Постанова
Іменем України
08 травня 2023 року
місто Київ
справа № 307/3048/20
провадження № 61-12534св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Дубівська селищна ради Тячівського району Закарпатської області, яка є правонаступником Калинівської сільської ради Тячівського району Закарпатської області,
третя особа - Державна інспекція архітектури та містобудування України в особі Управління Державної інспекції архітектури та містобудування у Закарпатській області,
особа, яка подала апеляційну скаргу, - виконувач обов`язків керівника Тячівської окружної прокуратури, яка діє в інтересах Сектору містобудування та архітектури Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області,
особа, яка подала касаційну скаргу, - заступника керівника Закарпатської обласної прокуратури, яка діє в інтересах Сектору містобудування та архітектури Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу заступника керівника Закарпатської обласної прокуратури, яка діє в інтересах Сектору містобудування та архітектури Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області, на ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 10 листопада 2022 року, постановлену колегією суддів у складі Джуги С. Д., Кожух О. А., Бисаги Т. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
І. ФАБУЛА СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_1 у жовтні 2020 року звернувся до суду з позовом до Дубівської селищної ради Тячівського району Закарпатської області, яка є правонаступником Калинівської сільської ради Тячівського району Закарпатської області, третя особа - Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Закарпатській області, правонаступником якої є Державна інспекція архітектури та містобудування України в особі Управління Державної інспекції архітектури та містобудування у Закарпатській області, у якому просив визнати за ним право власності на об`єкт нерухомого майна, складську будівлю, загальною площею 34, 50 кв. м, розташовану на АДРЕСА_1 .
Позивач обґрунтовував позов тим, що відповідно до договору оренди земельної ділянки від 04 березня 2016 року отримав у користування на умовах оренди земельну ділянку для будівництва і обслуговування будівель торгівлі, площею 0, 0920 га, кадастровий номер 2124482800:04:001:0218, розташовану АДРЕСА_1 . Право оренди земельної ділянки зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 29 вересня 2016 року.
На цій земельній ділянці ОСОБА_1 побудував об`єкт нерухомого майна - складську будівлю, площею 34, 50 кв. м, щодо якої 27 серпня 2020 року виготовлено технічний паспорт.
Згідно з актом обстеження технічного стану складської будівлі технічний стан конструкцій та будівлі в цілому відноситься до ІІ категорії (задовільний), фактичний стан конструкцій відповідає вимогам міцності та надійності для подальшої безпечної експлуатації за функціональним призначенням як складська будівля.
Відповідно до довідки виконавчого комітету Калинівської сільської ради Тячівського району від 08 жовтня 2020 року № 1933 розташування побудованої складської будівлі, загальною площею 34, 50 кв. м, у АДРЕСА_1 не порушує прав та інтересів третіх осіб, не суперечить правилам забудови населеного пункту та вимогам містобудівної документації.
Позивач зазначав, що оскільки земельна ділянка для будівництва і обслуговування будівель торгівлі отримана ним у користування на умовах оренди у встановленому законодавством порядку під уже збудоване нерухоме майно, вважав, що право власності на побудований на ній об`єкт нерухомого майна може бути визнано за ним у судовому порядку на підставі частини третьої статті 376 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Також ОСОБА_1 зазначив, що складська будівля побудована ним на орендованій земельній ділянці за рахунок особистої праці та власних коштів, тому визнання за ним права власності на це нерухоме майно не буде порушувати прав інших осіб. Цільове призначення орендованої земельної ділянки для будівництва і обслуговування будівель торгівлі відповідає призначенню побудованої на ній складській будівлі.
Стислий виклад змісту рішення суду першої інстанції
Рішенням від 22 січня 2021 року Тячівський районний суд Закарпатської області задовольнив позов ОСОБА_1 .
Суд визнав за ОСОБА_1 право власності на об`єкт нерухомого майна, складську будівлю, загальною площею 34, 50 кв. м, розташовану на АДРЕСА_1 .
