П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 квітня 2023 року
м. Київ
Справа № 320/12137/20
Провадження № 11-54апп22
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Золотнікова О. С.,
суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Чумаченко Т. А.
розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області (далі - ГУ ДПС у Київській області) на рішення Київського окружного адміністративного суду від 01 червня 2021 року (суддя Кушнова А. О.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2021 року (судді Кузьменко В. В., Ганечко О. М., Василенко Я. М.) у справі № 320/12137/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "РГК" (далі - ТОВ "РГК") до ГУ ДПС у Київській області, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області (далі - ГУ ДКС України у Київській області, ДКС України відповідно), про стягнення коштів і моральної шкоди та
ВСТАНОВИЛА:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. У листопаді 2020 року ТОВ "РГК" звернулося до суду з позовом до ГУ ДПС у Київській області, у якому просило стягнути з Державного бюджету України через ГУ ДКС України у Київській області на свою користь:
- пеню в розмірі 4 939 747,76 грн, нараховану на суму бюджетної заборгованості за період з 21 квітня 2014 року по 04 квітня 2018 року;
- пеню в розмірі 903 111,78 грн, нараховану на суму бюджетної заборгованості за період з 05 квітня по 25 грудня 2019 року;
- збитки в розмірі 7 151 915,51 грн;
- інфляційні втрати в розмірі 14 317 514,54 грн за період з 01 травня 2014 року по 25 грудня 2019 року;
- 3 відсотків річних у розмірі 1 858 076,87 грн за період з 01 травня 2014 року по 25 грудня 2019 року;
- моральну шкоду в розмірі 10 000 000 грн, а всього на суму 39 170 366,46 грн.
2. На обґрунтування позову ТОВ "РГК" зазначило, що Головне управління ДФС у Київській області (далі - ГУ ДФС у Київській області), правонаступником якого є відповідач, протиправно не подало до ГУ ДКС України у Київській області висновок із зазначенням заявленої підприємством суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість в розмірі 10 952 811 грн згідно з податковою декларацією з податку на додану вартість (далі - декларація; ПДВ відповідно) за лютий 2014 року (вх. № 9015879312 від 19 березня 2014 року), вважаючи вказану суму ПДВ неузгодженою.
3. Позивач указав, що за результатом розгляду справи № 320/1844/19 рішенням Київського окружного адміністративного суду від 19 червня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2019 року, встановлено факт протиправної бездіяльності щодо неподання ГУ ДФС у Київській області висновку із зазначенням суми ПДВ у розмірі 10 952 811 грн, заявленої згідно з декларацією за лютий 2014 року (вх. № 9015879312 від 19 березня 2014 року), як такої, що є неузгодженою та підлягає відшкодуванню з бюджету на користь ТОВ "РГК". Суд зобов`язав контролюючий орган подати відповідний висновок та присудив до стягнення з Державного бюджету України через ГУ ДКС України у Київській області на користь ТОВ "РГК" заборгованість бюджету з відшкодування ПДВ за спірний період та пеню, нараховану на суму такої заборгованості, за період з 05 квітня 2018 року по 04 квітня 2019 року.
4. ТОВ "РГК" також зазначило, що через несвоєчасне відшкодування відповідачем бюджетної заборгованості з ПДВ у нього виникло право на стягнення пені, нарахованої на суму такої заборгованості, що визначено пунктом 200.23 статті 200 Податкового кодексу України (далі - ПК України). При цьому в межах справи № 320/1844/19 не заявлялись позовні вимоги про стягнення на користь ТОВ "РГК" пені за період з моменту виникнення заборгованості - 21 квітня 2014 року по 04 квітня 2018 року. До того ж останнім днем, за який стягнуто пеню вказаним вище рішенням суду, є 04 квітня 2019 року, проте судове рішення у справі № 320/1844/19 виконано відповідачем лише 25 грудня 2019 року. Отже, на суму бюджетної заборгованості має бути нарахована пеня на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент виникнення пені, протягом строку існування вказаної заборгованості з 21 квітня 2014 року по 04 квітня 2018 року та з 05 квітня по 25 грудня 2019 року.
