Постанова
Іменем України
19 квітня 2023 року
м. Київ
справа № 522/2922/16-ц
провадження № 61-2221св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
суддів: Гулейкова І. Ю., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Міністерство оборони України, Державна казначейська служба України, Служба безпеки України, Національна поліція України, Генеральна прокуратура України,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Глазов Олег Володимирович, на рішення Приморського районного суду м. Одеси,
у складі судді Донцова Д. Ю., від 26 серпня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Сєвєрової Є. С., Вадовської Л. М., Колеснікова Г. Я., від 21 грудня 2021 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Міністерства оборони України про відшкодування шкоди.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 28 березня 2016 року до участі у справі в як співвідповідача залучено Державну казначейську службу України.
Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані тим, що невстановлені військовослужбовці 24-го окремого штурмового батальйону Сухопутних військ Збройних Сил України (умовне найменування - "військова частина - польова пошта НОМЕР_1" або "батальйон " ІНФОРМАЦІЯ_1") 25 листопада 2014 року приблизно 16 год 30 хв викрали його та ОСОБА_2 з території складських приміщень, розташованих на
АДРЕСА_1 .
Того ж дня вказані військовослужбовці через три блокпости, погрожуючи автоматами, під конвоєм привезли їх до комендатури батальйону " ІНФОРМАЦІЯ_1"
(м. Щастя) та закрили у підвальному приміщенні. Пізніше його викликали на допит і, звинувачуючи у сепаратизмі, наносили удари в ділянку печінки. Одного із цих осіб позивач упізнав як колишнього оперативного працівника Каменобродського РВВС м. Луганська.
Приблизно через годину озброєні люди в масках, закувавши його та ОСОБА_2 у кайданки та надівши на голову мішки, відвезли їх до іншого будинку. Коли зняли мішки, позивач упізнав дачний будинок колишнього голови податкової служби Станично-Луганського району, саме там він перебував у полоні впродовж наступних п`яти днів.
Військовослужбовці звинувачували його у пособництві сепаратистам
і щоденно застосовували до нього різноманітні засоби фізичного
і психологічного насильства: катування, нанесення тілесних ушкоджень, знущання та погрози.
30 листопада 2014 року військовослужбовці перевезли його та
ОСОБА_2 у смт Новоайдар, де передали оперуповноваженому Управління Служби безпеки України в Дніпропетровській області
Матвєєву А. О., який доставив їх у Новоайдарську районну лікарню.
В лікарні йому діагностовано: політравму; закриту черепно-мозкову травму; струс головного мозку; множинні забої і гематоми м`яких тканин тулуба, верхніх і нижніх кінцівок; забій правого суглоба; закритий перелом променевої кістки; баротравму лівого вуха; ушкодження барабанної перетинки лівого вуха; вогнепальне поранення ноги. ОСОБА_2 встановлено діагноз: множинні удари і гематоми м`яких тканин обличчя, верхніх і нижніх кінцівок.
Від отриманих травм він лікувався у різних лікувальних закладах в періоди
з 02 до 17 грудня 2014 року стаціонарно, з 19 лютого 2014 року по 26 травня 2015 року - амбулаторно. 04 лютого 2015 року йому встановлена інвалідність ІІ групи.
За фактом його незаконного позбавлення волі 25 листопада 2014 року відкрито кримінальне провадження № 12014130500000571, яке перебуває
в провадженні слідчого відділу Новоайдарського РВ ГУМВС України
в Луганській області. Досудове розслідування триває.
На думку позивача, саме військовослужбовці України вчинили щодо нього вищезазначені незаконні дії, тому держава Україна, яка несе відповідальність за їх незаконні дії, повинна відшкодувати спричинену йому шкоду.
