Постанова
Іменем України
08 травня 2023 року
м. Київ
справа № 442/8188/19
провадження № 61-12854 св 22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,
Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2 ;
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2
на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області
від 03 листопада 2020 року у складі судді Павлів З. С., додаткове рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 05 листопада 2020 року, додаткове рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 30 листопада 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 08 листопада 2022 року у складі колегії суддів:
Левика Я. А., Крайник Н. П., Шандри М. М.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом визнання особи такою, що втратила право користуватися житловим приміщенням та зняття її з реєстрації за місцем проживання.
Позовна заява мотивована тим, що він на підставі договору дарування
від 13 березня 2003 року, укладеного між ним та ОСОБА_3,
є власником житлового будинку АДРЕСА_1 . У вказаному будинку зареєстровано місце проживання ОСОБА_2, який є його дядьком, однак не є членом його сім`ї, у будинку не проживає, особистих речей
у ньому немає. Він неодноразово звертався до відповідача з вимогою добровільно знятися з місця реєстрації, але той не реагує, добровільно знятися з місця реєстрації не бажає. Таким чином, відповідач порушує його право, як власника, розпоряджатися своєю власністю на власний розсуд.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд усунути
йому перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження
його власністю (житловим будинком за адресою:
АДРЕСА_1 ) шляхом визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування вищевказаним житловим будинком, а також зняття його з реєстрації місця проживання за вказаною адресою.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області
від 03 листопада 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено. Усунуто перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження належним ОСОБА_1 майном шляхом визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування цим житловим будинком, та зняття ОСОБА_2 з реєстрації місця проживання за адресою:
АДРЕСА_1 .
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позовні вимоги
є обґрунтованими та доведеними, відповідач, для кого позивач
є племінником, понад один рік не проживає у будинку, де він зареєстрований, не користується ним, не несе витрат на його утримання,
не є членом сім`ї позивача. Реєстрація місця проживання є лише фактом,
що підтверджує місце знаходження особи, і жодним чином не впливає
на володіння нерухомістю. Позивач як власник житла має право вільно володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю на власний розсуд, у тому числі має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, зокрема, шляхом визнання відповідача таким, що втратив право користування належним йому майном.
Додатковим рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 05 листопада 2020 року за заявою представника позивача стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 768,40 грн судового збору за подання позовної заяви, 25 грн комісії банку та 420 грн судового збору за подання апеляційної скарги, а всього 1 213,80 грн.
Суд першої інстанції мотивував додаткове рішення тим, що, ухвалюючи рішення, суд не вирішив питання розподілу судових витрат, а тому стягнув судові витрати з відповідача пропорційно до задоволених позовних вимог.
Додатковим рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 30 листопада 2020 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового судового рішення задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 тис. грн.
Суд першої інстанції мотивував додаткове рішення тим, що суд не вирішив питання розподілу судових витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу. Відповідач є особою пенсійного віку, в якого пенсія
є єдиним джерелом доходу, враховуючи принципи розумності, співмірності та справедливості, суд дійшов висновку, що з відповідача слід стягнути на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі
5 тис. грн, а не 11 тис. грн, як того просив позивач.
Постановою Львівського апеляційного суду від 15 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 03 листопада 2020 року та додаткові рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 05 листопада 2020 року і від 30 листопада
2020 року - без змін.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової
палати Касаційного цивільного суду від 20 жовтня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Постанову Львівського апеляційного суду від 15 березня 2021 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (провадження
№ 61-7095св21).
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Львівського апеляційного суду від 08 листопада 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 03 листопада 2020 року та додаткові рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 05 листопада 2020 року і від 30 листопада
2020 року - без змін.