5. На переконання позивача, оскільки сплату грошового зобов`язання в сумі 10 952 811 грн було прострочено відповідачем на 2 065 днів, то відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) з нього також підлягає стягненню 3 відсотки річних та інфляційні нарахування за період з 01 травня 2014 року по 25 грудня 2019 року.
6. Крім того, з огляду на приписи підпункту 17.1.11 пункту 17.1 статті 17 ПК України та статті 1173 ЦК України на користь підприємства також підлягають відшкодуванню збитки (шкода), заподіяні незаконними діями (бездіяльністю) контролюючих органів (їх посадових осіб) внаслідок несвоєчасного бюджетного відшкодування ПДВ.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
7. Київський окружний адміністративний суд ухвалою від 01 червня 2021 року закрив провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення збитків у розмірі 7 151 915,51 грн та моральної шкоди у розмірі 10 000 000 грн на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
8. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 01 червня 2021 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2021 року, позов задоволено частково: стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ "РГК":
- пеню на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України за порушення строків бюджетного відшкодування за лютий 2014 року за період з 30 квітня 2014 року по 04 квітня 2018 року в розмірі 4 912 380,75 грн та за період з 05 квітня по 23 грудня 2019 року в розмірі 899 690,90 грн;
- інфляційні втрати за період з 01 травня 2014 року по 23 грудня 2019 року в розмірі 14 317 514,54 грн;
- 3 відсотків річних за період з 01 травня 2014 року по 22 грудня 2019 року в розмірі 1 856 276,41 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
9. Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що в судовому порядку за результатом розгляду справи № 320/1844/19 установлено, що довідкою Білоцерківської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області (далі - Білоцерківська ОДПІ) від 15 квітня 2014 року було підтверджено заявлену ТОВ "РГК" до відшкодування суму ПДВ на рахунок платника у банку в розмірі 10 952 811 грн згідно з декларацією за лютий 2014 року (вх. № 9015879312 від 19 березня 2014 року). Тому п`ятиденний строк на складання та подачу висновку про бюджетне відшкодування суми ПДВ у розмірі 10 952 811 грн згідно з декларацією за лютий 2014 року сплив 22 квітня 2014 року (з урахуванням святкового дня (Великдень) - 20 квітня 2014 року та наступного за святковим днем вихідного дня - 21 квітня 2014 року). Відтак суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що право на нарахування пені у позивача за сумою ПДВ, що підлягає відшкодуванню згідно з декларацією за лютий 2014 року, виникло з 30 квітня 2014 року (з урахуванням 5 операційних днів після закінчення строку отримання висновку про бюджетне відшкодування), а кінцевою датою нарахування пені є 23 грудня 2019 року (день фактичного перерахування бюджетної заборгованості). Наведене стало підставою для часткового задоволення позовних вимог ТОВ "РГК" про стягнення з Державного бюджету України пені на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України за порушення строків бюджетного відшкодування за лютий 2014 року за період з 30 квітня 2014 року по 04 квітня 2018 року (попередній день перед днем нарахування ТОВ "РГК" суми пені при розгляді справи № 320/1844/19, тобто 1 436 днів) у розмірі 4 912 380,75 грн та з 05 квітня 2019 року (наступний день після дня нарахування ТОВ "РГК" суми пені при розгляді справи № 320/1844/19) по 23 грудня 2019 року (263 дні) у розмірі 899 690,90 грн.