Позивач виокремлює такі обставини, які, на його переконання, свідчать про те, що шкоду йому заподіяно внаслідок незаконних дій військовослужбовців України:
- саме на підконтрольній Україні території його і ОСОБА_2 викрали та незаконно тримали у полоні, знущаючись, принижуючи та завдаючи фізичного і морального болю;
- батальйон " ІНФОРМАЦІЯ_1" дислокувався саме у місті Щастя в той період, коли вчинялись незаконні дії щодо нього;
- переміщаючи його в різні місця, викрадачі безперешкодно перетинали блокпости, знали паролі та коди, які були відомі лише українським військовослужбовцям;
- викрадачі були одягні у військову форму з нашивками батальйону "Айдар";
- характер його допиту, звинувачення в сепаратизмі;
- підтверджений медичними документами факт наявності у нього тілесних ушкоджень, характер і давність яких узгоджуються з його поясненнями;
- показання свідків: 1) ОСОБА_3 (мати позивача), яка пояснила, що ОСОБА_4, який до 27 листопада 2014 року був командиром батальйону " ІНФОРМАЦІЯ_1", у телефонній розмові визнавав, що позивач утримується військовослужбовцями цієї військової частини, йому надається медична допомога у зв`язку з цукровим діабетом і через певний час його повернуть;
2) ОСОБА_5, який 25 листопада 2014 року з телефонної розмови з ним знав, що позивач прямує на ферму с. Денежникове з метою вирішення питання, чому на території, що належить дочці позивача, дислокуються військовослужбовці "батальйону "Айдар"; також зазначив, що 30 листопада 2014 року зустрічався в лікарні з працівником СБУ ОСОБА_6, який передав йому речі, вилучені у позивача на фермі у с. Денежникове;
- незаконне тримання його та ОСОБА_2 у полоні завершилось переданням полонених викрадачами працівнику СБУ ОСОБА_6, що свідчить про обізнаність представників держави про обставини його викрадення;
- відповідно до листа Новоайдарського районного відділу УМВС України
в Луганській області від 02 вересня 2015 року, підписаного слідчим Михайлюком Г. О., в ході проведення досудового розслідування
у кримінальному провадженні № 12014130500000571 встановлено, що до вчинення кримінального правопорушення причетні невстановлені військовослужбовці військової частини - польова пошта НОМЕР_1 (батальйон " ІНФОРМАЦІЯ_1");
- відповідачі не довели, що незаконні дії щодо нього вчиняли особи, які не є військовослужбовцями.
З урахування зазначеного, ОСОБА_1, посилаючись на норми статей 22, 23, 1166-1168, 1174, 1195, 1207 ЦК України, просив стягнути з відповідачів на його користь майнову шкоду (витрати на лікування) у розмірі 3 187,50 грн та моральну шкоду у розмірі 7 143 552 грн.
Інформація про рух справи в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 15 червня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області
від 13 грудня 2017 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнено з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунка на користь ОСОБА_1 3 187,50 грн на відшкодування майнової шкоди та 4 000 000 грн на відшкодування моральної шкоди. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції,
з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що позивач був протиправно викрадений, позбавлений волі та утримувався військовослужбовцями батальйону " ІНФОРМАЦІЯ_1" (в/ч польова пошта НОМЕР_1 ). Зазначені особи вчиняли щодо нього протиправні дії, а саме: побиття, погрози, приниження, знущання, чим завдали майнової та моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню за рахунок коштів держави України, оскільки саме держава несе відповідальність за незаконні дії своїх службовців на підставі статті 1174 ЦК України.
Крім того, суди констатували, що держава не забезпечила ефективного розслідування злочину щодо насильницького зникнення ОСОБА_1, що становить порушення статті 13 Конвенції про захист прав людини
і основоположних свобод (далі - Конвенція).
Постановою Верховного Суду від 22 травня 2019 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 13 грудня 2017 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, Верховний Суд вказав на те, що суди попередніх інстанцій дійшли висновку про доведеність позовних вимог без повного з`ясування обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення. Також звернув увагу, що суди попередніх інстанцій вийшли за межі заявлених позовних вимог, констатуючи порушення статті 13 Конвенції, оскільки позивач не пред`являв вимог до держави Україна з підстав незабезпечення ефективного розслідування.
