Постанова
Іменем України
24 квітня 2023 року
м. Київ
справа № 504/2665/21
провадження № 61-11751св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Лиманська районна державна нотаріальна контора Одеської області,
особа, яка подала апеляційну скаргу, - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Одеського апеляційного суду від 24 жовтня 2022 року у складі колегії суддів: Полікарпової О. М., Базіль Л. В., Воронцової Л. П.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Лиманської районної державної нотаріальної контори Одеської області про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
В обґрунтування позову зазначила про те, що 17 листопада 2015 року ОСОБА_3 склав заповіт, посвідчений державним нотаріусом Южненської міської державної нотаріальної контори Одеської області Колосковою Т. І., яким на випадок своєї смерті все майно, з чого б воно не складалось, заповів їй. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. Після його смерті вона є спадкоємцем за заповітом. У липні 2021 року вона звернулася до державного нотаріуса Лиманської державної нотаріальної контори щодо спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3, проте у прийнятті заяви про прийняття спадщини їй відмовлено, оскільки вона пропустила встановлений законом строк для прийняття спадщини.
З урахуванням наведеного ОСОБА_1 просила суд визначити їй додатковий строк для прийняття спадщини, який вона пропустила через юридичну необізнаність.
Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 12 січня 2022 року позов задоволено. Визначено ОСОБА_1 додатковий строк терміном три місяці для подання до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 .
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що наведені позивачем причини пропуску строку подачі заяви про прийняття спадщини є поважними, а тому є підстави для визначення їй додаткового строку для подачі заяви про прийняття спадщини.
Не погоджуючись із наведеним рішенням суду першої інстанції, 25 серпня 2022 року ОСОБА_2, який не брав участі у розгляді справи, подав до суду апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 26 вересня 2022 року відкрито апеляційне провадження за наведеною апеляційною скаргою.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 24 жовтня 2022 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 12 січня 2022 року закрито на підставі пункту 3 частини першої статті 362 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Закриваючи апеляційне провадження у справі, апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_2 не надав суду належних доказів того, що оскаржуваним рішенням суду першої інстанції вирішувались питання про його права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У листопаді 2022 року ОСОБА_2 із застосуванням засобів поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 12 січня 2022 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 24 жовтня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення процесуальних норм, просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій:
- не звернули увагу на те, що ОСОБА_1 ще в 2016 році було відомо про факт смерті ОСОБА_3 і вона мала можливість подати заповіт, на який вона посилалась в позовній заяві у цій справі, нотаріусу для прийняття спадщини однак такого заповіту вона не подала;
- не врахували, що ОСОБА_3 через важку хворобу, яка спіткала його в останні роки життя (рак), не розумів значення своїх дій, а тому не міг заповісти все своє майно невідомій особі з якою не проживав і не мав родинної спорідненості;
- проігнорували те, що заповіт ОСОБА_3 складено за 7 днів до смерті від раку, а у той період він перебував під дією сильних медичних препаратів в склад яких входили наркотичні складові для сильного знеболення;
- не надали оцінку тому, що заповіт ОСОБА_3 в Єдиному державному реєстрі заповітів та спадкових справ не відображено, що може свідчити про його підробку;
- не дослідили родинну спорідненість ОСОБА_3 та наявність взаємовідносин чи зв`язків із ОСОБА_1, що свідчить про неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи;
- не врахували, що спадкове майно і остання відома адреса реєстрації місця проживання ОСОБА_3 знаходиться в м. Южне Одеської області;
- не врахували висновків щодо застосуванням норм права у подібних правовідносинах, викладених в постановах Великої Палати Верховного Суду: від 07 липня 2020 року у справі № 910/10647/18, від 16 лютого 2021 року у справі № 911/2390/18 та постановах Верховного Суду: від 09 вересня 2020 року у справі № 910/6644/18, від 26 травня 2021 року у справі № 506/33/19.
Також у касаційній скарзі, заявник вказав на те, що апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази та необґрунтовано відхилив його клопотання про поновлення строку на подачу доказів до суду, яке було важливим щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме: родинних зв`язків заявника з ОСОБА_3, стану здоров`я ОСОБА_3 на момент видачі заповіту та порушень правил підсудності (територіальної юрисдикції), і як наслідок не встановив тих обставин, що оскаржуване рішення суду першої інстанції порушує законні права, інтереси та обов`язки заявника.