Погоджуючись із висновками міськрайонного суду, апеляційний суд, виконавши вказівки Верховного Суду щодо обґрунтування балансу інтересів та пропорційності, також зазначив, що визнання відповідача таким, що втратив право користування житлом та зняття його з місця реєстрації
за адресою цього житла є законним та пропорційним заходом, який переслідує легітимну мету та є необхідним у демократичному суспільстві, оскільки у належному ОСОБА_1 на праві власності будинку зареєстрований ОСОБА_2, який не є членом його сім`ї, не проживає за вказаною адресою з 1990 року, натомість має інше житло, проживає зі своєю сім`єю у гуртожитку музичного коледжу
( АДРЕСА_2, загальною площею 48,2 кв. м), куди переїхав проживати добровільно, тобто без будь-яких поважних причин відсутній у житлі за адресою будинку позивача більше 30 років. Крім того, дружині відповідача -
ОСОБА_4 належить на праві власності частина житлового будинку АДРЕСА_3, загальною площею 91,2 кв. м., а тому відповідач має можливість використовувати вказане житло для проживання. У зв`язку з цим визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим будинком та зняття його з місця реєстрації за адресою цього будинку не позбавить його права на житло, так як він та його сім`я забезпечені іншим житлом.
Апеляційний суд послався на прецедентну практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод
(далі - Конвенція), статті 8 Конвенції, а також релевантну судову практику Верховного Суду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_2,посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати
й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали
з Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області. У задоволенні клопотання ОСОБА_2 про зупинення виконання оскаржуваних судових рішень до закінчення їх перегляду у касаційному порядку відмовлено.
У квітні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили усіх обставин справи, не врахували, що у довідці виконавчого комітету Долішньолужецької сільської ради Дрогобицького району Львівської області від 14 листопада 2019 року № 328, яку взято за основу судових рішень, немає інформації про те, що він понад один рік не проживає у спірному помешканні, не користується ним і не несе витрат на його утримання. У матеріалах справи немає акта обстеження матеріально-побутових умов на предмет обслідування умов проживання, зокрема, того, чи проживає він у спірному будинку. Також з цього приводу немає показань свідків, а зі свідками: ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, він перебуває у неприязних стосунках, а тому їх показання не можуть братися до уваги (стаття 79 ЦПК України). Отже, викладені у судових рішеннях висновки про його непроживання більше року у спірному будинку є припущенням. Водночас суди не врахували його пояснення, що смерть батьків не позбавляє його права користування житловим будинком, в споруджені якого він брав участь та проживав
у ньому більше 40 років, а іншого житла немає. Проживання його дружини у гуртожитку музичного коледжу не свідчить про забезпечення його житлом, оскільки вказаний гуртожиток не є постійним житлом, а надані кімнати не відповідають встановленим санітарним і технічним вимогам. При цьому його дружина не надає йому згоди на проживання у вказаних кімнатах гуртожитку музичного коледжу, а також у належній їй на праві власності
частині житлового будинку АДРЕСА_3 .
Вказує, що при новому апеляційному розгляді цієї справи суд апеляційної інстанції не врахував вказівок Верховного Суду, викладені у його постанові від 20 жовтня 2021 року (провадження № 61-7095св21), що є порушенням статті 417 ЦПК України.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У січні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу ОСОБА_2, в якому зазначено, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної
скарги - безпідставними. При новому апеляційному розгляді цієї справи відповідач у судовому засіданні визнав, що фактично був зареєстрований
у старому будинку, а у новому будинку окремо не перереєстровувався, тобто зареєстрований у новому будинку при перенесені даних про реєстрацію зі старого будинку. Окремо пояснив, що з 2000 року по 2022 рік постійно проживає з дружиною у гуртожитку, куди переїхав у 1990 роках після хвороби дружини, проте навідувався у село до батьків.
У лютому 2023 року до Верховного Суду надійшли письмові пояснення ОСОБА_2 на відзив ОСОБА_1, а у травні 2023 року - доповнення до раніше надісланих ним письмових пояснень. Разом з тим, відповідно до частини першої статті 174 ЦПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених
цим Кодексом. За змістом статей 392-395 ЦПК України заявами по суті справи в суді касаційної інстанції є саме касаційна скарга та відзив на
касаційну скаргу. Отже, подані до Верховного Суду письмові пояснення ОСОБА_2 на відзив ОСОБА_1 та доповнення до раніше надісланих ним письмових пояснень підлягають залишенню без розгляду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15-ц, провадження № 14-184цс20).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Судом установлено, що ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 13 березня 2003 року, укладеного між ним та ОСОБА_3
(дід позивача) належить житловий будинок
АДРЕСА_1 .