10. Відхиляючи доводи контролюючого органу про пропуск позивачем строку звернення до суду з вимогою про стягнення пені за період з 21 квітня 2014 року по 04 квітня 2018 року, суди першої та апеляційної інстанцій зазначили, що позовна вимога про стягнення пені на суму несвоєчасно відшкодованого ПДВ з Державного бюджету України може бути заявлена в межах строку, встановленого пунктом 102.5 статті 102 ПК України для подання заяви про відшкодування надміру сплачених грошових зобов`язань, тобто протягом 1 095 днів. При цьому суди попередніх інстанцій зауважили, що строк звернення до суду з позовними вимогами про стягнення пені, нарахованої на суму бюджетної заборгованості з відшкодування ПДВ, слід обчислювати з наступного дня після її фактичного погашення. Відтак вказана позовна вимога може бути заявлена в межах строку, встановленого пунктом 102.5 статті 102 ПК України, тобто протягом 1 095 днів з наступного дня після повної сплати податковим органом суми бюджетного відшкодування, позаяк пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення повернення бюджетного відшкодування до тих пір, поки не буде відшкодовано кошти.
11. Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про застосування до спірних правовідносин у частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 14 317 514,54 грн за період з 01 травня 2014 року по 23 грудня 2019 року та 3 відсотків річних у розмірі 1 858 076,87 грн за період з 01 травня 2014 року по 22 грудня 2019 року приписів статті 625 ЦК України, що передбачають цивільно-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання. Такі висновки судів обох інстанцій обґрунтовані правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19, щодо віднесення такого спору до юрисдикції адміністративних судів.
12. Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення на користь ТОВ "РГК" інфляційних втрат, суд першої інстанції виходив з відповідності проведеного нарахування нормам Закону України від 03 липня 1991 року № 1282-XII "Про індексацію грошових доходів населення" та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078. Ураховуючи такі розрахунки, суди обох інстанцій констатували, що позивач заявив до стягнення інфляційні втрати в сумі 14 317 514,54 грн, розмір яких є меншим розрахованого судом. На підставі принципу диспозитивності суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, задовольнив позовні вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат за період з 01 травня 2014 року по 23 грудня 2019 року у заявленому позивачем розмірі.
13. Частково задовольняючи позовні вимоги щодо стягнення 3 відсотків річних, суди попередніх інстанцій урахували правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 13 червня 2018 року у справі № 922/1008/16, щодо неправомірного стягнення 3 відсотків річних за день, коли гроші сплачено (стягнуто), тому дійшли висновку, що на користь ТОВ "РГК" підлягають стягненню 3 відсотки річних з простроченої суми основного боргу за період з 01 травня 2014 року по 22 грудня 2019 року (день, що передує дню фактичного перерахування бюджетної заборгованості) у сумі 1 856 276,41 грн.
14. Шостий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 19 жовтня 2021 року відмовив у задоволенні клопотання ГУ ДПС у Київській області про закриття провадження у справі з підстав порушення правил підсудності.
15. Суд апеляційної інстанції виходив з того, що пунктом 8 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) закріплено спеціальну юридичну норму, якою окреслено юрисдикцію господарських судів, та виокремлено непідвідомчість господарським судам спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до ПК України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених ПК України. Аналогічні норми було закріплено й у статті 10 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-ХІІ "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон № 2343-ХІІ), після втрати чинності яким підвідомчість спорів за участю боржника врегульовує Кодекс України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ).
16. За результатом аналізу змісту приписів статті 7 КУзПБ апеляційний суд дійшов висновку, що для віднесення справи до юрисдикції господарських судів майнові вимоги в судовому спорі мають бути безпосередньо пов`язані зі здійсненням провадження у справі про банкрутство.
17. Визначаючись щодо юрисдикційної належності спору, суд апеляційної інстанції вказав на те, що спеціальною нормою для визначення юрисдикції в цій справі має бути саме пункт 8 частини першої статті 20 ГПК України, відповідно до якого до господарської юрисдикції не відносяться спори про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань, визначених відповідно до ПК України.