Суд першої інстанції керувався тим, що згідно з частинами третьою, п`ятою статті 376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо не порушує права інших осіб. З наведених підстав суд виснував, що потрібно визнати за позивачем право власності на спірний об`єкт нерухомого майна.
Стислий виклад змісту ухвали суду апеляційної інстанції
Виконувач обов`язків керівника Тячівської окружної прокуратури в інтересах Сектору містобудування та архітектури Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області як особи, яка не брала участі у справі, вважаючи, що суд першої інстанції вирішив питання про його права та інтереси, звернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою.
Ухвалою від 19 травня 2022 року Закарпатський апеляційний суд відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою прокурора Тячівської окружної прокуратури в інтересах Сектору містобудування та архітектури Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області на рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 22 січня 2021 року, ухвалою від 06 червня 2022 року призначив справу до розгляду, ухвалою від 15 вересня 2022 року залучив до участі у справі Державну інспекцію архітектури та містобудування України в особі Управління Державної інспекції архітектури та містобудування у Закарпатській області як правонаступника Державної архітектурно-будівельної інспекції України в особі Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Закарпатській області.
Ухвалою від 10 листопада 2022 року Закарпатський апеляційний суд закрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою прокурора Тячівської окружної прокуратури в інтересах Сектору містобудування та архітектури Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області на рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 22 січня 2021 року.
Суд апеляційної інстанції дійшов переконання, що Сектор містобудування та архітектури Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області не уповноважений здійснювати в установленому законодавством порядку державний архітектурно-будівельний контроль та нагляд, а також не має повноважень вирішувати питання прийняття об`єктів будівництва в експлуатацію, тобто не є компетентним державним органом та учасником спірних правовідносин в цій справі, тож рішенням суду першої інстанції не вирішувалися питання про права, інтереси та (або) обов`язки держави в особі цього Сектору. З наведених підстав апеляційний суд закрив апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 362 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Заступник керівника Закарпатської обласної прокуратури в інтересах Сектору містобудування та архітектури Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області 05 грудня 2022 року із використанням засобів поштового зв`язку направив до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 10 листопада 2022 року, справу передати для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Прокурор, наполягаючи на тому, що ухвалу апеляційного суду постановлено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, як підстави касаційного оскарження наведеного судового рішення визначив те, що:
- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 26 лютого 2019 року у справі № 905/803/18, від 19 травня 2021 року у справі № 305/1396/19 (провадження № 61-19357св20), від 14 вересня 2022 року у справі № 308/360/20 (провадження № 61-3030св22), від 26 жовтня 2022 року у справі № 308/5527/21 (провадження № 61-7272св22), щодо порядку представництва прокурором інтересів держави;
- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми права без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (провадження № 12-161гс18), від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18 (провадження № 12-245гс18), від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18 (провадження № 14-36цс19), від 05 жовтня 2022 року у справі № 923/199/21 (провадження № 12-1гс22) та постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 308/9892/16-ц (провадження № 61-1245св21), відповідно до яких поведінка органів, через які діє держава у цивільних або адміністративних відносинах, розглядається як поведінка держави у цивільних або адміністративних відносинах, тобто як у цивільних, так і в адміністративних відносинах органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов`язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних відносинах;
- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми права без урахування правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 727/9974/17
(провадження № 61-40298св18), згідно з якими при вирішенні позову про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно суд повинен виходити з того, що право на виконання будівельних робіт виникає у забудовника лише за наявності документів, які надають право виконувати будівельні роботи та передбачені статтями 27, 29-31 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", а також у визначених законом випадках за умови отримання дозволу на виконання будівельних робіт;
- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19
(провадження № 61-9953св20), згідно з якими визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) повинно відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням потрібного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад учасників справи;
- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 23 листопада 2020 року у справі № 826/3508/17 (провадження № К/9901/31706/19), про те, що рішення є таким, що ухвалене про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення є висновки суду про права та/чи обов`язки цієї особи або якщо у резолютивній частині рішення суд прямо зазначив про її права та/чи обов`язки.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відзиви на касаційну скаргу від інших учасників справи до Верховного Суду не надійшли.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою від 18 січня 2023 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою заступника керівника Закарпатської обласної прокуратури, яка діє в інтересах Сектору містобудування та архітектури Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської областіна ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 10 листопада 2022 року.
