ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 травня 2023 року
м. Київ
cправа № 910/14795/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Булгакової І.В. (головуючий), Малашенкової Т.М., Селіваненка В.П.,
за участю секретаря судового засідання - Пасічнюк С.В.,
учасники справи:
позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "Хромія",
представник позивача - Галушко С.І., адвокат (ордер від 06.03.2023 № 1047063),
відповідач - акціонерне товариство "Комерційний банк "Приватбанк",
представник відповідача - Тарасенков В.В., адвокат (довіреність від 22.09.2022 № 19),
розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Хромія"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.02.2023 (головуючий Агрикова О.В., судді: Мальченко А.О., Чорногуз М.Г.)
у справі № 910/14795/20
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Хромія" (далі - Товариство)
до акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" (далі - Банк)
про визнання договору поруки недійсним.
За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд
ВСТАНОВИВ:
Товариство звернулось до суду з позовом до Банку про визнання недійсним договору поруки від 20.10.2016 № 4П14011Д/П (далі - Договір).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Договір був укладений Товариством під впливом обману, у зв`язку з чим наявні підстави для визнання вказаного договору недійсним відповідно до частини першої статті 230 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Рішенням господарського суду міста Києва від 20.09.2021 позовні вимоги задоволено повністю. Визнано недійсним Договір, укладений Товариством та Банком.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.02.2023 рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що рішення суду першої інстанції ухвалене без обґрунтувань щодо підстав для задоволення позову, а також недоведеністю Товариством тих обставин, на які воно посилалось в обґрунтування своїх вимог, зокрема належними та допустимими доказами не доведено наявності умов, які є обов`язковими для визнання Договору недійсним на підставі статті 230 ЦК України.
Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, Товариство звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права та те, що судами при прийнятті оскаржуваних рішень не враховано висновки, викладені у постанові Верховного Суду, яка ухвалена в іншій справі у подібних правовідносинах, просить скасувати постанову апеляційного суду, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що:
- ухвалюючи постанову суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 03.03.2021 у справі № 911/3094/19 щодо застосування статті 230 ЦК України у частині необхідності встановлення дійсного умислу як необхідної складової кваліфікації недійсності правочину у подібних правовідносинах;
- апеляційний суд необґрунтовано відхилив клопотання про проведення опитування та клопотання про долучення доказів.
Банк подав відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції, просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а постанову апеляційного суду залишити без змін.
Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених ними обставин справи, враховуючи підстави відкриття касаційного провадження, заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників сторін, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Апеляційним господарським судом встановлено, що в матеріалах справи міститься кредитний договір від 20.10.2016 № 4Х16090Г (далі - Кредитний договір), сторонами якого є Банк та Товариство, на суму 4 450 000 000,00 грн для фінансування поточної діяльності Товариства.
За умовами пунктів А.2.1 та А.3 Кредитного договору термін повернення кредиту - 06.10.2026.
Відповідно до пункту 7.9 Кредитного договору його укладено/підписано з використанням електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа Акредитованого центру сертифікації ключів відповідача у порядку, передбаченому Законом України ?Про електронні документи та електронний документообіг? та Законом України ?Про електронний цифровий підпис?, а також на підставі Угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 03.02.2016, укладеної сторонами.
За Кредитним договором Товариство отримало кошти у розмірі 4 413 213 731,52 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 20.10.2016 № 2165.
Також апеляційним судом встановлено, що Товариством як поручителем та Банком як кредитором укладено низку договорів поруки, зокрема і Договір предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання товариством з обмеженою відповідальністю ?Парадіз? своїх зобов`язань за кредитним договором від 13.01.2014 № 4П14011Д.
Згідно з пунктом 3 Договору поручитель з умовами кредитного договору ознайомлений.
У пункті 4 Договору сторонами погоджено, що у випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.
Відповідно до пункту 5 Договору у випадку невиконання боржником обов`язку пункту 1 цього договору кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов`язання.
Згідно з пунктом 6 Договору поручитель зобов`язаний виконати обов`язок, зазначений в письмовій вимозі кредитора, впродовж 5-ти календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної у пункті 5 цього договору.
Пунктом 7 Договору передбачено, що у випадку порушення поручителем зобов`язання, передбаченого п. 6 цього договору, кредитор та поручитель прийшли до згоди, що кредитор має право в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором здійснювати договірне списання грошових коштів, що належать поручителю і знаходяться на його рахунках. Договірне списання оформлюється меморіальним ордером, у реквізиті "призначення платежу" якого зазначається інформація про платіж, номер, дату цього договору.
Відповідно до пункту 8 Договору до поручителя, який виконав обов`язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договорами застави (іпотеки), укладеними в цілях забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов`язання.
Згідно з пунктом 10 Договору кредитор зобов`язаний у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5-ти робочих днів банку з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором.