У вересні 2019 року під час нового розгляду справи ОСОБА_1 змінив підстави позову, збільшив вимоги та, окрім первісних вимог про відшкодування шкоди, завданої діями військовослужбовців, також пред`явив вимоги до Національної поліції України, Служби безпеки України, Генеральної прокуратури України, посилаючись на неефективне досудове розслідування кримінального провадження, яке триває протягом багатьох років при очевидних обставинах, які надають можливість встановити винних у злочині осіб, чим йому завдано шкоди. Просив стягнути солідарно з відповідачів на відшкодування майнової шкоди 3 187,50 грн, на відшкодування моральної шкоди - 21 632 832 грн.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 11 листопада 2019 року прийнято до розгляду заяву ОСОБА_1 про зміну підстав позову та збільшення позовних вимог, до участі у справі як співвідповідачів залучено Службу безпеки України, Національну поліцію України та Генеральну прокуратуру України.
У грудні 2019 року ОСОБА_1 подав до суду першої інстанції заяву про відмову від позовних вимог до Служби безпеки України про відшкодування шкоди.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 24 січня 2020 року закрито провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Служби безпеки України про відшкодування шкоди.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 26 серпня 2020 року
у задоволенні позову ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Державної казначейської служби України, Служби безпеки України, Національної поліції України та Генеральної прокуратури України про відшкодування майнової і моральної шкоди відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять беззаперечних доказів і фактів того, що викрадення, перевезення, подальше утримання, допити, катування і повернення позивача було здійснено військовослужбовцями Збройних Сил України, тобто посадовими чи службовими особами Міністерства оборони України.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Одеського апеляційного суду від 21 грудня 2021 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 серпня 2020 року скасовано
в частині вирішення вимог ОСОБА_1 до Служби безпеки України про відшкодування шкоди та провадження у справі в цій частині закрито.
Змінено рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 серпня
2020 року в частині вирішення вимог ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Національної поліції України, Державної казначейської служби України, Генеральної прокуратури України про відшкодування шкоди шляхом викладення мотивувальної частини в редакції постанови апеляційного суду.
Апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції, відмовляючи
в задоволенні позову до Міністерства оборони України про відшкодування шкоди, правильно вказав на неможливість задоволення цих вимог допоки кримінальне провадження № 12014130500000571 триває, оскільки не встановлено, що неправомірні дії стосовно позивача вчинено військовослужбовцями Збройних Сил України.
Водночас суд першої інстанції не звернув уваги на те, що всупереч нормам статті 49 ЦПК України вимоги, заявлені до інших відповідачів після направлення справи на новий розгляд, не могли бути предметом вирішення у цій справі. Таким чином, рішення суду в частині вирішення вимог до Національної поліції України, Генеральної прокуратури України, які не були предметом первісного позову, підлягають скасуванню із постановленням нового судового рішення про відмову в задоволенні цих вимог.
Також підлягає скасуванню рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог до Служби безпеки України, оскільки провадження у справі в частині цих вимог було закрито ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 24 січня 2020 року.
Окремою ухвалою Одеського апеляційного суду від 21 грудня 2021 року для належного реагування доведено до відома керівника Щастинської окружної прокуратури Луганської області, начальника Щастинського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Луганській області, Національної поліції України, Генеральної прокуратури України про те, що державні органи не забезпечили ефективного розслідування злочину щодо насильницького зникнення ОСОБА_1, що становить порушення
статті 13 Конвенції та впливає на можливість позивача захистити свої права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат
Глазов О. В., посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким стягнути на користь ОСОБА_1 з держави Україна в особі Міністерства оборони України, Національної поліції України, Генеральної прокуратури України, Державної казначейської служби України майнову шкоду у розмірі 3 187,50 грн та на відшкодування моральної шкоди
21 632 832 грн.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
07 лютого 2022 року ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат
Глазов О. В., подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 серпня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 21 грудня 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду від 25 травня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали із районного суду.