18. Виходячи з того, що приписи процесуального закону мають превалюючу дію при розв`язанні колізій щодо обрання належної судової юрисдикції, суд апеляційної інстанції зробив висновок про те, що спори у межах справи про банкрутство, де однією із сторін є податковий орган, за характером і змістом відносин пов`язані з визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов`язань відповідно до ПК України. Оскільки такі позовні вимоги стосуються насамперед перевірки законності дій суб`єкта владних повноважень, апеляційний суд дійшов висновку, що позовні вимоги в межах цього спору підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
19. Відхиляючи доводи ГУ ДПС у Київській області щодо підсудності справ цієї категорії господарським судам з посиланням на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 21 вересня 2021 року у справі № 905/2030/19, суд апеляційної інстанції зауважив, що предметом спору у зазначеній справі є податкове повідомлення-рішення. Натомість предметом спору в цій справі є стягнення з Державного бюджету України на користь ТОВ "РГК" пені, нарахованої на суму бюджетної заборгованості, а також збитків, інфляційних втрат, 3 відсотків річних у зв`язку з протиправною бездіяльністю податкового органу щодо неподання до органу казначейської служби висновку із зазначенням суми ПДВ, заявленої до бюджетного відшкодування згідно з декларацією за лютий 2014 року, як такої, що є неузгодженою.
Короткий зміст та обґрунтування наведених у касаційній скарзі вимог
20. Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ГУ ДПС у Київській області подало касаційну скаргу, у якій послалося на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права у випадках, передбачених пунктами 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України. На думку відповідача, суди попередніх інстанцій порушили правила юрисдикційної належності цього спору та ухвалили оскаржувані рішення без урахування правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 21 вересня 2021 року у справі № 905/2030/19, про те, що вказана категорія спорів з огляду на частину другу статті 7 КУзПБ підвідомча судам господарської юрисдикції, оскільки відносно позивача відкрито провадження у справі про банкрутство, а постановою Господарського суду Київської області від 05 липня 2016 року у справі № 911/3456/15 ТОВ "РГК" визнано банкрутом та відкрито щодо нього ліквідаційну процедуру. На переконання скаржника, з прийняттям КУзПБ законодавець змінив правила визначення юрисдикції таких спорів, сконцентрувавши розгляд усіх майнових та ряду немайнових вимог у межах однієї судової процедури банкрутства в судах господарської юрисдикції задля повного та комплексного вирішення всіх правових проблем неплатоспроможної особи (як фізичної, так і юридичної), яка може бути визнана банкрутом (ліквідована) за наслідком такої процедури, що матиме наслідком закриття (припинення) провадження з розгляду спорів у всіх інших юрисдикційних органах з вимогами до неї.
21. Відповідач також зауважив, що ТОВ "РГК" пропустило строк звернення до суду, оскільки позовна вимога щодо стягнення пені на суму несвоєчасно відшкодованого ПДВ з Державного бюджету України може бути заявлена в межах строку, встановленого пунктом 102.5 статті 102 ПК України для подання заяви про відшкодування надміру сплачених грошових зобов`язань, тобто протягом 1 095 днів. Натомість позивач звернувся до суду з позовом про стягнення пені лише 23 жовтня 2020 року, тоді як право на таке звернення з`явилося у нього у квітні 2014 року. Проте суди попередніх інстанцій не врахували, зокрема, правову позицію Верховного Суду у складі суддів палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду, викладену в постанові від 14 березня 2019 року в справі № 822/553/17, відповідно до якої позовна вимога про стягнення пені на суму несвоєчасно відшкодованого ПДВ з Державного бюджету України може бути заявлена в межах строку, встановленого пунктом 102.5 статті 102 ПК України для подання заяви про відшкодування надміру сплачених грошових зобов`язань, тобто протягом 1 095 днів. У подальшому Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постановах від 20 червня 2019 року у справі № 820/1750/18, від 14 листопада 2019 року у справі № 818/3843/15 та від 15 лютого 2021 року у справі № 280/4452/18 зазначив, що оскільки контролюючі органи наділені правом стягнення з платників податків податкового боргу та пені на нього протягом 1 095 днів, то для цілей забезпечення принципів справедливості, рівності і балансу у відносинах між платниками і державою аналогічне право на стягнення заборгованості з бюджету та пені протягом 1 095 днів повинно бути забезпечено і для платників податків. Відтак суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, а саме пункт 102.5 статті 102 ПК України.