Пунктом 17 Договору передбачено, що його укладено/підписано з використанням електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа Акредитованого центру сертифікації ключів відповідача у порядку, передбаченому Законом України ?Про електронні документи та електронний документообіг? та Законом України ?Про електронний цифровий підпис?, а також на підставі Угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 03.02.2016, укладеної сторонами.
Звертаючись до суду з даним позовом, Товариство просило визнати Договір недійсним на підставі статті 230 ЦК України, оскільки, на думку Товариства, при укладенні Договору Банком було введено його в оману.
Ухвалюючи оскаржувану постанову суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідно до частин першої, третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьої, п`ятою, шостою статті 203 ЦК України.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Згідно з частинами першою-третьої, п`ятою, шостою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Частиною першою статті 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Відповідно до частини першої статті 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Апеляційним судом також враховано, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
У вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статті 230 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману.
Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв`язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.
При цьому апеляційним судом встановлено, що Товариством не доведено, що представниками Банка повідомлялись відомості, які не відповідають дійсності, або що представники Банку замовчували обставини, які мали істотне значення для правочину (відсутність забезпечення виконання зобов`язань позичальників за кредитними договорами).
Також Товариством не доведено і те, що Банком вчинялись певні винні, навмисні дії, які свідчили б про його намагання запевнити Товариство про такі властивості й наслідки Договору, які насправді не настануть.
Разом з тим, апеляційним судом встановлено, що як слідує з протоколу від 13.10.2016 № 13/10 загальних зборів засновників (учасників) Товариства, загальними зборами Товариства було прийнято рішення щодо отримання в Банку кредиту у загальній сумі 4 450 000 000,00 грн у зв`язку з недостатньою кількістю оборотних коштів та для фінансування поточної діяльності Товариства шляхом укладення відповідного договору.
Водночас жодних посилань/згадувань/рішень в частині необхідності укладення кредитного договору/договорів поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу/отримання у власність Товариством майна, переданого у якості забезпечення за ?старими? кредитами, у зазначеному протоколі не міститься, так само, як не міститься і будь-яких згадок і даних взагалі щодо такого майна (його оцінки, наявності і того іншого) та взагалі щодо, так званої, трансформації кредитного портфелю Банка.
Те, що метою кредитування Товариства є саме фінансування його поточної діяльності, підтверджується як наданим Товариством техніко-економічним обґрунтуванням повернення кредитних коштів від 17.10.2016, так і заявкою на отримання кредиту від 17.10.2016, яка була надана самим Товариством.
Така саме мета кредитування зазначена й у Кредитному договорі.
Апеляційний суд зазначив, суд першої інстанції не звернув увагу на той факт, що жодних посилань на трансформацію/майно/забезпечення за первісними кредитами всі перелічені вище документи не містять, так само, як не містять посилань і на договори поруки, які Товариство помилково ототожнює з умовами/підставами отримання ним кредиту та бажаними наслідками отримання за такими договорами поруки прибутку (у тому числі за оспорюваним Договором).
Крім того жоден пункт Кредитного договору не містить згадок про трансформацію, необхідність укладення оспорюваного Товариством Договору та щодо інших обставин, на які Товариство посилається в обґрунтування позовних вимог, тому апеляційний суд дійшов висновку, що матеріалами справи не підтверджується жодна з викладених обставин на підтвердження наявності підстав для визнання Договору недійсним, а підписавши спірний Договір, Товариство реалізувало своє право, надане йому статтями 627, 628 ЦК України, на вільне укладення договору, вибір контрагента та визначення умов договору.
Також апеляційний суд зазначив, що укладаючи спірний Договір Товариство не було позбавлене права здійснити перевірку фінансового стану юридичної особи по зобов`язанням, за які воно поручилось, що входить до межи звичайної обачності при укладенні договору.
Згідно з частиною першою статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.
Положеннями статті 558 ЦК України передбачено право поручителя на оплату послуг, наданих ним боржникові, однак, така плата не була встановлена в жодному з договорів поруки, що виключає можливість отримання прибутку за такими договорами, оскільки вони були безоплатними.
Відповідно до частини третьої статті 556 ЦК України до кожного з кількох поручителів, які виконали зобов`язання, забезпечене порукою, переходять права кредитора у розмірі частини обов`язку, що виконана ним. Тобто, поручитель отримує право вимоги до боржника виключно на суму коштів, що була ним сплачена - не більше і не менше.
Вказане додатково підтверджує неможливість отримання поручителем прибутку, як мети укладення та виконання договору поруки.
Враховуючи викладене та те, що рішення суду першої інстанції ухвалене без обґрунтувань щодо підстав для задоволення позову, апеляційний суд дійшов висновку, що Товариством не доведено належними та допустимими доказами наявності умов, які є обов`язковими для визнання Договору недійсним на підставі статті 230 ЦК України.