Постанова
Іменем України
26 квітня 2023 року
місто Київ
справа № 203/268/22
провадження № 61-1662св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство "Українська залізниця",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 16 червня 2022 року, ухвалене суддею Католікяном М. О., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 листопада 2022 року, прийняту колегією суддів у складі Петешенкової М. Ю., Городничої В. С., Лаченкової О. В.,
ВСТАНОВИВ:
І. ФАБУЛА СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_1 у січні 2022 року звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - АТ "Українська залізниця", товариство), у якому просила:
- визнати протиправним та скасувати наказ АТ "Українська залізниця", виданий начальником структурного підрозділу "Дніпровська дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Придніпровська залізниця" від 08 грудня 2021 року № 1060/ОС, у частині відсторонення її від роботи;
- зобов`язати АТ "Українська залізниця" нарахувати та сплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 28 350, 66 грн.
Позивач обґрунтовувала свої вимоги тим, що від лютого 2002 року вона працює у відповідача оператором станційного технологічного центру оброблення поїзної інформації та перевізних документів.
Наказом від 08 грудня 2021 року № 1060/ОС відповідач відсторонив позивачку від виконання трудових обов`язків з 09 грудня 2021 року у зв`язку з відмовою вакцинуватися від гострої респіраторної хвороби COVID-19.
На думку позивачки, таке відсторонення є незаконним, оскільки не передбачене жодним нормативним актом.
Стислий виклад заперечень відповідача
АТ "Українська залізниця" просило у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. Зазначило, що відсторонення позивачки від роботи відбулося відповідно до закону та у спосіб, визначений трудовим законодавством. У зв`язку із запровадженням воєнного стану позивачку було знов допущеного до роботи.
Стислий виклад змісту рішення суду першої інстанції
Рішенням від 16 червня 2022 року Кіровський районний суд м. Дніпропетровська частково задовольнив позовОСОБА_1 .
Суд визнав протиправним та скасував наказ начальника структурного підрозділу "Дніпровська дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Придніпровська залізниця" АТ "Українська залізниця" від 08 грудня 2021 року № 1060/ОС у частині відсторонення від роботи ОСОБА_1 .
Зобов`язав АТ "Українська залізниця" нарахувати та сплатити ОСОБА_1 середню заробітну плату за час відсторонення від роботи у сумі 28 350, 66 грн з утриманням з цієї суми обов`язкових платежів та зборів.
Допустив до негайного виконання рішення в частині стягнення середньої заробітної плати в сумі 9 450, 22 грн.
В іншій частині вимог позов залишив без задоволення. Здійснив розподіл судових витрат.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції зазначив, що станом на день, коли позивачка відмовилася від вакцинації (07 грудня 2021 року), Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затверджений наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153
(налі - наказ МОЗ України № 2153), не містив обов`язку здійснювати щеплення від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої
коронавірусом SARS-CoV-2, для працівників АТ "Українська залізниця".
У зв`язку з наведеним суд першої інстанції виснував, що законних підстав для відсторонення позивачки від роботи відповідач ані 08 грудня 2021 року, ані 09 грудня 2021 року не мав, а тому позовна вимога про визнання протиправним та скасування наказу від 08 грудня 2021 року у частині, що стосується саме позивачки, підлягає задоволенню.
За таких висновків суд першої інстанції задовольнив вимогу про стягнення середнього заробітку за час відсторонення від роботи.
Стислий виклад змісту рішення суду апеляційної інстанції
Постановою від 10 листопада 2022 року Дніпровський апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу АТ "Українська залізниця", рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 16 червня 2022 року в частині розміру витрат на професійну правничу допомогу та загального розміру стягнення змінив, виклав абзац третій в такій редакції:
"Зобов`язати АТ "Українська залізниця" нарахувати та сплатити
ОСОБА_1 середню заробітну плату за час відсторонення від роботи у сумі 28 350, 66 грн з утриманням з цієї суми обов`язкових платежів та зборів, компенсацію судових витрат у сумі 3 992, 40 грн, разом 32 343, 06 грн".