За змістом правила частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ОСОБА_1 відповідно до договору оренди земельної ділянки отримав у користування земельну ділянку, площею 0, 0920 га, кадастровий номер 2124482800:04:001:0218, розташовану у АДРЕСА_1, для будівництва і обслуговування будівель торгівлі.
Право оренди земельної ділянки за орендарем ОСОБА_1 зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується інформаційною довідкою від 04 жовтня 2016 року № 69645954.
На зазначеній орендованій земельній ділянці позивач збудував об`єкт нерухомого майна - складську будівлю.
Відповідно до технічного паспорта, виготовленого 27 серпня 2020 року Дочірнім підприємством "Хуст-Земля Карпат", до складу будівель і споруд, розташованих за адресою: АДРЕСА_1, входить складська будівля, площею 34, 50 кв. м.
У звіті про проведення технічного обстеження встановлена можливість надійної та безпечної експлуатації спірної складської будівлі.
Відповідно до довідки виконавчого комітету Калинівської сільської ради Тячівського району від 08 жовтня 2020 року № 1931 побудована ОСОБА_1 складська будівля, загальною площею 34, 50 кв. м, має адресний номер (поштову адресу): АДРЕСА_1 .
Згідно з довідкою виконавчого комітету Калинівської сільської ради Тячівського району від 08 жовтня 2020 року № 1932 земельна ділянка комунальної власності, площею 0, 0920 га, кадастровий номер 2124482800:04:001:0218, для будівництва і обслуговування будівель торгівлі, що перебуває у користуванні на умовах оренди у ОСОБА_1 має адресний номер (поштову адресу): АДРЕСА_1 .
На земельній ділянці розташована складська будівля, загальною площею 34, 50 кв. м.
У довідці виконавчого комітету Калинівської сільської ради Тячівського району від 08 жовтня 2020 року № 1933 зазначено, що розташування побудованої ОСОБА_1 складської будівлі, загальною площею 34, 50 кв. м, не порушує прав та інтересів третіх осіб, не суперечить правилам забудови населеного пункту та вимогам містобудівної документації.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Спір у справі, що переглядається, стосується визнання права власності на самочинне будівництво. Позивач визначив відповідачем Дубівську селищну раду Тячівського району Закарпатської області, яка є правонаступником Калинівської сільської ради Тячівського району Закарпатської області, третьою особою - Державну інспекцію архітектури та містобудування України в особі Управління Державної інспекції архітектури та містобудування у Закарпатській області, правонаступником якої є Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Закарпатській області
Виконувач обов`язків керівника Тячівської окружної прокуратури в інтересах Сектору містобудування та архітектури Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області як особи, яка не брала участі у справі, вважаючи, що суд першої інстанції вирішив питання про його права та інтереси, звернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції, яким задоволено позов ОСОБА_1 про визнання права власності на нерухоме майно на підставі частин третьої, п`ятої статті 376 ЦК України.
Обґрунтовуючи порушення оскаржуваним судовим рішенням прав Сектору містобудування та архітектури Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області, прокурор посилався на те, що цей Сектор є уповноваженим державним органом, оскільки здійснює повноваження у сфері державного архітектурно-будівельного контролю.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції, потрібно розглядати як право на доступ до правосуддя.
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Конституцією України закріплено основні засади судочинства (частина друга статті 129). Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист, зокрема, на забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України).
Статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Серед основних засад (принципів) цивільного судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи.
Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції, оскільки перегляд таких рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів особи. За правовою позицією Конституційного Суду України правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із цим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення у справі "Де Жуфр да ла Праделль проти Франції" (De Geouffre de la Pradelle v. France) від 16 грудня 1992 року, заява № 12964/87).
Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на апеляційне оскарження рішення суду та перегляд оскаржуваного рішення в апеляційному порядку, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції, на справедливий суд.
Однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення апеляційного оскарження судового рішення. Можливість (право) оскарження судових рішень у суді апеляційної інстанції є складовою права особи на судовий захист. Перегляд судових рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина.
Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
У зазначеній статті визначено коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, що поділяється на такі дві групи: учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків.
На відміну від оскарження судового рішення учасниками справи, особа, яка не брала участі у такій справі, має довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок, і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним. Водночас судове рішення, оскаржуване особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та ухвалення рішення судом першої інстанції є заявник, або в рішенні міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах, або рішення впливає на права та обов`язки такої особи. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо у мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо зазначив про права та обов`язки таких осіб. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між заявником і сторонами спору не може братися до уваги.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження у справі, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.
Системний аналіз наведених процесуальних норм права дає підстави для висновку, що суд апеляційної інстанції в межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи невирішення судом першої інстанції питань про права та інтереси особи, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції та подала апеляційну скаргу. Водночас, якщо обставини про вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси та свободи особи, яка не була залучена до участі у справі, не підтвердилися, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті.
Подібні висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13-ц (провадження № 61-41547сво18).
Верховний Суд врахував, що судове рішення, оскаржене особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов`язків такої особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких є заявник, або містити висновки про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах.
У справі, що переглядається, Сектор містобудування та архітектури Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області не є учасником справи, що переглядається. Водночас третьою особою у справі за позовом ОСОБА_1 до селищної ради про визнання права власності на нерухоме майно є Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Закарпатській області, правонаступником якої є Державна інспекція архітектури та містобудування України в особі Управління Державної інспекції архітектури та містобудування у Закарпатській області. Зазначена третя особа рішення суду першої інстанції не оскаржувала.
Вирішуючи питання чи стосується ухвалене судом першої інстанції рішення про визнання за ОСОБА_1 права власності на самочинно збудоване нерухоме майно прав, інтересів чи обов`язків Сектору містобудування та архітектури Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області, суд апеляційної інстанції правильно врахував таке.
Положенням про Сектор містобудування та архітектури Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області, затвердженим розпорядженням голови Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області від 16 січня 2020 року № 19 (далі - Положення), передбачено, що цей Сектор є структурним підрозділом Тячівської районної державної адміністрації та є юридичною особою (пункти 1.1, 1.6). Основним завданням Сектору є забезпечення реалізації державної політики у сфері містобудування та архітектури на території району (пункт 2.1), на виконання якого він забезпечує, серед іншого здійснення моніторингу щодо реалізації схеми планування території району, стану розроблення, оновлення містобудівної документації на регіональному та місцевому рівнях (пункт 2.2.4); надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки (пункт 2.2.12); надання будівельного паспорта забудови земельної ділянки (пункт 2.2.13); надання пропозицій щодо присвоєння органами місцевого самоврядування поштових адрес об`єктам містобудування (пункт 2.2.15); ведення містобудівного кадастру на території району (пункт 2.2.16); ведення реєстру містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки (пункт 2.2.17); співпрацю з органами державного архітектурно-будівельного контролю з питань самочинно збудованих об`єктів містобудування (пункт 2.2.20).
Апеляційний суд врахував, що зазначене Положення не містить таких умов, які б наділяли Сектор містобудування та архітектури Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області наглядовими та контролюючими функціями, а також правом звернення до суду на захист інтересів держави.
Положенням не передбачено повноважень Сектору містобудування та архітектури Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області щодо забезпечення дотримання законодавства у сфері містобудування та архітектури, державних стандартів, норм і правил забудови населених пунктів, затвердженої містобудівної документації, а також повноважень погоджувати прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію.