Постанова
Іменем України
04 травня 2023 року
м. Київ
справа № 281/774/19
провадження № 51-1357 км 23
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого - ОСОБА_1,
суддів: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
при секретарі ОСОБА_4,
за участю прокурора ОСОБА_5,
розглянув у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12019060200000063, за обвинуваченням
ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Путиловичі Лугинського району Житомирської області, який зареєстрований
та проживає по АДРЕСА_1, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 Кримінального кодексу України (далі - КК України),
за касаційною скаргою захисника ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_6 на вирок Лугинського районного суду Житомирської області від 17 вересня 2021 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 16 січня 2023 року щодо ОСОБА_6 .
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Лугинського районного суду Житомирської області від 17 вересня 2021 року ОСОБА_6 визнано винуватим у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, та призначено покарання у виді штрафу розміром дев`яносто неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1 530 грн.
Цивільний позов потерпілого ОСОБА_8 задоволено частково. Ухвалено стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_8 4 500 грн відшкодування моральної шкоди та 5 000 грн витрат на правову допомогу, а в решті позовних вимог відмовлено.
Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 16 січня 2023 року вказаний вище вирок, в порядку ч. 2 ст. 404 КПК України, змінено та на підставі ст. 49 КК України ОСОБА_6 звільнено від покарання, призначеного судом першої інстанції за ч. 2 ст. 125 КК України. В решті вирок суду залишено без змін.
За вироком суду ОСОБА_6 визнано винним в тому, що він 13 травня 2019 року о 15 год 30 хв, перебуваючи на території складу в селі Путиловичі Лугинського району Житомирської області, під час розмови, яка переросла в сварку, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, діючи умисно, наніс ОСОБА_8 балонним ключем та руками удари в різні частини тіла.
Своїми умисними діями ОСОБА_6 заподіяв ОСОБА_8 тілесні ушкодження, які, згідно висновку експерта № 418, відносяться до легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров`я.
Таким чином ОСОБА_6 вчинив кримінальне правопорушення, відповідальність за яке передбачено ч. 2 ст. 125 КК України.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі, захисник засудженого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 просить скасувати вирок суду першої інстанції, ухвалу апеляційного суду та закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_6 . Вважає, що указані вирок та ухвала є незаконним, необґрунтованим та ухваленими з істотними порушеннями кримінального процесуального закону та закону України про кримінальну відповідальність.
Звертає увагу, що при звільненні ОСОБА_6 від призначеного судом першої інстанції покарання апеляційний суд послався тільки на ст. 49 КК України тоді як, на його думку, суд мав керуватись ще й ч. 5 ст. 74 КК України, оскільки ОСОБА_6 винним себе у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, не визнав та заперечив проти закриття справи з підстав закінчення строку давності.
Стверджує, що ОСОБА_6 засуджено внаслідок несправедливого судового розгляду, який не міг призвести до доведеності його вини поза розумним сумнівом, оскільки суди нижчих інстанцій застосували підхід до оцінки доказів, який суперечить презумпції невинуватості.
Зауважує, що ОСОБА_6 спричинив тілесні ушкодження ОСОБА_8 захищаючись від необґрунтованого та несподіваного нападу на нього останнього, а не з метою помсти через неприязні відносини, на що сторона захисту наполегливо акцентувала увагу судів нижчих інстанцій, проте судами, під час оцінки дій ОСОБА_6, вказані факти та положення ч. 1 ст. 36 КК України було проігноровано.
Вважає, що суд першої інстанції, при винесенні обвинувального вироку щодо ОСОБА_6, вийшов за межі висунутого прокурором обвинувачення. Так, суд, на думку захисника, кваліфікує дії ОСОБА_6 як перевищення меж необхідної оборони від протиправних дій ОСОБА_8, тоді як прокурор обвинувачує ОСОБА_6 у безпричинному, безпідставному насильстві, тобто, на думку захисника, з хуліганських мотивів.
Стверджує, що суд апеляційної інстанції, за результатами перевірки рішення суду першої інстанції, не мотивував належним чином своїх висновків та не навів вичерпних доводів щодо необґрунтованості апеляційної скарги, обмежившись лише перерахуванням доказів, покладених в основу обвинувального вироку.
Так, на думку сторони захисту, апеляційний суд безпідставно відмовив у повторному дослідженні фактичних даних і доказів та проігноровав доводи апеляційної скарги щодо: відсутності, на думку захисника, будь-яких доказів вини ОСОБА_6 у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України; відмінності показань свідка ОСОБА_9, наданими під час його допитів в суді першої інстанції в межах розгляду кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_8 та в межах кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 ; ненадання судом першої інстанції оцінки доводів сторони захисту щодо перебування ОСОБА_6 в стані необхідної оборони та не зазначення причин їх відхилення; а також того, що суд першої інстанціїв резолютивній частині обвинувального вироку, в порушення вимог ч. 4 ст. 374 КПК України, не визнав ОСОБА_6 винуватим у пред`явленому йому обвинуваченні та вказав недостовірну інформацію щодо відсутності клопотань сторони захисту з приводу порушень кримінального процесуального законодавства з боку слідчого та прокурора при завершенні досудового слідства.
Позиції учасників судового провадження
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 просив здійснювати касаційний розгляд без його участі та без участі ОСОБА_6 .
Прокурор заперечив проти задоволення касаційної скарги сторони захисту, просив залишити оскаржувані судові рішення без зміни.
Заперечень на касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_6 від інших учасників судового провадження не надходило.
Мотиви Суду
Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Згідно ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ч. 1 ст. 370 КПК України судове рішення має бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.
У частинах 1, 2 ст. 419 КПК України зазначено, що в мотивувальній частині ухвали суду апеляційної інстанції, зокрема, зазначаються: встановлені судом апеляційної інстанції обставини з посиланням на докази, а також мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними; мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, якими він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, на яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
На думку колегії суддів, зазначені вимоги закону під час розгляду цього провадження судами нижчих інстанцій були виконаними.
Оцінивши викладені у рішеннях суду першої та апеляційної інстанцій висновки про винуватість ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, колегія суддів дійшла висновку, що вони ґрунтуються на сукупності зібраних по справі доказів, які досліджені судом першої інстанції та перевірені апеляційним судом у повному обсязі та є взаємоузгодженими між собою, а дії ОСОБА_6 правильно кваліфіковані за ч. 2 ст. 125 КК України.
Твердження захисника про те, що у кримінальному провадженні відсутні будь-які докази вини ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, а також про те, що ОСОБА_6 спричинив тілесні ушкодження ОСОБА_8 захищаючись від необґрунтованого та несподіваного нападу на нього останнього, а не з метою помсти через неприязні відносини, є необґрунтованими, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Суд першої інстанції провів оцінку доказів згідно з вимогами процесуального законодавства, з наведенням у вироку відповідних висновків щодо належності, допустимості, достовірності доказів та їх достатності для постановлення вироку.
Так, вина ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, підтверджується показаннями потерпілого ОСОБА_8 та його заявою від 13 травня 2019 року щодо притягнення до відповідальності ОСОБА_6, який в указану дату наніс ОСОБА_8 тілесні ушкодження; показаннями свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 ; актом судово-медичного дослідження (обстеження) № 285; висновком експерта № 418 за результатами експертизи, проведеної на підставі ухвали слідчого судді Лугинського районного суду Житомирської області від 15 липня 2019 року; протоколом проведення слідчого експерименту з використанням відеозапису від 20 липня 2019 року; протоколом проведення слідчого експерименту від 07 серпня 2019 року з фототаблицею та іншими доказами, зміст яких детально викладений у вироку суду.