22. ГУ ДПС у Київській області також зазначило, що передбачене статтею 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 відсотків річних входить до складу грошовогозобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання як спосіб захисту майнового права та інтересу у цивільно-правових відносинах, а тому дія частини другої цієї статті, якою передбачено цивільно-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання, не поширюється на правовідносини, які є предметом спору в цій справі. Аналогічний висновок щодо застосування норм права неодноразово висловлювався Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, зокрема, у постановах від 12 листопада 2018 року у справі № 826/22868/15 та від 08 листопада 2019 року у справі № 826/22865/15. На думку відповідача, правовідносини між сторонами спору є такими, що виникли із податкового / бюджетного законодавства та не можуть регулюватися нормами ЦК України, оскільки у ПК України немає посилань на положення ЦК України як на акт, норми якого регулюють відповідальність за порушення під час здійснення заходів щодо бюджетного відшкодування з ПДВ. Водночас відповідач зазначив, що наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норми права, яка передбачає цивільно-правову відповідальність у вигляді стягнення з бюджету інфляційних втрат на суму боргу та 3 відсотківрічних відповідно до статті 625 ЦК України за несвоєчасне повернення з державного бюджету суми бюджетного відшкодування ПДВ. На переконання ГУ ДПС у Київській області, стаття 625 ЦК України не може застосовуватись до цих правовідносин, оскільки несвоєчасне повернення бюджетного відшкодування не є цивільним зобов`язанням у розумінні частини першої статті 509 цього Кодексу. Відповідальність за несвоєчасне бюджетне відшкодування сум ПДВ визначена пунктом 200.23 статті 200 ПК України у вигляді пені. Отже, суди попередніх інстанцій, притягнувши контролюючий орган до відповідальності за несвоєчасне відшкодування сум ПДВ у вигляді пені згідно з пунктом 200.23 статті 200 ПК України, помилково притягнули його й до цивільно-правової відповідальності у вигляді стягнення з бюджету інфляційних втрат на суму боргу та 3 відсотків річних відповідно до статті 625 ЦК України.
23. У зв`язку з викладеним скаржник просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення - про відмову в задоволенні позову повністю.
Позиція інших учасників справи
24. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "РГК" наполягає на відмінності правовідносин у справі, що переглядається, зі справою № 905/2030/19, на висновки Великої Палати Верховного Суду в якій посилався скаржник, стверджуючи про порушення судами попередніх інстанцій у цій справі правил підсудності спору. На думку позивача, ГУ ДПС у Київській області помилково стверджує про неправильне застосування судами норм частини другої статті 7 КУзПБ без урахування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 21 вересня 2021 року в справі № 905/2030/19, оскільки правовідносини в указаній справі не є подібними до тих, що є предметом розгляду в цій справі, та відрізняються предметом розгляду (у справі № 905/2030/19 - визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення; у цій справі - стягнення з Державного бюджету України пені, нарахованої на суму бюджетної заборгованості, інфляційних втрат, 3 відсотків річних). При цьому ТОВ "РГК", посилаючись на норми статті 20 ГПК України, звернуло увагу на те, що господарським судам не підсудні справи про стягнення грошових зобов`язань, визначених відповідно до ПК України, а тому цей спір не може розглядатись у межах провадження у справі про банкрутство. Відтак немає підстав для скасування судових рішень з мотивів порушення правил підсудності. Водночас ТОВ "РГК" звернуло увагу й на те, що інфляційні та річні відсотки нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання, тому зобов`язання зі сплати цих відсотків є акцесорним, тобто додатковим до основного зобов`язання. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних відсотків є додатковою до основної вимоги. Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19, у якій вказано, що такі вимоги відносяться до юрисдикції адміністративних судів.
