Постанова
Іменем України
08 травня 2023 року
м. Київ
справа № 207/2073/17
провадження № 61-16651св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач (за первісним позовом) - акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
відповідач (за первісним позовом) - ОСОБА_1,
позивач (за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,
відповідачі (за зустрічним позовом): приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Вдовіна Ліана Леонідівна, акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
третя особа - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Баглійського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 17 грудня 2019 року у складі судді Скиби С. А. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 серпня 2021 року у складі колегії суддів: Городничої В. С., Лаченкової О. В., Петешенкової М. Ю.,
у справі за позовом акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про виселення та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Вдовіної Ліани Леонідівни, акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк", третя особа - ОСОБА_2, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2017 року акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про виселення.
Позов обґрунтований тим, що 08 грудня 2016 року позивач набув у власність житловий будинок АДРЕСА_1, загальною площею 66,8 кв. м, житловою площею 25,4 кв. м, на підставі договору іпотеки від 17 вересня 2007 року, що посвідчений приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Дербіною Р. С. та зареєстрований у реєстрі за номером 2914. В будинку зареєстрований та проживає ОСОБА_1, що створює перешкоди позивачу у користуванні та розпорядженні майном.
Позивач за первісним позовом просив виселити ОСОБА_1 з будинку АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення зі зняттям з реєстраційного обліку.
У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся із зустрічним позовом до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Вдовіної Л. Л., АТ КБ "ПриватБанк" про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.
Зустрічний позов мотивований тим, що 17 вересня 2007 року між ОСОБА_1 та АТ КБ "ПриватБанк" було укладено кредитний договір про надання споживчого кредиту № DZF0GK02242122, згідно якого банк надав йому кредит у розмірі 15 330 дол. США на придбання житла - будинку АДРЕСА_1 .
17 вересня 2007 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ "ПриватБанк" було укладено договір іпотеки, згідно з яким ОСОБА_1 надав в іпотеку нерухоме майно - житловий будинок АДРЕСА_1, який посвідчений приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Дербіною Р. С.
ОСОБА_1 вважає, що перехід права власності на будинок є незаконним, а запис про право власності має бути скасований, оскільки суперечить закону та договору іпотеки, оскільки договір про задоволення вимог іпотекодержателя з АТ КБ "ПриватБанк" він не укладав, згоду на відчуження будинку не надавав, будинок є єдиним його житлом, у будинку окрім нього проживає неповнолітній син ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, кредит надано у іноземній валюті.
Позивач (за зустрічним позовом) просив суд:
- визнати протиправним рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 32860964 від 12 грудня 2016 року про реєстрацію права власності на будинок АДРЕСА_1 за АТ КБ "ПриватБанк", яке винесене приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Вдовіною Л. Л.;
- скасувати державну реєстрацію прав на нерухоме майно, а саме: реєстрацію права власності АТ КБ "ПриватБанк" на будинок АДРЕСА_1, номер запису про право власності 17964173 від 08 грудня 2016 року;
- зобов`язати приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської областіВдовіну Л. Л. поновити запис про право власності ОСОБА_1 на будинок АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 17 грудня 2019 року у задоволенні позовних вимог АТ КБ "ПриватБанк" про виселення ОСОБА_1 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Вдовіної Л. Л. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 32860964 від 12 грудня 2016 року про реєстрацію права власності на будинок АДРЕСА_1 за АТ КБ "ПриватБанк";
Скасовано державну реєстрацію прав на нерухоме майно, а саме: реєстрацію права власності АТ КБ "ПриватБанк" на будинок АДРЕСА_1, номер запису про право власності 17964173від 08 грудня 2016 року;
Зобов`язано приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської областіВдовіну Л. Л. поновити запис про право власності ОСОБА_1 на будинок АДРЕСА_1 .
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення місцевого суду мотивовано тим, що позовні вимоги АТ КБ "ПриватБанк" не підлягають задоволенню з підстав їх необґрунтованості та недоведеності, крім того, зазначений будинок є єдиним місцем проживання ОСОБА_1 та його сім`ї, зазначене нерухоме житлове майно відповідає вимогам підпункту 1 пункту 1 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" та не може бути примусово стягнуто (відчужено без згоди власника) протягом дії зазначеного Закону.
Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню, оскільки за наслідками прийнятого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Вдовіною Л. Л. рішення про проведення державної реєстрації права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 за АТ КБ "ПриватБанк", фактично відбулося примусове стягнення зазначеного майна без згоди власника, незважаючи на заборону, яка встановлена Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 11 серпня 2021 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково.
Рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 17 грудня 2019 року в частині зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської областіВдовіної Л. Л. про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення про відмову в позові.
В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Суд апеляційної погодився з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні первісного позову АТ КБ "ПриватБанк" щодо виселення ОСОБА_1 з будинку АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення зі зняттям з реєстраційного обліку.
Однак, апеляційний суд вказав, позовна вимога про визнання незаконним та скасування запису про державну реєстрацію права власності на житлове приміщення не може бути звернена до приватного нотаріуса, а заявляється до особи, яка порушує право власності.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2021 року до Верховного Суду, АТ КБ "ПриватБанк", посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні первісних позовних вимог скасувати та передати справу у вказаній частині на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 10 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її із Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області.
09 січня 2023 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
В касаційній скарзі скаржник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц, від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц, постанові Верховного Суду України від 18 березня 2015 року у справі № 6-39цс15, постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 464/8589/15-ц та інших.
В касаційній скарзі зазначається, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" не поширюється на випадки звернення стягнення щодо предмета іпотеки в порядку Закону України "Про іпотеку". Суди не врахували, що спірний житловий будинок було придбано за рахунок кредитних коштів.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не надіслали відзив на касаційну скаргу.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд встановив, що 17 вересня 2007 року між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № DZF0GK02242122, згідно якого банк надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 15 330,00 дол. США на придбання житла.
17 вересня 2007 року між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 також було укладено договір іпотеки, згідно якого ОСОБА_1 надав в іпотеку нерухоме майно - житловий будинок АДРЕСА_1, який посвідчений приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Дербіною Р. С.
АТ КБ "ПриватБанк" набуло право власності на житловий будинок АДРЕСА_1, загальною площею 66,8 кв. м, житловою площею 25,4 кв. м, на підставі рішення про реєстрацію права власності, індексний номер: 32860964 від 12 грудня 2016 року, яке винесено приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської областіВдовіною Л. Л., номер запису про право власності 17964173 від 08 грудня 2016 року.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
У касаційній скарзі скаржник оскаржує рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції у частині вирішення первісного позову АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про виселення, таким чином Верховний Суд переглядає оскаржувані судові рішення лише у вказаній частині.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції в частині вирішення первісного позову - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У статті 525 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Виконання зобов`язання може забезпечуватися заставою (частина перша статті 546 ЦК України).
Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України).
Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" (далі - Закон № 898-IV) іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Згідно з частиною першою статті 7 Закону № 898-IV за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.
Частинами першою, третьою статті 33 Закону № 898-IV передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.
Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Згідно з частиною третьою статті 36 Закону № 898-IV (у відповідній редакції) способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, є: 1) передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; 2) право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.