Згідно з довідкою виконавчого комітету Долішньолужецької сільської
ради Дрогобицього району Львівської області від 14 листопада 2019 року
№ 328 ОСОБА_2 зареєстрований, але не проживає за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 6). Цей факт відповідачем не заперечувався.
17 жовтня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2
з вимогою добровільно знятись з місця реєстрації протягом 10 календарних днів з моменту отримання такої вимоги. Однак відповідач на його вимогу не реагує, добровільно знятися місця реєстрації не бажає.
Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області
від 17 листопада 2020 року у справі № 442/1037/20, що набрало законної сили, у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням та зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод
у користуванні власністю відмовлено.
Вказаним рішенням суду встановлено, що ОСОБА_2 добровільно залишив спірний житловий будинок, не користується ним, не несе витрат
на його утримання. ОСОБА_2 був зареєстрований у старому будинку АДРЕСА_1 ще за життя покійних матері та батька. Згодом, сім`єю ОСОБА_1 побудовано новий будинок, який здано до експлуатації, перенесено зі старого будинку номер будинку ( НОМЕР_2 ). Старий будинок
був знесений. Після смерті матері ОСОБА_2 спірне житло
за заповітом перейшло її чоловіку, батьку ОСОБА_2 - ОСОБА_3 . Останній, 13 березня 2020 року уклав
договір дарування зазначеного будинку на користь свого онука - ОСОБА_1 . Цей договір є чинним.
Судом не встановлено, а ОСОБА_2 не доведено, що
ОСОБА_1 чинить йому перешкоди у користуванні будинком, оскільки свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 зазначили, що "жодних перешкод у користуванні відповідачем спірним будинком йому не чинилися. ОСОБА_2 лише два рази навідався до батьківського будинку, один раз в останній рік життя батька, один раз - на його похороні. ОСОБА_2 не допомагав батькові по господарству, не проявляв жодного наміру вселитися у будинок. У протилежному випадку, доля будинку могла бути вирішена по іншому". Також, вказані свідки вказали про те, що жодних речей ОСОБА_2 у будинку немає і не було ніколи, жодних витрат по його утриманню він не несе. Цим будинком відповідач зацікавився лише у 2019 році, після чого почав подавати різного роду позови.
Крім того, письмовими доказами, а саме довідкою Долішньолужецької сільської ради Дрогобицього району Львівської області від 14 листопада 2019 року № 328, актом обстеження побутових умов від 20 січня
2020 року та поясненнями свідків: ОСОБА_5, ОСОБА_6,
ОСОБА_9, ОСОБА_7 підтверджено факт непроживання позивача за первісним позовом ОСОБА_2 у спірному житлі.
Зазначені вище свідки у судовому засіданні також вказали, що ОСОБА_2 ніколи не проживав у зазначеному новозбудованому будинку, жодних фізичних зусиль чи майнових витрат для його будівництва не ніс, оскільки такий будував покійний батько останнього -
ОСОБА_3 . Саме останній був власником спірного житлового будинку.
Таким чином, судом встановлено, що ОСОБА_2 з часу свого одруження у 1990 році перейшов проживати за місцем проживання
своєї дружини у м. Дрогобич Львівської області, залишаючись бути зареєстрованим у старому будинку, розташованому по АДРЕСА_1, який
у подальшому було знесено, а його номер присвоєно новоспорудженому будинку, власником якого був батько ОСОБА_2 -
ОСОБА_3 .
Жодних доказів щодо наявності у будинку
АДРЕСА_1, належних ОСОБА_2, речей останнім суду не надано і таких у судовому засіданні не здобуто.
З огляду на зазначене, суд взяв до уваги твердження ОСОБА_1 про те, що ОСОБА_2 не є членом його сім`ї, відтак відсутні підстави для застосування положення частини третьої статті 64 ЖК України, а тому позовні вимоги щодо усунення перешкод у користуванні житлом шляхом надання йому доступу до всіх приміщень є безпідставними.
У судовому засіданні, також, встановлено та підтверджено показаннями свідків, що ОСОБА_2 у спірному житлі ніколи не проживав і не проживає по цей час, його речей у вказаному будинку немає і не було, цим будинком не користується, не несе жодних витрат по його утриманню, добровільно залишив вказане житло.