У липні 2022 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 06 липня 2022 року продовжено Національній поліції України строк на подання відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 .
Ухвалою Верховного Суду від 12 квітня 2023 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Глазов О. В., зазначає відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Вказує, що наявні у справі докази доводять причетність військовослужбовців Збройних Сил України до завдання йому шкоди, а отже застосування цивільно-правової відповідальності держави, передбаченої статтею 1174
ЦК України.
За цих обставин вважає безпідставним посилання суддів попередніх інстанцій на те, що факт неправомірних дій військовослужбовців можливо довести виключно в рамках кримінального провадження.
Звертає увагу, що із копії матеріалів кримінального провадження, пояснень свідків, інших письмових доказів чітко вбачається, що до вчиненого щодо нього злочину причетні військовослужбовці. Водночас суди не вдавались до питання належності, достовірності, достатності доказів, а обмежились формальним посиланням на те, що доказування може ґрунтуватись лише на матеріалах кримінального провадження, яке триває вже понад сім років.
Крім того, апеляційний суд, відмовляючи в задоволенні позовних вимог до Національної поліції України, Генеральної прокуратури України, не звернув уваги на те, що збільшення позовних вимог не є зміною предмета чи підстав позову, а зумовлене необхідністю більш ефективного захисту прав позивача. Нові обставини справи з`явились у зв`язку з наявністю у позивача копій матеріалів службового розслідування, проведеного Головним управлінням Військової служби правопорядку Збройних Сил України щодо уточнення причин та умов неправомірного застосування військовослужбовцями військової частини п/п НОМЕР_1 фізичної сили до ОСОБА_1,
ОСОБА_2, а також матеріалів кримінального провадження
№ 12014130500000571, доступ до яких позивач отримав тільки після апеляційного перегляду справи. Вказані докази були надані суду та відповідають статті 95 ЦПК України.
Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу
Офіс Генерального прокурора, Міністерство оборони України, Національна поліція України подали до Верховного Суду відзиви на касаційну скаргу.
Офіс Генерального прокурора та Національна поліція України, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просять касаційну скаргу залишити без задоволення. Міністерство оборони України просить закрити касаційне провадження.
Офіс Генерального прокурора вказує, що суди попередніх інстанції правильно врахували, що кримінальне провадження за фактом правопорушень стосовно ОСОБА_1 не закінчене, і наразі в ньому немає відомостей про те, що злочин вчинено саме військовослужбовцями.
Міністерство оборони України зазначає, що позивач обґрунтовує свою позицію тільки власними поясненнями у справі з посиланням на висловлювання інших осіб, проте показання з чужих слів не може бути допустимими доказами факту чи обставин, на доведення яких вони надані. Досудове розслідування наразі триває, осіб, які вчинили кримінальне правопорушення та яким можливо повідомити про підозру, не встановлено.
Апеляційний суд правильно встановив порушення судом першої інстанції норм статті 49 ЦПК України, що полягало у прийнятті уточненої позовної заяви ОСОБА_1 з новими позовними вимогами та правовими підставами для звернення до суду. Вважає, що долучені позивачем під час нового розгляду справи копії матеріалів кримінального провадження не можуть бути взяті до уваги як докази. Крім того, ці докази отримані без письмового дозволу слідчого або прокурора.
Позивач зловживає своїм правом на касаційне оскарження, оскільки спонукає касаційний суд до дослідження матеріалів незакінченого досудового слідства, які додані до зміненого позову.
Наголошує на необхідності закриття касаційного провадження з огляду на наявність висновків у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17,
від 03 червня 2021 року у справі № 686/34047/19, від 22 травня 2019 року у справі № 237/3076/16-к та у постанові Верховного Суду України
від 08 листопада 2017 року у справі № 6-99цс17.
Вважає, що в разі, коли службова особа вчинила самоуправство, тобто здійснила дії за межами наданих їй повноважень, норми статті 1174
ЦК України застосуванню не підлягають.