25. Позивач зазначив, що в разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення скаржником постанови Верховного Суду, у якій викладено висновок про застосування норми права. Обов`язковою умовою для відкриття касаційного провадження є те, щоб правовідносини у справі, у якій викладено висновок Верховного Суду, та у справі, у якій подається касаційна скарга, були б подібними. До того ж скаржник має обґрунтувати, що оскаржуване судове рішення дійсно не відповідає конкретному висновку Верховного Суду, а незастосування цього висновку призвело до неправильного вирішення спору. Натомість відповідач, обґрунтовуючи неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій приписів пункту 102.5 статті 102 ПК України щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, жодним чином не спростував правильність застосування судами статті 43 і пункту 200.23 статті 200 ПК України та висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року у справі № 810/1227/17 та від 02 лютого 2021 року у справі № 810/1506/17. При цьому позивач стверджував, що бездіяльність відповідача тривала до 23 грудня 2019 року - дня отримання ТОВ "РГК" грошових коштів на виконання основного зобов`язання, тому з позовом у цій справі позивач звернувся у встановлений законом строк, а відтак доводи відповідача в цій частині є безпідставними.
26. На думку ТОВ "РГК", обґрунтування відповідача про неправильне застосування судами попередніх інстанцій статті 625 ЦК України без урахування висновків Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладених у постановах від 12 листопада 2018 року у справі № 826/22868/15 та від 08 листопада 2019 року у справі № 826/22865/15, на які зроблено посилання в касаційній скарзі як на приклад іншого правозастосування, не знайшли свого підтвердження з огляду на те, що правовідносини у справах, у яких ухвалені зазначені постанови, та в цій справі не є подібними. На відміну від справи, яка переглядається, предметом спору у справах № 826/22868/15 та 826/22865/15 є стягнення на користь позивача одноразової грошової допомоги у розмірі тримісячної заробітної плати, витрат від інфляції та 3 відсотків річних. У зазначених справах зроблено висновок, що стаття 625 ЦК України не підлягає застосуванню до трудових відносин.
27. Позивач також указав про безпідставність доводів скаржника щодо відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, яка передбачає цивільно-правову відповідальність у вигляді стягнення з бюджету інфляційних втрат на суму боргу та 3 відсотків річних відповідно до статті 625 ЦК України за несвоєчасне повернення з державного бюджету суми бюджетного відшкодування ПДВ, оскільки постановою Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц визначено можливість застосовувати цю статтю до всіх видів грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення. Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 зазначила, що за змістом статті 1192, частини другої статті 22 ЦК України відшкодування шкоди здійснюється лише за умови доведення розміру заподіяної шкоди. Натомість відповідно до частини другої статті 625 ЦК України кредитор вправі вимагати сплати суми боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також процентів річних від простроченої суми. Ці правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника в певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно з відшкодуванням шкоди (зокрема, зі стягненням збитків) порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру заподіяної шкоди (розміру збитків). Отже, стягнення інфляційних і процентів річних, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, є способом компенсації майнових втрат кредитора, а не способом відшкодування шкоди. Саме з урахуванням вказаної постанови Великої Палати Верховного Суду суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про те, що до спірних правовідносин можуть застосовуватися норми, які передбачають цивільно-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України). Натомість відповідач жодним чином не обґрунтовує правильність або неправильність застосування судами постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19. Крім того, ГУ ДПС у Київській області, стверджуючи в касаційній скарзі про неможливість застосування статті 625 ЦК України до спірних правовідносин та відсутність посилань у ПК України на норми ЦК України, не застосовує жодну норму права, яку необхідно дослідити на предмет неможливості застосування статті 625 ЦК України до спірних правовідносин. Посилаючись на пункти 31, 32 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) від 09 січня 2007 року у справі "Інтерсплав проти України", ТОВ "РГК" зазначило, що мало достатньо підстав сподіватись на відшкодування ПДВ, який воно сплатило під час здійснення своєї господарської діяльності, так само як і на компенсацію за затримку його виплати, маючи майновий інтерес, закріплений у законодавстві України та захищений статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція).
