ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 травня 2023 року
м. Київ
справа № 804/252/16
касаційне провадження № К/9901/31897/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Бившевої Л.І.,
суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Зоряне" на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.02.2017 (суддя - Турова О.М.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28.09.2017 (головуючий суддя - Ю.В. Дурасова Ю.В., судді -Лукманова О.М., Божко Л.А.) у справі за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Зоряне" до Криворізької південної об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС України у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-
УСТАНОВИВ:
Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Зоряне" (далі - позивач, Товариство, платник) звернулось до суду з позовом до Криворізької південної об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС України у Дніпропетровській області (далі - відповідач, Інспекція, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Інспекції від 22.03.2016 №0000152202, №0000162202, №0000141401.
Обґрунтовуючи вимоги, позивач зазначив, що суми витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість були сформовані ним по реальним правочинам, що пов`язані із його господарською діяльністю, у тому числі з ТОВ "Ресурс-Агросервіс", ТОВ "Чапаєвське", які належним чином відображені у податковому та бухгалтерському обліках Товариства на підставі відповідних первинних документів, відтак оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними і підлягають скасуванню.
Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 28.02.2017, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28.09.2017, у задоволенні позову відмовив повністю.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що сукупність наданих доказів не підтверджує факт реальності здійснення господарських операцій позивача з наведеними вище контрагентами. Відсутність доказів реального вчинення господарських операцій виключає правомірність віднесення платником податків до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за податковими накладними, виписаними в рамках таких господарських операцій, незважаючи на наявність у останнього податкових накладних, що за формою відповідають вимогам чинного податкового законодавства.
Позивач, не погодившись з прийнятими судовими рішеннями, звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Стверджує про підтвердження господарських операцій між позивачем та його контрагентами з підстав їх реальності та підтвердження необхідними первинними документами, які залишені судами поза увагою. Також, судами залишено поза увагою зміст та особливості правовідносин, зокрема, що виконання умов договорів залежить від окремих умов і періодів здійснення сільськогосподарських робіт.
В касаційній скарзі не вказано, в чому саме полягає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, позивач фактично викладає обставини, з якими він не погоджується.
Відповідач заперечення (відзив) на касаційну скаргу до суду не надав, що не перешкоджає її розгляду.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 26.10.2017 відкрив провадження за касаційною скаргою Інспекції.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 19.03.2018 прийняв касаційну скаргу до провадження та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 09.05.2023 визнав за можливе проведення попереднього розгляду справи і призначив попередній розгляд справи на 10.05.2023.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій установлено, що контролюючим органом проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного законодавства, з питань правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.07.2013 по 30.06.2015, за результатами якої складено акт від 20.11.2015 №231/2.02/31884628 (далі - акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем вимог пункту 189.1 статті 189, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.4, 198.5, 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.10 статті 201, підпункту 209.15.1 пункту 209.15 статті 209 Податкового кодексу України (далі - ПК України, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), що призвело до:
заниження податку на додану вартість по загальній декларації на суму 328420,00 грн, за рахунок завищення сум податку на додану вартість, віднесених до складу податкового кредиту;
завищення залишку від`ємного значення податку на додану вартість, який після бюджетного відшкодування включається до податкового кредиту наступного податкового періоду (ряд.24 декларації (скороченої)) у сумі 55833,00 грн за червень 2015 року;
використання не за призначенням сум, що не сплачені до бюджету внаслідок отримання (застосування) податкової пільги, на загальну суму 476522,00 грн.
На підставі висновків акта перевірки контролюючим органом прийнято повідомлення-рішення форми Р від 04.12.2015 №0002102202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 969152,00 грн, у тому числі за основним платежем в сумі 328420,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 640732,00 грн.
За наслідками адміністративного оскарження прийнятого податкового повідомлення-рішення, контролюючим органом прийняті нові податкові повідомлення-рішення від 22.03.2016:
№0000141401, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 885403,00 грн, у тому числі за основним платежем в сумі 272587,00 грн, за штрафними санкціями у розмірі 612816,00 грн;
№0000162202, яким позивачу зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість у сумі 55833, 00 грн;
№0000152202, яким позивачу донараховано грошові зобов`язання з податку на додану вартість за штрафними санкціями на суму 5583,30 грн.
Фактичною підставою для висновків контролюючого органу про зазначені вище порушення слугували висновки контролюючого органу про безпідставне включення позивачем до складу податкового кредиту сум за господарськими операціями з вказаним вище контрагентами, які, на думку контролюючого органу, не відбулися з підстав відсутності реального характеру господарських операцій. До таких висновків відповідач дійшов на підставі відсутності первинних документів в підтвердження здійснення таких операцій, відсутності фактичної можливості здійснення таких операцій у контрагентів позивача, відсутності економічної мети.
Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваних рішень, Верховний Суд виходить із такого.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно до абзаців першого та другого пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Підпунктом "а" пункту 185.1 статті 185 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування (ПДВ) є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.
Правила формування податкового кредиту платниками податку на додану вартість визначені положеннями статті 198 ПК України.
Так, відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно з абзацами першим та другим пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/ розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон №996-ХІV.
Відповідно до статті 1 цього Закону (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Згідно із частиною першою статті 9 Закону №996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Частиною другою зазначеної статті передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.
Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.
Відтак підтвердженням господарської операції виходячи з визначення Закону №996-ХІV є саме рух матеріальних активів та коштів між контрагентами, а первинна документація є відображенням такої операції.
Будь-який документ, виданий від імені суб`єкта господарювання (платника податків), що не був позбавлений відповідного статусу на час складення цього документа, має силу первинного документа та згідно зі статтею 44 ПК України та статтею 9 Закону №996-ХІV підтверджує дані податкового обліку суб`єкта господарювання та/або його контрагентів у тому разі, якщо цей документ містить, зокрема: достовірні дані про фактично здійснену господарську операцію та відображає її економічну суть; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Водночас інший платник податків під час використання такого документа у своєму податковому обліку повинен діяти розумно, добросовісно та з належною обачністю, а також сумніву в достовірності даних, внесених до відповідного документа своїм контрагентом, у тому числі стосовно даних щодо можливих дефектів правового статусу такого контрагента, а також щодо підпису та інших засобів ідентифікації представників контрагента, які брали участь у господарській операції.