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, додатково зазначив, що відповідач як під час розгляду справи в суді першої інстанції, так і під час перегляду в суді апеляційної інстанції не надав належних та допустимих доказів, які б свідчили, зокрема, про те, що починаючи з дати набрання чинності нормативно-правовими актами про обов`язковість щеплення від COVID-19 та до моменту відсторонення від роботи, тобто до 09 грудня 2021 року, у позивача було достатньо часу для проходження такого щеплення, і остання у розумінні Положення про організацію і проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 595, відмовилася від цього обов`язкового профілактичного щеплення чи має до нього протипоказання або подання посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби про необхідність відсторонення (усунення) позивача від роботи, оскільки остання є носієм збудників інфекційних захворювань, чи хвора на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або була в контакті з такими хворими чи ухиляється від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій.
Також апеляційний суд врахував, що матеріали справи не містять доказів ознайомлення ОСОБА_1 з наказом від 08 грудня 2021 року № 1060/ОС про відсторонення працівників, як того вимагає постанова Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (далі - постанова Кабінету Міністрів України № 1236).
Апеляційний суд відхилив доводи апеляційної скарги про правомірність дій роботодавця щодо відсторонення ОСОБА_1 від роботи без збереження заробітної плати, оскільки відсторонення відбулося з порушенням вимог трудового законодавства та здійснено без правових та достатніх підстав.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Акціонерне товариство "Українська залізниця" (далі - АТ "Українська залізниця") 02 лютого 2023 року із використанням засобів електронного зв`язку направило до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 16 червня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 листопада 2022 року, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Заявник, наполягаючи на тому, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, визначила як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень те, що:
- відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, зокрема, щодо відсторонення роботодавцем від роботи працівника через його відмову або ухилення від проведення профілактичного щеплення проти коронавірусної хвороби COVID-19;
- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17 (провадження № 61-8263св18), від 10 березня 2021 року у справі № 331/5291/19 (провадження № 61-17335св20), відповідно до яких вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб, з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я зацікавлених осіб, є виправданою.
Товариство зазначило, що позивачка не надала медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я, а також інформацію про щеплення проти COVID-19.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу АТ "Українська залізниця" до Верховного Суду від ОСОБА_1 не надходив.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою від 06 березня 2023 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі.
Ухвалою від 11 квітня 2023 року Верховний Суд призначив справу до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені
пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
За обставинами справи позивач не погоджується з її відстороненням від роботи у зв`язку з непроходженням обов`язкового щеплення або ненаданням медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти
COVID-19, виданого закладом охорони здоров`я, вважаючи, що такі дії суперечать законодавству, яке регулює порядок та підстави відсторонення працівників у разі нездійснення обов`язкової вакцинації.
Суди першої та апеляційної інстанцій задовольнили позов ОСОБА_1, вважаючи наказ про відсторонення незаконним.
Як на підставу касаційної скарги АТ "Українська залізниця" послалося на те, що на момент подання касаційної скарги Верховний Суд не сформулював правовий висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, зокрема щодо відсторонення роботодавцем від роботи працівника через його відмову або ухилення від проведення профілактичного щеплення проти коронавірусної хвороби COVID-19.
Тож Верховний Суд у вирішенні цього спору в цілому та поставленого перед ним завдання визначив основною правовою проблемою, яка підлягає розв`язанню, з`ясування таких підстав та умов, за яких працівник має проходити обов`язкове щеплення проти COVID-19 відповідно до закону, а також підстав та порядку для відсторонення працівника від роботи у разі відмови або ухилення від проходження обов`язкової вакцинації.
Щодо проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 відповідно до закону
Частиною шостою статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" передбачено, що повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об`єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення; якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.
Згідно із частиною сьомою цієї статті відомості про профілактичні щеплення, поствакцинальні ускладнення та про відмову від обов`язкових профілактичних щеплень підлягають статистичному обліку і вносяться до відповідних медичних документів. Медичні протипоказання, порядок проведення профілактичних щеплень та реєстрації поствакцинальних ускладнень установлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.
