ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 травня 2023 року
м. Київ
справа № 443/2309/13-к
провадження № 51-1319км23
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду
у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
представника потерпілої ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
потерпілої ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),
захисників: ОСОБА_8, ОСОБА_9
(у режимі відеоконференції),
засудженого ОСОБА_10 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні спільну касаційну скаргу захисників ОСОБА_8, ОСОБА_9 і засудженого ОСОБА_10 на вирок Жидачівського районного суду Львівської області від 17 грудня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 14 грудня 2022 року щодо
ОСОБА_10,
ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Бережниця Жидачівського району Львівської області, жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 140 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Жидачівського районного суду Львівської області від 17 грудня 2015 року ОСОБА_10 засуджено за ч. 1 ст. 140 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки.
На підставі ст. 49, ч. 5 ст. 74 цього Кодексу ОСОБА_10 звільнено від призначеного покарання у зв`язку із закінченням строків давності.
За вироком суду, ОСОБА_10, будучи медичним працівником, відповідно до наказу від 07 серпня 1997 року № 270, перебуваючи на посаді лікаря-анастезіолога відділення анестезіології Жидачівської центральної районної лікарні (далі - Жидачівська ЦРЛ), відповідно до вимог "Тимчасових галузевих уніфікованих стандартів медичних технологій діагностично-лікувального процесу стандартної допомоги дорослому населенню в лікувально-профілактичних закладах України", затвердженої наказом МОЗ України від 27 липня 1998 року № 226, та посадової інструкції лікаря-анестезіолога відділення анестезіології Жидачівської центральної районної лікарні, яка затверджена 26 січня 2010 року головним лікарем Жидачівської ЦРЛ, був зобов`язаний оцінити стан і виділити ведучі синдроми у хворих, які знаходяться у термінальному і важкому стані, провести невідкладні заходи при черепно-мозковій травмі. Однак, він, неналежно виконав свої професійні обов`язки внаслідок недбалого до них ставлення, що спричинило тяжкі наслідки для хворого ОСОБА_11, а саме смерть.
Так, 20 червня 2005 року близько 01:20, ОСОБА_11 було доставлено до приймального відділення Жидачівської ЦРЛ ( м. Жидачів, вул. Я. Мудрого, 29) у стані алкогольного сп`яніння після дорожньо-транспортної події (далі ДТП) із діагнозом черепно-мозкова травма. Далі його було оглянуто черговим лікарем-анестезіологом ОСОБА_10 та іншими лікарями. За скеруванням ОСОБА_10 як лікаря-анестезіолога, ОСОБА_11 було госпіталізовано до відділення анестезіології з палатами інтенсивної терапії, де йому продовжили надавати медичну допомогу, відповідальність за надання якої покладено на лікуючого лікаря ОСОБА_10 . Маючи персональну відповідальність як лікуючого лікаря за проведення обстеження, лікування та спостереження за ОСОБА_11, ОСОБА_10 було прийнято рішення щодо призначення хворому таких медичних препаратів: "анальгін" 50% - 2,0 мл., "димедрол" 1% - 1,0 мл.- в/м та "промедол" 2% - 1,0 мл., медикаментозна дія яких виражається у седативній дії.
Після надання медичної допомоги стан хворого різко погіршився та о 04:45 наступила зупинка дихальної та серцевої діяльності після настання яких ОСОБА_10 несвоєчасно проведено реанімаційні заходи щодо ОСОБА_11 . Згідно із висновком комісійної судово-медичної експертизи від 29 березня 2013 року №569/12 застосування седативних препаратів на фоні алкогольного сп`яніння за наявності черепно-мозкової травми стало причиною порушення дихання та серцевої діяльності, що у сукупністю з несвоєчасністю проведення реанімаційних заходів призвело до настання смерті ОСОБА_11 .
Апеляційний суд Львівської області ухвалою від 26 квітня 2016 року скасував вирок суду першої інстанції, а кримінальне провадження закрив на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі- КПК).
Вищий спеціалізований суд України ухвалою від 28 лютого 2017 року скасував рішення суду апеляційної інстанції і призначив новий розгляд у цьому суді.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 14 грудня 2022 року вирок Жидачівського районного суду Львівської області від 17 грудня 2015 року залишено без змін, а апеляційну скаргу обвинуваченого та його захисника без задоволення.
Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
У спільній касаційній скарзі захисники та засуджений, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просять скасувати рішення судів попередніх інстанцій і закрити кримінальне провадження у зв`язку з відсутністю в діянні ОСОБА_10 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК.
Обґрунтовуючи викладені в касаційній скарзі вимоги, зазначають, що місцевий суд провів судовий розгляд однобічно та неповно, а висновки цього суду не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження.
Стверджують, що районний суд не зважив та не оцінив докази, які спростовують версію сторони обвинувачення, зокрема, численні експертизи, за якими установлено іншу причину смерті потерпілого, а також висновки непоодиноких комісій з охорони здоров`я у яких констатовано, що надання медичної допомоги ОСОБА_11 відповідало тактиці лікування за встановленим йому діагнозом, і не могло спричинити його смерть.
Між тим сторона захисту звертає увагу, що поза увагою місцевого суду залишився той факт, що ОСОБА_11 надавалась медична допомога з урахуванням стану алкогольного сп`яніння як низького 0, 5‰, тоді як комісійні експертизи, на які посилається сторона обвинувачення, враховували стан сп`яніння 1, 69‰, тобто середній.