Крім того, в касаційній скарзі заявник зазначив, що апеляційний суд не врахував, що він є братом по матері ОСОБА_3 та єдиними його спадкоємцем у розумінні статей 1217, 1222, 1223, 1258 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
У січні 2023 року Лиманська районна державна нотаріальна контора Одеської області із застосуванням засобів поштового зв`язку подала до Верховного Суду заяву про заміну неналежного відповідача, яка обґрунтована тим, що держана нотаріальна контора не є заінтересованою особою у цій справі, а тому є неналежним відповідачем.
На момент розгляду справи Верховним Судом відзивів на касаційну скаргу ОСОБА_2 від інших учасників справи не надходило.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 28 листопада 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 12 січня 2022 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 24 жовтня 2022 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 13 грудня 2022 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 в частині оскарження рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 12 січня 2022 року відмовлено на підставі пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України; поновлено ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження ухвали Одеського апеляційного суду від 24 жовтня 2022 року; відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Одеського апеляційного суду від 24 жовтня 2022 року на підставі частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано з Комінтернівського районного суду Одеської області матеріали цивільної справи № 504/2665/21; встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
У січні 2023 матеріали справи № 504/2665/21 надійшли до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.
Фактичні обставини справи
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 48 років, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1, виданим 24 листопада 2015 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Южненського міського управління юстиції в Одеській області, актовий запис № 210.
Згідно з заповітом від 17 листопада 2015 року серії НАО № 798481, посвідченим державним нотаріусом Южненської міської нотаріальної контори Одеської області Колосковою Т. І., зареєстрованим в реєстрі за № 390, ОСОБА_3 на випадок своєї смерті зробив розпорядження, відповідно до якого усе його майно нерухоме та рухоме, де б воно не було та з чого б воно не складалося, заповів ОСОБА_1
05 серпня 2022 року ОСОБА_2 подав приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Полежаєву О. Є. заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Постановою приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Полежаєвим О. Є. від 05 серпня 2022 року ОСОБА_2 відмовлено у вчиненні нотаріальної дії у зв`язку з пропуском строку для прийняття спадщини.
Також 05 серпня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Лиманської районної державної нотаріальної контори Одеської області про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, зокрема зазначаючи про те, що державний нотаріус Лиманської державної нотаріальної контори відмовив у прийнятті її заяви про прийняття спадщини після ОСОБА_3, оскільки вона пропустила встановлений законом строк для прийняття спадщини.
Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 12 січня 2022 року у цій справі позов ОСОБА_1 задоволено. Визначено ОСОБА_1 додатковий строк терміном три місяці для подання до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 .
Не погоджуючись із наведеним рішенням суду першої інстанції, 25 серпня 2022 року ОСОБА_2 подав до суду апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.
Право на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції ОСОБА_2 обґрунтував тим, що він є рідним братом померлого, по материнській лінії і тому мав бути залучений судом до участі у справі як єдиний законний спадкоємець після смерті ОСОБА_3 .
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 26 вересня 2022 року відкрито апеляційне провадження за наведеною апеляційною скаргою.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 24 жовтня 2022 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 12 січня 2022 року закрито на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.
Нормативно-правове обґрунтування
У статті 129 Конституції України у числі основних засад судочинства зазначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Право на оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій є складовою конституційного права особи на судовий захист. Воно гарантується визначеними Конституцією України основними засадами судочинства, які є обов`язковими для всіх форм судочинства та всіх судових інстанцій, зокрема забезпеченням апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом
Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина.
Отже, конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи в касаційному порядку, яке має бути реалізоване, за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження.
Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких установлена в належній судовій процедурі та формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному обсязі та забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначав, що право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати легітимну мету та гарантувати пропорційність між їх використанням і такою метою (§ 22 рішення ЄСПЛ від 28 березня 2006 року у справі "Мельник проти України", заява № 23436/03).
Реалізація конституційного права на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення ставиться у залежність від положень процесуального закону.
Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Вказана стаття визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків.
На відміну від оскарження судового рішення учасниками справи, особа, яка не брала участі у справі, має довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок, і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним. Разом із тим, судове рішення, оскаржуване особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та ухвалення рішення судом першої інстанції є заявник, або в рішенні міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах, або рішення впливає на права та обов`язки такої особи.
Пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.
Системний аналіз наведеної норми процесуального права свідчить про те, що суд апеляційної інстанції лише в межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи невирішення судом першої інстанції питань про права та інтереси особи, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції та подала апеляційну скаргу після спливу річного строку з дня складання повного тексту судового рішення. Якщо обставини вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси та свободи особи, яка не була залучена до участі у справі, не підтвердились, апеляційне провадження підлягає закриттю.