Національна поліція України вказує, що первинний позов не містив предмета і підстав позову, що стосуються Національної поліції України, тоді як ОСОБА_1 всупереч статті 49 ЦПК України, після скасування попередніх судових рішень, змінив підстави позову та фактично пред`явив нові вимоги до нових відповідачів, посилаючись на неефективне досудове розслідування, що не було предметом первісного позову.
Водночас жоден державний орган, який, на думку позивача, нібито допустив незаконні дії в частині незабезпечення ефективного досудового розслідування, до участі у справі позивачем не залучений.
Наголошує, що в цій справі Верховний Суд у постанові від 22 травня
2019 року, надавши оцінку доказам в їх сукупності, зазначив, що факт викрадення, перевезення, подальшого утримання, допитів, катувань та повернення позивача саме військовослужбовцями Збройних Сил України, тобто посадовими чи службовими особами Міністерства оборони України, не є доведеним через відсутність беззаперечних доказів, що підтверджують вказані обставини.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
25 листопада 2014 року приблизно о 16 год 30 хв невідомі особи
у камуфляжному одязі викрали ОСОБА_1 у с. Денежникове Новоайдарського району Луганської області.
За вказаним фактом слідчим Новоайдарського районного відділу ГУ МВС України у Луганській області 25 листопада 2014 року внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014130500000571 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 146 КК України.
Досудове розслідування у вказаній справі триває, осіб, які вчинили кримінальне правопорушення та яким можливо повідомити про підозру, не встановлено.
Згідно з листом Військової служби правопорядку у Збройних Силах України
від 23 травня 2016 року у період з 09 грудня 2014 року до 06 лютого
2015 року Управління військової служби правопорядку у Збройних Силах України на підставі звернення голови Луганської обласної державної адміністрації від 01 грудня 2014 року провело службове розслідування з метою з`ясування причин та умов неправомірного застосування військовослужбовцями військової частини - польова пошта НОМЕР_1 фізичної сили до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 .
Під час вказаного розслідування ОСОБА_2 стверджував, що невідомі особи в камуфляжному одязі, обличчя яких були закриті балаклавами, затримали і доставили його та ОСОБА_1 до Луганського училища професійної підготовки співробітників міліції у м. Щастя. ОСОБА_1 письмового пояснення не надав.
Опитані військовослужбовці військової частини НОМЕР_1 та інших військових частин, дислокованих у м. Щастя, свою причетність до зазначеного правопорушення заперечували.
Остаточні висновки щодо обставин вчиненого злочину могли бути зроблені лише за результатами проведення слідчих (розшукових) дій. Матеріали зазначеного службового розслідування були направлені до слідчого відділу УМВС України в Луганській області для долучення до матеріалів кримінального провадження.
Згідно з листом Міністерства оборони України від 31 серпня 2016 року у період з 25 до 30 листопада 2014 року військова частина - польова пошта НОМЕР_1 входила до складу Сухопутних військ Збройних Сил України, у вказаний період військова частина (підрозділи) розміщувалась на території Луганської області: АДРЕСА_2 (штаб).
Із 30 листопада 2014 року ОСОБА_1 перебував на лікуванні
у Новоайдарській районній лікарні, із 02 до 17 грудня 2014 року -
у Центральній міській лікарні у м. Лисичанську; з 19 грудня 2014 року до
28 березня 2015 року, з 29 березня до 26 квітня 2015 року, з 27 квітня до
26 травня 2015 року - на амбулаторному лікуванні під наглядом лікаря-хірурга, отримував лікування.
Згідно випискою з амбулаторної карти ОСОБА_1 встановлений діагноз: політравма; закритий перелом лівого ліктьового відростка зі зміщенням; травматична ампутація 5-го пальця правої кисті; інфікована рана лівої ділянки сідниць з наявністю чужорідного тіла; множинні забої; ссадна тулуба, верхніх і нижніх кінцівок; закрита черепно-мозкова травма; струс та забій головного мозку. Проведено дві операції, встановлено посттравматичний розрив лівої барабанної перетинки.