Системний аналіз норм права дає підстави для висновку, що для отримання профілактичного щеплення, в тому числі проти COVID-19, необхідна згода працівника, який отримав повну й об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього тощо. Роботодавець має довести до відома працівника наслідки для виконання трудових обов`язків відмови чи ухилення працівника від обов`язкового профілактичного щеплення, а лікар - надати об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього для здоров`я та можливі поствакцинальні ускладнення.
Відмова поінформованого працівника від проведення обов`язкового профілактичного щеплення чи факт ухилення від останнього мають бути належно підтвердженими (пункт 10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21
(провадження № 14-82цс22)).
Щодо відсторонення від роботи працівника, який не пройшов обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19, на підставі закону
Частиною першою статті 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі:
- появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння;
- відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;
- в інших випадках, передбачених законодавством.
Згідно з пунктами "б", "г" статті 10 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я" громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.
Законом України "Про захист населення від інфекційних хвороб" визначено правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлено права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.
За статтею 1 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.
Стаття 11 цього Закону визначає, що організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.
Частиною першою статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.
Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (речення перше та друге частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб").
Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (речення третє частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб").
У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб").
Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України (частина четверта статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб").
Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань (речення перше частини шостої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб").
Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90) (далі - Положення про МОЗ України), МОЗ України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.
Накази МОЗ України, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 зазначеного Положення).
Наказом МОЗ України № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153).
У первинній редакції до цього Переліку увійшли працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.
Наказом МОЗ України від 01 листопада 2021 року № 2393, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 08 листопада 2021 року за № 1452/37074, затверджено зміни до Переліку № 2153, доповнено цей Перелік новими пунктами 4-6 такого змісту:
"4. Підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади;
5. Установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів;
6. Підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83".
До Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, віднесено і АТ "Українська залізниця".
Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 доповнено постанову Кабінету Міністрів України № 1236 новим
пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити:
1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;
2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу", крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти
COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;
3) взяття до відома, що:
- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України "Про оплату праці" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу";
- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;
- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.
Питання відсторонення від роботи додатково регламентовано в Законі України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" та Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затвердженій МОЗ України від 14 квітня 1995 року № 66 (далі - Інструкція № 66).
Відповідно до пункту 2.3 Інструкції № 66 (з урахуванням змін, внесених наказом МОЗ України від 30 серпня 2011 року № 544) подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності - це письмовий організаційно-розпорядчий документ Державної санітарно-епідеміологічної служби України, який зобов`язує роботодавців у встановлений термін усунути від роботи або іншої діяльності зазначених у поданні осіб.
Згідно з підпунктом 1.2.5 пункту 1.2 Інструкції № 66 особами, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, визнаються громадяни та неповнолітні діти, а також окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, які необґрунтовано відмовились від профілактичного щеплення, передбаченого Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом МОЗ України від 16 вересня 2011 року № 59, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1159/19897.
Відповідно до пункту 2.2 Інструкції № 66 право внесення подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності надано головному державному санітарному лікарю України, його заступникам, головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва, Севастополя та їх заступникам, головним державним санітарним лікарям водного, залізничного, повітряного транспорту, водних басейнів, залізниць, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державного управління справами, Служби безпеки України та їх заступникам, іншим головним державним санітарним лікарям та їх заступникам, а також іншим посадовим особам Державної санітарно-епідеміологічної служби, що уповноважені на те керівниками відповідних служб.
Пунктом 2.5 Інструкції № 66 визначено, що подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складають у двох примірниках, один з яких направляється роботодавцю, що зобов`язаний забезпечити його виконання, а другий зберігається у посадової особи, яка внесла подання. Подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складається за формою згідно з додатком 1 до цієї Інструкції.
Згідно з пунктом 2.7 Інструкції № 66 термін, на який відсторонюється особа, залежить від епідеміологічних показань та встановлюється згідно з додатком № 2 до цієї Інструкції.