Постанова
Іменем України
08 травня 2023 року
місто Київ
справа № 2-6099/11
провадження № 61-12894св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство "МАРФІН БАНК",
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
особа, яка подала апеляційну скаргу, - приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Колечко Дмитро Миколайович,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечка Дмитра Миколайовича на ухвалу Одеського апеляційного суду від 21 листопада 2022 року, постановлену колегією суддів у складі Бездрабко В. О., Семиженко Г. В., Склярської І. В.,
ВСТАНОВИВ:
І. ФАБУЛА СПРАВИ
Публічне акціонерне товариство "МАРФІН БАНК" (далі - ПАТ "МАРФІН БАНК") у вересні 2011 року звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, у якому просило стягнути з відповідачів солідарно на користь ПАТ "МАРФІН БАНК" заборгованість за кредитним договором від 15 серпня 2008 року № 00005F152 у розмірі 242 768, 39 дол. США, що згідно з курсом Національного банку України на 29 серпня 2011 року становить 1 935 034, 01 грн, та пеню в розмірі 415 857, 72 грн.
Одночасно з позовною заявою ПАТ "МАРФІН БАНК" подало клопотання про забезпечення позову у справі № 2-6099/11.
Ухвалою від 26 вересня 2011 року Київський районний суд м. Одеси задовольнив клопотання банку про забезпечення позову.
Суд постановив тимчасово обмежити ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у праві виїзду за межі України.
Наклав арешт на все майно, що належить на праві власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2, шляхом заборони будь-якими способами укладати угоди стосовно цього майна, проводити його реєстрацію та перереєстрацію, здійснювати його відчуження.
Рішенням від 29 листопада 2011 року Київський районний суд м. Одеси частково задовольнив позов ПАТ "МАРФІН БАНК".
Суд стягнув солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ "МАРФІН БАНК" заборгованість за кредитним договором від 15 серпня 2008 року № 00005F152 в розмірі 177 039, 23 дол США, що згідно з курсом Національного банку України на 29 серпня 2011 року становить1 411 126, 59 грн, відсотки в розмірі 65 729, 16 дол. США, що згідно з курсом Національного банку України на 29 серпня 2011 року становить 523 907, 42 грн, пеню за недодержання графіка погашення основної заборгованості в розмірі 86 723, 61 грн, пеню за несплату відсотків в розмірі 303 879, 03 грн.
Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Стислий виклад позиції заявника
ОСОБА_1 11 травня 2022 року звернувся до суду із клопотанням про скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 26 вересня 2011 року, в частині тимчасового обмеження відповідачів у праві виїзду за межі України.
Клопотання обґрунтовував тим, що під час військової агресії РФ проти України право на свободу пересування має істотне значення та не може бути обмеженим. З огляду на те, що позов розглянутий щодо суті, у справі ухвалене відповідне рішення, тому є підстави для скасування вжитих заходів забезпечення позову у виді тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.
Стислий виклад змісту ухвали суду першої інстанції
Ухвалою від 13 вересня 2022 року Київський районний суд м. Одеси задовольнив клопотання ОСОБА_1 .
Суд частково скасував заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 26 вересня 2011 року у справі № 2-6099/11.
Скасував тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України громадянину України ОСОБА_1 та громадянці України ОСОБА_2 .
Суд першої інстанції керувався тим, що 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан, проте заявники позбавлені можливості залишити територію України задля їхньої безпеки. З огляду на викладене, а також врахувавши, що рішення у справі набрало законної сили, державний або приватний виконавець з поданням про тимчасове обмеження фізичних осіб у праві виїзду за межі України не звертався, суд вважав за доцільне скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 26 вересня 2011 року, в частині тимчасового обмеження відповідачів у праві виїзду за межі України.
Стислий виклад змісту ухвали суду апеляційної інстанції
Приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Колечко Д. М. (далі - приватний виконавець Колечко Д. М.)як особа, яка не брала участі у справі, вважав, що суд першої інстанції вирішив питання про його права та інтереси, звернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою.
Ухвалою від 31 жовтня 2022 року Одеський апеляційний суд відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою приватного виконавця Колечка Д. М. на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 13 вересня 2022 року.
Ухвалою від 21 листопада 2022 року Одеський апеляційний суд закрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою приватного виконавця Колечка Д. М. на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 13 вересня 2022 року.