28. Крім цього, позивач стверджує про те, що відкрите в цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС Україникасаційне провадження в частині, що стосується застосування частини другої статті 7 КУзПБ та неправильного застосування статті 625 ЦК України, підлягає закриттю.
29. У зв`язку з викладеним ТОВ "РГК" просить: залишити касаційну скаргу відповідача без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін; закрити касаційне провадження з підстав, викладених у відзиві.
30. У поясненнях ГУ ДКС України у Київській області зазначило, що підтримує доводи касаційної скарги відповідача в повному обсязі та не погоджується з оскаржуваними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій у зв`язку з порушеннями цими судами норм матеріального і процесуального права та неповним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи.
31. Третя особа також указала на те, що з огляду на вимоги пунктів 16, 18, 23 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845, та наказу Міністерства фінансів України від 31 грудня 2013 року № 1203 "Про затвердження Плану рахунків бухгалтерського обліку в державному секторі", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25 січня 2014 року за № 161/24938, ДКС України здійснює безспірне списання коштів, необхідних для виконання судового рішення щодо відшкодування сум ПДВ та/або пені з відповідного рахунка, відкритого в ДКС України за субрахунком 3130 та відповідним кодом класифікації доходів бюджету, на рахунок за субрахунком 3231 "Кошти державного бюджету" шляхом оформлення та передачі відповідному Головному управлінню ДКС України. При цьому ГУ ДКС України у Київській області звернуло увагу на те, що в чинному законодавстві передбачено відшкодування ДКС України лише сум ПДВ та/або пені з відповідних рахунків, у свою чергу, суми відшкодування, передбачені статтею 625 ЦК України щодо інфляційних витрат та 3 відсотків річних, відсутні на відповідних рахунках та не передбачені жодною державною програмою.
Рух касаційної скарги
32. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 18 серпня 2021 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою, а ухвалою від 19 травня 2022 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини четвертої статті 346 КАС України.
33. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 30 червня 2022 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи з огляду на практику ЄСПЛ про доцільність розгляду справи на основі письмових доказів у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права (рішення від 08 грудня 1983 року у справі "Аксен проти Німеччини" (Axen v. Germany), заява № 8273/78; рішення від 25 квітня 2002 року у справі "Варела Ассаліно проти Португалії" (Varela Assalino v. Portugal), заява № 64336/01).
Короткий зміст ухвали Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
34. Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини четвертої статті 346 КАС України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду виходив з необхідності відступу від висновку щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2021 року у справі № 905/2030/19 (905/1159/20).
35. Зокрема, в ухвалі від 18 серпня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив, що за обставинами у справі № 905/2030/19 спір виник у зв`язку з оскарженням позивачем у червні 2020 року податкового повідомлення-рішення від 14 лютого 2020 року № 0004090504. Позовні вимоги заявлено після відкриття ухвалою Господарського суду Донецької області від 18 листопада 2019 року відносно позивача провадження у справі № 905/2030/19 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Геркулес" (далі - ПрАТ "Геркулес").
36. У постанові від 21 вересня 2021 року у справі № 905/2030/19 Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що вирішення цього спору може залежати, серед іншого, від того, на підставі яких господарських операцій (до моменту порушення справи про банкрутство чи після порушення справи про банкрутство) прийнято оспорюване рішення податкового органу, оскільки відповідно до статті 41 КУзПБ на зобов`язання щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, поширюється зупинення виконання боржником зобов`язань, а вимоги щодо сплати таких податків і зборів (обов`язкових платежів) є конкурсними і підлягають задоволенню лише в порядку і в черговості, визначених КУзПБ, а не шляхом надіслання податкового повідомлення-рішення.
