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20) зроблено висновок, що "після розірвання договорів їх умови припиняють діяти і правове регулювання відносин між сторонами здійснюється на законодавчих, а не договірних підставах, оскільки розірвання договорів у контексті статей 598 та 651 ЦК України є підставою для припинення зобов`язання. Однак при вирішенні спору судами не враховано, що виплата передбачених пунктом 1 договорів та встановлених статтями 1061, 1070 ЦК України процентів поширюється лише на період дій договорів вкладу та після припинення таких договорів вказані проценти не нараховуються. […] "в постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, такі випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу. Встановивши, що договори про депозит є розірваними з 24 липня 2005 року, апеляційний суд не врахував, що з моменту розірвання цих договорів нарахування передбачених договорами процентів припиняється, а починаючи з 25 липня 2005 року права та інтереси позивача забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Тому у задоволенні позовних вимог в частині стягнення процентів по договору за період з 25 липня 2005 року по 31 грудня 2016 року (457 863,01 грн) суди мали відмовити". У справі, що переглядається, суди встановили, що договори розірвані 16 червня 2014 року, а тому з моменту розірвання цих договорів нарахування передбачених договором процентів припиняється, а починаючи з 16 червня 2014 року права та інтереси позивача забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Тому в проценти за інший період не нараховуються".