При цьому акцентують, що в обов`язки лікаря-анестезіолога не входить перевірка стану сп`яніння, а при визначенні цього стану він брав до уваги аналізи лабораторного дослідження, проведеного в лікарні.
Водночас касатори уважають, що ні одна експертиза не дає відповіді на запитання які би були наслідки для ОСОБА_11, як би у нього був низький рівень стану сп`яніння.
Також сторона захисту, аргументуючи свою позицію в частині невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження вказує, що жодними експертизами не встановлено передозування седативними препаратами.
Крім цього, касатори наголошують на тому, що експертизи на яких ґрунтується висновок районного суду про доведеність винуватості ОСОБА_12 не мають категоричного характеру, адже в них вказано лише про ймовірність настання смерті ОСОБА_11 внаслідок введення йому седативних препаратів.
Натомість висновки інших експертиз, зокрема № 125/07-К, суд першої інстанції взагалі не оцінив, хоча вони сформульовані категорично.
Разом із цим зазначають, що в матеріалах кримінального провадження відсутні оригінали медичної документації, у тому числі медичної картки стаціонарного хворого, що позбавляє сторону захисту перевірити їх на належність.
Окремо зауважують на відсутності в діях ОСОБА_12 складу інкримінованого йому кримінального правопорушення, оскільки ст. 140 КК є бланкетною, то сторона обвинувачення має окреслити, які саме обов`язки, відповідно до певного нормативного акта особа мала виконати, проте виконала неналежно.
При цьому касатори зазначають, що районний суд у своєму рішенні посилається на посадову інструкцію лікаря-анестезіолога відділення анестезіології Жидачівської центральної районної лікарні, яка затверджена 26 січня 2010 року, однак події, які є предметом кримінального провадження відбувалися у 2005 році.
На переконання касаторів, усі вищенаведені недоліки судового розгляду, допущені місцевим судом, не були усунуті у ході апеляційного перегляду, зокрема, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою доводи апеляційної скарги, які стосуються необґрунтованості вироку місцевого суду, невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи та неповноти судового розгляду, не здійснив їх повної та всебічної оцінки, формально погодившись із висновками суду першої інстанції.
Також звертають увагу, що апеляційний суд не досліджував доказів, не вивчав матеріали кримінального провадження, а обмежився лише обговоренням доводів апеляційної скарги, що суперечить вимогам ст. 23 КПК.
Позиції інших учасників судового провадження
До початку касаційного розгляду представник потерпілої ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_6 подав письмові заперечення у яких детально наводить аргументи на спростування доводів касаційної скарги сторони захисту.
У судовому засіданні засуджений та його захисники підтримали доводи, наведені в касаційній скарзі та просили її задовольнити, прокурор, потерпіла та її представник заперечували проти задоволення скарги, вважаючи її необґрунтованою.
Мотиви Суду
За частиною 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставині не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Як визначено у ст. 370 КПК, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Виходячи із завдань та загальних засад кримінального провадження, визначених
у статтях 2, 7 КПК, функція апеляційного суду полягає в об`єктивному, неупередженому перегляді вироків та ухвал суду першої інстанції, справедливому вирішенні поданих апеляційних скарг із додержанням усіх вимог чинного законодавства.
З огляду на положення ч. 1 ст. 409 КПК суд апеляційної інстанції переглядає в апеляційному порядку законність та обґрунтованість судового рішення місцевого суду і надає сторонам кримінального провадження можливість перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції.
Апеляційний суд фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції (ч. 1 ст. 409 КПК), і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів, але з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 цього Кодексу.
Апеляційне провадження є важливою гарантією досягнення мети і виконання завдань кримінального провадження. Підтверджуючи законність судових рішень, ухвалених судами першої інстанції, вносячи в них зміни, а також скасовуючи незаконні судові рішення, суд апеляційної інстанції тим самим забезпечує охорону прав, свобод і законних інтересів учасників кримінального провадження з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
За приписами статей 370, 419 КПК в ухвалі апеляційного суду мають бути наведені належні й достатні мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, та положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою. Судове рішення повинно бути ухвалене судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК. Тобто закон вимагає від суду проаналізувати доводи, викладені в апеляційній скарзі, і дати на них мотивовані відповіді. Недотримання цих положень є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке веде до скасування судового рішення.
Зокрема, враховуючи вищенаведені норми законодавства, апеляційний суд зобов`язаний дати вичерпну відповідь на доводи щодо оцінки покладених в основу вироку доказів із точки зору їх належності, допустимості й достовірності, а також зазначити мотиви, якими він керувався під час постановлення ухвали.
Суд апеляційної інстанції під час перегляду кримінального провадження щодо ОСОБА_10 цих вимог кримінального процесуального закону не дотримався та належним чином не перевірив доводів сторони захисту, викладених у поданій апеляційній скарзі.
Використання апеляційним судом загальних формулювань суду першої інстанції не свідчить про ретельність та ґрунтовність оскаржуваної ухвали.
Як убачається із суті апеляційної скарги сторона захисту, не погоджуючись із вироком суду першої інстанції, свою позицію мотивувала невідповідністю висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, оскільки вони були зроблені внаслідок неповного, однобічного дослідження доказів, наявних в матеріалах кримінального провадження, і без належного з`ясування дійсних аспектів події. При цьому, на думку апелянтів, суд першої інстанції не мотивував, чому надає перевагу одним доказам перед іншими та не враховує окремі докази.