37. У справі № 905/2030/19 Велика Палата Верховного Суду також дійшла висновку про те, що з прийняттям КУзПБ законодавець відніс до юрисдикції господарського суду у справі про банкрутство як розгляд спорів боржника з конкурсними кредиторами, так і розгляд його спорів з поточними кредиторами (частина друга статті 7, абзац третій частини восьмої статті 45 КУзПБ), на відміну від попереднього регулювання Законом № 2343-XII та процесуальними кодексами.
38. З огляду на обставини здійснення щодо позивача - платника податків провадження у справі про банкрутство Велика Палата Верховного Суду в постанові від 21 вересня 2021 року у справі № 905/2030/19 дійшла висновку, що підвідомчість цього спору, який виник після 21 жовтня 2019 року, слід визначати із застосуванням приписів статті 7 КУзПБ як закону, що прийнятий пізніше, та якими розгляд такого спору віднесено до юрисдикції господарського суду, який здійснює провадження у справі № 905/2030/19 про банкрутство ПрАТ "Геркулес".
39. Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що визначення юрисдикційності усіх майнових спорів господарському суду, який порушив справу про банкрутство, має на меті як усунення правової невизначеності, так і захист прав кредитора, який може, за умови своєчасного звернення у справу про банкрутство, реалізувати свої права та отримати задоволення своїх вимог. КУзПБ та ГПК України є нормативними актами рівної юридичної сили - процесуальними законами, які мають визначену законодавцем сферу правового регулювання. Отже, у випадку колізії норм між статтею 7 КУзПБ та статтею 20 ГПК України повинні застосовуватися ті процесуальні норми, які прийняті пізніше.
40. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в ухвалі від 18 серпня 2021 рокузазначив, що головним критерієм розмежування господарської та адміністративної судових юрисдикцій має бути предмет спору та зміст спірних правовідносин. При вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
41. Проаналізувавши приписи статей 1, 7 КУзПБ, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду звернув увагу на те, що для віднесення справи до юрисдикції господарського суду, який розглядає справу про банкрутство, майнові вимоги мають бути безпосередньо пов`язані зі здійсненням провадження в такій справі, зокрема стосуватися визнання недійсними правочинів, учинених керуючим санацією (ліквідатором), визнання права власності на майно боржника, оскарження результатів аукціону з продажу майна боржника тощо.
42. До критеріїв визначення, чи підлягає розгляду в межах справи про банкрутство спір, стороною в якій є боржник, відносяться також умови, за яких вирішення спору: стосується питання щодо формування активів боржника (майно, майнові права); впливає на суб`єктний склад сторін та учасників у справі про банкрутство, їхні права, інтереси та (або) обов`язки.
43. Водночас регламентація процесуальних відносин нормами матеріального права без об`єктивної необхідності створює перешкоди для належної реалізації принципу правової визначеності, що несе об`єктивні ризики при правозастосуванні. Правила визначення юрисдикції має насамперед визначати процесуальний кодекс, а не кодекс з консолідованими нормами матеріального права, яким є КУзПБ.
44. На думку колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, слід також ураховувати, що вимоги щодо стягнення платником податку (кредитором) після визнання його банкрутом, щодо якого триває ліквідаційна процедура, пені на суму бюджетної заборгованості з ПДВ згідно з пунктом 200.23 статті 200 ПК України, а також вимоги про сплату інфляційних втрат та річних процентів, зокрема й у межах справи про банкрутство, за характером і змістом відносин пов`язані саме з наявністю заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ, що унормовано цим Кодексом. Відповідні позовні вимоги стосуються насамперед перевірки законності дій суб`єкта владних повноважень, а при вирішенні спору про стягнення з бюджету пені, інфляційних втрат та річних процентів перед судом обов`язково постануть питання щодо суми заборгованості з ПДВ, строку сплати такої заборгованості та тривалості прострочення, тобто питання, спір щодо яких підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.