Суд апеляційної інстанції дійшов переконання, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції безпосередньо не стосується прав, інтересів та обов`язків приватного виконавця Колечка Д. М., тому закрив апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 362 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Також апеляційний суд наголосив, що питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України вирішується при виконанні судових рішень, ухвалених, зокрема, за позовами, що виникають із кредитних правовідносин, у порядку, передбаченому пунктом 19 частини третьої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження", за зверненням приватного/державного виконавця у процесі здійснення виконавчого провадження.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Приватний виконавець Колечко Д. М. 21 грудня 2022 року із застосуванням системи "Електронний суд" подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Одеського апеляційного суду від 21 листопада 2022 року про закриття апеляційного провадження, справу передати для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Приватний виконавець Колечко Д. М., наполягаючи на тому, що ухвалу апеляційного суду постановлено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, як підстави касаційного оскарження наведеного судового рішення визначив те, що:
- скасування заходу забезпечення позову у виді тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон безпосередньо впливає на інтереси приватного виконавця, який зобов`язаний забезпечити виконання рішення суду;
- постановленням ухвали про часткове скасування заходів забезпечення позову суд вирішив питання про права, інтереси та обов`язки приватного виконавця, оскільки у зв`язку з ухиленням боржників від обов`язку виконання рішення суду виникла потреба у повторному вирішенні питання про встановлення боржникам тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України;
- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми права без урахування правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі № 760/18551/18, відповідно до яких наслідком скасування заходів забезпечення позову є зняття всіх обмежень, встановлених забезпеченням позову, зустрічного забезпечення - повернення грошових коштів, внесених на депозитний рахунок суду, особі, яка здійснила зустріне забезпечення;
- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми права без урахування правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 20 січня 2020 року у справі № 175/860/19, згідно з якими саме лише скасування заходів забезпечення позову за клопотанням відповідача у порядку, встановленому статтею 158 ЦПК України, судом, який такі заходи вжив, не є безумовною підставою для скасування ухвали про забезпечення позову;
- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми права без урахування правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 17 червня 2022 року у справі № 908/2382/21, від 03 серпня 2022 року у справі № 369/11910/21, щодо визначення мети застосування заходів забезпечення позову;
- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми права без урахування правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 18 квітня 2022 року у справі № 705/4132/19, відповідно до яких оскільки забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача, суд не повинен скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба у забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились певні обставини, що спричинили застосування заходів забезпечення позову, або забезпечення позову перешкоджає належному виконанню судового рішення.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відзиви на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшли.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою від 31 січня 2022 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою приватного виконавця Колечка Д. М. на ухвалу Одеського апеляційного суду від 21 листопада 2022 року.
Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження, Верховний Суд врахував, що заявник оскаржує ухвалу суду апеляційної інстанції про закриття апеляційного провадження. Апеляційний суд зробив висновок про те, що оскаржуване судове рішення суду першої інстанції не стосується прав та законних інтересів особи, яка не є учасником розгляду цієї справи, проте звернулася зі скаргою, тобто приватного виконавця. Відповідно суд апеляційної інстанції не здійснював перегляд ухвали суду першої інстанції по суті. Викладене визначає межі касаційного перегляду оскаржуваного рішення у Верховному Суді.
Верховний Суд констатував, що посилання заявника в касаційній скарзі на неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 20 січня 2020 року у справі № 175/860/19, від 04 серпня 2021 року у справі № 760/18551/18, від 18 квітня 2022 року у справі № 705/4132/19, від 17 червня 2022 року у справі № 908/2382/21, від 03 серпня 2022 року у справі № 369/11910/21 (третій, четвертий, п`ятий та шостий доводи касаційної скарги), не можуть бути підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України. Це зумовлено тим, що за змістом згаданих судових рішень суду касаційної інстанції можна зробити висновок, що у цих справах та у справі, що переглядається, правовідносини не є подібними, тобто наведені приклади не є релевантними до спірних процесуальних відносин.
Тож Верховний Суд вирішив про обґрунтованість відкриття касаційного провадження в частині перегляду оскаржуваного судового рішення за двома підставами оскарження - першою та другою, а саме про те, що:
- скасування заходу забезпечення позову у виді тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон безпосередньо впливає на інтереси приватного виконавця, який зобов`язаний забезпечити виконання рішення суду;
- постановленням ухвали про часткове скасування заходів забезпечення позову суд вирішив питання про права, інтереси та обов`язки приватного виконавця, оскільки у зв`язку з ухиленням боржників від обов`язку виконання рішення суду виникла потреба у повторному вирішенні питання про встановлення боржникам тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.
За змістом правила частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Справа, що переглядається, стосується вирішення питання скасування заходів забезпечення позову ПАТ "МАРФІН БАНК" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, вжитих ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 26 вересня 2011 року, в частині тимчасового обмеження відповідачів у праві виїзду за межі України.
Приватний виконавець Колечко Д. М. як особа, яка не брала участі у справі, вважаючи, що ухвала суду першої інстанції, якою скасовано тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 та ОСОБА_2, порушує його права, звернувся до апеляційного суду із апеляційною скаргою на цю ухвалу суду.
Обґрунтовуючи порушення оскаржуваним судовим рішенням своїх прав, приватний виконавець посилався на те, що, захистивши право боржників на пересування, гарантоване Конституцією України, суд порушив право виконавця на отримання винагороди та право стягувача на отримання коштів, стягнутих йому за рішенням суду, тобто в умовах воєнного стану позбавив виконавця та стягувача права на майно, яке теж гарантоване статтею 41 Конституції України та не може бути обмежене на відміну від права на пересування, передбаченого статтею 33 Конституції України.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції, потрібно розглядати як право на доступ до правосуддя.
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Конституцією України закріплено основні засади судочинства (частина друга статті 129). Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист, зокрема, на забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України).